Хто очолить незалежну українську Церкву? З приводу владик, якій претендендують  на Київський престол, розмірковує  в «Українській     правді»  аналітик і журналіст Роман Романюк.

Попередньо він проводить  історичну паралель.  «У листопаді-грудні 1918 року у буремному Києві в стінах Києво-Печерської лаври дискутували щодо питання автокефалії Української Православної Церкви, – зазначає  Романюк. -Павло Скоропадський та його міністри намагались підтримати автокефалістів з числа єпископів, але  «єдинонеділимці» на чолі з митрополитом Київським Антонієм вистояли, зберігши свою вірність РПЦ. Останнє засідання того Православного Собору відбулося 16 грудня 1918 року. За день до того, 15 грудня, пав режим Скоропадського, а разом з ним – і реальний історичний шанс збудувати незалежну від Москви Церкву». А відтак підкркслює: «Рівно через 100 років після тих подій, 15 грудня 2018 року, у Києві знову скликають православний Собор для створення автокефальної церкви. Атмосфера цих двох історичних подій до болю схожа. Україна знову воює з Росією, у повітрі знову висить запах зміни влади, митрополит Київський з-за стін Лаври так само відстоює канонічну єдність з Москвою.Але є й те, що відрізняє Собори 1918 і 2018 років, – реальність успіху. Теперішній Собор є завершальним кроком на довгому шляху до Томосу».

Але,  на переконання аналітика,  зараз доля самостійної Церкви залежить від того, чи зуміють українці в архієрейських ризах домовитись між собою. Неузгодженості починаються на першому ж важливому питанні – хто має очолити нову Православну Церкву в Україні. За його припущенням,  Патріарх УПЦ КП Філарет може відмовитися від балотування у предстоятелі, ставши почесним главою об’єднаної Церкви. «Якщо він поступиться формальною владою, аби сконцентруватися на тому, щоб виростити гідного наступника, то навряд чи знайдеться хтось, хто скаже, що це роль недостатня для морального лідера і архіпастиря», – резюмує він.

За інформацією Романюка, «глобально в середовищі Київського патріархату можна виокремити дві великі групи, кожна з яких має своє уявлення про можливого наступника. Перша група – найближче оточення Філарета. Найпотужнішою фігурою в ньому слід вважати Митрополита Переяславського і Білоцерківського Епіфанія». При цьому зазначає він, «друга група впливу у середовищі КП орієнтується на митрополита Луцького і Волинського Михаїла (в миру Зінкевич Тимофій Семенович)». Аналітик  нагадує, що «на Волині митрополит Михаїл дуже медійна фігура…Михаїл відомий своїм відкритим патріотизмом, він сам відспівує добровольців та учасників АТО, а його проповіді рясніють дуже різкими антиросійськими висловлюваннями…Митрополит Михаїл – дуже енергійний і навіть жорсткий, в позитивному значенні слова, церковний менеджер. Волинська єпархія під його керівництвом стала однією з найбільших та найпотужніших в КП».

За даними Романюка, «у навколоцерковних колах, розмови про те, що саме Михаїлу варто бути наступником Філарета, точаться уже дуже давно. Але зараз почали набувати цілком практичних обрисів. Більше до митрополита Михаїла, ніж до митрополита Епіфанія, схиляється і частина перехідців з Московського патріархату. Однак патріарх Філарет швидше підтримує кандидатуру свого намісника, ніж дуже амбітного Михаїла».

Однак, підкреслює журналіст,  остаточний список  пропозицій  щодо кандидатур у предстоятелі  стане відомий лише після Собору УПЦ КП, який призначений на 13 грудня – за два дні до великого об’єднавчого Собору.