Високосний рік: надії, переживання і страхи, з якими входимо у 2020

Показати всі

Високосний рік: надії, переживання і страхи, з якими входимо у 2020

Неодноразово у різних аналітичних матеріалах, засилля яких було перед завершенням 2019 року, ми могли читати фразу, яка стала вже певним журналістським штампом: «Минулий рік був для нас важким і переломним».

Як би банально не звучало, але це дійсно так. Важкий з точки зору затяжної війни, важкий з точку зору кризи в економіці, важкий з точки зору рекордної еміграції української молоді за кордон, важкий з точки зору загострення внутрішніх протиріч.

Переломний з точки зору зміни влади та всієї політичної еліти, переломний з точки зору поглядів на шляхи завершення війни на сході України, переломний з точки зору побудови нових відносин із східним сусідом та західними партнерами. Багато змін відбулося у минулому році, які заклали підвалини для фундаментальних зрушень у головних аспектах життєдіяльності нашої країни у 2020.

«НЕ ОДНАКОВО МЕНІ…»: ЧОМУ НЕ ВСІМ СПОДОБАЛОСЯ НОВОРІЧНЕ ВІТАННЯ ПРЕЗИДЕНТА

Про основоположні засади української державності говорив у своєму незвичному і креативному новорічному привітанні президент України Володимир Зеленський. Українці вперше побачили зовсім інший формат спілкування президента з народом у новорічну ніч – щирий, простий, природній. Без пафосу та офіціозу.

Доступно про головне – державний суверенітет, незалежність, соборність та унітарність нашої держави, про мир, взаємоповагу та взаєморозуміння. Втім, як завжди, кожен почув лиш те, що хотів, і замість національного діалогу і примирення у новорічну ніч президентське привітання, сприйняте кожним по-своєму, спровокувало бурхливу дискусію у мережі, і перший день нового року розпочався для українців зі з’ясування стосунків за допомогою гнівних і взаємообразливих коментарів під новинами з новорічним роликом Володимира Зеленського.

«Мені не однаково» – ці рамки на основних світлинах у Фейсбуці противників президента з’являлися у великій кількості. «Мені не однаково, ходити вулицею Степана Бандери чи Володимира Леніна», – сердито писали ті, хто більш схильний до політики попереднього президента України, основного опонента нинішнього глави держави – Петра Порошенка.

Останній, до речі, пригадав минулорічну образу, і відімстив Володимиру Зеленському – підконтрольні Порошенку ЗМІ пустили у ефір саме його привітання українців з новим роком, замість привітання чинного гаранта Конституції. Звісно, і мені не байдуже, вулицею, названою в чию честь, мені ходити у Луцьку. Але, чесно кажучи, не надто переймаюся, іменами яких «героїв» вирішать наректи свої вулиці жителі Донецька і Луганська. Адже гуляти ними нам, вільним українцям, навряд випаде нагода у найближчому майбутньому.

Справедливості ради нагадаю, що давати назви вулицям – це прерогатива органів місцевого самоврядування, обирати які, до речі, ми будемо в цьому році. А прерогатива президента, як особи, яка представляє Україну у міжнародних відносинах, це забезпечити мир і безпеку на цих вулицях, шукати непрості шляхи виходу із геополітичних лещат, у яких затиснута наша держава. Втім, на жаль, і на міжнародній арені Володимира Зеленського спіткають невдачі.

«ЮКРЕЙНІАН ГЕЙТ»: ЯК ВОЛОДИМИР ЗЕЛЕНСЬКИЙ ІМПІЧМЕНТ ДОНАЛЬДА ТРАМПА РОЗПОЧАВ

Перший найбільш складний міжнародно-політичний виклик у 2019 році для нашого лідера – це переговори у нормандському форматі. Як не чекали зради і великої сенсації в їх результаті, (і такі передумови дійсно були), нічого страшного не сталося, а журналісти охрестили їх підсумки «нульовою нічиєю». Щоправда, частина суспільства не сприйняла «формулу Штайнмаєра» і Україною прокотилися акції протесту «Ні – капітуляції!». Ці виступи стали першими масовими акціями протесту проти всенародно обраного президента і відіграли роль певного тесту на стресостійкість. І тест виявився вдалим, адже мирні акції у багатьох містах не переросли у сутички і не стали початком нового «майдану».

Халепа прийшла звідки не чекали. У команді Володимира Зеленського чудово розуміють важливість міжнародної підтримки такого впливового геополітичного гравця як Сполучені Штати Америки. І, здавалось, ніщо не віщувало біди – президент США Дональд Трамп провів телефонну розмову з нашим президентом і вони обмінялися люб’язностями. Втім, демократи, вічні опоненти республіканців, від яких обирався Трамп, анонсували, що скоро опублікують таке-е-е-е-е… Таке, що може закінчитися імпічментом американського президента.

«Ukrainiangate» – заголовки найбільш впливових світових видань привертають увагу до змісту розмови президентів США та України, яку несподівано розсекретили і опублікували. Володимир Зеленський та Дональд Трамп опиняються у епіцентрі світового політичного скандалу, який став підставою для початку процедури імпічменту президента США. Йому закидають тиск на президента України і спробу використати правоохоронну систему нашої держави для політичного переслідування свого основного опонента на виборах, демократа Джона Байдена. Учасники скандалу все заперечують, мовляв – не було ніякого тиску. Якби там не було, для нашого президента «телефонний» скандал обернувся, щонайменше, великою неприємністю, а для американського – щонайменше, початком процедури імпічменту, яка, цілком ймовірно, може бути доведена до кінця.

У будь-якому разі відтепер інші світові лідери будуть куди більш обачні у спілкуванні з українським президентом. До речі, інші світові лідери, а особливо – європейські, м’яко кажучи, були не в захваті від розмови Зеленського з Трампом. Адже наш президент погодився з американським колегою, що Європа майже нічим не допомагає Україні. Не потрібно бути дипломатом, аби розуміти, що такі слова з вуст президента країни – це дуже сильний негативний меседж європейській політичній спільноті. Ще не відомо як і коли він відгукнеться Україні.

ОМАН – НЕ ОБМАН, АЛЕ ВИБОРЦЯМ НЕ СПОДОБАЛОСЯ

Підвівши підсумки минулого року, президент України вирішив взяти невеличку паузу, скористатися зимовими канікулами Верховної Ради, та й собі перевести дух у одному з найдорожчих готелів Оману. «Зраду» роздули журналісти і громадянське суспільство. Звісно, до рівня Петра Порошенка, який інкогніто відпочивав на Мальдівах, Володимиру Зеленському ще далеко. Адже, на відміну від Петра Олексійовича, нинішній президент хоча би не намагався приховати самого факту такого візиту.

Більше того, постфактум на офіційному сайті президента України з’явилося повідомлення, що Володимир Зеленський полетів до арабської країни за власний кошт, і навіть планує там провести зустрічі на найвищому рівні щодо залучення інвестицій в Україну.
Про жодні інвестиції ще, звісно, не домовилися, а інформаційна атака на Офіс президента розпочалася вже не слабка. Те, що відбувається у президентській вертикалі влади, назвали «кризою комунікації», – на Банковій не вважають за потрібне інформувати український народ про кожен крок нашого лідера. Можливо, якби Україна не перебувала у стані війни, такі напівофіційні чи неофіційні візити політиків топового рівня до інших країн не викликали б у суспільства болючої реакції. Але, на жаль, війна в Україні триває, і хоч останнім часом настало дуже тривожне і крихке перемир’я, кількість обстрілів скоротилася до мінімуму, ситуація залишається дуже напруженою, непередбачуваною, і може вибухнути в будь-який момент.

В контексті війни і закордонних візитів на згадку спадає 2008 рік і Михайло Саакашвілі. Як пригадує колишній президент Грузії, про фактичний початок війни між його країною та Росією він дізнався мало не з новин, перебуваючи з робочим візитом в Італії, звідки терміново повернувся до Тбілісі, над яким нависла загроза окупації, і на захист якого став увесь цивілізований світ. Дуже хотілося б, аби у такій непростій ситуації, у якій перебуває Україна вже 5 років, наш президент дізнавався про загострення на фронті і всі можливі загрози не з новин, перебуваючи на далеких лазурних берегах, а від розвідки, перебуваючи в межах воюючої України.

Головнокомандувач нам потрібен в Україні постійно. Але і ми повинні розуміти, що президент – це жива людина, якій також іноді потрібно спати і їсти, у якої також є кохана дружина та діти, який має здатність стомлюватися і вигорати фізично й емоційно.

Між іншим, для відпочинку лідерів держави в Україні існує цілий ряд президентських резиденцій: «Залісся», дача в Конча-Заспі, Пуща-Водиця під Києвом та «Синьогора» у Карпатах. Якщо їх давно не використовують за цільовим призначенням, то може варто його змінити? Як, наприклад, вчинили зі ще однією резиденцією – «Межигір’я», перетворивши у «музей корупції» після втечі Віктора Януковича.

РІЗДВЯНИЙ УДАР: ТРАГЕДІЯ В НЕБІ НАД ТЕГЕРАНОМ ШОКУВАЛА СВІТ І ВТЯГНУЛА УКРАЇНУ В ІРАНСЬКУ КРИЗУ

Володимир Зеленський не тільки не вдало обрав час для відпочинку, а ще й місце. Оман знаходиться на Аравійському півострові, фактично, між союзником США Саудівською Аравією та ворожим по відношенню до штатів Іраном. І разом ці країни у новорічну ніч 31 грудня 2019 року «подарували» світу чималу тривогу, пов’язану з ризиками початку якщо не Третьої світової, то точно дуже загрозливої регіональної війни, особливо якщо враховувати, що обидві сторони володіють серйозним ядерним потенціалом.

31 грудня стався напад на посольство США у столиці Іраку – Багдаді. У цьому Дональд Трамп звинуватив Іран, і вже 3 січня американці завдали авіа удару по силам «Корпусу Вартових Ісламської Революції» поблизу Багдаду, внаслідок чого загинув шанований в Ірані воєнний лідер Касем Сулеймані.

Часто, читаючи новини з таких далеких країн, як Іран, нам, українцям, здається, що це зовсім інший світ, який нас ніяк не стосується. У нас своїх проблем під носом вистачає. Але іноді обставини нам нагадують про те, що це не так, а світ набагато тісніший, ніж ми собі уявляємо. Відсвяткуваши світле християнське свято Різдво Христове 7 січня, українці зустріли ранок 8 січня з жахливою, трагічною новиною – український літак авіакомпанії МАУ розбився при злеті з аеропорту Тегерана. Як виявилось, приблизно в той же час Іран завдав ракетного удару по військовим базам США на території Іраку, а штати, за кілька годин до того, закрили повітряний простір над Іраном для своїх авіакомпаній. На борту «Боїнга» перебувало 11 українців – 2 пасажири та 9 членів екіпажу, і громадяни ще шести країн світу.

Нікому не вдалося вижити у страшній авіатрощі, як стало відомо дещо пізніше, серед загиблих бортпровідниць виявилася і наша землячка – молода дівчина із Нововолинська.
Із самого початку ніхто не пов’язував ракетний удар Ірану по Іраку із падінням українського літака. Але протягом 8-9 січня майже щогодини з Ірану надходили все нові й нові дані, які дедалі більше вказували на те, що нашого літака таки збили. Українців озлобив як сам факт жахливої трагедії так і ймовірна спроба приховати її справжні причини. Володимир Зеленський звернувся до українців, які не на жарт розійшлися у соціальних мережах у дискусіях про версії катастрофи. Президент закликав не розганяти паніку в умовах інформаційної війни, зберігати спокій і чекати на перші офіційні результати розслідування.

Він розумів, що Україна ризикує опинитися в епіцентрі нового світового скандалу, якщо цивільного літака збили військові Ірану – це може призвести до непередбачуваних несприятливих наслідків не тільки для України. До честі Ірану, ця держава офіційно визнала свою провину у помилковому збитті українського літака, причетних до катастрофи вже арештували. Іран погодилася виплатити компенсацію всім потерпілим, а президент Хассан Рухані вибачився перед українським народом. Втім, кому тепер від цього легше?

Дональду Трампу, який ніяк не проявив себе протягом чотирьох років, перед виборами 2020 року і загрозою імпічменту необхідна швидка зовнішньополітична перемога. США вирішили «пограти м’язами» в Ірані, а для самого Ірану це, в свою чергу, чудова можливість вийти з ядерної угоди, нав’язаної адміністрацією попереднього американського лідера Барака Обами, та продовжити розвиток своєї ядерної програми. Лиш для України «розборки» двох далеких держав обернулися трагічною випадковістю – загибеллю команди із дев’яти молодих людей, які з дитинства мріяли про небо, і залишились в ньому на завжди.

Офіс президента Зеленського поки ніяк не прокоментував вибачення і зізнання іранської сторони, а ось попередній президент Петро Порошенко виступив за трибуною Верховної Ради та заявив, що самої «явки з повинною» мало, необхідно провести повне і всебічне розслідування та встановити увесь склад учасників цього жахливого злочину – від тих, хто натискав на кнопку запуску ракет, до тих, хто віддавав накази, які призвели до катастрофи. На прикладі збитого над Донбасом «Боїнгу» рейсу МН17 ми бачимо, що розслідування таких специфічних авіакатастроф може затягнутися на роки. Втім, краще вже так, аніж так, як то іноді відбувається із розслідуванням деяких резонансних злочинів в Україні.

«КОМУ МОЖНА ВІРИТИ, КОГО ВАРТО СЛАВИТИ?»: ДЕМОНТАЖ ЦІННОСТЕЙ І ВИБІРКОВЕ ПРАВОСУДДЯ

Ще один шок 2019 року – затримання групи осіб, підозрюваних у організації і виконанні вбивства журналіста Павла Шеремета. Здавалось би, українське суспільство мало б бути задоволене розкриттям цього зухвалого резонансного злочину, а поліцейські, які відмінно виконали свою роботу, представлені до державних нагород.

Про свою титанічну роботу Національна поліція гарно прозвітувала перед самим президентом України та всім українським народом у прямому ефірі. От тільки результати цієї роботи шокували, мабуть, всіх, як тих, хто довіряє слідству, так і тих, хто вважає оприлюднені докази недостатніми і необґрунтованими. Подружжя військових добровольців, музикант-волонтер та дитячий хірург – основні фігуранти резонансної справи, у вину яких, чесно кажучи, віриться дуже важко. Тим більше на їх захист стають такі відомі своєю патріотичною проукраїнською позицією діячі культури як лідер гурту «Тартак», лучанин Олександр Положинський, який проходить по даній справі у якості свідка. У тексті однієї з його пісень є слова: «Кому можна вірити, кого варто славити?». На жаль, в Україні це питання вже давно стало риторичним, чіткі орієнтири «свій-чужий» давно розмитими, а цінності, які пішли захищати добровольці у 2014, якимись не такими вже й цінними…

Якою б не була правда, ситуація вже у будь-якому разі не додає балів ні Україні, як державі, ні Володимиру Зеленському, як її лідеру. Якщо версія слідства знайде підтвердження у суді, це означатиме, що ми маємо прецедент ганебного перетворення героїв війни з Росією та волонтерів у найманих кілерів. Якщо ж слідство не надасть більш переконливих доказів вини підозрюваних, це може означати, що в Україні розпочалися ганебні показові покарання добровольців і волонтерів, мотиви дій яких можна просто обґрунтувати «посттравматичним синдромом», а бойовий досвід назвати досвідом вбивати.

Варто нагадати, що це ініціатива Володимира Зеленського, підтримана його фракцією «Слуга народу», залишити на посаді міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова, який зайняв цей пост ще у 2014 році після перемоги «Народного фронту» на позачергових виборах до парламенту. У свою чергу олігарх Ігор Коломойський також позитивно висловився про роботу міністра внутрішніх справ у одному зі своїх інтерв’ю. Таким чином, надаючи великий кредит довіри Арсену Авакову, певною мірою Володимир Зеленський взяв на себе частину політичної відповідальності за дії міністра, і тепер репутаційні втрати чи здобутки всього МВС або Арсена Авакова особисто відбиватимуться і на рейтингах самого Володимира Зеленського.

«А ВЗИМКУ САДЖАТИ НЕ ПРИЙНЯТО?», – «КВАРТАЛ 95» ПРЕЗИДЕНТУ

«Весна прийде – саджати будемо», – всі пам’ятають цей креативний салоган президентської виборчої кампанії «Зе команди». Пам’ятають його навіть колишні колеги президента по студії «Квартал 95», зі сцени якого у одному із комедійних номерів іронічно запитують: «А взимку саджати не прийнято?». Як сказати… у Лук’янівсьвому СІЗО у 2019 відбулися якісь дивні рокіровки. «Регіонала» Олександра Єфремова, який сидів там від 2016 року, випустили на свободу, а справа про посягання на територіальну цілісність України так і не була доведена до вироку суду.

Натомість його місце зайняли «народнофронтівець» Сергій Пашинський та куди більша «рибка» – колишній перший заступник секретаря РНБО, близький соратник Петра Порошенка Олег Гладковський, більш відомий українцям своїм попереднім прізвищем – Свинарчук.
Після оприлюднення журналістського розслідування про розкрадання на «оборонці», «свинарчуками» в Україні почали називати всіх топ-корупціонерів. Та насправді як Сергій Пашинський так і Олег Гладковський опинилися у СІЗО не через державницькі злочини. Перший потрапив за грати по справі про стрілянину на дорозі, другий – за недостовірне декларування доходів і лише за одну із численних оборудок – включення вантажівок «Богдана» у оборонне замовлення із завищеними цінами. До нового року обидва віп-в’язні вийшли із СІЗО. До наступної весни лишилося всього півтора місяці, і саджати саме пора, адже новий електоральний «урожай» слугам народу доведеться пожинати вже дуже скоро – на виборах у об’єднаних територіальних громадах. І, як показали останні результати, у деяких громадах президентські команди «зацвіли пустоцвітом».

«ЗЕ-73»: ЗБЕРЕГТИ РЕЙТИНГ – МІСІЯ (НЕ)ЗДІЙСНЕННА

Аналіз основних подій минулого року дає підстави робити втішні і не дуже прогнози на 2020 рік. Якщо конфлікт США та Ірану розгоратиметься у подальшому, це може опустити пріоритет України у зовнішній політиці США. На разі ми залежні від результатів процедури імпічменту Дональду Трампу, а ще більше – від результатів виборів у Сполучених Штатах. Наступний американський президент, якщо це буде не Трамп, може мати принципово інші погляди на врегулювання російсько-українського конфлікту. Президент Зеленський зарекомендував себе «другом Трампа», назвавши його «наставником». Відтак, Володимиру Олександровичу буде дуже важко стати другом ворога Трампа, якщо той таки переможе на президентських виборах у США. Українським президентам слід було би бути дуже обережними у іграх з республіканцями та демократами США, та намагатися утримувати стримано приятельські стосунки з лідерами обох партій для побудови стабільних довготривалих стратегічних партнерських відносин між Україною та Сполученими Штатами.

А ось грати в ігри з президентом Росії Володимиром Путіним взагалі не варто. Адже правила ігри, нав’язаної ним самим, знає лише він. Тим не менше команда Петра Порошенка лишила невелике поле для маневру наступникам. Тож Володимир Зеленський мав невеликий вибір і вирішив погодитися на невигідну для України формулу миру. Високосний 2020 рік може стати доленосним для України, самопроголошені квазідержавні утворення «ЛНР» і «ДНР» можуть остаточно припинити своє існування, а тимчасово окуповані території Донбасу повернутися у склад України, втім, з особливим статусом. Хороша новина в тому, що такий сценарій покладе кінець війні, погана – у тому, що він же може покласти початок федералізації України, а світоглядна прірва між жителями вільної України і окупованих територій неминуче призведе до гострих протиріч всередині суспільства. Це серйозний виклик, з яким повинен бути готовий справлятися всенародно обраний лідер Володимир Зеленський. Не важко прогнозувати, що йому чим далі тим важче буде знаходити такі варіанти розв’язання проблеми, які б влаштовували кожну зі сторін.

Окрім завершення війни в українському суспільстві досить високий запит на боротьбу з корупцією і посадкою реальних організаторів «схем». У Володимира Зеленського, у руках якого вся понота влади, дуже сильна опозиція, як проросійська, в особі Опозиційної платформи, так і прозахідна, в особі «Європейської Солідарності» і Петра Порошенка. Відтак у президента може існувати велика спокуса повторити помилку режиму Януковича і перетворити правоохоронну систему держави у механізм репресій проти політичних опонентів. Про успішну боротьбу з корупцією можна буде говорити тоді, коли судова влада запрацює системно, Феміда справді стане сліпою і не розділятиме «кума», «брата», «свата», а перед законом стануть рівними всі – від простого вчителя до президента.

Прозорість судового процесу і невідворотність покарання за скоєний злочин, а не показові затримання, можуть бути ознакою успішної антикорупційної боротьби. На жаль, 2019 рік не вселив надії на те, що подібних вирків ми дочекаємося у 2020. Як і не дочекаємося реальної деолігархізації і повернення активів, здобутих нечесним шляхом.

Немало залежатиме в 2020 році і від Уряду, на плечах якого лежить соціально-економічний блок передвиборчих обіцянок президента. Україна лишається найбіднішою країною Європи з рекордними темпами еміграції економічно активного населення. Володимир Зеленський закликав молодих українців повертатися на батьківщину, втім, на жаль, на батьківщині поки не створили навіть передумов не те що для повернення емігрантів, а навіть для скорочення рівня еміграції. Втім, на 2020 рік є оптимістичні прогнози, адже Нацбанк планує зменшити облікову ставку до 8%. Експерти вважають, що це може відкрити широкий доступ до довгострокових кредитів, що, у свою чергу, призведе до невеличкого стрибка економіки. Втім, ці прогнози ще вилами по воді писані, адже курс гривні, а відтак і стабільність роботи банківської системи, залежить від багатьох факторів, які, на жаль, на разі не залежать ні від українського президента, ні від прем’єра чи парламенту.

Враховуючи те, що обираючи Володимира Зеленського, українці очікували все і відразу, нині, коли дива не сталося, президентський рейтинг почав танути. Масла у вогонь додають ворожі інформаційні агенти, ще й українська опозиція. Та команда Володимира Зеленського не поспішає позбуватися образу «віртуального президента» і змінювати принципи комунікації із суспільством. 2020 рік має стати роком спілкування президента з народом. Якщо на Банковій не навчаться інформувати про свої дії, пояснювати їх причини і можливі наслідки, гасити панічні настрої у суспільстві – дуже скоро суспільство розчарується, і, можливо, почне гуртуватися не навколо медійних лідерів, а навколо державницьких ідей.

Роман Колюхов

 

Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *