Олеже, розкажіть про свої благодійні тури на підтримку ЗСУ.

Перший концерт ми зіграли 8 березня в Охматдиті. Я приїхав з баяном привітати дівчат і потішити хворих дітей. Відтоді почалися благодійні концерти і досі не закінчуються.

Ми грали і по лікарнях, по військових і навчальних частинах, по госпіталях. І потім поїхали за кордон – вже мали 7 виїздів. Але тільки частину коштів відправляємо на ЗСУ. По законодавству багатьох країн не можна збирати гроші на потреби військових.

У Європі доводилось стикатися з людьми, які вірять у маячню російської пропаганди?

Є ставлення урядів і є ставлення людей. Польща, Чехія, Америка, Англія, Ірландія, Канада – там і уряд, і люди сто відсотково за нас. У Європі тільки угорці відверто проросійські. Але ми навіть там виступали – нас прийняла опозиція їхнього промосковського президента.

Французи теж нас дуже підтримують. Уряд там якісь незрозумілі рухи робить із цими дзвінками в Кремль. Але самі люди нам дуже-дуже співчувають.

Дуже сильний вплив Кремль має на Німеччину. Ця агентура настільки потужна там, що в нас навіть виникли проблеми з туром. 4 концерти нам скасували, відбувся лише один – у Гамбурзі. Ми його зіграли з підтримки діаспори.

У Штатах на Брайтоні, де живе багато узбеків, таджиків, казахів, киргизів і росіян, то вони там транслюють думки типу “ви самі себе бомбите”. Вони досі перебувають у якомусь дивному світі.

Як Україна може боротися з пропагандою за кордоном?

Україна зараз дає правильні меседжі. У нас потужний інформаційний фронт. Активізувались наші блогери. І порівняти їх з російськими – це небо і земля. Там розраховано на тупість і на примітив, а в нас – все на високому рівні.

У перші дні війни ви висловили думку, що світ зараз проходить певну трансформацію. Як змінюються українці?

Українці з початком війни згуртувалися і допомагають одне одному. Це йде нам на користь. Бо ми були розпорошені – кожен сам по собі. Це називається хуторянство… “Це мій хутір – моя маленька імперія, а що там за парканом відбувається – я не цікавлюсь”. Зараз ми об’єдналися і ця підтримка неймовірна. І українці у цьому змінилися.

Дуже вражає наша щирість. А ще ми маємо абсолютну впевненість у собі, вона й принесе нам перемогу.

Раніше багато говорили, що українцям притаманний комплекс меншовартості. Зараз ми його уже позбулись?

Лікувальні сирени нас його позбавили. Однозначно можна сказати, що комплекс меншовартості в минулому, його нема вже. Українці вірять в себе, пишаються собою.

Іноземці щиро здивовані нашим опором. У нас нема можливості розпливатись в наших комплексах. Нам треба просто йти вперед і перемагати. Брати той ресурс, який у нас є. А він у нас є, ми просто про нього не здогадувались. Тому комплексу меншовартості у нас точно немає.

Втім мене хвилює культурний план. Там не все так ідеально і гладко. Ми тішимось, що перемагаємо на Євробаченнях, але культура – це не поп-пісня. Відбулося підміна цінностей, що культура – це бльостки, фанєрка, мінусочок і поп-пісня.

Це ще в давньому Римі придумали – культура для рабів. Вона була створена для мас, щоб багато не хотіли і не просили прав, вольностей і тому подібне. І у нас з цим є проблеми.

А якою б музикою ви хотіли представити Україну за кордоном?

У першу чергу треба представити Україну в Україні. Слід провести об’єктивну ревізію культурного та історичного надбання. Маємо багату літературу, навіть трохи альтернативного кіно. Оце треба все підняти і оцінити. А для цього мають бути експерти, яким довіряють. А в нас бабло вирішує все.

І ситуація така, що маємо сильну спадщину, є серйозні виконавці, а нема експертів, які це можуть оцінити і транслювати в люди. Нема орієнтирів, народу впихують поп-продукт, який добре продається, і на цьому заробляють бабки.

Ми маємо зараз великий сплеск у культурі. Проте все частіше говорять про псевдопатріотичність у музиці, зокрема. Яку небезпеку вона несе слухачу і чи є в цьому загроза для розвитку культури?

Раніше все було просто. Були класні виконавці, які не дивлячись на майже заборону української пісні, все одно її співали, давали якість і сенс. І був цей весь балаган “тілі-тілі-тралі-валі”. Було ясно, хто є хто. Зараз цей балаган співає українські пісні і взяв на озброєння патріотику. А справжні виконавці в цьому всьому розчинилися – ми їх не бачимо і не чуємо. І це є велика небезпека для нас.

Треба дивитись на вчинки людей, а не на те, що вони говорять і як себе рекламують, за кого вони співали протягом передвиборних компаній. По відчуттю – довіряти чи не довіряти таким людям. В принципі одна із причин війни – це культурний розгардіяж у нашій країні.

Не побоюся цього слова, перший союзник кремлівців у будь-яких країнах – це містечковий ідіотизм. От і вони використовують це рагульство. Якщо згадати, які пісні були в гарячих ротаціях в Україні, то це російські і рагульські пісні. Український рагулізм – це великий союзник нашого ворога.

Олег Скрипка (фото: РБК-Україна)

Частина українців тільки з початком повномасташбної війни перейшли на українську…

Багато людей перейшли на українську, бо їм на голови полетіли ракети. Це такого копняка серйозного отримала Україна! Це дуже тяжкі випробування, але якщо по-інакшому не виходить, то що зробиш… Я думаю, що якби ми не отримали такого копняка, то не факт, що ми б вижили взагалі як нація в сучасному інформаційному світі. Це нас історія б’є палкою по голові, аж поки не вивчимо.

Я коли казав “мова-мова-мова, культура-культура-культура”, то Кремль на мене розганяв облаву інформаційну. Фашистом мене називали. І наша журналістика теж це розганяла. І сьогодні російська пропаганда теж так працює – на ідіотів.

Але треба розуміти, що своє мусить бути в пріоритеті – наша земля, мова, традиції. А коли з цим не матимемо проблем, тоді вже будемо толерантні і мультикультурні.

Всі в приклад ставлять європейців. Але, наприклад, у французів нема мовного питання. У них побутовий патріотизм настільки глибинний, що вони не переходять на англійську, хоч там англомовний тиск дуже сильний. Вони слухають свої пісні, споживають своє вино, свою кухню, дивляться своє кіно. А після цього всього вже цікавляться іншим.

А в нас в Україні якраз навпаки. Приїжджає іноземний гурт Red Hot Chili Peppers… Він не популярніший в Україні, ніж Воплі Відоплясова. А гонорар у них в 150 разів більший. От з якого дива?

А як Red Hot Chili Peppers виступає в Парижі, то у них гонорар менший, ніж у їхніх зірок. І у росіян точно так же. Нам треба довести самим собі, що маємо власні цінності, і мусимо їх споживати. І коли ми цей ринок запустимо в себе, тоді вже можна презентувати іноземцям – хай теж оцінять.

Чи не шкодуєте про свою участь у російсько-українському мюзиклі “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”? Було вже тоді відчуття, що транслюється неправильний образ українця?

У нас стосунки з московитами дуже складні і неоднозначні. По-перше, треба українцям для себе відверто визнати, що ми створили Московію. Це ми її заснували, а потім давали свою культурну енергію. Навіть ідею створення російської мови дали українці. Всі перемоги, які мала Московія на фронтах, зробили українці. Але ми були завойовані більше трьох віків тому і ми вижили завдяки нашій гнучкості і пластичності.

І та співпраця – це теж адаптація. Бо Гоголь – українець, мюзикл знімався в Україні, хоча там були російські поп-зірки. Я погодився на цей проєкт за двох умов: перша, що ще буде україномовний варіант (але це не виконали), а друга – що я мушу надавати копняків Кіркорову. Це було виконано. Це мене переконало і я знявся в тому мюзиклі.

Він досі працює і є любимим в Україні. Я не знаю, чи в Росії його показують. Оце дуже цікаво, чи московити його зараз дивляться.

До 2014 року основне поле моєї творчої діяльності було в Росії. Я там заробляв кошти. Тих грошей було достатньо, щоби ініціювати фестивалі в Україні – це вечорниці, фестиваль “Країна мрій”, “Рок Січ” та інші ініціативи. Бо життя – це завжди адаптація і компроміс. Оце був мій певний компроміс.

Безумовно з 2014 року було абсолютно природно не їздити до Московії. Безкомпромісно не грати там концертів. Фінансово це складно, тому досі свій ринок, зізнаюся, я шукаю в Україні.

Свого часу ви багато гастролювали по Росії. Бачили, як люди там живуть, чим займаються. Як можете охарактеризувати їхню ментальність? Можете виділити топ відмінностей між нами?

По-перше, українці – це народ, росіяни – ні. Це територія, на якій люди себе назвали росіянами з 18 століття. А це дуже мало часу, щоб створився народ, щоб були національні риси. Навіть з наукової точки зору немає гену росіян. Тому генетика про цей міф “братніх народів” нічого не знає…

Московити з Москви дуже відрізняються від всіх інших. І ця пихатість, брехунство, зверхність – це все Москва. На решті територій – люди, які в принципі теж окуповані, як і ми колись були.

Коли там гастролювали, то розвіювали міф про “вєлікую і могучую Расєю”. От тільки від’їжджаємо від Москви двадцять кілометрів – і там їхні дерев’яні халупи… Ми там завжди фотографувались і скидали фото в Україну, щоб подивились на “могучую”.

В Росії я бачив таке насилля, яке у нас просто не траплялося в таких масштабах… Ми виступали в Москві на пивному фестивалі. Було багато студентів, молоді – всі веселяться, я співаю “Весну”… І тут приїжджає “воронок”, з нього вискакують московитські мусора і такими щучками застрибують в натовп, починають бити молодь. Це вони так відпрацьовують побиття у натовпі! Я співаю і кров оттак – вжух… Фонтанчиками… А менти за волосся витаскують їх і добивають…

А якось ми приїжджали в місто Омськ і чуваки мене заводять у якийсь підвал і розказують: “У нас тут була столиця Сибіру і в нас тут опір, ми все одно зробимо тут столицю, незалежну від Москви, бо ми, як і ви, ненавидимо московитів”.

А коли ми приїжджали в Владивосток, там хлопці показували книжку про українську республіку “Зелений Клин”, яка була ще раніше, ніж УНР. Казали: “Ми все знаємо, все пам’ятаємо”.

Тобто ви вірите, що Росія розпадеться?

То був би найкращий вихід для нас. Бо поки буде конгламерація, яка може триматися тільки на насиллі, то вони це насилля транслюватимуть на зовні. У нас немає іншого виходу. Ми будемо повертатися до війни з ними, поки вони не розсипляться на фрагменти.

Олег Скрипка (фото: РБК-Україна)

Ви вірите в хороших росіян? Маємо моральне право після перемоги допустити їх в наш інфопростір?

Ми вже їх допустили. Наш інфопростір майже окупований хорошими росіянами. Думаю, що є невтішна перспектива, такий собі “план Б”. Коли розсиплеться Московія, хороші росіяни ринуть в Україну і будуть нам нав’язувати толерантність до російської культури і мови. І вони будуть мати спробу побудувати тут, в Києві, російський світ. Я просто переконаний, що такий проєкт є.

Але Україна мусить бути тільки україномовна, тільки в нашому світобаченні, в нашому культурному середовищі. І все! Якщо вони хочуть сюди заходити, то мають вчити нашу мову, дотримуватись наших наративів.

Будь-який хороший росіянин говорить: “Ми одін народ, нас раздєлілі, ми об’єдінімся і будем там всі разом класно жити”. А як питаю, де зробимо столицю, то завжди відповідають, що в Москві. Тобто там це нашарування все одно дуже-дуже глибоке.

А про яку Україну ви мрієте і скільки часу потрібно, щоб її побудувати?

Якщо би я був би культурним тираном, мені б треба було місяці чотири, аби побудувати таку країну. А якщо в даному випадку – то, може, вона ніколи й не станеться…

Я хотів би, щоб Україна була українською. Хотілося б дати слово молоді, щоб було різноманіття. Але й не забувати тих артистів, які вже давно на сцені, які хронічно не мали доступу до ефірів. Хотілося б, щоб були фестивалі, де вокаліст зміг би себе проявити. А так я скільки спостерігав прекрасних артистів, а вони втрачають надію і – все…

Є у суспільстві така думка, що Україні варто відмовитись від територій так званих “ЛНР” і “ДНР”, бо там залишились люди, які не матимуть проукраїнських поглядів. Така ідея хибна чи доцільна?

До початку вторгнення я теж песимістично на це дивився. На адаптацію Луганська й Донецька ще більше-менш позитивно, а от Крим… Не уявляв, як його повернути до України. Але росіяни самі підказали, як це зробити. Зараз у нас є можливості для цього.

А якщо росіяни зуміли так запудрити мізки тим українцям, що там живуть, то цю пудру якось розвіяти ми теж зможемо. Треба бажання мати.

Ми маємо повноцінне історичне право на ці території і відмовлятися від них – ідіотизм.

А люди, які там перебувають, хай проходять співбесіду, хай поновлюють українські паспорти. Хай здають екзамени на українську мову, історію і тому подібне. Якщо вони не в змозі цього зробити, то хай отримають паспорт резидента – мешканця цих територій, який не має виборчого голоса, і (що головне) права там балатуватися, займати впливові посади. А то й право бути журналістом, артистом тощо. Це питання безпеки і політично-патріотичної гігієни. Це треба було в 1991 році зробити. Ну, не зробили…

Олег Скрипка (фото: РБК-Україна)

Що думаєте про Зеленського? Багато хто думав, що з початком великої війни він втече…

Українцям дуже пощастило. Якщо, не дай Бог, була б якась слабинка – все, нам було би набагато тяжче. У нього була така містична роль висока – він став президентом у воєнний час.

Коли обрали його, то я замислився: що станеться, як буде велика війна? А сталося абсолютно не так, як ми уявляли. Люди змінюються, чи показують свою суть. А суть виявилась прекрасною. Відважна людина, набагато сміливіша, ніж інші діячі.

Але ми маємо досвід двох революцій. Їх створювали одні люди, а потім приходили інші і користалися ситуацією. При чому не в користь революції. І історія відкочувалась назад.

Зараз маємо такий же ризик – що повернуться інші люди з Барселони, Маямі, і скористаються ситуацією. Вони приберуть волонтерів, військових і тому подібне… І до цього треба бути готовим.

Що побажаєте українцям у наступному році?

Дорогі українці, вас вітаю з прийдешніми святами – з Новим роком, з Різдвом. Щастя, кохання, процвітання. Хай в кожну оселю до вас завітає справжнє Різдво, колядники хай вам віншують і бажають всього самого-самого прекрасного, яке може тільки трапитися на планеті.

Безумовно, я вам бажаю миру, і всім нам бажаю перемоги. Нашим воякам я бажаю сили, наснаги, і мужності. Обов’язково, щоб цілі і здорові верталися до своїх рідних, додому. І всім нам бажаю процвітання і гарних, ясних, світлих пісень. Слава Україні!

Більше цікавих інтерв’ю дивіться на YouTube-каналі РБК-Україна.