Оскільки Сполучені Штати та їхні союзники у НАТО зосереджені на війні Путіна в Україні, зусилля Росії залучити іншу країну до своєї орбіти залишилися майже непоміченими.
Грузини значною мірою орієнтовані на ЄС і НАТО, і ця орієнтація лише посилилася за роки, що минули після вторгнення Москви у Грузію у 2008 році, у результаті якого Росія окупувала близько 20% грузинської території. Проте її нинішні лідери не лише не підтримали Україну у боротьбі проти російської агресії, а навіть посилили антизахідну пропаганду, заслужили похвалу Москви за те, що не приєдналися до західних санкцій і торговельних обмежень проти Росії, і наслідують путінський стиль придушення активного громадянського суспільства. У березні вони навіть спробували ухвалити закон, що визначає прозахідні та продемократичні організації громадянського суспільства як «агентів іноземного впливу». За підтримки та заохочення Москви грузинський уряд будує авторитарну державу за російським зразком.
Сповзання Тбілісі до авторитаризму викликає ще більше занепокоєння, оскільки воно значною мірою відбувається під впливом однієї людини: мільярдера-відлюдника та партійного боса Бідзіни Іванішвілі. У 2012-2013 роках Іванішвілі був прем’єр-міністром Грузії. Але як засновник і колишній голова «Грузинської мрії» – проросійської популістської партії, що отримала повний контроль над державними установами Грузії, він керував країною через довірених осіб упродовж більшої частини останнього десятиліття. Іванішвілі, який заробив свої статки у Росії, побоюється, що зусилля, спрямовані на досягнення демократичних критеріїв, необхідних для інтеграції Грузії у ЄС, можуть поставити під загрозу його контроль над грузинськими інституціями та урядом, і тому запекло виступає проти тісніших зв’язків з Європою на користь зростаючого альянсу з Москвою.
Щоби послабити російський контроль над Грузією, США і союзники мають підтримати грузинську демократичну опозицію
На відміну від олігархів в Україні, яким доводилося боротися за політичний вплив, Іванішвілі у Грузії не мав великої конкуренції, що дозволило йому купувати голоси виборців і поступово ставити своїх прихильників на керівні посади у законодавчій, судовій та виконавчій гілках влади. Як і правлячі партії в Угорщині та Росії, «Грузинська мрія» використовувала ці інститути, щоби зберегти і розширити свою владу за допомогою послідовних виборів. Вона також використовувала цей контроль для зміцнення зв’язків з Москвою. Щоби послабити російський контроль над Грузією, США та їхні союзники мають підтримати грузинську демократичну опозицію і вжити заходів проти Іванішвілі та будь-яких грузинських компаній, які допомагають Росії ухилятися від санкцій. Прийшов час для Штатів і союзників запровадити санкції проти членів грузинського уряду.
Російська «Грузинська мрія»
Два десятиліття тому Грузія здавалася зразком того, як колишні радянські республіки можуть перейти до демократії. Після Революції троянд у 2003 році – серії демонстрацій з приводу спірних парламентських виборів, які призвели до відставки клептократичного уряду Грузії – третій президент Грузії Міхеїл Саакашвілі здійснив низку визначних реформ. Вперше уряд почав надавати своєчасні послуги населенню, нова влада покращила економіку й різко знизила рівень корупції. Однак після кількох років перебування на посаді Саакашвілі почав виходити за рамки демократичних норм. Його критики звинуватили його у зловживанні владою, зокрема у жорстокому поводженні з ув’язненими.
Поява «Грузинської мрії» збіглася зі спробами РФ повернути Грузію та Україну до сфери свого впливу
Це спровокувало внутрішню реакцію, яка врешті-решт призвела до появи партії «Грузинська мрія», заснованої у 2012 році. Складаючись з різних опозиційних сил, об’єднаних під керівництвом Іванішвілі, «Грузинська мрія» витіснила всіх прозахідних партнерів, які колись входили до її коаліції. Відколи партія та Іванішвілі прийшли до влади, інститути країни руйнуються, а Тбілісі значною мірою копіює поведінку Москви.
Фактично, поява «Грузинської мрії» збіглася зі спробами Москви повернути Грузію та Україну до сфери свого впливу. Ці зусилля вперше набрали обертів у 2008 році, коли Грузія та Україна орієнтувалися на Захід у своєму прагненні приєднатися до ЄС і НАТО. Для Москви ці кроки становили пряму загрозу і вона вирішила заблокувати їх за будь-яку ціну. Разом із вторгненням у Грузію у 2008 році та на Донбас і у Крим у 2014-му, російський уряд усіляко культивував партію «Грузинська мрія».
Минулого року Москва почала повномасштабну агресію проти України. Після більш ніж року війни план Путіна провалився. Замість швидкої і рішучої перемоги, у результаті якої Київ остаточно опинився би у російському полоні, війна, завершення якої не видно, міцно прив’язала Україну до Заходу. Тим часом Фінляндія вступила до НАТО, Швеція планує наслідувати її приклад, а Україна та Молдова подали заявки на прискорене членство в ЄС.
Проте через дедалі більшу проросійську орієнтацію «Грузинської мрії» Тбілісі став винятком з цієї тенденції. У той час як інші країни на периферії Росії відчайдушно намагалися приєднатися до західних інституцій, Грузія цього не зробила. А європейські лідери дедалі більш були стурбовані антизахідною риторикою та політикою «Грузинської мрії». Хоча у конституції Грузії закріплено зобов’язання вступити до ЄС і НАТО, «Грузинська мрія» намагалася торпедувати заявки країни на членство у західних інституціях. У 2022 році, коли ЄС вирішував, чи надавати Грузії статус кандидата, влада країни ув’язнила Ніку Гварамію, генерального директора незалежного грузинського ЗМІ, за розкрадання та зловживання службовим становищем на популярному телеканалі – акт, що порушує стандарти ЄС щодо свободи ЗМІ. Організації, включаючи Amnesty International, назвали ці звинувачення політично мотивованими. Цей крок фактично поставив хрест на кандидатстві країни у члени ЄС, принаймні у короткостроковій перспективі.
Крім того, уряд «Грузинської мрії» заочно визнав Саакашвілі винним у зловживанні владою та заарештував його після повернення до Грузії у 2021 році.
Організація Human Rights Watch звинуватила уряд у відмові Саакашвілі у належному медичному лікуванні – у 2023 році Саакашвілі заявив, що «російські агенти» отруїли його у в’язниці, а у лютому 2023 року держави-члени ЄС висловили занепокоєння щодо погіршення стану його здоров’я. Поводження з колишнім президентом Грузії є ще однією спробою «Грузинської мрії» підірвати верховенство права і таким чином зашкодити шансам Грузії на інтеграцію із Заходом.
У жорстких лещатах «Грузинської мрії» Тбілісі зблизився з Москвою. Після вторгнення в Україну у лютому 2022 року Грузія відмовилася підтримати західні санкції проти Москви і фактично вихвалялася, що бачить нові можливості для збільшення експорту до Росії. Також з’являється дедалі більше доказів того, що уряд «Грузинської мрії» допомагає Росії уникати західних санкцій. Українські спецслужби публічно звинуватили грузинський уряд у переговорах з Москвою щодо контрабанди західних цивільних і військових товарів до Росії.
Імпорт Грузії з ЄС різко зріс після вторгнення Росії в Україну, що посилює підозри у тому, що Грузію використовують як канал для обходу санкцій. У січні 2023 року міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров публічно похвалив грузинський уряд за те, що він не приєднався до санкцій проти Росії і «чинить опір тискові з боку Заходу». У березні 2022 року Григорій Карасін, переговірник Кремля з неформального діалогу з Тбілісі, заявив, що «збалансована» позиція Грузії щодо санкцій «не залишиться непоміченою» у Москві.
Грузинів лякають Україною
На тлі посилення відносин правлячої партії з Москвою, заява грузинського уряду на початку березня 2023 року про плани ухвалити закон про «іноземних агентів» довела напруженість у стосунках з демократичною опозицією Грузії до кризи. Спрямований проти грузинського громадянського суспільства, яке критично ставиться до «Грузинської мрії», запропонований закон був калькою російського закону, ухваленого урядом РФ на початку вторгнення в Україну і призвів би до арешту чи вигнання багатьох критиків «Грузинської мрії». Крім того, якби закон був ухвалений, він також позбавив би Грузію перспективи членства в ЄС. Жозеп Боррель, керівник зовнішньополітичного відомства ЄС, заявив, що закон «несумісний з цінностями та стандартами ЄС».
Хоча політична опозиція «Грузинської мрії» – розділена і слабка через роки стеження, шантажу і тотального урядового контролю над засобами масової інформації, багато грузинів гостро відреагували на запропонований закон і розпочали серію масових демонстрацій по всій країні, які привернули увагу західних ЗМІ.
Російські пропагандистські канали та грузинський уряд порівняли протести проти закону про іноземних агентів з протестами на Майдані 2014 року в Україні, коли Віктор Янукович відмовився підписати угоду про асоціацію з ЄС. «Грузинська мрія» нагадала своїм співгромадянам, що усунення Януковича з посади президента України спровокувало 2014 року анексію Криму та вторгнення Росії на Донбас, тим самим сподіваючись налякати грузинів, аби вони повірили, що Росія може знову вторгнутися у Грузію, якщо країна рухатиметься у західному напрямку. Лідери «Грузинської мрії» стверджують, що поки партія залишається при владі, країна буде у безпеці. Це повідомлення резонує із заявами деяких грузинів, які не обов’язково є проросійськи налаштованими, але бояться, що війна в Україні перекинеться й на їхню країну.
Покарати Іванішвілі, а не всю Грузію
США та їхні європейські союзники мають запобігти подальшому сповзанню Грузії у російський табір. Поки Грузією керує Іванішвілі та його партія, членство у ЄС немислиме. Але будь-які спроби Заходу покарати партію «Грузинська мрія», позбавивши країну надії на можливе членство у ЄС, лише зіграють на руку Іванішвілі, оскільки він сам намагався заблокувати вступ до ЄС, порушуючи верховенство права. Замість того, щоби карати усю країну, краще переслідувати Іванішвілі та його статки, включивши його у санкційні списки. 5 квітня 2023 року Державний департамент наклав санкції на чотирьох грузинських суддів за корупцію – крок, який є рідкісним в американсько-грузинських відносинах і, ймовірно, слугує попередженням Іванішвілі та іншим посадовцям «Грузинської мрії», що вони можуть бути наступними.
Іванішвілі продовжує підтримувати міцні особисті економічні зв’язки з Росією, але багато його активів перебувають у західних країнах. Немає сенсу випускати з рук грузинського мільярдера, політично близького до Путіна. Штати та їхні союзники також мають застосувати вторинні санкції до грузинських компаній та організацій, які допомагають Росії ухилятися від санкцій.
Зіткнувшись з величезними протестами проти закону про іноземних агентів, «Грузинська мрія» поки що від нього відмовилася. Але закон може бути відновлений у будь-який момент, і уряд, ймовірно, розраховує на те, що зможе повільно виснажити опозицію і домогтися свого. Грузинське громадянське суспільство залишається палко відданим євроатлантичному майбутньому, і за належної підтримки Заходу може допомогти протистояти подальшим зазіханням Москви. Зрештою, грузини були першими жертвами пострадянського імперіалізму Росії – канарейками у вугільній шахті (miner’s canary – ідіоматичний вираз, який означає щось, що сигналізує/попереджає про небезпеку), чиї попередження у 2008 році залишилися без уваги. Якщо Захід не хоче дозволити Росії повністю захопити грузинську демократію, яка перебуває під серйозною загрозою, то зараз ці попередження мають бути почуті
Джерело: Foreign Affairs
Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook