Вісімнадцятирічний лучанин Максим Дейна – один з головних спортивних ньюсмейкерів цього літа. Допоки його однолітки закидали стрічки соціальних мереж фотографіями з озер та морів, баскетболіст захищав честь України  в складі юнацьких збірних.  Минулий сезон хлопець провів в Суперлізі, граючи за рідний «Волиньбаскет», майбутнє якого і досі знаходиться в підвішеному стані. Максим надіється, що рідний клуб не зникне зі спортивної мапи і мріє захищати честь жовто-блакитної майки на Олімпіаді.  

Максиме, погодься, що в молоді є дуже багато можливостей розвиватися. Тих же спортивних секцій дуже багато. Чого ти вирішив присвятити себе баскетболу?

Я спочатку займався рукопашним боєм. Пробував себе і в футболі, і в плаванні, але не склалося. Сказали спробувати себе в баскетболі. Я прийшов на тренування – мені сподобалось. Тим більше, що мені часто говорили, що в мене немає шансів в баскетболі, тому що батьки не є дуже антропометричні. У всіх асоціація, що баскетболіст має бути високим. Насправді це не так. Прийшов, спробував. Завдяки баскетболу я виріс: десь стрибав до кільця, тягнувся. Трошки на перекладині висів, щоб вирости. Сподобалось в баскетбол бігати. Спочатку був майже найнижчим в команді, бо були пацани старші на рік. Потім стрибнув в рості. Дмитро Чайковський( головний тренер «Волиньбаскета» – прим. Автора) звернув увагу на те, що є перспективи працювати зі мною. Тоді за мене взялися. Саме тоді я зіграв свій перший матч у Вищій Лізі.

Наскільки серйозно мотивували єритики, які казали, що в тебе не вийде стати баскетболістом?

Для будь-якого спортсмена з’являється мотивація, коли говорять, що в тебе не вийде. Ти хочеш довести всім, що ти кращий. Я по житті такий. Якщо мені скажуть, що я слабак, то я буду доказувати, що це не так.

Ти частенько любиш розпочинати атаки власної команди, що не дуже притаманно для важких форвардів та центрових. В дитинстві мріяв бути розігруючим?

Могло б так і статися, якби я не почав швидко рости. Змалечку я не грав центрового чи важкого форварда. Я був невисокого росту. Грав на позиції другого номера. Я завжди люблю на майданчику покерувати, але це на вулиці, на майданчику. Якщо це у Суперлізі, то ніхто не буде мені давати такого робити. Кожен відповідає за свою роботу. Аматорська ліга – це рівень, де ти можеш собі таке дозволити. Суперліга і Вища ліга – не той рівень.

Твої батьки частенько приходять повболівати за тебе під час матчів. Ходити на баскетбол – сімейна традиція?

Цього року мама була майже на всіх іграх. Мама завжди підтримує. Татові не виходило. Хоча він завжди говорить в чому мої недопрацювання, в чому я неправий. Завжди знаходить слова підтримки. Підтримка батьків, родичів, близьких друзів завжди допомагає. Але я не люблю, коли такої підтримки забагато. Все має бути в міру.

Яку позицію вважаєш своєю рідною: важкого форварда чи центрового?

Зараз у мене такий період, що  я не можу визначитися з позицією остаточно. По кілограмах і параметрах я ще для центрового не є досить габаритним. Я не є центровий. Мені треба мати зріст як мінімум 205 сантиметрів. Для важкого форварда не вистачає швидкості і атлетичності.  Я думаю, що під час  зборів це можна за деякий час досягнути.

На якій позиції себе відчуваєш комфортніше?

Так як я люблю покидати дальні і середні, то все-таки більше на позиції важкого форварда. Підбирань, боротьбу під кошиком – ніхто не відміняв. Юнацьку і аматорську лігу я грав як центровий. Завжди підбирав, виконував чорну роботу. Десь заслін треба було поставити, десь підбор зробити. Звик до цієї роботи, але хочеться трішки покидати

Згадай момент, коли дізнався, що будеш грати за юнацьку збірну. Що відчував у той момент?

Це був квітень місяць. Мене викликали на другий збір. Ми тоді поїхали на турнір в Словаччину. Мені дуже сподобався колектив. Тренери дуже чуйно до всіх віднеслися, зробили з нас команду. Я був приємно вражений. Зрозумів тоді, що я є гравцем, який досяг певного рівня.

Хто повідомив приємну новину про виклик до збірної?

Мені це сказав тренер під час тренування, перед хлопцями. Він повідомив, що мене викликали до лав юніорської збірної. Я був приємно вражений. Отримав позитивні емоції перед тренуванням.

Очікував на виклик до збірної?

Багато хто зі збірників грав юнацьку і Вищу ліги. Їм було легше потрапити до збірної, бо клуби відпускали і мали їм заміну. Така ситуація, як склалась у «Волиньбаскеті»,  не могла повпливати позитивно. Шанси поїхати в збірну були невеликі. У нас були мікротравми великих гравців і в деяких матчах я грав в стартовій п’ятірці як основний гравець. Мене на перший збір не відпустили, бо в клубі не було ротації. На другий збір я вже поїхав.

Під час юнацького чемпіонату Європи наша збірна демонструвала дуже хороші відрізки у матчах проти лідерів. Чого не вистачило, аби опинитися серед призерів першості?

Хочу сказати, що школа турецького, сербського і іспанського баскетболу є дуже хорошою. Ми в свою чергу показали хороший рівень українського баскетболу. Продемонстрували, що ми розвиваємось, рухаємось далі, можемо конкурувати з такими командами. Збірна Туреччини по цьому віку зайняла друге місце на чемпіонаті світу. В матчах чемпіонату Європи нам трішки не вистачило концентрації та дисципліни. Може, навіть в деяких моментах перегоріли через бажання показати хорошу гру і виграти. Але ми завжди грали командно, один одного підтримували. Бували випадки, що десь виникали непорозуміння, але старалися їх якнайшвидше владнати. Так, нам трішки не повезло. Дехто нас обіграв на досвіді. Наприклад, та ж збірна Сербії. Ми могли в них вигравати. Або ті ж турки.  В деяку мить вони краще відзахищалися, змусили зробити нас декілька помилок, які призвели до негативного результату. Якби виграли в турків, то могли б попасти до вісімки найкращих.

Де ти комфортніше себе почуваєш в баскетболі чи стрітболі?

Ці два види спорту дуже відрізняються. Це по-перше, швидкість самої гри, швидкість прийняття рішень, які можуть зіграти велику роль. В стрітблолі ти можеш за секунду-дві програти або виграти. Я для себе в приорітеті ставлю розвиватися в структурі баскетболу п’ять на п’ять. Три на три – це сезонний баскетбол. Так, він зараз став олімпійським видом спорту. В перспективі є можливість створення збірної до двадцяти трьох років, яка може потрапити на Олімпіаду. Також в наступному році в Буенос-Айресі буде проходити молодіжна Олімпіада по віковій категорії до вісімнадцяти років. Є досвід Чемпіонату світу. Хотілось би потрапити на Олімпіаду. Досить хороший рівень ми показали в Китаї. Навіть трішки підняли планку українського стрітболу. Ми дивилися матчі чоловічої і жіночої національних збірних. Вони нас надихнули тим, що здобули третє місце. Нам треба було досягнути цієї планки. Звісно, прикро, що ми посіли п’яте місце. Могли б і у медалі пройти. Скоро у нас розпочинаються збори три на три. Недавно було жеребкування Чемпіонату Європи. Нам в групу попалася Франція та Ізраїль. Будемо розбирати їх ігри і готуватися до Європи.

Твоїм наставником у збірній є Володимир Журжій, якого ти знаєш і по спільній роботі у «Волиньбаскеті». Відчуваєш до себе особливе ставлення тренера?

На жаль, у мене не було можливості зіграти з ним в складі «Волиньбаскета». Наставник він дуже хороший. Не дає спуску. Він в певних моментах може, як Кварцяний каже «скіпідару дати» трошки. Тренер з характером, але добрий і чуйний. До всіх гравців відноситься однаково, не виділяє нікого. У нього немає улюбленців. Те, що я з Луцька – для мене не дає привілегій.

Проясни ситуацію з своїм клубним майбутнім. Де розпочнеш новий сезон?

У мене зараз ціль – Чемпіонат Європи. Але все-таки була можливість в перерві між матчами збірних з’їздити на перегляд до клубу Екстраліги «Дуброве Горніца». Там провів чотири дні тренувань. Я дуже задоволений рівнем польського баскетболу. Він на даний момент на півтори, навіть дві голови сильніший за український. Дуже хороші тренування. Я їздив з Іваном Мисковцем, своїм колегою по збірній три на три. Там тренер говорить російською, він все нам пояснював. У цій команді грає українець Віталій Коваленко. Він нам теж допомагав. Мій агент має розмовляти з тренером і президентом цього клубу. Якщо не складеться з Польщею, то звичайно хотілось би ще в Україні пограти, не спішити в Європу. Але ж хочеться все ж поїхати в європейським чемпіонат. Зараз наша країна трошки ослаблена в рівні баскетболу, хоча цей рівень і росте. В Україні поки таких пропозицій немає.

Якщо «Волиньбаскет» все ж залишитися у Суперлізі, залишишся у рідній команді?

Звичайно. Я залишусь в Луцьку, якщо «Волиньбаскет» буде в Суперлізі. Хотілось би, щоб рівень волинського баскетболу не падав і не втрачав свою планку. Все-таки кубок і чемпіонат Вищої ліги вигравали. Не хочеться, щоб нижче цієї планки «Волиньбаскет» опускався.

Представники влади і бізнесу не хочуть вкладати гроші у професійні клуби, аргументуючи це тим, що краще розвиватимуть дитячий спорт. Наскільки для юних спортсменів важлива наявність професійного клубу?

Не можна розвивати юнацький і дитячий баскетбол без професійного клубу, бо діти і їхні батьки не бачитимуть сенсу займатися цим видом спорту. Зараз якщо «Волиньбаскет» зникне, то діти перестануть цікавитись баскетболом. Суперліга появилася – діти почали цікавитися грою, ходити в секції. Багато тренувань з’явилося в навчальних закладах. Якщо команда пропаде – пропаде інтерес дітей. Волині потрібен професійний клуб. Хоча б на рівні Вищої Ліги.

Незважаючи на юний вік, ти побував у багатьох міста, пограв на різних майданчиках. Луцьк – баскетбольне місто?

Я можу сказати те, що Луцьк є не останнім містом в Україні і світі по розвитку баскетболу. Все робиться для того, щоб розвивався стрітбол і баскетбол. Є дуже багато дітей, зацікавлених у цьому виді спорту. Відбувається будівництво та реконструкція майданчиків. Звісно, в Європі набагато все краще, бо там влада, підприємці і меценати зацікавлені в цьому. Незважаючи на це, Луцьк – баскетбольне місто.

 

Розмовляв Андрій Мошкун

Баскетбольна анкета:

1. На кого з баскетболістів-центрових хотів би бути схожим?

– Леандро Джордан, Слава Кравцов.

2. Найшвидший партнер по команді?

– З «Волиньбаскета»  –  Едуард Федчук. Зі збірників – Мойсей Кім.

3. Лідер на майданчику і поза ним?

– В три на три не варто когось виділяти. Всі на рівних умовах. З «Волиньбаскета» – Віктор Герасимчук і Микола Полюляк. В збірній – Ісуф Санон.

4. Жартівник?

–  Короля жартів не було. Десь той, десь інший. В збірній Ісуф Санон. Такий «петросянчик».

5. Воїн на майданчику?

– В збірній Денис Клявзуник, Мойсей Кім. В Луцьку всі такі. Найбільше напевно Олег Рудаков.

6. Клуб мрії?

– «Реал» Мадрид чи «Жальгіріс». В НБА – «Сан Антоніо». Вони на досвіді грають, відчувають одне одного.

7. Дабл-дабл і статус MVP чи перемога команди?

– Перемога команди. Не залежно як ти зіграєш – головне, щоб команда виграла. Власні здобутки рано чи пізно прийдуть.