У середу, 21 квітня, відбулося довгоочікуване звернення російського лідера до Держдуми. Цей день викликав занепокоєння в українців, адже активізація російських військ на кордоні багатьом нагадувала підготовку до провокацій і можливого повномасштабного військового вторгнення вглиб території України, а картинки з прикордонних районів Росії дуже нагадували 2014 рік. Відтак, світ з острахом очікував на це звернення, під час якого Володимир Путін міг дати дозвіл на використання військових сил в Україні. Втім, цього не сталося. Російський диктатор намагається це припіднести як жест власної «доброї волі» і «прагнення до миру», втім, очевидно, це не так.  

У попередньому матеріалі «Волинь.Правда» писала, що через загострення на Донбасі і зростання напруги у Криму та Чорному морі повернули світ мало не до часів «Холодної війни», адже російського посла ще в березні відкликали із США, а його американського колегу у Москві попросили полетіти до Вашингтона «для консультацій». Крім того дипломатичний скандал розгорівся і між Чехією та Росією. Не кажучи вже про те, що в Санкт-Петербурзі затримали українського дипломата нібито за «шпигунство», у відповідь Україна дала три дні російському дипломату, аби покинути територію нашої держави.

Світ заговорив про жорсткі санкції по відношенню до Росії, включно із можливістю відключення від системи SWIFT. Під ударом залишився і важливий для Росії «Північний потік». Та й до військового конфлікту у Чорному морі могло б бути не далеко. Як ми писали раніше, схоже, страх таки дійсно став стримуючим фактором для Путіна. Адже від агресивної і впевненої риторики диктатора 2014 року не лишилося й сліду. Російський лідер «увімкнув» ображеного хлопчика з дитсадочка: Росію ніхто не любить, ніхто з нею не хоче дружити, всі такі погані і злі, і взагалі, він з нами всіма більше не грає, бо так не чесно. А ще в цій риториці було щось класичне, на зразок: «Хто до нас з мечем прийде…», або ж ще більше хрущовського: «Ми вам покажемо кузькіну мать». Але найбільше нагадує цитату з сатирично-гумористичної програми «Наша Раша»: «Ми – найдружелюбніша нація в світі. А хто в цьому засумнівається – тому капець». Таке враження, що промову Путіна до Держдуми писали сценаристи «Нашої Раші» і не стали сильно «напрягатися», вирішили працювати по накатаній схемі.

Очевидно, Кремль злякався. Він увійшов у пряму конфронтацію не тільки з Україною, а із Євросоюзом та Сполученими Штатами Америки, практично – всім НАТО. Китай зайняв чіткий нейтралітет, більше того, схоже, в Піднебесній навіть більш лояльні до України, адже там чітко знають чий Крим. Та й взагалі російсько-китайські відносини в останні роки теж важко назвати надто теплими. Відтак, у Москві розуміють, що пряме вторгнення може призвести до катастрофічних наслідків у самій Росії. І подібні приклади там вже були. Зокрема, російсько-японська війна на початку 20-го століття закінчилася ганебною поразкою Росії, Перша світова, в яку Російській імперії було зовсім не обов’язково вступати, призвела до найбільшої геополітичної катастрофи 20 століття – громадянської війни в Росії із послідуючим «червоним терором», наслідки якого ми відчуваємо і досі, а вторгнення а Афганістан завершилося багатотисячними втратами і кризою в СРСР, з якої він вже так і не вийшов. Так само і повномасштабна війна в Україні, швидше за все, призведе до розпаду самої Росії і такого хаосу на континенті, від якого не виграє ніхто.

Звісно, «пшик» Путіна, який всі почули 21 квітня, це заслуга світових лідерів. Однак, не варто в цьому недооцінювати роль українського президента Володимира Зеленського. Як глава держави він зробив все можливе, щоб донести реальну ситуацію до свідомості цих самих світових лідерів. Зустріч в Парижі не пройшла даремно, хоча й було багато скептиків. Все ж таки дзвінки лідерів Франції та Німеччини змусили в Кремлі дещо остудити голови і подумати про наслідки.

Це можна віднести до дипломатичної перемоги України, однак, зарано радіти і розслаблятися. Адже був вже в Європі один такий, який підписав пакт про ненапад, не збираючись його виконувати. А для Росії це й взагалі звична практика. Не дарма Отто фон Бісмарк казав: «Договори з Росією не вартують навіть паперу, на якому підписані». Світ нарешті починає усвідомлювати, що Путін розуміє тільки мову сили, а не мову права і міжнародних договорів. Тому з ним тільки починають говорити зрозумілою для нього мовою.

Однак, немає жодних гарантій, що завтра ситуація не зміниться радикально. Тим більше, він заявив, що ті, хто будуть готувати проти Росії провокації, пошкодують про це так, «як ще ніколи ні про що не шкодували». Як сказав міністр МВС України Арсен Аваков: “Від цього скаженого собаки можна очікувати, чого завгодно.  А які майстри наші східні сусіди організовувати ці провокації – ми теж дуже добре знаємо. Тому потрібно розуміти і пам’ятати, що мирна риторика Путіна може бути лише способом приспати пильність України і всього світу, і нанести удар в момент, коли всі нарешті розслабляться.

До слова, 21 квітня виповнилося рівно два роки президенства Володимира Олександровича Зеленського. І відомий журналіст Сергій Лещенко сказав фразу, яка, на мою думку, стала крилатою: “Викинувши  на смітник політичної історії України пана Медведчука, Володимир Зеленський увійшов в історію”. З цим погодився навіть скептично налаштований по відношенню до Зеленського львівський журналіст Орест Дроздов. Тож бажаємо нашому президенту остаточно подолати цю ракову олігархічну пухлину на тілі української державності.

Ніна Тойкут