А що, коли завтра війна? - Волинь.Правда
Показати всі

А що, коли завтра війна?

Російська Федерація перекинула Каспійський флот у акваторію Чорного моря, контингент військ на Кримському півострові збільшився в рази, Керченську протоку закриють для іноземних суден, на Донбасі посилилися обстріли, вздовж всього російсько-українського кордону розташовані війська, стягнуті з усіх округів Росії, Україна посилює кордони, добровольці готові до мобілізації, Президент України Володимир Зеленський став найбільш цитованим лідером у провідних ЗМІ Європи останніх днів, політики європейських країн об’єднуються у спільних заявах на підтримку суверенітету і територіальної цілісності України, а США та Росія перебувають на межі розриву дипломатичних відносин.

«НА СКІЛЬКИ ВСЕ СЕРЙОЗНО?»: КРИЧУЩЕ МОВЧАННЯ ОФІЦЕРІВ

Рівень тривоги у суспільстві нагадує рівень 2014 року, коли в мережу так само викладали відео безкінечних конвоїв військової техніки, які з усіх сторін Росії прямували до східних  кордонів України. Також в мережу запустили офіційну інформацію від ДСНС про те, як треба діяти цивільному населенню в умовах надзвичайних дій воєнного характеру. Жителі прикордонних з Росією та Білоруссю районів доведені майже до паніки, американська розвідка розцінює ймовірність вторгнення Росії «від низького до середнього», а от українські генерали переконують –  лякатися немає чого, ЗСУ вжили всі необхідні заходи для протидії можливій агресії.

Офіцери нижчого рангу у структурі Збройних Сил взагалі не коментують ситуацію журналістам, не під диктофон кажуть – їм наказали утримуватися від коментарів, однак, на питання «Наскільки все серйозно?» відповідають мовчанням, і це мовчання красномовне, воно навіть кричуще.  Особливо розуміють це ті, хто пройшов через подібне рівно сім років тому і бачив війну не тільки по телевізору. Не встигли добровольці перевести подих після жорстоких боїв 2014, як їх знову кличуть туди, в справжнє пекло. «Хто, якщо не ми?», казали вони. І дійсно, хто? Адже у випадку відновлення бойових дій на передовій, в першу чергу, потрібен буде бойовий досвід.

Тож наскільки все серйозно насправді ми можемо лише здогадуватися із тих чи інших заяв високопосадовців, політиків і різноманітних експертів. А вони істотно різняться. Наприклад, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков закликав добровольців бути готовими до мобілізації і за потреби негайно відправитися на фронт, аби дати відсіч агресору. В той же час начальник Генштабу генерал Руслан Хомчак закликав не створювати загонів добровольців, адже це – незаконні воєнізовані формування. Всіх бажаючих він закликав вступати в лави ЗСУ, які, за його словами, вжили всіх адекватних заходів для протистояння можливій російській агресії. На думку Хомчака, пряме вторгнення Росії в Україну малоймовірне, поділяє його думку і командувач ООС Сергій Наєв, який переконує, що російські війська на кордоні з Україною не вишикувані в ударні групи, а розміщені на полігонах, відтак, має місце швидше демонстрація сили і залякування, а не підготовка наступальної операції. А от американські генерали оцінюють ступінь вторгнення Росії в Україну  від низького до середнього.

Ми передбачали, і «Волинь.Правда» про це неодноразово писала, що у випадку перемоги Джозефа Байдена на виборах Президента США, ситуація в Україні може докорінно змінитися, а на Донбасі може відновитися повномасштабна війна. Оскільки демократ Джо Байден більш радикально налаштований по відношенню до Росії, ніж його попередник Дональд Трамп, якого в Росії на початку його каденції взагалі називали «своїм», а путінський придворний шут Володимир Жириновський навіть пив за його здоров’я. Опора Путіна в Україні – кум і соратник по газовому та нафтовому бізнесу олігарх Віктор Медведчук. І якщо Петро Порошенко зробив його представником у тристоронній контактній групі, то Володимир Зеленський ввів досить жорсткі санкції, фактично, вибивши з рук Медведчука найсерйозніші важелі впливу в Україні. Окрім того через  припинення постачання води в окупований Крим, ситуація на півострові стала критичною. Можливо, саме ці два фактори стали каталізатором «весняного загострення» у глави Кремля.

«Умом Россию не понять», а російського президента – тим більше. Ніхто не знає, що є в голові Володимира Путіна, але всі вже точно знають, чого там точно немає – там немає бажання залишити Україну в спокої. На щастя, український Президент це вже теж зрозумів. До слова, варто відмітити, як швидко еволюціонував Володимир Зеленський у своєму розумінні процесів, які відбуваються між Україною і Росією. Від «Я хочу подивитися Путіну в очі» до «Український народ не поступиться ні сантиметром своєї землі». На жаль, Мінські домовленості і так звана Формула Штайнмаєра не спрацювали, Росія вкотре довела всьому світу, що вона не зацікавлена в мирі і стабільності, вона не зацікавлена в сильній і вільній Україні, а найбільший страх Кремля – це Україна в Євросоюзі і НАТО. Мова навіть не про порушення стратегічного дисбалансу і зростання потенційної військової загрози з боку НАТО по відношенню до Росії в такому разі. Мова тут швидше про глобальне протистояння цивілізацій. У Кремлі досі вважають території колишнього Радянського Союзу сферою впливу Росії,  і тримається все це і досі на пропаганді про «загнивающий Запад». І якщо росіяни у себе під носом побачать стрімке зростання рівня життя українців в умовах «проклятого капіталізму», то жодні мільярди, витрачені на пропаганду, кремлівський режим вже не врятують. Росіяни, які як нації тільки-тільки починають формуватися, дуже швидко почнуть розуміти, що і вони можуть жити по-людські, і їхній головний ворог – не «америкоси» і не «бандерлоги», а власний диктатор на золотому унітазі. Україна лишається інструментом російської пропаганди. Мовляв: «Погляньте, майдани за американські долари принесли в Україну тільки війну і розруху». Ми то розуміємо, що війну і розруху в Україну принесли російські танки і «Гради», але ж росіянам по телевізору цього не скажуть, бо «іхтамнєту». В 2013 році терорист Ігор Гіркін-Стрєлков зрозумів, що Росія назавжди втратила Україну, про це він розповідав у скандальному інтерв’ю Дмитру Гордону. Росія не може допустити, щоб те саме відбулося із Білоруссю.

«ФЕДЕРАЛЬНИЙ ОКРУГ БІЛОРУСЬ»: В ЦЕНТРІ ЄВРОПИ ЗНИКАЄ ЦІЛА ДЕРЖАВА

При всій повазі і любові до братнього білоруського народу, сьогоднішню Республіку Білорусь назвати незалежної державою вже можна досить умовно. Олександр Лукашенко розгромно програв президентські вибори, згідно із незалежним підрахунком голосів близько 80% білорусів не хочуть більше бачити його своїм лідером. Результати тотально сфальсифікованих виборів не визнала жодна цивілізована держава світу, тому Олександра Лукашенка можна вважати самопроголошеним «президентом» Республіки Білорусь і подальше перебування на цьому посту нічим іншим як захопленням влади. Світ більше не визнає його білоруським лідером, відтак, у «бацькі» лишився єдиний шлях – «здатися у полон» Володимиру Путіну. Що він і зробив.

В інтерв’ю українському журналісту Дмитру Гордону він пафосно вчив нас, як потрібно було воювати за український Крим у 2014 році, а сам віддав власну державу із собою разом в лапи російського скаженого ведмедя. Коли іноземні війська увійшли на твою територію – ти вже не господар на своїй землі. Тепер Олександр Лукашенко, де-факто, «губернатор федерального округу Білорусь»,  виконуватиме будь-яку волю кремлівського диктатора. І будь-яка спроба піти на перекір може завершитися військовим переворотом. Зрозуміло, що участь в ньому братимуть не білоруські військові. Білоруська опозиція, на жаль, занадто слабка, вона не змогла вистояти навіть проти гумових кийків лукашенківських силовиків, то що говорити про російські збройні сили? Ми з сумом і тривогою можемо констатувати, що нашим північним братам зараз ще важче, ніж нам, у нас ворог хоча б за лінією фронту, а в них – всередин країниі, і будь-якого ранку білоруси можуть прокинутися в мілітаризованій диктатурі або ж взагалі в Росії. Тим більше, що найближчим часом Лукашенко планує візит у Москву, де має з Путіним обговорити безліч спільних планів. Потрібно написати чесно: вислухати плани Путіна і приступити до виконання поставлених ним завдань.

На щастя, Україні в 1991 році вдалося вирватися набагато далі від Кремля і сьогодні протистояння між США та Росією через ескалацію в Україні виходить на досить серйозний рівень, а ставки в цій грі піднімаються з кожним днем. І це тішить, як не парадоксально. Адже ставки настільки високі, що помилка кожної сторони може стати фатальною для світової економіки і безпеки. Це розуміють і у Вашингтоні і в Москві, тому зараз чи не страх виступає головним запобіжником зриву ситуації. Як вірно підмітив Володимир Зеленський в одному із інтерв’ю, у випадку початку війни не виграє ніхто, для всіх це будуть тільки нові біди і проблеми, ніхто не отримає від цього користі.

Першим дзвінком того, що американці не збираються «гнати коней», стала зміна маршруту есмінців, які мали увійти в Чорне Море. В США заявили, що цей рейс не мав бути чимось особливим, адже бойові кораблі ВМС США часто ходять цим маршрутом, однак, цього разу маршрут вирішили змінити, щоб не нагнітати і без того високий градус напруги у регіоні. В Києві це сприйняли з розчаруванням, але насмілимось припустити, що Вашингтон це зробив не просто так, можливо, були якісь передумови побоюватися провокацій. Зате велика Британія вводить свої кораблі в Чорне море.

Тим часом, як і в 2014, лідери Європи та світу, зокрема канцлерка ФРН Ангела Меркель та прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо висловили занепокоєність діями Росії. Глави країн Балтії закликали Росію припинити провокації практично одночасно зі своїми європейськими та заокеанськими колегами. Латвії, Литві,Естонії та Польщі теж є за що переживати, адже вони давно вже ментально і матеріально відділилися від Росії і стали повноцінною частиною цивілізованої європейської спільноти, а відтак – дратівним фактором для Кремля. У випадку країн Балтії, чи тієї ж Грузії, яка в 2008 році вистояла проти повномасштабного вторгнення, російська пропаганда ще може говорити: «В маленьких країнах реформи проводити легше». То з Україною такий фокус не пройде, адже Україна далеко не маленька країна, а найбільша в Європі, після Росії.

Тож зважаючи на геополітичні тенденції, Кремлю глибоко начхати на глибоку занепокоєність Заходу, Путін практично прямим текстом заявляє, що прагне окупувати увесь Донбас, та й, як розуміємо, вирішити проблему водної блокади Криму. Немислимо з точки зору дипломатії не відповідати на дзвінок глави держави, навіть якщо ця держава – ворог. Однак, Володимир Путін собі дозволяє все. Одна справа, коли як мавпа з гранатою веде себе якийсь диктатор-абориген карликової країни третього світу, де головний той, в кого в руках автомат, зовсім інша, коли держава-терорист – це найбільша держава світу за територією, одна з найбільших за кількістю населення, багата стратегічними запасами газу і нафти та ще й з одним із найбільших ядерних потенціалів світу, на чолі якої диктатор, в психічному здоров’ї якого світ вже серйозно сумнівається. В тваринному світі є три базові реакції на небезпеку: захищатися, тікати, або прикинутися мертвим. На дипломатичному полі бою в Путіна вже немає аргументів проти беззаперечних доказів російської агресії в Україні, він вже не може захищатися і відбріхуватися, він як звір, загнаний в глухий кут, один проти всіх. Тому просто тікає, як перелякана тварина.  Він тікає з дипломатичного поля бою, щоб повернутися в більш зручне для нього поле бою, поле війни без правил і без честі, аби з позиції сили диктувати свою волю.

Паралельно з тим продовжує працювати російська пропаганда, яка, в тому числі вустами  Пєскова, звинувачує в провокаціях Україну. І поки Пєсков звинувачував Україну в провокаціях, Росія перекинула до Криму військові з’єднання з Північного Кавказу, і за один лише день 16 квітня 15 разів порушила режим припинення вогню. В 2021 році загинуло 30 українських військових від прицільного вогню росіян. І всі вони загинули на українській території. Сподіваємося, не дарма, адже світ бачить і визнає прагнення України до миру і захоплюється мужньою витримкою українських військових і їхній стриманості в реакціях на провокації.

Цивілізований світ радикалізується у своїх висловлюваннях в бік Росії і заклики про запровадження жорстких санкцій проти агресора лунають все більш рішуче. Зокрема, Росію можуть від’єднати від системи SWIFT , що унеможливить здійснення міжнародних валютних транзакцій. Все настільки серйозно, що Росія фактично видворяє американського посла, а російського посла з Вашингтону відкликали ще в березні. Тож можна стверджувати, що США та Росія перебувають на межі розриву дипломатичних відносин і такого загострення не було з часів «Холодної війни». Разом з тим є думка, що США не введуть жорстких санкцій проти Росії, адже ринок Росії надзвичайно важливий для американців, і його закриття істотно підірве економіку штатів.

Варто сподіватися на правоту українських генералів, які переконують, що Кремль просто грає м’язами, щоб посилити свої вкрай слабкі позиції на переговорах. Втім, якщо все ж Путін ризикне піти вабанк, український народ повинен мобілізуватися так само, як в 2014, і остаточно зламати волю диктатора до засіхань на наш суверенітет, територіальну цілісність і незалежність. 

Роман Колюхов

Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *