Останній похорон Радянського Союзу: крах білоруського диктатора підриває мрії Кремля про СРСР 2.0

Показати всі

Останній похорон Радянського Союзу: крах білоруського диктатора підриває мрії Кремля про СРСР 2.0

Увага усього світу прикута до подій у сусідній нам країні – Білорусі, картинка із міст якої не може не насторожувати, адже до болю нагадує Київ листопаду 2013 року. Українська Революція Гідності призвела до серйозних геополітичних зрушень і остаточно визначила проєвропейський вектор розвитку України. Білорусь, ніби «законсервована» у 1991 році, робить цей небезпечний крок прямо зараз. Небезпечний тому, що все ж він революційний, а не еволюційний. А відтак вже призвів до людських жертв, а за своїми потенційними наслідками може мати тотальний вплив не лише на майбутнє Білорусі, а й сусідніх держав. Чому наслідки «Біломайдану» можуть бути роковими і для України та за якими сценаріями можуть піти події у сусідній державі – в аналітичному матеріалі «Волинь.Правди».  

ДОВГО МОВЧАЛА, ГУЧНО ВИБУХНУЛА: БІЛОРУСЬ НА ПОРОЗІ РЕВОЛЮЦІЇ

У неділю, 9 серпня, закінчилося голосування на чергових президентських виборах у Республіці Білорусь. Офіційний екзитпол оголосив про перемогу чинного глави держави Олександра Лукашенка з результатом у понад 80% голосів. Прихильники опозиції висловили недовіру офіційним результатам і почали виходити на вулиці міст по всій країні, зник Інтернет, влада частково перекрила метро у Мінську. Вже ввечері 9 серпня спецпризначенці намагалися затримувати мітингувальників, однак, люди відбивали своїх. Це явище було характерним для протестів в Україні, однак не в Росії, де демонстранти під час мітингів спокійно спостерігали за тим, як поліція затримує їхніх однодумців.

В окремих містах Білорусі на протести в перший же день вийшло до десяти тисяч людей. Пізно ввечері неділі автозак у Мінську протаранив натовп протестувальників, один чоловік отримав серйозні травми. Спецпризначенці почали застосувати світлошумові гранати проти мітингарів. В ніч на 10 серпня почали з’являтися перші відео з Мінська, на яких видно, що «ОМОН» (аналог колишнього українського «Беркуту») веде себе вкрай агресивно, особливо по відношенню до журналістів, які висвітлюють події. Зокрема, у Мінську жорстоко побили журналіста родом із Харкова Мстислава Чернова.

У ніч на 10 серпня від розриву світлошумової гранати один із мітингувальників отримав серйозні поранення, його шпиталізували. Тим часом «борт №1» покинув Білорусь, однак, не відомо, чи був на ньому Олександр Лукашенко. Лідерка опозиції Світлана Тихановська закликала офіцерів силових структур не допустити кровопролиття, однак спецпризначенці в той же час почали застосовувати водомети проти протестувальників.

На ранок 10 серпня стало відомо про щонайменше 4 людей, які потрапили в реанімацію після нічого протистояння з «ОМОНом», 120 осіб затримали, в тому числі – журналістів опозиційного російського телеканалу «Дождь» та білоруського «Бєлсат». Припинили роботу офіційні сайти органів державної влади Білорусі. Влада заявила, що внаслідок нічого протистояння постраждали десятки міліціонерів, а проти мітингувальників порушили кримінальні справи. Це точно повторює лінію поведінки української влади у грудні 2013 – лютому 2014 років.

Центральна виборча комісії Білорусі оголосила офіційні результати виборів вже наступного дня: Олександр Лукашенко – 80,23%, Світлана Тихановська – 9,9%. На ранок 10 серпня стало відомо про десятки поранених і 213 затриманих. У штабі Світлани Тихановської заявили, що їхня кандидатка набрала від 70% до 90% голосів і відмовилися визнавати офіційні результати виборів. Світлана Тихановська оголосила себе переможцем і заявила, що опозиція готова до довгострокового протесту. До середини дня 11 серпня затримали 3 тисячі протестувальників по всій Білорусі. Не дивлячись на сплеск насильства на вулицях білоруських міст, Олександр Лукашенко назвав вибори «святом», а протестувальників – «вівцями», які хотіли його зіпсувати, та додав, що білоруська опозиція отримує інструкції від іноземних кураторів.

Примітно, що першими привітали «бацька» з перемогою лідер Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпін та президент Російської Федерації Володимир Путін. Пізніше до цієї компанії приєднався і патріарх Кирил. Однак, надзвичайно важливою для нашої країни є реакція офіційного Києва на події. Володимир Зеленський відреагував стримано на події у Білорусі, закликавши до цивілізованого діалогу та застерігаючи від насильства.

«Україна і я особисто вкрай зацікавлені в тому, щоб Білорусь була по-справжньому незалежною і демократичною країною з сильною економікою та стабільними суспільними відносинами», – заявив Володимир Зеленський.

Реакція Заходу була куди більш різкою. Зокрема, Німеччина і Литва першими заявили про нечесність виборів. Кандидат у президенти США Джо Байден закликав офіційний Мінськ відмовитися від ескалації конфлікту. Прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький закликав Євросоюз відгукнутися на ситуацію в Білорусі, прогнозуючи, що вона може перерости у білоруську кризу. Глава Ради Європи Шарль Мішель теж засудив насилля у Білорусі. Польський депутат Європарламенту Роберт Бедронь закликав ввести санкції проти Республіки Білорусь. Президент Литви Гітанас Науседа також заявив, що необхідно розглянути питання про введення санкцій. Опозиція Росії теж звернулася до світової спільноти з пропозицією внести у санкційні списки осіб, винних у розгоні демонстрацій. Про це заявив старший науковий співробітник Інституту Катона у США Андрій Ілларіонов у інтерв’ю «ГОРДОНУ». Спецдоповідач по питанням Білорусі в ООН Анаіс Марін заявила, що про легітимність Олександра Лукашенка не може бути й мови, оскільки на виборах не було іноземних спостерігачів.

БЕЗЛІДЕРНА РЕВОЛЮЦІЯ: ПОЛІТИЧНІ ПРОТЕСТИ ПЕРЕРОСЛИ У ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНИЙ СТРАЙК

У понеділок, 10 серпня, о 19:00 мала розпочатися нова акція протесту, однак влада поновила затримання активістів. У центрі Мінська закрили розважальні заклади, очевидці повідомляли, що затримують і б’ють навіть тих, хто просто проходить повз. До вечора сутички посилися, силовики застосували сльозогінний газ, в центр міста ввели військову техніку. ЗМІ повідомили про поранення журналістки, при цьому опозиція переконана – за журналістами «полюють» навмисне, аби правда про події у Мінську не вийшла за межі міста. Подібне відбувалося і в Києві у час активної фази протистояння. Тим часом у КДБ Білорусі заявили, що на Світлану Тихановську готували замах. Мітингувальники спорудили барикади, з’явилася інформація про підпалений тролейбус, сутички правоохоронців з мітингувальниками спалахнули у багатьох містах Білорусі. Спецназ взяв у кільце приміщення центральних органів влади у Мінську, ймовірно, отримавши інформацію про можливий штурм. Адже в Києві на початку протестів мітингувальники зайняли приміщення КМДА та Будинку профспілок, звідки «Беркуту» їх так і не вдалося вибити, не дивлячись на чисельні спроби штурму, а підпал Будинку профспілок призвів до чисельних жертв.

Пізно ввечері 11 серпня МВС Білорусі офіційно повідомило про першого загиблого – у руках чоловіка нібито вибухнув вибуховий пристрій, якого той намагався кинути у спецпризначенців. За версією протестувальників все було навпаки – світлошумову гранату у натовп кинули поліцейські. У відповідь активісти застосували коктейлі «Молотова». У Телеграм-каналах повідомили, що в ніч на 11 серпня серед силовиків помітили бійців із російськими розпізнавальними знаками.

Зранку 11 серпня Світлана Тихановська виїхала у Литву. Пізніше у штабі опозиціонерки заявили, що їхню лідерку за кордон вивезла влада Білорусі, а частина членів опозиційного штабу продовжує перебувати «у заручниках». Заступниця Тихановської Ольга Ковалькова закликала опозиційні сили об’єднуватися та добиватися перемоги ненасильницьким шляхом. Пізніше Світлана Тихановська записала відео, у якому, фактично, визнала свою поразку, закликавши берегти кожне життя.

Залишившись без політичного лідера, білоруси оголосили загальнонаціональний страйк. Це, між іншим, важлива відмінність від Революції Гідності, до якої, на жаль, примазалися представники старої політичної еліти і, як можемо судити через сім років, звели нанівець досягнення Майдану.

Мітингувальники почали власними авто блокувати рух спецтехніки, а силовики попередили про вилучення таких автомобілів. У другому відеозверненні Світлана Тихановська закликала білорусів не виходити на акції протесту, текст вона зачитала з папірця. Пізніше з’явилася інформація, що перед цим вона 3 години провела у кабінеті голови ЦВК, спілкуючись із високопоставленими силовиками. Відтак, у штабі Тихановської вважають, що відеозвернення вона записала під тиском.

ТОЧКА НЕПОВЕРНЕННЯ: БІЛОРУСЬ І ОЛЕКСАНДР ЛУКАШЕНКО ВЖЕ НІКОЛИ НЕ БУДУТЬ ТАКИМИ, ЯК РАНІШЕ

Все можна виправити, окрім одного – мертвих не воскресити. Із першою смертю за краще майбутнє Білорусі ця країна та її режим минули точку неповернення. Протестувальники почали нести квіти на місце загибелі першої жертви сутичок. Учасники загальнонаціонального страйку сформували вимоги: звільнення всіх політв’язнів та проведення нових чесних виборів. До страйку приєдналися п’ять заводів. Тим часом офіційні ЗМІ Білорусі опублікували відео затримання кількох чоловіків, які назвалися росіянами, та заявили, що приїхали в Білорусь в туристичних цілях. Влада вважає їх провокаторами конфліктів.

Ввечері 11 серпня у Мінську закрили 7 станцій метро. Вулиці білоруської столиці були переповнені спецпризначенцями, які затримували людей з національною символікою. Повідомлялося про масові затримання журналістів, у операторів відбирали флеш-накопичувачі з відзнятим матеріалом. Медики заявили, що лікарів, нібито, попередили про необхідність готуватися до прийому людей з вогнепальними пораненнями. На вечір вівторка протистояння з силовиками відновилися. Протестувальники спорудили барикади, зірвали тротуарну плитку та закидали нею автозак. Влада почала стягувати до столиці спецтехніку, на деякій люди помітили кулемети. В ніч на 12 серпня у одному з міст чули чотири потужні вибухи. В Мінську продовжувалися сутички.

За логікою подій можна припустили, що останній диктатор Європи наступає на граблі українського президента-втікача Віктора Януковича. Білоруський Майдан, щоправда, виглядає ще більш жорстоким і стрімким – там пропустили прелюдії у вигляді рок-концертів з ліхтариками, а перша кров пролилася відразу ж на початку протистояння. Окрім того, в сусідній Білорусі революція (мабуть, вже можна вживати цей термін по відношенню до подій, що відбуваються) носить більше соціальній, аніж політичний характер. На Білоруському металургійному заводі розвішали листівки: «Ми хочемо жити, а не існувати». Пересічний народ вимагає зміни правил гри, прагнучи покращити стандарти якості власного життя, немає центральної сцени (в прямому і переносному значенні цього слова) і промовистих виступів опозиційних політиків, адже головна опозиціонерка взагалі знаходиться за межами країни.

Акції насправді виглядають як сплеск народного гніву. Цей гнів, наче пара у паровому двигуні, накопичувався з 1991 року, у якому ніби «законсервували» Республіку Білорусь, і ось нарешті вибухнув. Власне, у цьому і є найбільша небезпека для України. Можливо, саме тому реакція Володимира Зеленського була настільки стриманою – він не вітав білоруського поки ще формально лідера із перемогою, однак і не засудив жорстокі методи спецпризначенців, як європейські і американські політики. І в такій обережності є досить серйозний зміст, адже від подальшого розвитку подій у Білорусі може напряму залежати ситуація в Україні і не тільки.

Коли у листопаді 2013 року Майдан починався в Україні, ніхто й уявити не міг, що за кілька місяців це переросте у пряме збройне протистояння із Росією, анексію Криму і окупацію частини Донецької і Луганської областей. На щастя, в Україні вдалося локалізувати цей конфлікт, українські військові відгородили собою мирну Україну від жахіть війни, яка напряму торкнулася тільки двох областей.

ВОЮВАТИМЕ, ЯК АСАД, ЗАГИНЕ, ЯК КАДДАФІ, ЧИ ВТЕЧЕ, ЯК ЯНУКОВИЧ: ДОЛЯ ОСТАННЬОГО ДИКТАТОРА ЄВРОПИ

Після нашого Майдану пройшло вже 7 років, однак, нам і досі важко аналізувати ті події, досі в цьому пазлі не вистачає всіх елементів, ми роками крупинка за крупинкою збираємо інформацію, аби розуміти, наприклад, хто був замовником розстрілу Небесної Сотні. Аналізувати події в Білорусі нині по гарячим слідам куди важче, адже протягом кожної наступної години може статися що завгодно і кардинально змінити хід подій. Однак, вже зараз можна припустити, за якими основними сценаріями може піти білоруський майдан і які наслідки це може призвести для України.

Сирійський сценарій. Близько десяти років тому світ почув про масові протести у країнах Північної Африки, які увійшли в історію як «Арабська весна». У Тунісі, Лівії, Єгипті та Сирії на вулиці міст виходили десятки тисяч протестувальників, які вимагали змін, дотримання прав і свобод, виконання стандартів демократії. В усіх цих країнах акції розпочиналися однаково – з мирних демонстрацій, однак закінчилися всюди по-різному.

Найтрагічнішою виявилися доля Сирії, яку після тривалого протистояння накрила хвиля жорстокої громадянської війни, терору «Ісламської держави», іноземної інтервенції та тотальних руйнувань. Президент Сирії диктатор Башар Асад, підтримуваний Росією, вирішив йти до останнього у збережені власної влади. Результат виявився плачевним. Президент Білорусі Олександр Лукашенко, цілком ймовірно, не відмовиться від владних повноважень добровільно, і до останнього намагатиметься втримати владу, не виключено, що спираючись на підтримку Росії, яка, задля «стабілізації ситуації» може ввести у Білорусь контингент регулярних військ. Адже і Володимиру Путіну на фоні стрімкого падіння рейтингів потрібна термінова блискуча перемога на міжнародній арені.

Перша кров вже пролилася, а відтак Олександр Лукашенко вже пройшов «точку неповернення» і з «миротворця» в питанні Донбасу перетворився на того, кому не потиснуть руку європейські лідери. Чи зайде він настільки далеко, як Башар Асад? Навряд. І не хотілося б, аби білоруський народ, як і будь-який інший, пережив горе сирійського. Це найгірший сценарій, який може призвести до розв’язання широкомасштабного затяжного військового конфлікту у центрі Європи, з багатотисячними жертвами і сотнями тисяч біженців, які, в першу чергу, опиняться у сусідніх державах – країнах Балтії, Росії, Україні та Польщі. А для нас, особливо північно-західних областей, – Волині, Рівненщини, Житомирщини, це стане ще одним напрямком потенційної військової загрози. Соціально-економічні та військово-політичні наслідки такого варіанту розвитку подій неможливо осягнути, однак, на прикладі Сирії, не важко зрозуміти, що вони будуть тотальними. Навряд Олександр Лукашенко допустить таку катастрофу, відтак, все ж таки, більш ймовірними можуть бути наступні варіанти.

Лівійський та єгипетський сценарій. Ще одним «арабським» сценарієм для Білорусі може бути лівійський. І такі думки, до речі, вже можна відшукати в мережі, хоча б із вищезгаданого інтерв’ю Андрія Іларіонова. Нагадаємо, лівійський диктатор Муамар Каддафі, як і Башар Асад, до останнього боровся за владу в своїй країні, однак був жорстоко убитий учасниками лівійської революції. Якщо протистояння у Білорусі зайде занадто далеко, а Олександр Лукашенко виявиться сміливішим, ніж Віктор Янукович, який втік з власної країни в критичний момент, то ситуація може закінчитися трагічно для нього особисто. Однак, на разі, і такий варіант розвитку подій важко уявити. Куди ймовірнішим може бути єгипетський варіант завершення революції.

Нагадаємо, президент Єгипту Хосні Мубарак постав перед судом після перемоги «Арабської весни». Однак, перемога революції не принесла в цю африканську країну омріяного покращення, а, навпаки, надовго підірвала економіку, залежну від туризму. Різка зміна політичної еліти Білорусі, яка не змінювалася практично три десятиліття, може призвести до паралічу економіки, яка, між іншим, чи не найменше постраждала серед усіх економік колишнього Радянського Союзу. У незалежній Республіці Білорусь вдалося втримати заводи і колгоспи, мінімізувати рівень безробіття. Крах політичної системи однозначно призведе до економічного краху, а це – нові виклики для країн Європи, адже саме там знедолені білоруси  в перші постреволюційні роки шукатимуть кращої долі, допоки їхня економіка буде оговтуватись від шоку. За таких розкладів питання України може надовго зникнути з повістки дня у Раді Європи.

Український сценарій. Все ж таки поміркований слов’янський менталітет відрізняється від запального арабського, а відтак ми швидше можемо відшукати у «білоруського майдану» більше спільних рис з українською Революцією Гідності, ніж «Арабською весною». Кілька днів тому з’явилася інформація, що «борт №1» Білорусі покинув країну, однак, не відомо, чи був на ньому глава держави. Цілком можливо, що Олександр Лукашенко, умовно кажучи, складе компанію Віктору Януковичу в Ростові. Однак, що у такому випадку буде з Білоруссю – питання відкрите. Росія вже безповоротно втратила Україну, втрата ще й Білоруської Республіки остаточно похоронить імперські плани Кремля на відродження СРСР, більше того – може стати початком кінця самої Росії, яку теж лихоманить від протестів, поки що ще мирних, однак, кожного разу все більш чисельних.  Росія не має альтернативи Олександру Лукашенку для Білорусі, однак і український сценарій у найгіршому його варіанті – експансії «русского міра» в цій країні не пройде. По-перше, в Україні цей сценарій готувався роками, а по-друге, російський «ведмідь» втрапив у донбаський капкан, з якого безболісно вирватися вже не зможе, а нової затяжної війни ні російська економіка ні російське суспільство  вже не витримає.

Точка неповернення для Білорусі вже пройдена – пролилася перша кров. А це означає, що ні Білорусь, ні Олександр Лукашенко вже ніколи не будуть такими, як раніше. Марно сподіватися, що демонстранти розійдуться самі собою, як то постійно відбувається у Росії. Адже криваві фото побитих мітингувальників, як чоловіків так і жінок, облетіли світ і шокували не менше, ніж розгін студентського «Євромайдану» у Києві в листопаді 2013. Доля Білорусі була в руках Олександра Лукашенка з 1994 року, і сьогодні вона, як ніколи, залежить від його волі. Відносно безболісний перехід влади до демократично обраних інституцій, передача повноважень на користь проросійських сил чи безкомпромісна боротьба за продовження одноосібного правління – від особистого вибору останнього диктатора Європи залежить майбутнє не лише білоруського народу, а, щонайменше, всього пострадянського простору, особливо – України. Особливе занепокоєння викликають прийдешні вихідні, адже вони можуть змінити хід історії в Білорусі.

Роман Колюхов

 

 

 

Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook

1 Comment

  1. Avatar Оксана сказав:

    Білоруси, якщо де-небудт почуєте «Куля в лоб, так куля в лоб», хуярте цього підараса не задумуючись

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вибір редакції