«Z означає засранці». 10 фіаско російської пропаганди в 2022 році - Волинь.Правда

«Z означає засранці». 10 фіаско російської пропаганди в 2022 році

Показати всі

«Z означає засранці». 10 фіаско російської пропаганди в 2022 році

Наприкінці року Путін і його посіпаки таки визнали: ця війна є програшем Росії

Підбиваючи підсумки 2022 року, Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки проаналізував основні наративи та прийоми російської пропаганди, які зазнали невдач.

1. «Спеціальна воєнна операція»

Від самого початку агресії у лютому 2014 році Росія старанно заперечує факт своєї війни з Україною. Під час гібридного її етапу (на сході України) Кремль оперував поняттям «громадянська війна»: визнаючи масштаб збройного конфлікту, але відмовляючись визнавати себе його учасником.

Коли 24 лютого російські війська вдалися до повномасштабного вторгнення, ховатися за «трактористами» та «ополченцями» стало вже неможливо. Однак саме в цей момент зривання масок грізне слово «війна» зникає з офіційного лексикону пропаганди, поступаючись більш скромному поняттю: «Спеціальна воєнна операція» («СВО»).

Виходить, якщо війна – то не з Росією, якщо з Росією – то не війна. І байдуже, що в 2022-му географія та інтенсивність бойових дій безпрецедентно зросли.

Сенс слова «операція» у применшуванні драматизму. Операція – це швидко, локально, обмеженими силами і проти якогось конкретного зла, а не затяжна війна проти цілого народу. Росіяни мали повірити, що «СВО» обійдеться для них малими втратами, що це не агресія, а «місія» з конкретними легітимними цілями. Крім того, Росія настільки недооцінювала Україну, що переконала себе, що «повноцінна» війна з Україною не лише непотрібна, але й неможлива в принципі.

Всупереч первісним очікуванням, російсько-український конфлікт розрісся до масштабів найбільшої війни в Європі з моменту капітуляції Німеччини в 1945-му. Ба більше, Росія почала зазнавати дошкульних поразок від України, а через колосальні втрати була змушена оголосити мобілізацію. Чим далі, то більше поняття «Спеціальна воєнна операція» виглядає брехливим і непрактичним для опису ситуації. Як наслідок російська пропаганда почала потроху повертати у вжиток адекватне слово «війна», але своїм противником у війні Москва називає Захід та НАТО, як і раніше заперечуючи війну з Україною.

2. «Денацифікація»

Однією з головних цілей «СВО» Путін оголосив денацифікацію. У такий спосіб Москва прагнула розохотити Захід допомагати «нацистам-українцям», а російському населенню подати справу так, наче «спецоперація» є продовженням справи дідів під час Другої світової. Крім того, мета денацифікації виправдовувала екстраординарні репресивні заходи та жорстокість в ім’я викорінення «абсолютного зла».

Однак практично ніде за кордоном російській пропаганді не вдалося продати наратив «нацисти в Україні». Всі колишні партнери Москви по Антигітлерівській коаліції справедливо підтримали у цій війні Київ. Вже саме походження президента Зеленського робило тезу про «нацистський режим» незграбною. Та й порівняння політичного ладу в Україні та РФ за мірилами правого радикалізму було явно не на користь останньої.

Дуже швидко з’ясувалося, що на практиці під «денацифікацією» росіяни мають на увазі деукраїнізацію та геноцид – типово нацистські цілі. Але у кондової російської Z-публіки сумніви щодо проголошеної мети «денацифікації» виникли не через це, а тоді, коли Путін зрадив їх очікування обіцяного політичного процесу над полоненими азовцями, обмінявши демонізованих пропагандою бранців на свого кума Медведчука.

Зрештою і для загалу населення РФ це гасло виявилося малозрозумілим: майже одразу після початку повномасштабного вторгнення телефонні опитування засвідчили, що росіяни не можуть пояснити, що денацифікація означає. Чимало представників низових ланок системи кремлівської пропаганди не здатні навіть правильно вимовити і без помилок написати це слово.

3. «Z»

Спочатку Z та інші значки і латинські літери були всього лише тактичними знаками, нанесеними на бойові машини російських сил вторгнення. Завдяки  численним фото і відео з України  вони стали візуально впізнаваними, а відтак найвідоміший тактичний знак Z політтехнологи перетворили на бренд для прихильників агресії.

З ним почали випускати сувенірну продукцію, його чіпляли на вивіски, дітей та дорослих вишиковували літерою Z в флешмобах. Дійшло до абсурду, коли кемеровський губернатор Цивільєв наказав називати свою область «КуZбас» в офіційних документах.

