— У січні Лариса сказала,що погано почувається,— розповідає сестра покійної Наталія Ткачук,42 роки. — У неї почався кашель і піднялася температура. На лікарняний не пішла. Ковтала противірусні препарати й ходила на роботу. Вдягала маску і приймала хворих. ­Казала: “Як би себе не почувала,маю допомагати людям”. Просила її зробити рентген,але вона відповідала: “Це ще нікого не вилікувало”. Про це пише Газета по-українськи.
“Потім почала пити антибіотики. Коли дзвонила,казала,що їй стало краще. У понеділок вранці пішла на роботу. За кілька годин їй знову стало зле. Пішла на рентген. На знімку замість легень були дві білі плями з тоненькими чорними ниточками. Її зразу ж забрали в реанімацію,а наступного дня підключили до апарата штучної вентиляції легень. Сестра попросила їй не дзвонити. Через півтора дня її не стало”,- розповідає сестра Лариси.
Ларису Козярчук поховали в селі Підгайці біля Луцька поряд із батьками. Перед тим її відспівували у луцькому соборі Всіх Святих. З церкви труну на плечах виносили священики.
—Лариса відчувала свою смерть,— розповідає подруга покійної Марія Мазурак. — Коли востаннє розмовляли телефоном,мало не посварилися. Вона почала розповідати,яким має бути її похорон. Перерахувала страви,які мають бути на столі і попросила,щоб її не ховали в білій сукні як наречену.
Додамо,чоловіка і дітей волинянка не мала. У Луцьку жила на зйомній квартирі.