Куди подівся Ігор Палиця і чи залишиться Волинь «Приват»-ною вотчиною після місцевих виборів

Показати всі

Куди подівся Ігор Палиця і чи залишиться Волинь «Приват»-ною вотчиною після місцевих виборів

Більше як два місяці тому всю Україну, як і більшість країн світу, «закрили» на карантин. Пандемія коронавірусу внесла свої, досить істотні, корективи в звичайний перебіг життя. Спочатку – страх через імовірність захворіти на невідомий вірус, потім – страх через загрозу опинитися без засобів для існування, адже зупинився майже весь бізнес. Експерти лякали різними песимістичними прогнозами: падіння курсу гривні, скорочення ВВП, ріст безробіття і злочинності. Та за статистикою і сумними цифрами завжди криються людські життя. І це набагато страшніше.

Уряд поспішав, приймаючи радикальні заходи – думали про санітарно-гігієнічні вимоги, аби не допустити поширення епідемії, однак, зовсім не думали про соціально-економічні наслідки. Якщо цивілізовані країни виділяють мільярдні кошти на подолання наслідків пандемії, то Україна не може собі цього дозволити і розраховує виключно на допомогу Міжнародного Валютного Фонду. В умовах карантину в зоні підвищеної небезпеки залишилися найбільш соціально незахищені верстви населення. А враховуючи, що Україна – найбідніша держава Європи, відсоток таких людей в країні досить високий. Та не солодко прийшлося і більш заможним людям.

Малий та середній бізнес суттєво постраждав від карантину і не може розраховувати на будь-яку підтримку з боку держави. Не дивлячись на вимушений простій, більшість податків підприємці все ж вимушені сплатити, також далеко не всі отримали обіцяні пільги щодо оренди приміщень, у яких працюють. Не кажучи вже про масове безробіття, адже, фактично, чимало підприємців були вимушені відпустити своїх працівників у відпустки без збереження заробітної плати, яку не було чим виплачувати через вимушений простій. Вийшло замкнуте коло: влада просила людей сидіти вдома, люди просили роботодавців виплатити заробітну плату за час вимушеного простою, роботодавці просили владу дати хоча б якусь підтримку на час карантину. За два місяці Уряд так і не спромігся це коло розірвати, тим не менше ситуацію вдалося утримати. Слава Богу, обійшлося без «голодних бунтів», мародерств і особливого сплеску злочинності. Хоча, у Луцьку все ж дійшло до шарпанини.

«ХТО КОМУ РАБІНОВИЧ»: РИНКИ ЯК БОЛЬОВІ ТОЧКИ ПЕРЕДВИБОРЧОГО ЛУЦЬКА

«Волинь.Правда» регулярно висвітлювала перебіг конфлікту навколо «Центрального» ринку у Луцьку, і карантин не просто його не послабив, а навпаки підсилив. Підприємці, єдиним джерелом доходів яких є доходи від торгівлі, щепили зуби, зав’язали паски тугіше, деякі намагалися перевести бізнес в онлайн. Але щойно вони зрозуміли, що опинилися в нерівних умовах з великим бізнесом, який попри карантин продовжив працювати, терпінню настав кінець. Ініціативна група зібралася на мітинг під стінами Луцької міської ради з вимогою дозволити працювати. А рада, в свою чергу, кивала на Уряд, мовляв, як тільки – так одразу. І ось, власне, Уряд наважився на перші кроки виходу із карантину, і поміж іншого, дозволив діяльність непродовольчих ринків із 19 травня. Це дещо понизило градус напруги у Луцьку, але не зняло його повністю. Адже на тій частині «Центрального» ринку, яку обслуговувало КП «Луцькі ринки», не обійшлося без сутичок. Муніципальна варта намагалася порізати і вивезти паркан, торговці цьому активно протидіяли. Настільки активно, що, за наявною інформацією, один із учасників конфлікту опинився в лікарні. І рівень протистояння навколо «Центрального» ринку буде тільки посилюватися, адже влада міста для себе остаточно вирішила питання про перенесення цього ринку в інше місце, і думка базарних «дисидентів», чесно кажучи, у міській раді нікого особливо не цікавить.

Владна команда Луцької міської ради каже: перенести ринок з центру міста просять «наші виборці». Підприємці, не згідні з такою пропозицією, цікавляться: а чиї виборці ми? Ось, власне, через призму конфлікту влади і бізнесу навколо «Центрального» ринку пропоную подивитися на майбутні місцеві вибори і перейти ближче до основної теми даного матеріалу. Бо й дійсно, «Хто кому Рабінович» – це основне питання кожних виборів, а місцевих – особливо, адже на них мова йде про досить конкретні інтереси пересічних людей, жителів міста й області. Та для початку трішки політології.

Чому ми не живемо так, як, наприклад, у одній із найбільш демократичних країн світу – Сполучених Штатах Америки? Де закони працюють, владу поважають, суди виносять справедливі рішення, діють принципи демократії і верховенства права, а громадяни повністю соціально захищені і мають всі можливості для особистої фінансової незалежності і благополуччя. Справа у політичній системі Штатів, де є всього дві партії  – республіканці і демократи. Обидві мають десятки мільйонів членів і прихильників, які регулярно сплачують членські внески. Відтак партії функціонують за рахунок внесків своїх членів і прихильників, а тому – працюють на них, захищаючи їхні права та інтереси і втілюють ту державницьку політику, яку декламують, як на федеральному рівні, так на рівні певного штату чи округу. Там налагоджена система підготовки кадрів, той «соціальний ліфт», який у нас так і не запрацював, коли юний політик починає із депутата місцевого рівня, далі – округ, штат, і, в кінці-кінців, потрапляє у велику політику на рівні Конгресу чи Сенату.

Істина проста – партія належить і служить тому, хто її фінансує, тобто, своїм членам, громадянам США. Тут підійде крилатий вислів – хто платить, той і замовляє музику. А скільки, із понад трьохсот партій України, фінансується за рахунок членських внесків? Жодна. У нас більшість партій носить імена своїх вождів – «Солідарність» Петра Порошенка, «Батьківщина» Юлії Тимошенко, Радикальна партія Олега Ляшка і так далі. В 2014 році тенденція, під впливом Майдану, трохи змінилася, і в назвах нових партій почали використовувати більше ура-патріотичних гасел, втім, суті справ то не змінило, а відтак, відповідь на питання хто чий виборець слід шукати через призму крилатої фрази – хто платить, той замовляє музику. Ні для кого не секрет, під чию дудку танцює більшість у Луцькій міській раді, ось і вся відповідь на питання торговців «Центрального» ринку: «А чиї виборці ми?». Ви, шановні підприємці, очедивно, не виборці «УКРОП-у» в Луцьку, однак лишаєтеся ласою незайнятою електоральною нішею, за яку ще повоюють потенційні кандидати в мери, але про це дещо пізніше.

ЗМІНА ВИВІСОК, АЛЕ НЕ ЗМІНА ПОКОЛІНЬ: ЧОМУ МІСЦЕВІ ВИБОРИ НА ВОЛИНІ ПРОЙДУТЬ БЕЗ ІНТРИГИ

У своїх аналітичних матеріалах «Волинь.Правда» неодноразово порівнювала політику і спорт. Так от, якщо на «регіональному чемпіонаті» грає, умовно кажучи, склад дублерів, то основні зірки волинської політики виступають у «вищому дивізіоні» – у Верховній Раді. Та коронавірус не розрізняє статусів, і хворіють однаково як пересічні мешканці так і обранці. Пандемія добралася і до недоторканих, і виявилося, що не такі вони вже й недоторкані перед загальнопланетарною загрозою. Проте «слуги», безумовно, захищені значно краще народу, якому вони служать. Тим  не менше, дорогі маски-респіратори допомогли не всім, і в кількох нардепів все ж діагностували коронавірус. Втім, переживати за них було марно, адже, практично, кожен із них досить забезпечений, аби гарантувати собі якісне лікування навіть в Україні. Наразі за офіційною інформацією хворих серед депутатів немає, а за неофіційною – почали хворіти по другому колу.

Вірус вірусом, а закони приймати треба. За час карантину Рада прийняла кілька важливих рішень. Зокрема, змінили генерального прокурора України, міністра економіки, міністра фінансів, міністра охорони здоров’я, а також проголосували за так званий «антиколомойський» закон.  Безумовно, волинянам цікаво знати позицію своїх депутатів щодо цих важливих голосувань. Нагадаємо, за призначення Ірини Венедіктової генпрокурором проголосували В’ячеслав Рубльов зі «Слуги народу», Ігор Палиця та Ірина Констанкевич із групи «За майбутнє». Ігор Гузь утримався, Степан Івахів не голосував. За призначення Ігора Петрашка міністром економіки волинські нардепи не дали голосів: В’ячеслав Рубльов – відсутній, Ігор Гузь – утримався, Степан Івахів, Ігор Палиця та Ірина Констанкевич не голосували. За призначення Сергія Марченка міністром фінансів так само: В’ячеслав Рубльов та Ігор Палиція – відсутні, Ігор Гузь, Степан Івахів та Ірина Констанкевич – не голосували.  За призначення Максима Степанова міністром охорони здоров’я: В’ячеслав Рубльов та Ігор Палиця – відсутні, Ігор Гузь та Ірина Констанкевич – не голосували, а Степан Івахів проголосував «За». Останній важливий законопроєкт, так званий «антиколомойський» закон, волинські обранці також не підтримали, зокрема: В’ячеслав Рубльов та Ірина Констанкевич утрималися, Ігор Гузь та Степан Івахів були відсутні, а Ігор Палиця не голосував.

Голосування за цей законопроєкт відбулося 15 травня, а після того, подейкують, Ігор Палиця зник із публічного простору. За наявною інформацією, нардеп, ніби то разом із олігархом Ігорем Коломойським, перебувають у Буковелі, де вирішили перечекати останні дні карантину. Без сумніву, там є всі необхідні умови, аби комфортно і безпечно перечекати спалах коронавірусу в Україні. А може, справа не тільки в епідемії, й із Буковеля зародиться нова політична сила, чергова.

Як стало відомо, Ігор Палиця готує презентацію нової політичної партії, яка, ймовірно, носитиме назву, однойменну з назвою його парламентської групи – «За майбутнє». Безумовно, в цю партію увійдуть нардепи цієї депутатської групи, однак основний приціл – це, все ж, місцеві вибори. Тому можемо здогадатися, хто представлятиме команду «За майбутнє» на Волині і хто буде їхніми… «виборцями». Повертаючись до питання партійної системи України, змушені констатувати той факт, що ідейних, а, тим більше, незалежних партій в Україні, здається, не існує. По факту відбувається демонтаж вивіски УКРОП-у. Свого часу, у 2014, через сплеск патріотизму, розквіт добровольчих і волонтерських рухів, подібні бренди були у тренді, і в 2015 році з Дніпра, що став форпостом нової боротьби за незалежність, виникло «Українське об’єднання патріотів – УКРОП». Воно виникло якраз перед місцевими виборами 2015, свою функцію виконало, і тепер відходить у минуле. До речі, Всеукраїнський лідер «УКРОП-у» Геннадій Корбан вже відійшов у минуле, більше того – мало не поплатився свободою за свою політичну діяльність. І все це – наслідки внутрішньопартійної боротьби. А загалом, вивіска зникне – люди залишаться, і на чергові місцеві вибори 2020 року підуть вже під новою вивіскою, яка більше відповідатиме сучасним запитам суспільства.

Безумовно, для будь-якої політичної сили на місцевих виборах основною метою є перемога саме в обласному центрі. Відтак, за Луцьк вже зараз розпочинається серйозна боротьба. Швидше за все, нова політична сила, у яку трансформується «УКРОП», все ж таки висуватиме у мери чинного радника міського голови Ігоря Поліщука. Принаймні, з усієї команди він найбільш активний і найбільш медійний останнім часом. Більш-менш зрозумілою лишається картина і по інших найбільшим містам області. Наприклад, не дивлячись на поважний вік, Петро Саганюк, швидше за все, піде на свою чергову останню каденцію. А ось сусіднє місто Нововолинськ – може змінити мера, адже, подейкують, Віктор Сапожніков влаштовує не всіх. Не всіх місцевих «олігархів», однак – значну частину містян, які, всупереч розкладам «зверху», можуть підтримати народного мера, який вже й не раз виправдав вибір свого сталого електорату.

Схожою є ситуація й по іншому округу з центром у Ковелі. Ніби то кандидатура Олега Кіндера «не узгоджена» великими гравцями, однак, знаючи цього міського голову із 10-річним стажем, можна припустити, що без бою він не здасться і обійдеться на виборах без «узгодження» своєї кандидатури. Загалом же, поки що виглядає так, що Волинь так і залишиться політичною вотчиною Ігоря Петровича Палиці і його оновленої команди. Оскільки альтернативи особливо то й немає.

Непоганий старт був у Володимира Бондара, який утворив групу «Патріоти Волині» у обласній раді і намагався провести цей же фінт і в міській. Однак останнім часом проти нього розпочалася справжня інформаційна війна. Тож чи знайде в собі сили політик йти до кінця у цій війні – прогнозувати важко. Свого кандидата могли б висувати забудовники, які мають достатній фінансовий потенціал для цього, однак поки сигналів того, що вони серйозно збираються на місцеві вибори не видно. Навряд зможуть скласти серйозну конкуренцію фаворитам націоналістичні сили, які наразі не можуть похвалитися високими рейтингами. Разом з тим президентська партія «Слуга народу» йтиме на місцеві вибори окремо від «За майбутнє» і, ймовірним кандидатом від «Зе» може бути Роман Бондарук. Однак, швидше всього, він буде лише номінальним учасником, адже очевидно, що основна ставка на Волині робитиметься на команду Ігоря Палиці. Цікаво, чи дадуть бій досвідчені волинські політики, так як Богдан Шиба, Владислав Стемковський, і чи з’являться цьогоріч нові політичні лідери?  Останнє питання – найбільш цікаве. Адже, не дивлячись на високий рівень довіри лучан до команди Ігоря Палиці, є в Луцьку й великий відсоток виборців, яким політика цієї команди не подобається. Взяти хоча б підприємців і працівників «Центрального» ринку. Таких груп можна нарахувати чимало, і якщо вони хочуть дещо змінити курс міста чи області – повинні йти в політику.

Подарунків у політиці не буває, за свої права та інтереси треба боротися. Якщо обирати немає з кого, а у випадку невдоволеної меншості – дійсно немає з кого, то необхідно балотуватися самим. Якщо підприємці ринків та інші незадоволені політикою «УКРОП-у» визначаться з власним лідером, якщо створять власний потужний регіональний осередок партії для походу на місцеві вибори, якщо вкладуть власні кошти для застави і організації виборчої кампанії, тоді отримають шанс позмагатися за «штурвал» цього міста й області. Але в цій історії забагато «якщо», і поки виглядає так, що інтриги восени нам чекати не доведеться.

Роман Колюхов

Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook

2 Comments

  1. Avatar Антон сказав:

    «…захворіти на невідомий вірус…». Вірус – не хвороба, вірус спричиняє хворобу. А «щепити зуби», це як? Після цих перлів, читати далі пропало бажання. «Пісатєлі», вашу «мєть»!

  2. Avatar Ростислав сказав:

    Відповідь на запитання заголовка статті дадуть виборці обласного центру і області у залежності, чи будуть знову голосувати за “подачки” чи як вільні свідомі громадяни!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *