Цьогоріч уже ввосьме на території Національного природного парку «Прип’ять–Стохід» відбувся міжнародний фестиваль екстремального водного туризму «Поліська регата». За першість у проходженні нелегкого водного шляху на байдарках нетрями протягом 8 та 9 липня змагалася 21 команда.

На два дні тишу первозданної, дикої природу віддаленого, майже безлюдного куточка Любешівщиши чи то доповнив, чи то порушив людський гамір та плюскіт весел, а ввечері – ще й пісні під гітару. Співати ж було кому, адже підкорювати десятки русел, рукавів, заводей та стариць волинської Амазонії приїхали не лише волиняни, але й кияни, львів’яни, жителі Білої Церкви, а також білоруських міст Брест та Іваново.

Першого дня змагань, 8 липня, команди на байдарках-двійках долали шлях водою із селища Любешів до села Сваловичі. Протяжність маршруту – приблизно 28 кілометрів. Щоправда, комусь довелося навеслувати і цілих 40 кілометрів, заблукавши у підступних очеретах. До того ж, веслувальникам необхідно було на шляху знайти зони орієнтування і поставити відмітки у контрольних талонах. Наступного ж дня завдання було ще важким. Хоч і протяжність маршруту із Сваловичів у село Люб’язь дещо менша, та пливти потрібно було проти течії, тож час від часу доводилося у прямому сенсі сушити весла. Загальна ж протяжність маршруту змагань – майже півсотні кілометрів дикою природою.

Цікаво, що кожна команда мала власну мету участі у змаганнях. Для прикладу, учасники луцької команди «БРАТИ РІКИ» кажуть, що приїхали, щоб випустити у річку русалок, яких спіймали минулого року. Натомість любешівська команда «БАМ 2» навпаки пливла з мрією зустріти русалку, а «Чугайстри» із Шацького району приїхали на «Поліську регату», щоб перевірити, чи організатори фестивалю не розучилися так само смачно частувати учасників кулішем чи рибною юшкою та поспівати «Волинь моя».

Перемогла ж у «Поліській регаті» команда із Любешова «Бам 1» у складі Леоніда Фесіка та Віталія Веремчука. До слова, хлопці першими здолали водну трасу і минулого року. Цьогоріч їх екіпаж здолав загальну дистанцію за 4 години 35 хвилин і 22 секунди. Друге місце — теж у любешівців із команди «БАМ 2» у складі Віталія Токарчука й Андрія Оласюка. Вони довеслували до фінішу майже через півгодини після переможців. Третіми ж фінішували представники обласного центру Віктор і Вадим Жуки, які об’єдналися у команду «БРАТИ РІКИ». Для того, аби вибороти призове місце, їм знадобилося п’ять з половиною годин.

«Минулого року було легше. Здається, якось більше тут позаростало трохи. Але ми дуже любимо змагання на байдарках, призові місця і в нас виборюємо, і з Білорусі привозили, хоча ніколи професійно не займалися», – каже Леонід Фесік.

Шістнадцятою фінішувала команда «Чугайстри» у складі подружжя Олени та Романа Свіріп. Проте, вони результатом не розчаровані, адже мандрівка була цікавою та сповненою пригод.

«Легких шляхів не шукаємо. Пригоди знаходимо з дружиною разом разом. На маршруті ми заблукали, чотири рази переносили байдарку руками», – розповідає Роман Свіріпа. «Але я думала, що буде гірше. Минулого року чоловік плив зі своїм братом. Припливли дванадцяті із 24 команд, а цього року наважився взяти мене», – додає його дружина Олена.

Гості-білоруси теж не залишилися без нагород. Зокрема, перше місце серед змішаних екіпажів (чоловік та жінка) виборола команда «Цитадель» із Бреста.

До слова, цікаво було не лише учасникам «Поліської регати», але й усім, хто приїхав їх підтримати. Адже неймовірної краси природи, різноманітні розваги змагання з волейболу та футболу, цікава концертна програма, можливість порибали створили чудову атмосферу для усіх гостей фестивалю. Гості ж жартують, що приїхавши сюди одного разу, просто не зможете всидіти вдома наступної «Поліської регати».

«Ми не зупинятимемося на тому, що маємо, і продовжуватимемо організовувати «Поліську регату». Фестиваль гуртує людей з хорошою метою. Він покликаний, насамперед, показати рекреаційні принади нашого парку, а також довести людям, що є й інший, альтернативний, корисний відпочинок», – запевнив начальник відділу екологічної освіти і рекреації парку Віталій Веремчук.

Автор тексту і фото – Іванна Рудишин