29  травня  на   шахті  «Лісова», що в селі Сілець Сокальського  району, відбулася  зустріч  представників  шахт  Львівщини  та  Волині  з  міністром  енергетики та вугільної промисловості  Ігорем  Насаликом. Волинську делегацію   на  ній  представляли генеральний  директор ДП  «Волиньвугілля»  Олександр Зорін, голови   профспілкових  організацій  шахт  та   Незалежної  профспілки  гірників.

На  цю  розмову  з профільним міністром з  нетерпінням  чекали  всі:  і прості  шахтарі,  і  керівники шахт  та  профспілкових  організацій. Бо  хотіли почути  з  вуст високопосадовця  відповіді  на  найболючіші  питання, якими  переймаються всі  українські  шахтарі, а  особливо ті, які працюють на  державних  копальнях.

Хоча їхні вуха за останні два десятиліття чули  стільки різних обіцянок і планів, що, здавалося, чимось  подивувати  їх  важко.  Чи  є  майбутнє  у наших  шахт, чи   можна   зробити  їх  прибутковими  і як заробити на достойне життя  — про  це   хочуть  знати   гірники   напевне. Бо вони  втомилися  від  безнадії. Тому  й  зустріч   з  міністром  була  емоційною, а розмова  відвертою.

Ігор  Насалик  презентував  нову концепцію  реформування  вугільної  галузі  України, нещодавно  затверджену  Кабінетом  Міністрів. Україні  не  потрібне вугілля  ціною  життя  шахтарів — це   ключова фраза  міністра, з  якої  він   почав  свій  виступ.

Те, що  відбулося  нещодавно  на   шахті  «Степовій» (розташованій, до  речі,   неподалік  від  «Лісової»), коли загинули 8  гірників і  23   були  травмовані, показало,  що  ставлення до  безпеки праці на шахтах незадовільне й  потребує  інших  підходів.  Після аварії на Степовій були  проведені перевірки інших підприємств, під час яких  виявили  1200   порушень  охорони   праці. У зв’язку з цим Кабмін  планує    зняти  заборону  на  перевірку  шахт відповідними  держструктурами й  безпеці   роботи  шахтарів   надаватиметься  пріоритетне  значення.   Кабмін  виділив уже  200   мільйонів гривень  на  закупівлю  засобів  захисту. Друге  гаряче    питання — зарплата. Сьогодні  вона  трохи  затримується,   до 2-3 червня, хоча  згідно  графіка  має  виплачуватися  щомісяця 10 і 25 числа. Цю  затримку  міністр пояснив  тим, що  в  Україні  з 1  кварталу  цього  року  ціна  енергетичного  вугілля  зросла  з  1730  до  2000  гривень і ще  не  завершився  повністю  ціновий  процес. Та вже найближчим часом  все  уладнається.

Ситуація  на  вугільному  ринку  сьогодні  істотно відрізняється  від  тієї, що була  навіть  кілька  років  тому. Ще свіжі у пам’яті  львівських  і волинських шахтарів  часи, коли  їхнє вугілля лежало на складах  і  нікому не було потрібне. Ніхто  не   міг сказати, чи потрібне  воно   Україні  взагалі  й   що  буде  з  шахтами  через  рік, п’ять, десять  років. В  Україні є   дві  категорії  шахт: які  мають  промислові   запаси  і  які  не мають.  Перспективні  шахти, зрозуміло,   були  приватизовані, всі  решта  — віддані  державі.  Система  фінансування  вугільної   галузі, що  існувала  раніше, була  системою  утилізації  державних  коштів  і  ніяк  не  була  спрямована  на  розвиток. Як  наслідок  — шалені  борги  вугільних  підприємств, що  накопичувалися  роками.  Тільки  чисті  збитки   шахт  становлять сьогодні   4, 4  мільярди  гривень, по  різних  відрахуваннях  у  державні  фонди —15, 6  мільярди.

Розроблений  новий  план реформування  вугільної  галузі, зазначив  Ігор Насалик,  приймався  дуже  важко. У 2016 році різко зросла  потреба країни  у  вугіллі газової групи. Нам  сьогодні  треба  його  19  мільйонів  тонн. Невдовзі будуть запущені у дію ще кілька блоків Зміївської  та Трипільської ГЕС, тому проблем з   реалізацією  вугілля газової групи не буде. Буде питання, як його добути. Проаналізувавши всі шахти України, визнано,  що  всі  мають право на існування, крім чотирьох. Але щоб  працювати, треба  мати  чим  працювати.

Відтепер  усі  шахти будуть  окремими  господарськими структурами.  Уряд погодився на списання всіх старих боргів  у сумі  понад  15 мільярдів, щоб  шахти могли почати  працювати  без  боргів.  Це дасть можливість  їм  оновитися. Два  відповідні   законопроекти  вже  подано  до  Верховної  Ради. Другим  кроком  має  стати  забезпечення  шахт  обладнанням. На технічне  переоснащення шахт передбачається 800 мільйонів гривень. Міністр  запевнив, що  держава  дасть  шахтарям  все  необхідне  для   видобутку  вугілля.

Працювати  буде  26   шахт  із  28, але  видобуток  не  зменшиться. Передбачається  також  створення єдиної  ремонтної  бази, Науково-дослідного  інституту для   розробки  нових  лав, структури  по  реструктуризації (оптимізації  штатів  шахтних  управлінь, зменшення  термінів ліквідації шахт).    До кінця 2017  року  70 відсотків  шахт  мають  стати   прибутковими. А  до  липня  2018 — жодна  не буде  збитковою. Із  1  мільярда   800  мільйонів  гривень, виділених  на  вугільну  галузь,  800 мільйонів  отримають   шахти  Львівського  басейну.

Гарячі дискусії  у залі викликали слова міністра  про  зарплати гірників.

—  Куди  використовувати  зароблені кошти, який рівень зарплат — визначайте самі.   Нова система  дасть можливість як мінімум у 2 рази збільшити зарплати. Програма  є,  тепер  треба  максимально  швидко  її  реалізувати. Будьте незалежні, самостійні і все,  що заробите — ваше, — переконував  шахтарів  міністр.

Навіть вугілля  відвантажувати  шахти  можуть  куди   хочуть. Результат  цієї  реформи — конкуренція  за  шахтарські  зарплати. Ніхто  нікого тепер   годувати не буде.  Звичайно, держава  буде   компенсувати  кошти   тим, хто запускатиме нові   лави. На  це передбачені  суми і  в 2017, і  в  2018 роках.  За словами міністра, ці  зміни  зустріли шалений  супротив. Бо  багато  хто  був  зацікавлений   просто  ліквідовувати шахти, отримувати на це  гроші, продавати  старе  обладнання,  як  нове —  і  нічого  не  робити. Такого  більше  не  буде. Великий  колгосп, який   існував, себе  вичерпав.  Тепер  кожен   має  бути зацікавлений  у  результатах  своєї  праці.  Шахтар  не  повинен  думати, як  прогодувати  дітей, як  заплатити  за  їхнє навчання.  20— 23 тисячі гривень — такою  має  бути  середня зарплата  гірників. І  новою  концепцією  для  цього  зроблено  все. Решта  залежить  від самих   шахтарів.

Не   всі  у  залі  сприйняли  однозначно  нові, майже  революційні  зміни,  які чекають вугільну галузь.  Хтось  все  ще  живе минулим.  Але  більшість  зустріла  оплесками, погодившись  зі  словами  Ігоря Насалика, що  рано  чи  пізно  з  болота  треба  вилазити. По  завершенню  непростого  діалогу  з міністром попросила  поділитися враженнями  представників   «Волиньвугілля».

Олександр  Олексійович  Зорін, генеральний    директор ДП «Волиньвугілля», про  зміни  у  вугільній  галузі, що  готуються,  розповідав  ще  у  квітні. Їх  обговорювали  і   в колективах   волинських  шахт, вносилися  пропозиції.  У  тому, що зміни  більш, ніж  назріли, він, виходець  з  Донеччини,    переконався, коли  у  вересні  2016  очолив  державне  підприємство «Волиньвугілля», у   якому  з   9  шахт  працюючих  залишилося  лише  дві  й  ті  на ладан  дихали.  Шахту  №9   вже  була  внесена у  списки до  закриття, хоча ще має  запаси сировини і  може працювати  років з  десять.  Новими  економічними   програмами, розробленими  з   приходом  Зоріна  для  обох волинських  шахт, передбачено, що  вже до  кінця  першого  півріччя  цього  року вони  будуть рентабельними.  Після  безперервної зміни керівництва, після  тотального безгрошів’я  і  боргів,  у волинських шахтарів,  нарешті, з’явилася  надія  на  майбутнє.  Нову концепцію  розвитку  вугільної  галузі  України  Зорін, безперечно,  підтримує:

—До  речі, міністр  згадав  і  десяту  шахту, що вона  таки буде. Але  по  ній окрема  розмова. Бо  йдуть  перемовини  на  державному  рівні  й  пошуки джерел  її  фінансування  з  дуже   серйозними   людьми. Міністр  сміявся: « Ви не переживайте, ми  вам ще  й цю шахту навісимо!»  А по  наших  шахтах, я кажу   хлопцям: дві  лави  давайте — і  виходите  на рентабельність.  Так  що  все  буде  добре. Он  попитайте  більше  профспілки  наші.

Василь  Бура, голова   профспілки  шахти  №9,зупинився   більше  на  питаннях  соціальних:

—Стаж  пільговий, шахтарський, за період, коли  не  були  сплачені внески до пенсійного фонду,   людині   не зараховується, бо  підприємство не  сплатило вчасно внески. А якщо підприємство  від  держави не отримує  вчасно  гроші? Як, наприклад, шахта  №1, яка  зараз не  видобуває  вугілля. Вона  мала затримку  по  зарплаті  більш  як  три  місяці.  Так  само   звільнившись з  роботи  і  стаючи на  біржу, люди  не можуть  отримати у повному обсязі  допомоги по безробіттю  в  розмірі 80 — 100 відсотків від зарплати, а  отримують  лише  550 гривень.  Виходить замкнуте  коло.   До  нас таки дослухалися, і   вже  розроблено  механізм  списання  заборгованості  шахтам. Міністр сьогодні  про  це  казав.  Він ще не прийнятий, але є надія, що  скоро  запрацює.  Бо люди  не  винні в  тому,  що підприємство  заборгувало комусь  внески. Про  обладнання  наших  шахт  говорити  не  доводиться.  Те,  що  в  Червонограді вважається «відстоєм», у   нас  вважається  нормальним. Уявляєте, ми  маємо  комбайни  1935,  1937 року   випуску!  Раритетні  екземпляри. Ну треба вже щось змінювати!

Голова  місцевого  осередку  Незалежної  профспілки  гірників  Анатолій   Мухомеджанов:

—Галузь  десятиліттями  не  фінансувалася.  Якщо  й  давалися якісь кошти, то на проїдання. Дуже багато залежить і  від керівника підприємства. Якщо  є  якась можливість  взяти  кредит, чи лізингову  техніку, і  розумно,  правильно, вчасно  цим   скористатися, то це  треба робити.  Простому робітникові важко розібратися, хто винен: міністр,  Кабмін, генеральний директор  чи директор шахти. Він  не  отримує зарплати  і  це  кінцевий результат  поганої  роботи  всіх. Якщо  керівник підприємства  нерозторопний, або  має свої напрямки  використання цих  коштів, то в міністерстві все ж  видно. Якщо  кошти виділені  й не  освоєні  —  із  керівника  треба  питати. Бо якщо землю можна так-сяк якось обробити, то в шахті  далеко  не попреш. Потрібні  гроші  для первинної модернізації  і  поштовху, щоб  підприємство стало  рентабельним.  Приклад —  шахта  №9, де  комбайн  1937  року. Треба поміняти  техніку, і технологію  видобутку  вугілля,  яка  дозволить  збільшити обсяги  видобутку. І  при  нинішній ціні  цілком  можливо  працювати беззбитково. Це  реально. Тільки людей  треба  навчити. Той, хто  хоче працювати, взяти до себе, а з тими, хто не хоче — попрощатися. Треба змінювати ще й  психологію.  На жаль,  шахтарська праця стала непрестижною. Люди перестають цінувати  те, що  мають. Тому і ставляться так  до своєї роботи. Але  воно   зміниться.  Мусить змінитися. Інші країни  через це   проходили.  Тому  вважаю, що цей план, представлений міністром Ігорем  Насаликом, дає  реальний  шанс  державним  підприємствам. Ми  маємо  прийняти рішення: або   працюємо по-новому і  заробляємо кошти, продаючи  своє  вугілля,  працюючи  в цій системі, що  створюється, або  ми  нічого не варті  в  цьому житті,    і  повільно  вмираємо.

Ніна  РОМАНЮК