Z перетворилась в Росії на сакральний символ, над яким заборонено жартувати. За коментар «Z означає засранці» мешканця Сургута оштрафовали на 40 тисяч рублів.

Попри всі зусилля роспропаганди, Z-етка залишилася досить маргінальною. По-перше, виглядало дивним, що Росія, яка кидала виклик «гнилому Заходу», підняла на своїх хоругвах латинську, а не кириличну літеру – типу Ы, або Ъ. По-друге, як сам вигляд літери Z, так і ажіотаж з її впровадження, підозріло нагадували культ германських рун і свастики у третьому Райху.

Вдалим тролінгом після затоплення крейсеру «Москва» стало поширення кадрів з радянського мультфільма, в якому герої знаходять затонулий корабель з літерою Z. Один з персонажів прокоментував побачене так: «Все ясно. Фашистський есмінець … Фашистські есмінці позначалися літерою  Z».

4. «Вперед – в минуле, назад – в СРСР»

Через місяць після початку повномасштабної війни російська пропаганда створила новий символ – бабцю з червоним прапором. Відеокадри пенсіонерки, яка помилково вийшла з червоним прапором назустріч українським військовим, стали основою для ліплення образу проросійського старшого покоління, яке «змучилося жити під Україно і радо вітало російських визволителів».

Образ бабці з прапором був моментально втілений у муралах, пам’ятниках та на шпальтах газет. Проте згодом Центру стратегічних комунікацій вдалося з’ясувати всі обставини цієї історії, знайти і поспілкуватися з цією жінкою. Як з’ясувалося, українські військові врятували її з-під обстрілів російської артилерії.

Звернення сучасної російської пропаганди до радянських сентиментів було не випадковим та не поодиноким. В окупації червоні прапори часто вивішувалися поряд з російськими, а на центральні площі українських міст повертали раніше демонтовані пам’ятники Леніну. Ця політика відбилася і на кампанії перейменувань населених пунктів та вулиць окупантами.

Кремлівська пропаганда прорахувалася, вважаючи, що більшість українців досі ностальгують за СРСР і були змушені приховувати свої погляди під час реалізації політики декомунізації. Зрештою, росіяни не спромоглися сформулювати для України жодного іншого «привабливого» образу майбутнього, окрім «Back in the USSR».

Перший заступник голови адміністрації президента Росії Кирієнко, колись символ інтелектуальної політики в Росії, відкриває пам’ятник бабці з червоним прапором на руїнах Маріуполя, де росіяни вбили тисячі мирних мешканців

Перший заступник голови адміністрації президента Росії Кирієнко, колись символ інтелектуальної політики в Росії, відкриває пам’ятник бабці з червоним прапором на руїнах Маріуполя, де росіяни вбили тисячі мирних мешканців

Все це наочно продемонструвало українцям, що путінська Росія живе минулим. І це відчули не лише українці. Майже за рік війни креативний клас самої Росії (принаймні, значна його частина) відмовився солідаризуватися з агресією і став масово виїжджати за кордон.

5. Біолабораторії, заражені гуси, бойові комарі   

Одним з гучних звинувачень російської пропаганди, яке періодично спливає в різних інтерпретаціях та під різними інформаційними приводами, є розробка в Україні біологічної зброї.

Звинувачення до тої міри брехливе й абсурдне, що на його користь можна застосувати аргумент: ніхто б не став брехати так нахабно. Але аргумент хибний: російська пропаганда достатньо нахабна і для бездонної брехні.

Насправді ІПсО про біологічну зброю реалізується із досить витонченим розрахунком. Ця тема паразитує на глибинних людських фобіях і архетипічних загрозах: невидимої зарази, птахів, які несуть смерть тощо. У таке можна не вірити, але психологічно важко перестати побоюватися.

Тема секретних біолабораторій близька і переконлива для адептів конспірології, величезна кількість яких живе як у Росії, так і на Заході. Вони вже були до цього підготовлені місяцями «боротьби проти змов» навколо пандемії COVID-19.

Раціональні аргументи та заперечення науковців ігноруються, або відкидаються як спроби обдурити чесних людей учасниками тих «змов». Крім того, акцентування саме на американському походженні біолабораторій, приплітання Хантера Байдена (сина президента США), видають чітку мету здобути підтримку цієї маячні певними опозиційними силами у Сполучених Штатах, таким чином, послабити підтримку Києва Вашингтоном.

Звертається російська пропаганда й до аналогій: випадку зі звинуваченням американцями Іраку у володінні хімічною зброєю. Мовляв, це послужило причиною вторгнення США у 2003 році, але хімічної зброї так і не знайшли. А раз Вашингтону було можна помилитися в Іраку, то й Москва має право на помилку в Україні.

Втім, поки нічого крім висміювання та чергового свідоцтва власної неадекватності, ця кампанія Москві не принесла.

6. Істерики і ненависть на російському ТБ

Надмірні емоції – одна з ознак маніпуляції. Не дивно, що маніпулюючи росіянами, наче великою тоталітарною сектою, пропаганда змушена весь час вдаватися до запаморочливих ескапад.

Емоції допомагають приховувати невідповідність змісту заяв, наприклад:  «Ми звільняємо людей – треба стерти міста з лиця землі», «ми захищаємо українців – будемо бомбити, нехай всі замерзнуть взимку».

Прикметною подією 2022 року стала «словесна нестриманість» одного зі штатних кремлівських топ-пропагандистів Володимира Соловйова на адресу канцлера Німеччини, коли він назвав  Шольца «нацистською недобитою сволотою» та порівняв з Гітлером.

Гострі випади російської державної пропаганди проти канцлера засвідчили світові легкість, з якою росіяни навішують на будь-кого ярлики «нацист» і «фашист». Зокрема, на українців, які є мішенню інформаційних атак на екранах російського телебачення вже багато років. Ця істерика – лише один з прикладів незліченних та регулярних «двохвилинок ненависті» російських пропагандистів.

Агресивний стиль російських ефірів не лише викликає відразу у нормальних людей, але й дає фактичний матеріал для дослідження мови ворожнечі та її ролі у геноциді в Україні, який буде розслідуватися міжнародними судовими інстанціями. А ще це демонструє глибокі психічні проблеми російської колективної свідомості, які доведеться лікувати після повалення путінізму.

7. Шантаж: ядерний, голодом, холодом

Відчуваючи свою слабкість: перед санкціями та на полі бою Росія вдається до спроб залякати українців і світ своїми страшними вчинками та їх наслідками.

Час від часу російські вищі посадовці порушують тему ризиків ядерної війни: заявляють про готовність своїх сил стримування, звинувачують у провокаціях Захід, переконують, ніби не бояться і найгіршого сценарію.

Традиційно тікаючи від відповідальності, Москва прагнула перевести ядерний шантаж у формат загроз від нібито українських обстрілів окупованих росіянами АЕС, а також звинувачуючи Київ і «радикалів» у створенні «брудної бомби».

Зрештою, поразки і втрата територій змусили РФ бряцати своїм ядерним арсеналом як останнім аргументом, чому вона не може програти. Щоправда вже після цього Сили оборони України дослідним шляхом пересвідчилися, що можна спокійно визволяти навіть анексовані Росією території.

Добираючи аргументів, чому Захід має схилити Україну до швидкої капітуляції, Москва просувала тезу про загрозу продовольчій безпеці у світі через затягування війни. Насправді загрозу голоду створила сама Росія, чий флот заблокував морський експорт з українських портів, і чиї солдати руйнували аграрну галузь України. Вихід з ситуації знайшовся у вигляді «зернових угод», до яких РФ мусила приєднатися під міжнародним тиском.

Вже традиційно Росія спробувала розв’язати взимку проти Європи «газову війну», шантажуючи зменшенням чи взагалі припиненням постачання. Втім, і тут ставка Кремля була бита. З’ясувалося, що РФ більше залежить від ринку ЄС, ніж європейці від російського газу. В результаті, «Газпром» втратив 80% європейського ринку, які неможливо нічим компенсувати.

8. Терористичні атаки цивільної інфраструктури  

З призначенням командувачем «СВО» Армагеддона-Суровікіна Кремль зробив ставку на знищення українського тилу повітряними атаками в стилі Другої світової війни. Можливо, Суровікіну його потуги уявляються як стратегічні бомбардування окупованої німцями Європи англо-американською авіацією. Але в реальності це більше схоже на відчайдушні запуски гітлерівцями ракет Фау-1 і Фау-2 по британським містам.

Якщо спочатку пропаганда постійно торочила, що росіяни не воюють з мирним населенням, то з переходом до масованих ракетних атак вже перестала приховувати того, що прагне зробити життя цивільних нестерпним. Позбавлені світла, опалення та інших благ цивілізації, українці, за задумом Москви, мали вийти на протести і змусити свій уряд домовлятися з агресором на його умовах.

Така відверто терористична поведінка лише ще більше сповнила українців  рішучості давати відсіч агресії. Цинізм Москви вразив і партнерів України, які відкрили новий напрямок допомоги: постачання електрогенеруючого обладнання, палива, деталей для ремонту енергомереж та іншого необхідного, щоб пережити зиму.

Російський ракетний терор активізував також процес надання Україні сучасних систем ППО і ПРО, аж до знаменитих американських ЗРК Patriot. Натомість Росія заробила собі ще один пункт обвинувачення у воєнних злочинах на майбутньому міжнародному трибуналі.

9. «Десатанізація»

Дедалі глибше занурюючись у морок війни та злочинів путінський режим потребує для себе все більш сильних виправдань. Як часто буває в таких випадках, у хід йде апеляція до патріотизму, екзистенційних викликів та навіть  різної високопарної маячні.

Демонізація ворога, тобто українців і Заходу, дійшла у Росії буквально до ототожнення з демонами і до звинувачень у служінні Сатані. Якщо на початку з помітних спікерів лише Кадиров був помічений в «антишайтанській» риториці, то згодом її перейняли підлеглі секретаря Радбезу РФ Патрушева. Його помічник Олексій Павлов проголосив гасло десатанізації, а заступник Дмитро Медвєдєв у своїй божевільній творчості почав згадувати Ібліса.

Останнім часом, на європейські сатанізм і гендери став публічно нарікати сам Путін. Втім теза про духовну самодостатню Росію та жалюгідний гріховний Захід у реальному житті не витримує елементарної перевірки.

У грудні з’явилося розслідування команди російського опозиціонера Олексія Навального «Война и пир», в якому  яскраво змальоване гламурне життя заступника міністра оборони РФ Тимура Іванова, якому доручено кураторство над відбудовою знищеного Маріуполя. Вочевидь саме виділені під це бюджетні кошти Іванов разом з дружиною витрачають на розкішне життя в тій самій «проклятій» Європі. І боротьба із «західними сатаністами» під час війни його ні трохи не хвилює.

Насправді російська еліта по-міщанськи обожнює Захід. Проте українців, які захотіли побудувати Європу у себе, путіністи таврують відступниками. Росіяни (звісно, ті, які можуть собі дозволити) продовжують насолоджуватися західним способом життя та відпочинку. Діти російської еліти живуть на Заході, в той час як режим жене на смерть в Україні звичайних громадян, щоб «зупинити сатанинський Захід», а насправді – просто утримати владу.

10. Путін проговорився: ця війна – фіаско його політики

На пресконференції 22 грудня, наче підбиваючи підсумки року, Путін озвучив причини війни та без усіх цих гасел про нацизм та біолабораторії навів свої «аргументи». Ображеним тоном він пожалівся, що у війні росіян з українцями винні, звісно, США та націоналісти з Галичини, які, мовляв, прийшли до влади в Києві після розпаду СРСР. Але головне, що прозвучало між рядків, це визнання фіаско своєї двадцятирічної політики реставрації імперії.

«І сьогоднішні події, якщо вони (США) підводили нас до цього – то вони досягли свого результату.  Але і у нас не було іншого вибору, крім тих дій, які були розпочаті наприкінці лютого цього року. …Ми ж виходили з чого свого часу? З того, що добре, СРСР припинив своє існування, але наші спільні історичні корені, культура, духовна спорідненість, вони будуть сильніше, ніж те, що нас роз’єднує, а такі тренди завжди були.  …Завдяки цим силам, не дивлячись на всі наші зусилля, цей «розбрат» все збільшувався і збільшувався. Спочатку нас розтягнули, розділили, а потім – нацькували. У цьому сенсі вони досягли результату, безумовно. А ми в цьому сенсі зазнали фіаско. Але нічого іншого нам не залишили. Може і спеціально – штовхали нас до цього, до цієї лінії. Але і відступати нам більше не було куди – ось у чому проблема».

Наприкінці року, коли прийшов час підбивати підсумки, не лише Путін, але й інші діячі (такі, як приміром колишній депутат України, колаборант Царьов) визнали, що сама по собі тривала війна вже є програшем Росії.

Але фактом є те, що не галичани, і не США, а саме Путін розпочав війну та вбивства, отже, саме він відповідає за цю найбільшу геополітичну катастрофу Росії. Путін проговорився, що війна стала його фіаско, хоч і переклав з себе відповідальність. Адже навіть у разі захоплення України, мета знищення українського народу та ідеї його державності, яку поставив путінізм, залишиться недосяжною.

Через своє неуцтво, не зрозумівши України, путінізм поставив кривавий експеримент, щоб все ж таки дізнатися чи існує Україна «насправді». Україна, завдяки героїзму її кращих синів та дочок, довела, що не тільки існує, а ще й здатна за себе постояти. Це стало сюрпризом для світу та найбільше для росіян. Продовжуючи війну, Росія вже відкрито ставить собі мету знищення України, в реальності якої вже мала нагоду пересвідчитись.

Дії та слова Росії у 2022 році засвідчили глибоку моральну деградацію Росії та банкрутство її пропаганди.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *