Геннадій Бурбуліс - перший та єдиний держсекретар Росії помер... чи отруїли? - Волинь.Правда

Геннадій Бурбуліс – перший та єдиний держсекретар Росії помер… чи отруїли?

Показати всі

Геннадій Бурбуліс – перший та єдиний держсекретар Росії помер… чи отруїли?

У неділю в Баку на 77 році життя помер єдиний в історії Державний секретар Росії Геннадій Бурбуліс.

Його речник повідомив агенції Інтерфакс, що смерть була несподіваною і в столиці Азербайджану він брав участь у міжнародному форумі, присвяченому темі “Загроза глобальному світопорядку”.

Розповідаємо, чим запам’яталася недовга, але яскрава кар’єра Геннадія Бурбуліса.

Наприкінці 1991-го, на початку 1992 року Бурбуліс був фактично другою особою в державі. Чималу політичну вагу Бурбуліса додатково перебільшували публіка та аналітики.

На думку консерваторів, він впливав на Єльцина виключно погано. Йому приписували і вибір для економічних реформ команди Єгора Гайдара, і Біловезькі угоди.

Михайло Горбачов вважав Бурбуліса чи не головною причиною невдачі своїх спроб зберегти після путчу союзну державу.

Бурбуліс справді познайомив Єльцина з Гайдаром і думав, що проводити економічну реформу з огляду на консервативні республіки Центральної Азії та відчутно пострадянську на той момент Україну просто неможливо. Але Єльцин прислухався до нього лише остільки, оскільки такі погляди були близькі йому самому.

Канадський журналіст Макс Ройз назвав написану ним книгу про Бурбуліса “Чужак у Кремлі”.

Справді, Бурбуліс не займав за радянських часів керівних посад, не мав високопоставлених батьків і піднявся на хвилі революційних змін. Це додатково посилювало неприязнь щодо нього статусної еліти.

А ще він був класичним інтелігентом, з усіма перевагами та недоліками, властивими цьому стану. На думку більшості істориків, захід кар’єри Бурбуліса почався тоді, коли він перестав задовольнятися роллю радника.

Філософ з Уралу

Майбутній державний діяч народився 4 серпня 1945 року у промисловому Первоуральську.

Геннадій Бурбуліс працював слюсарем на трубному заводі, служив у ракетних військах, потім закінчив філософський факультет Уральського університету. У 1973-1989 роках викладав філософію у свердловських вишах.

1989 року його обрали народним депутатом СРСР.

У Москві Бурбуліс вперше зустрівся із знаменитим земляком Єльциним. Називав точну дату: 5 березня 1989 року.

“Бурбуліс відразу оцінив політичний потенціал і майбутнє Єльцина і став начальником його штабу, керівником мозкового центру, збирачем команди та розробником стратегії. Він привів до Єльцина інтелігенцію, яка покинула Горбачова. Більш відданого соратника у Бориса Миколайовича не було. Бурбуліс зберігав холоднокровність ситуації і міг працювати цілодобово”, – розповідає історик Леонід Млечин.

Вибори-1991

Напередодні президентських виборів 1991 Бурбуліс сподівався, що Єльцин покличе його балотуватися в тандемі, але той запросив до віце-президентів Олександра Руцького.

“Я зроблю все, щоб ви стали президентом, але ви припустилися великої помилки”, – сказав патрону вражений Бурбуліс.

Одразу після виборів Єльцин спершу запропонував Бурбулісу посаду голови адміністрації, але той сказав, що не хоче “працювати 24 години на добу з картотекою”. Тоді вигадали нову посаду – Державного секретаря РРФСР.

На відміну від США, де держсекретар – це міністр закордонних справ, Бурбулісу, судячи з тексту указу від 19 липня 1991 року, треба було займатися всім.

Одночасно заснували Державну раду – повний аналог радянського політбюро. Єльцин сам його очолив, а Бурбуліса призначив його секретарем.

Після путчу

Вимальовувалась схема, за якої всі виконуватимуть те, що Бурбуліс вигадав, а Єльцин затвердив.

Коли після серпневого путчу президент РРФСР вирушив на відпочинок у Сочі, його супроводжував Бурбуліс. Там відбувався мозковий штурм: що робити далі?

Достовірно відомі два ключові рішення, які Єльцин ухвалив за порадою Бурбуліса: самому очолити уряд реформ і оголосити Росію юридичною правонаступницею СРСР.

6 листопада 1991 Бурбуліс став ще й першим віце-прем’єром нового кабінету. Єгор Гайдар був призначений простим “віце” та міністром фінансів, але фактично очолив економічний блок.

“Всі питання з президентом міністри вирішували через Геннадія Едуардовича, тобто заходили до його кабінету, і, якщо було потрібно, він натискав кнопку та говорив зі мною”, – писав у мемуарах Єльцин.

Бурбуліс любив вільну гру розуму і не любив професійних бюрократів, чиноповажання та канцелярський порядок. “Пам’ятаю наради під його головуванням, які завжди інтелектуально насичені, але, як правило, до конкретних результатів не призводять”, – писав Гайдар.

Початок 1992 року був піком впливу Геннадія Бурбуліса.

Тільки він та керівник президентського апарату Віктор Ілюшин входили до шефа без доповіді.

Під час прогулянок на природі Єльцин і він крокували разом, на кілька кроків позаду – дружина президента Наїна Йосипівна та головний охоронець Олександр Коржаков.

Сірі кардинали

Суспільство і політологи завжди недооцінювали Бориса Єльцина, вважаючи, що йому неодмінно потрібен якийсь “сірий кардинал” . За підрахунками істориків, на цю роль у різний час претендували щонайменше семеро людей, як з ліберального, так і з консервативного флангу – і всі погано скінчили.

За словами самого Єльцина, у якийсь момент Бурбуліс перегнув палицю.

“Я почав відчувати приховано втому – одне і те ж обличчя я щодня бачив у своєму кабінеті, на засіданнях і прийомах, у себе вдома, на дачі, на корті, в сауні, – писав він у спогадах. – Можна і потрібно прагнути впливати на президента – для користі справи, для реалізації своїх ідей. Але тільки знати міру при цьому!”

А головне – найближчий соратник став алергеном для еліти, депутатів та навіть низки впливових помічників президента.

Народу Бурбуліс теж не зумів сподобатися, хоч і вдавався, першим із сучасних російських політиків, до допомоги професійних іміджмейкерів.

Швидкий фінал

14 квітня 1992 року політик втратив посаду першого віцепрем’єра, 8 травня посаду Держсекретаря РФ перейменували на “держсекретаря при президенті”, 26 листопада взагалі скасували, а Бурбуліса призначили “керівником групи радників”.

Журналістам він казав, що це були його власні рішення, щоб “забезпечити баланс сил для незворотності реформ”, і що рівень його впливу визначає не назва посади, а кількістю розмов з президентом в одиницю часу.

14 грудня 1992 року, через два дні після відходу Єгора Гайдара, Єльцин розлучився з Бурбулісом остаточно. Приводом стало те, що політичний радник невірно оцінив передбачувану кількість депутатів, готових підтримати президента на VII з’їзді.

Бурбуліс заявив, що піде в опозицію і створить у Росії справді реформаторську партію.

“Та не гарячкуй, Геннадію, – сказав Єльцин. – Все ще повернеться”.

Нічого не повернулося. Геннадій Бурбуліс двічі обирався до Держдуми (у 1993 році за списком гайдарівського “Вибору Росії”, у 1995-му як незалежний одномандатник у рідному Первоуральську), у 2001-2007 роках представляв у Раді Федерації Новгородську область. Ніколи більше не брав участі у важливих подіях і не потрапляв до заголовків новин.

Бурбуліс
Учасники Балтійсько-Чорноморського форуму в Києві

У грудні 2016 року разом з іншими колишніми керівниками країн регіону брав участь у Балтійсько-Чорноморському форумі в Києві.

У вересні 2017 року в інтерв’ю українському телебаченню критикував російську анексію Криму, однак у Росії це пройшло непоміченим.

Але кількох місяців на початку 1990-х йому вистачило, щоб увійти до історії.

Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *