Пригоди Путіна. Неймовірні міфи та їхні автори
Про час роботи Володимира Путіна в КДБ у Дрездені ходять неймовірні міфи. Кажуть, він навіть заохочував німецьких терористів до вбивств. Але свіже розслідування Spiegel показує: президент Росії, ймовірно, не був ніяким суперагентом.
Історії про російського президента мусуються роками. Їхній лейтмотив: у 1980-х роках Володимир Путін був молодим офіцером КДБ на службі у Східній Німеччині. З Дрездена він підтримував контакти з терористами Фракції Червоної Армії (RAF – Rote Armee Fraktion) у Західній Німеччині й постачав їм зброю та інструкції.
Кажуть, Путін неодноразово очолював таємні зустрічі між КДБ, міністерством державної безпеки Східної Німеччини та RAF, на яких обговорювалися атаки на відомі цілі, зокрема вбивство голови банку Deutsche Bank Альфреда Герргаузена.
Історія про ймовірні зв’язки Путіна з RAF знайшла місце у двох міжнародних працях про біографію господаря Кремля, включаючи бестселер «Мережа Путіна» британської журналістки Кетрін Белтон. Очевидно, у кожному разі свідком був один і той же інформатор: начебто колишній член RAF, якому гарантували анонімність.
Експерти довго ламали голову над тим, хто міг бути джерелом історії про RAF. Тепер особа начебто з’ясована: це такий собі Дітмар К. з Діллінґена федеративної землі Саарланд.
Ця обставина може стати серйозною проблемою для достовірності путінської історії. Тому що Дітмар К., якому зараз 71 рік, вже багато ким побував у своєму насиченому подіями житті: хіпі, грабіжник банків, ключовий свідок сумнівних історій про викриття, але, очевидно, ніколи не був членом RAF. Мешканець Саарланду вважається відомим оповідачем різних історій, має численні судимості, в тому числі й за неправдиві свідчення.
Справа відображає загальну проблему з даними про минуле Путіна в КДБ. Відтоді, як ексшпигун піднявся до верхівки російської держави, дослідники, журналісти та біографи ретельно вивчали його службу в НДР з 1985 по 1990 рік. Факти й вигадка іноді розмиваються в завзятому полюванні за інформацією, внаслідок чого виходець із Ленінаграда отримав репутацію совєтського суперагента.
Література рясніє спекуляціями про різноманітні завдання, у яких начебто брав участь Путін: таємна операція з повалення уряду НДР, створення агентурної мережі з перебіжчиків-працівників Штазі і навіть шантаж дослідника отрути, якому мали підкинути порнографічні матеріали.
На сьогодні переконливих доказів цим історіям немає. У документах Штазі, до яких наразі вдалося отримати доступ, Путін згадується лише на кількох сторінках. Вони стосуються досить банальних подій, таких як привітання з днем народження, адміністративні справи або німецько-совєтські вечори дружби, які зафіксовані на вицвілих світлинах.
Тоненькі файли дають привід для спекуляцій: чи були накази Путіна настільки вибухонебезпечними, що всі сліди акуртано й послідовно видалялися з-поміж офіційних документів? Чи, зрештою, це була просто рутинна, надто тривіальна робота, щоб архівувати її у Штазі?
Владімір Путін працював у дрезденському відділенні совєтської спецслужби КДБ з 1985 по 1990 рік. Повсякденне життя в місцевій резидентурі, вочевидь, було не надто гламурним.
Час від часу воно переривалося рідкісними вечірками, на яких також були присутні товариші з держбезпеки НДР.
На одному зі знімків без дати зображений майбутній російський правитель у натовпі біля фуршету.
За словами Горста Ємліха, ад’ютанта останнього шефа дрезденської Штазі, Путін відігравав лише незначну роль у резидентурі КДБ. Він був радше «хлопчиком на побігеньках» у резидента, розповів Ємліх в інтерв’ю Spiegel. Хоча Путін іноді й підписував запити до Міністерства державної безпеки (МДБ), резидент совєтського КДБ завжди з’ясовував важливі питання особисто – за допомогою перекладача МДБ і без Путіна.
Колишній сусід Путіна по кабінету в дрезденському відділенні КДБ розповідав щось схоже: за його словами, його колега був «відвертим конформістом», чия робота полягала в тому, що він постійно переглядав заяви західнонімецьких родичів на приїзд до НДР або шукав потенційних інформаторів серед іноземних студентів Дрезденського університету.
Це не зменшило спекуляцій щодо вибухонебезпечних спеціальних місій, тим паче, що сам Путін ніколи не робив жодних відвертих заяв про свої завдання в НДР. Імідж головного шпигуна, оповитого таємницею, ймовірно, його влаштовував.
Найдикіша на сьогодні історія – про начебто причетність Путіна до терористичних дій RAF – вперше з’явилася 2012 року у розслідуванні Маші Ґессен «Людина без обличчя». У ньому начебто «колишній член RAF» описав, як члени крайньої лівої терористичної групи «час від часу приїжджали до Дрездена для тренувань» і привозили Путіну, як своїй контактній особі, подарунки із Заходу – короткохвильовий приймач Grundig або вкрадену автомагнітолу фірми Blaupunkt. «Він завжди чогось хотів», – стверджував інформатор Ґессен. Інтерв’ю він дав у Баварії в серпні 2011 року.
Очевидно, те саме анонімне джерело цитується в бестселері Кетрін Белтон «Павутиння Путіна», що вийшов у 2020 році. «Ми зустрічалися близько шести разів», – стверджує начебто колишній терорист. Члени RAF приїхали до НДР потягом. На вокзалі їх зустріли агенти Штазі у совєтському лімузині і відвезли до будинку в Дрездені. Там до них приєднався Путін і ще один працівник КДБ, який обговорив з екстремістами терористичні дії. «Ми ніколи не отримували прямих інструкцій, – сказав інформатор. Нас просто запитуали: «Ми чули, що ви плануєте те-то й те-то, як ви збираєтеся це зробити?». Потім Путін і його колега з КДБ робили «пропозиції» бойовикам RAF щодо нападів, а іноді рекомендували «альтернативні цілі».
На дрезденських таємних зустрічах, пише Белтон, посилаючись на свого ключового свідка, Путін «діяв як один із лідерів». Навіть генерал Штазі, який також був присутній, підкорявся його наказам. Зрештою, терористи передали списки побажань щодо зброї. Потім агенти КДБ доставили її в секретні місця, де її забрали члени RAF.
За словами джерела Белтон, терор RAF був «основним елементом стратегії КДБ» з дестабілізації ФРН. Вбивство Альфреда Герргаузена, яке нібито також було ініційоване Путіним і КДБ, також слугувало цій меті. Голова Deutsche Bank був убитий у Бад-Гомбурзі 30 листопада 1989 року в результаті вибуху бомби. І цей злочин досі залишається нерозкритим.
«Я знаю, що завдання надійшло з Дрездена, – стверджує начебто інформатор Белтон з RAF. – Вони використовували нас, аби сколихнути Захід». У своїй книзі Белтон не наводить жодних інших свідчень чи доказів того, що за нападом на Герргаузена стоїть КДБ. У виносці вона лише посилається на «колишнього члена RAF», з яким розмовляла в березні 2018 року.
На той час історія про Путіна, RAF і таємні зустрічі в Дрездені вже гуляла в інтернеті, наприклад, у блозі «Путінізм». Але, на відміну від Ґессен і Белтон, ймовірний член RAF там не був анонімним, а назвав своє ім’я: Дітмар К.
Ґессен залишила без відповіді запитання Spiegel про те, чи був ймовірний свідок з RAF саме Дітмар К. Белтон пояснила, що не коментуватиме свого джерела з міркувань безпеки інформатора. Це було б порушенням домовленостей, досягнутих з метою забезпечення безпеки особи, про яку йдеться. Однак, вона мала змогу познайомитися з документами, «які надають достовірності заявам цієї людини». Белтон залишила відкритим питання, що саме за документи це були.
Менш стримано з джерелом ймовірного зв’язку RAF із КДБ обійшлися в біографії «Володимир Путін» німецького журналіста Томаса Фасбендера, опублікованій у 2022 році. Дітмар К. дозволив собі там цитувати себе, називаючи своє повне ім’я. При цьому він «більше не має жодних застережень щодо розкриття своєї особистості», йдеться в книзі. Він був тією самою людиною, яка розмовляла з Ґессен і Белтон.
На зустрічі з Фасбендером у серпні 2021 року Дітмар К. знову розповів про ймовірні терористичні зібрання в Дрездені, прикрасивши їх додатковими деталями. Він заявляв, що в таємних зустрічах брав участь не лише Путін, але й Сергій Іванов, який пізніше став міністром оборони Росії. Крім того, іноді там були присутні терористи з французької Action directe («Пряма дія») або керівник дрезденського окружного управління Штазі генерал-майор Горст Бьом. Путін, який мав псевдонім «Вова», іноді «посилав його за кавою».
Однак, як пише Фасбендер, Дітмар К. ніколи не був членом RAF. Чоловік із землі Саарланд лише супроводжував і підтримував терористів, наприклад, як перекладач з французької мови. Вірити К. не обов’язково, але його версія «не менш правдоподібна, ніж інші», підсумовує автор.
Відповідаючи на запитання Spiegel про довіру до свого джерела, Фасбендер пояснює, що К. «не справляв враження казкаря чи самозванця». Однак це не означає, що слід приймати «кожну його заяву за чисту монету».
Хоча Фасбендер описує К. як «людину з ліворадикальним минулим і яскравим життям у серпанку тероризму і спецслужб», німецькі органи безпеки не знають про його зв’язки з RAF, КДБ чи Штазі. Згідно з розслідуванням Spiegel, ні Федеральна прокуратура, яка відповідає за розслідування терористичних актів, ні відділ контррозвідки Федерального відомства із захисту конституції, ні архіви Штазі не володіють такою інформацією.
Навіть останній керівник відділу XXII/8 Штазі, який за наказом міністра Еріха Мільке мав опікуватися стеженням за RAF, заявив Spiegel, що ніколи не чув про цю людину.
Натомість К. добре відомий західнонімецькій судовій системі: з 1970-х років людина із Саарланду неодноразово потрапляла у поле зору правоохоронців за такі злочини, як розтрата коштів, крадіжки чи порушення закону про зброю. Цей тип кілька разів потрапляв до в’язниці, а в 2017 році районний суд Баварії оштрафував К. за напад. Згідно з рішенням суду, його виписка з Федерального центрального реєстру містила «12 записів».
Окрім кримінальної кар’єри, К. любив розповідати ефектні історії із самим собою в головній ролі. Одного разу він розповів журналісту-розслідувачу Юргґенові Роту зовсім іншу версію своєї біографії. На відміну від Фасбендера, якому К. повідомив, що на початку 1970-х років був членом анархістської бойової групи на півдні Німеччини і таким чином вступив у контакт з RAF, він, очевидно, сказав Роту, що «на початку 1970-х років» воював як «найманець» в Африці, у тодішній Родезії.
Насправді, за словами колись близького товариша, Дітмар К. не воював у той час в Родезії на боці Королівських військово-повітряних сил, а перебував на службі в німецькій армії. Там він навчався на медика, вкрав спорядження і дезертирував. Фактично К. був засуджений за дезертирство районним судом Марбурґа в грудні 1972 року.
Через кілька місяців, у травні 1973 року, 21-річний хлопець знову опинився на лаві підсудних. Як розповів Spiegel його колишній конфідент, К. належав до групи хіпі в Саарланді, які мріяли емігрувати до Канади й заснувати сільську комуну. Стартовий капітал планували отримати, грабуючи банки, але групу спіймали. Суд у справах неповнолітніх у Саарбрюккені засудив К. до трьох років ув’язнення в колонії для неповнолітніх.
Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook
1 Comment
🤣🤣🤣не Путин а руССофашистска👹👹👹👹👹👹моссковская империя 140 млн. русскоязычных людоедов тюрмы народов обосрались💩💩💩💩вы же просто долбойобы