Чому Україні варто позбутися не лише "партій любителів путіна" - Волинь.Правда

Чому Україні варто позбутися не лише “партій любителів путіна”

Показати всі

Чому Україні варто позбутися не лише “партій любителів путіна”

Суди ледь не щодня забороняють в Україні чергову проросійську партію. Під заборону вже потрапили партія “Наші”, “Партія Шарія”, “Опоблок”, “Держава”, “Соціалісти”, Блок Сальдо і СПУ. Та чи можна лише забороною навести лад у нашій партійній системі?

 

20 березня президент Володимир Зеленський оголосив рішення Радбезу про призупинення діяльності “Опозиційної платформи – За життя”, “Партії Шарія”, партії “Наші”, “Опозиційного блоку”, “Лівої опозиції”, “Союзу лівих сил”, “Держави”, Прогресивної соціалістичної партії України, Соціалістичної партії України, партії “Соціалісти”, “Блоку Володимира Сальдо”, Далі у справу включився Мінюст і діяльність перелічених політсил почали забороняти через суд. Зараз дійшли руки до Соцпартії, далі будуть інші.

Партії любителів путіна. Хто потрапив під каток

“Партія Шарія”  політпроект журналіста і блогера Анатолія Шарія. Попри очевидність відвертої роботи “шаріївців” в інтересах країни-агресора, ця партія не лише не заборонялася, а й досить вдало виступила на місцевих виборах 2020 року, отримавши фракції в багатьох місцевих радах на півдні і сході. Проблеми у Шарія почалися минулого року, коли у серпні проти нього запровадили санкції. Утім представники його політсили, а це 52 особи, продовжували працювати в радах. Відомо, що Шарій переховується в Іспанії, де його затримали на прохання українських правоохоронців. Але на початку травня відпустили на підписку про невиїзд. Як то кажуть, рибу кинули у річку. Він і не збирався їхати із сонячної Іспанії.

 

Партія “Наші” – проект ще одного проросійського діяча Євгена Мураєва. Політсила отримала назву, яка асоціювалася з каналом “Наш”, до якого Мураєв також мав безпосередній стосунок. Цікаво, що довоєнні опитування показували зростання рейтингу партії “Наші”, хоча на місцевих виборах вона отримала тільки 6 мандатів. Ріст пояснювався тим, що ОПЗЖ втратила відразу три телеканали з пулу Козака-Медведчука, тому “ватна” аудиторія перебігла під “кнопку” Мураєва  Тепер у нього нема ні телеканалу, ні партії. Але він сам на свободі.

 

“Опозиційний блок” – те, що залишилося після відколу від цієї партії ОПЗЖ. Направду, останніми роками “Опоблок” був скоріше франшизою, купивши яку до місцевих рад у 2020 році потрапило багато різношерстих діячів. Всього – аж 175 мандатів. Серед депутатів виявилися й колаборанти. Найвідоміший – Євгеній Балицький та його люди в Мелітополі. Частково до “Опоблоку” мали стосунок політики з орбіти Рината Ахметова. Втім не можна казати, що сам олігарх якось опікувався цим політичним проектом.

 

Блок Сальдо. Кишенькова партія херсонського колабораціоніста Сальдо, яка за межами Херсонщини нікому не відома. Але там має 39 мандатів у радах різних рівнів. “Держава”, колись “Русь єдина”, віртуальний політпроект. “Соціалісти” – цю партію пов’язують з іменем Василя Цушка, колишнього соціаліста і члена уряду Миколи Азарова. Цушко вже давно відійшов від керівництва “Соціалістами”, партію певний час очолював екс-глава МЗС часів Януковича Леонід Кожара, якого підозрюють у вбивстві, вчиненому у лютому 2020-го. В останні роки ця партія також ледь жевріла. ПСПУ – партія Наталії Вітренко, матері голови “Нафтогазу” Юрія Вітренка. Ця партія колись мала фракцію у парламенті, а її засновниця та незмінна лідерка багато років відстоювала проросійську позицію. Але, мабуть, вже років з десять чи й більше про діяльність ПСПУ нічого не чути. Наступна – “Ліва опозиція”, раніше “Нова держава”. Це політпроект, під дахом якого сховалися заборонені комуністи. За результатами місцевих виборів партія отримала 12 мандатів. Усі на Миколаївщині.

Йдемо далі – “Союз лівих сил”, точніше зараз це партія “За новий соціалізм”. Заснована проросійським політиком Василем Волгою. Наприкінці 2019 року партію підібрав Максим Гольдарб. Оскільки він вів свої програми на каналі NewsOne, то його пов’язували з Віктором Медведчуком. Коли він долучився до створення руху “Партія миру” – з Вадимом Новинським. 18 лютого, за 6 днів до початку війни, Гольдарб вимагав у США і Британії компенсувати Україні заподіяну шкоду за сіяння “військової паніки”.

 

Нарешті СПУ. Єдина із заборонених партій, яка мала велику історію успіху і гучну історію падіння. Олександр Мороз створив її у жовтні 1991 року. Спочатку під цим дахом сховалося багато комуністів, бо КПУ була заборонена. Коли її дозволили, частина тимчасових соціалістів пішла до комуністів. СПУ неодноразово приводила свою фракцію до Верховної Ради, соціалісти брали активну участь у масових акціях – від “Україна без Кучми” до Помаранчевої революції. З представниками цієї політсили було пов’язано багато політичних скандалів, один із них і став початком краху Соцпартії. У 2006 році соціалісти увійшли в коаліцію з “регіоналами” і комуністами, що було сприйнято колишніми партнерами з помаранчевого табору як зрада. Причому схожим чином політичні викрутаси СПУ сприйняли і виборці, бо вже на дочасних виборах 2007 року партія не подолала прохідний бар’єр. Відтоді у велику політику вона вже не поверталася. Нема її представників і серед місцевих депутатів. Олександр Мороз у 2010 році відійшов від партійних справ. Партію спочатку певний час очолював Василь Цушко, а після нього розпочалася борня за бренд між кількома групами всередині. Керував партією Петро Устенко, у 2013 році його зняли з посади, призначивши головою ще одного скандально відомого політика Миколу Рудьковського. Наслідком цього стала тривала судова тяганина. У 2018 році тодішній нардеп Сергій Каплін заявив, що очолив Соцпартію. Проте в документах головуючим значився Ілля Кива. Подейкували, що СПУ могли прикупити росіяни для подальшої розкрутки політпроекту з лівою ідеологією. Втім, фігуру для реалізації цього задуму вони обрали відверто непідходящу.

Встановити фільтри і поховати мертві партії

Окрім проросійськості усі призупинені і вже заборонені партії об’єднує лівий популізм. Він притаманний не тільки соціалістам у різних варіаціях, а й ОПЗЖ і “Опоблоку”. Тепер стає очевидним, що в Україні довго не буде партій з лівою ідеологією. Бо навіть якщо такий рух створить справжній патріот, він ризикує стратити кар’єру через те, що у свідомості українців ліваки асоціюватимуться з росією і зрадою. Хоча в Європі ліві партії залишаються доволі популярними. Минулого року в Німеччині тріумфували есдеки, які вперше за кілька десятків років повернули собі посаду канцлера. А у Франції на останніх парламентських виборах блок Макрона “Разом” ледь не програв блоку лівих партій. Тобто, в країнах із міцною демократією і стійкими державними інституціями відбувається змагання ідеологій, у нас, на жаль, ситуація інша. І в Європі є політики і партії, які живуть з головою, оберненою у бік росії. В Німеччині партія “Лінке”, у Франції – партії Марін Ле Пен і Еріка Земмура. Але там політики перебувають під лупою громадянського суспільства, і якщо загальний його настрій негативний до дій росії, ніхто з тамтешніх політиків, хіба останні маргінали, публічно путіна не підтримає. Згадайте, та ж “Лінке” ще в перші дні вторгнення рф в Україну засудила агресора.

Після того, як Україна отримає статус кандидата в члени ЄС, за нами дуже пильно спостерігатимуть. Не тільки, як ми боремося з корупцією чи забезпечуємо права меншин, але і як працює наша демократія. Роль партійних лідерів суттєва і в європейських демократіях, проте партії вождистського типу там рідкість. А у нас лідери дуже люблять ліпити своє прізвище в назву партії чи свого громадського руху. І в Європі є партії (особливо це проявилося в останні десятиліття), які йдуть до виборців з еклектичною ідеологією, обіцяючи всім різне. Але важко собі уявити, щоб партія йшла на вибори, заявивши своєю ідеологією лібертаріанство, а на другий рік існування в парламенті змінила ідеологію на консервативнішу. В Європі виборці б вважали це обманом.

Наступна проблема, яка не вирішується тільки забороною, реєстрація партій для подальшого продажу. Або для продажу місць членів виборчих комісій. Або як містечкових політпроектів, за якими стоять регіональні лідери. Якщо ми не хочемо, щоб шлях від кандидатства до членства розтягнувся на десятиліття, доведеться наводити лад із законодавством, яке дає можливість реєструвати партії для продажу під вибори. У нас 365 партій, як днів у році. Такої кількості, мабуть, немає ніде. З них живих, може, кілька десятків. Без рішення суду викидати з реєстру партії-мертвяки не можна. Тому парламент має врегулювати механізм, який дасть Мінюсту можливість ліквідовувати партії, які існують тільки на папері. Або ж просто обмежити участь у виборах для подібних проектів.

 

Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *