Битва титанів: як пов’язані Стерненко, Семенченко, Коломойський, Порошенко та Медведчук з фільмом, який може завершитися імпічментом Зеленського - Волинь.Правда

Битва титанів: як пов’язані Стерненко, Семенченко, Коломойський, Порошенко та Медведчук з фільмом, який може завершитися імпічментом Зеленського

Показати всі

Битва титанів: як пов’язані Стерненко, Семенченко, Коломойський, Порошенко та Медведчук з фільмом, який може завершитися імпічментом Зеленського

В Україні останнім часом відбувається стільки важливих подій, які серйозно можуть вплинути на хід історії, що за всіма ними дуже важко вслідкувати. Ще важче розібратися у причинно-наслідкових зв’язках того, що відбувається, особливо, якщо слідкувати за новинами не системно і не пов’язувати в умі одні події з іншими. Тому для висвітлення логіки останніх подій спробуємо поєднати їх в єдиний причинно-наслідковий ланцюг, злегка заглибившись в недавню історію.  

Відправною точкою буде другий тур президентських виборів 2019 року, де зійшлись Петро Порошенко, якого підтримував прозахідний пул українського політикуму, та Володимир Зеленський, якого підтримали решта 73% виборців. До цих 73% входив і фінансово-промисловий клан «Приват» на чолі з олігархом Ігорем Коломойським, який не просто «вболівав» за Зеленського, як висловився в одному із інтерв’ю Ігор Валерійович, а й докладав серйозних фінансових та медійних ресурсів для спільної перемоги над недругом Коломойського – Порошенком. Між якими, нагадаю, стався конфлікт спочатку через борги по «Укрнафті», а потім й через націоналізацію «Приватбанку», яку олігарх до цього часу оспорює в судах. Саме тому Володимира Зеленського тісно пов’язували з Ігорем Коломойським і довгий час не вважали (а дехто і досі не вважає) самостійним політиком. Але за майже два роки багато чого змінилося.

КРАХ КОЛОМОЙСЬКОГО: ЯК СВОЇ СТАВАЛИ ЧУЖИМИ

Після перемоги Зеленського Офіс Президента очолила людина Коломойського – адвокат Андрій Богдан, який, очевидно, був основною зв’язковою ланкою між Президентом та олігархом і без сумніву, маючі близькі стосунки і з одним і з іншим, мав ключовий вплив на прийняття рішень на Банковій. Після парламентських виборів президентська партія «Слуга народу» взяла історичний максимум голосів і вперше в історії стала так званою «монобільшістю», відтак формувати коаліцію будь з ким у парламенті не було потреби. Однак, аналіз депутатів фракції «СН» показав, що ніякої єдності там немає і близько. «Волинь.Правда» неодноразово писала, що у «Слузі народу» нараховується декілька груп впливу: колишні «регіонали», «соросята» (наближені до структур Віктора Пінчука), «приватівці» (наближені до структур Ігоря Коломойського) та «кварталівці» – найближче оточення Володимира Зеленського, пов’язане із його діяльністю у сфері шоу-бізнесу.  Не рахуючи інших більш дрібних груп, об’єднаних навколо певних інтересів.

Схоже, Ігор Коломойський знав або відчував щось із самого початку, адже «заготовка» у вигляді бренду «За майбутнє» була створена завчасно, задовго до початку виборів. Волинянин, друг і партнер Ігоря Коломойського, Ігор Палиця пішов на вибори по мажоритарному округу у Луцьку і повів за собою інших волинян-мажоритарників під нейтральним прапором самовисуванців. Але фактично одразу ж у парламенті почала формуватися група «За майбутнє», яка згодом переросла в повноцінну партію з прицілом на місцеві вибори 2020. Однак, конфлікт між Зеленським і Коломойським посилювався з кожним днем. Було забагато каменів спіткання.

По-перше – Арсен Аваков. Після парламентських виборів Кабінет Міністрів розпустили повністю і значна кількість (якщо не більшість) його нових членів, на чолі із прем’єр-міністром Олексієм Гончаруком, були представниками крила «соросят», з якими у «приватівців» напружені стосунки. Втім, одним із основних постів Кабміну є посада міністра внутрішніх справ, адже це частина силового блоку, яка дає серйозні важелі для контролю ситуації всередині держави, не кажучи вже про контроль сегменту кримінального «бізнесу». Тому голосування за Арсена Авакова, на якого покладають відповідальність за провал реформи поліції, стало лакмусовим папірцем. Володимир Зеленський повністю повторив риторику Ігоря Коломойського про те, що «Аваков на своєму місці», і аплодував результатам голосування стоячи. Втім, про Авакова, близьку людину Коломойського, дещо пізніше.

Можливо, це голосування стало результатом підкилимних домовленостей, поступкою за так званий «антиколомойський» закон. Нагадаю, відповідно до цього закону, який всупереч високому рівню скептицизму, Рада таки проголосувала, повернення «Приватбанку» Коломойському стало неможливим, не залежно від того, яке рішення прийме суд за поданим ним позовом. В якийсь момент, допоки тривали потаємні процеси, про які ми можемо тільки здогадуватися, з посади глави Офісу Президента звільнили людину Коломойського Андрія Богдана і призначили Андрія Єрмака, який, завдяки своєму брату-«рішалову», майже відразу опинився в епіцентрі гучного корупційного скандалу, що, як серпом по одному місцю, врізало по рейтингах Володимира Зеленського. Однак, це місце в гаранта виявилося достатньо «міцним горішком», адже не дивлячись на тотальний провал кадрової політики Володимир Олександрович і досі очолює рейтинг довіри українців. І цьому сприяють перші успіхи в інших сферах відповідальності Президента.

Президент України Володимир Зеленський залишив за собою вирішальний вплив на Службу Безпеки України, яку очолив близький соратник гаранта – Іван Баканов. І саме зараз, як кажуть, його вихід. «Волинь.Правда» неодноразово писала, що Володимир Зеленський перебуває у «подвійному кільці блокади», адже проти нього ополчилися і крайні проросійські сили (Віктор Медведчук, Вадим Рабінович) які відверто ненавидять Україну, і помірковані проросійські сили (Юрій Бойко, Віктор Льовочкін, Євген Мураєв), які за Україну, але таку, яка буде дружити з Росією, і «соросята» (Віктор Пінчук та Ринат Ахметов, якого останнім часом теж можна підв’язувати до цього крила), які просувають окремі інтереси в Україні, пов’язані з переглядом програм співпраці з МВФ, відкриттям ринку землі, регулюванням ринку енергетики, деякими іншими «тонкими» темами, про які варто писати максимально обережно, щоб не оскорбити нічиї відчуття – це питання мовної і гендерної політики, ЛГБТ-спільноти, питання різноманітних інших меншин тощо.

Окрім того, проти президента сьогодні виступають й помірковані демократи і ліберали, зокрема, прихильники Петра Порошенка, й крайні праві, такі як «Свобода», інші радикальні націоналісти тощо. Хто в такому разі з президентом – навіть важко відповісти, але досить високий рейтинг Володимира Зелененського відповідає на це питання так: мабуть, та значна частина українського суспільства, яка не заполітизована, і визначається зі своїм вибором, виходячи із відчуття реальності довкола, а не партійних преференцій.

Оточений щільним кільцем політичних противників всередині держави та зовнішнім кільцем у вигляді російської агресії, молодий і недосвідчений політик Володимир Зеленський не здається, і, після позитивного сигналу із нової американської адміністрації Джона Байдена, руками Івана Баканова розпочинає «прорив» першого кільця блокади. Володимир Зеленський силами СБУ йде в наступ одразу у двох напрямках – проти прокремлівського олігарха Віктора Медведчука та просто олігарха Ігоря Коломойського, проти якого в США перед цим ввели санкції і конфіскували дороговартісну нерухомість.

Різкі санкції проти структур Віктора Медведчука і його дружини Оксани Марченко викликали справжній шок та істерію в ОПЗЖ. Адже за один день «великий і страшний» Віктор-«переможець», якого Марченко закликала українців боятися, втратив будь-які важелі впливу – телеканали закриті, приватні літаки більше нікуди не полетять, рахунки арештовані. Дружина олігарха заявила про вступ в ОПЗЖ і похід в політику, однак, цим тільки погіршила і без того складну для себе ситуацію, ще й насмішила українців, адже журналіст Сергій Лещенко порівняв її з так званою «першою леді» Людмилою Янукович, яка зганьбилася своєю реплікою про «наколоті апельсини» під час Помаранчевої Революції. Пізніше Володимир Зеленський заявив, що також підтримує санкції США проти колишніх власників «Приватбанку» і «прізвища не мають жодного значення». Втім, на той час, середину березня, ми ще не знали найцікавішого…

«ВАГНЕРГЕЙТ»: ДАМОКЛІВ МЕЧ НАД ГОЛОВОЮ ПРЕЗИДЕНТА

Здавалось, адміністрація Зеленського, окрилена підтримкою із США, танком пре проти українських олігархів. Втім, як писав Михайло Булгаков, «Аннушка уже разлила подсолнечное масло», і на цьому «маслі» «танка» Зеленського почало заносити. Журналіст Дмитро Гордон заявив, що 15 березня на Україну чекає справжня «інформаційна бомба», яка розколе суспільство навпіл і до неймовірності підніме градус напруги. Мова йшла про документальний фільм про «вагнерівців», так званий «вагнергейт», який, нібито, може призвести до найбільш серйозних політичних наслідків, включно з імпічментом Президента.

Нагадаю для тих, хто не в темі. Як в тій пушкінській казці, рівно «33 богатиря» – члени російської приватної військової компанії «Вагнер»  – були затримані у Білорусі за підозрою у підготовці провокацій напередодні виборів президента Білорусі влітку 2020 року. Серед них були громадяни України, які воювали на боці бойовиків на Донбасі. Україна запросила екстрадицію «вагнерівців», однак, Білорусь відмовила.

У грудні 2020 року розслідувачі з Bellingcat анонсували своє розслідування про скандал, що став відомим як «Вагнергейт». З нього випливає, що американські та українські спецслужби планували затримати «вагнерівців», посадивши літак із ними рейсом Мінськ-Стамбул в Україні. І, нібито, цілком таємну інформацію про цю операцію «злив» хтось дуже близький до оточення Зеленського.

Отже, фіксуємо в пам’яті контрольні точки ключових процесів: Зеленський «помножив на нуль» Медведчука і публічно виступив в підтримку американських санкцій проти Коломойського, що, мовою політики, вже можна розцінювати як «оголошення війни». Однак, в «тилу» у гаранта висить, як дамоклів меч, розслідування  Bellingcat, яке 15 березня так і не вийшло в ефір, але має вийти 5 квітня.

Тепер переносимось на інший фронт політичного протистояння, проклавши місток від Віктора Медведчука до Петра Порошенка. Нагадаю, «Волинь.Правда» писала раніше, що саме постмайданівський Петро Порошенко, до речі, один із співзасновників Партії Регіонів, повернув «політичного трупа» Віктора Медведчука у велику політику, витягнувши з «анабіозу», в якому той перебував з 2005 року після перемоги Віктора Ющенка.

Медведчука, кума Володимира Путіна, зробили неформальним представником України у тристоронній контактній групі, і він, не обіймаючи жодної державної посади, представляв Україну, вирішував питання обміну полонених, і, вочевидь, мав доступ до державної таємниці. Порошенко нині виправдовує цей крок «необхідністю», хоча, насправді, тепер ми знаємо, що у Путіна, Медведчука і Порошенка були свої спільні інтереси на українському ринку скрапленого газу, який «розчистили» спеціально для російський структур.

Проти самого Порошенка Володимир Зеленський поки відкрито у наступ не пішов, але це, швидше, питання часу, адже «перші ластівки» невідворотного наступу Банкової на команду Порошенка вже є. Соратник Петра Порошенка, генпрокурор без диплома, а нині – ведучий телешоу на одному із каналів, пов’язаних з Порошенком, Юрій Луценко втрапив у халепу під час президентських виборів у США. Він відкрито пішов проти демократів, допомагаючи адвокату Дональда Трампа Руді Джуліані компрометувати Джона Байдена. Вочевидь, команда Порошенка робила ставку на перемогу Трампа і знову програла, відтак, Юрій Луценко попав у немилість до нового президента Сполучених Штатів, і за океаном вважають такі дії втручанням у їхні вибори. Швидше за все, рано чи пізно, Юрію Луценку доведеться за це відповідати, а від нього ниточки потягнуться і до самого Порошенка. Логічно, що «шоколадний» це розуміє, тим більше, спостерігаючи за долею Медведчука, усвідомлює, що жарти скінчилися. А, як відомо, кращий захист – це напад.

І для нападу в Петра Порошенка є, на разі, щонайменше, два козиря в руках – розслідування Bellingcat і… Сергій Стерненко. Навряд хтось в Україні не чув таке прізвище, але на всяк випадок нагадаю. Сергій Стерненко – 25-річний блогер, громадський діяч, активний учасник Революції Гідності, колишній очільник одеського «Правого Сектору», пізніше здобув фах правознавця та працював юристом. Після кількох замахів на нього в Одесі переїхав жити до Києва. Брав участь у «сміттєвій люстрації» Нестора Шуфрича у 2014 році, та зриві концерту Ані Лорак в Одесі. У 2015 році (за президентства Порошенка, до речі) Стерненка запідозрили у викрадені людини і помісили в СІЗО, однак, він вийшов під заставу, яку вніс Геннадій Корбан – на той час голова партії «УКРОП» Ігоря Коломойського.

У 2017 році Стерненка вдруге заарештували. На цей раз заставу в 600 тисяч гривень вніс Максим Степанов, нині – міністр охорони здоров’я, а на той час – голова Одеської ОДА, який стверджував, що перебуває у близьких стосунках і з Ігорем Палицею і з Ігорем Коломойським. Суд, правда, заставу скасував, замінивши її на особисте зобов’язання, але суть не в тому, а в тому, що за Стерненка двічі вносять заставу люди з орбіти Ігоря Коломойського. Не клеїться тільки те, що у серпні 2019 Сергій Стерненко був організатором акції «Аваков – чорт», та й взагалі у нього стосунки з одеською поліцією були, м’яко кажучи, не дуже дружні. Дивно якось виходить, що однією рукою (Арсеном Аваковим) Ігор Коломойський порушує справи проти Стерненка і запроторює його в СІЗО, а другою рукою (спершу Корбаном, а потім Степановим) вносить за Сергія заставу, його випускають під особисте зобов’язання і він продовжує активну громадську діяльність. Вас ні на яку думку це не наводить?

СТЕРНЕНКО І СЕМЕНЧЕНКО: ЖЕРТВИ ПРАВОСУДДЯ ЧИ ЗАРУЧНИКИ ПОЛІТИКИ?

У березні 2020 році (через 5 (!) років після відкриття провадження) тиск на Стерненка посилився і набув яскравого політичного забарвлення. Сам Сергій заявляв, що за цим може стояти Арсен Аваков, а один із «рупорів» Авакова – очільник «Нацкорпусу» Андрій Білецький в ефірі медведчуківського телеканалу Zik звинуватив Стерненка у зв’язках з публічними будинками і наркопритонами. Вже 11 червня 2020 року Сергія Стерненка звинуватили в умисному вбивстві. За нього вступилася Українська Гельсінська спілка, яка назвала кримінальну справу політично вмотивованою. На цей раз взяти на поруки Стерненка планували депутати із фракції «Голосу», яку тісно пов’язують із так званими «соросятами». Це дозволили зробити лише в січні цього року. Однак, вже у лютому (а розслідування Bellingcat  мало вийти у березні) Сергія Стерненка визнали винним у розбійному нападі та незаконному поводжені зі зброєю і призначили покарання у вигляді 7 років позбавлення волі.

Сам Сергій Стерненко заявив, що його вирок «диктувався» заступником голови Офісу Президента Олегом Татаровим, генпрокурором Іриною Венедіктовою та мером Одеси Геннадієм Трухановим. Цього стало достатньо, аби скерувати увесь народний гнів через сумнівне правосуддя у бік Володимира Зеленського. А далі були розмальовані двері Офісу Президента. Сергія Стерненка підтримали «соросята», «порошенківці», націоналісти. Іншої точки зору – на Банковій та «1+1», де радник міністра МВС Антон Геращенко демонстрував розписані і розбиті двері ОП і дуже сварив радикальних активістів.

Паралельно з цим публічним протистоянням, в якому, схоже, хтось Сергія Стерненка використовує як заручника, як інструмент тиску на Банкову, або ж намагається створити ще одну «Надю Савченко», тривають ще більш цікаві процеси. Не так давно СБУ Баканова взялася за «Харківські угоди» і над рядом депутатів, в тому числі й Ігорем Палицею, який за них голосував, нависла загроза відповідальності за державну зраду. І буквально вчора ми дізнаємося, що, виявляється, ще в лютому проти Ігоря Палиці Генпрокуратура Венедиктової відкрила кримінальне провадження за фактом відмивання грошей. На додачу ще одному «гаманцю» «Майбаха», нардепу-рекордсмену Віктору М’ялику, який задекларував понад 150 квартир, вручили підозру про ухилення від сплати податків. І СБУ і Генпрокуратура контролюється Президентом. То що це, якщо не відкрита війна проти Ігоря Коломойського і компанії? Відчуваючи такі сильні підводні течії, «соросята» всіх фракцій, а якщо бути точним, то частини «Голосу» і частини «Слуги народу»,  вирішили об’єднуватися. В свою чергу у «Слузі народу», від якої вже відпали «приватівці» і відпадають «соросята», заговорили про можливість коаліції із «Батьківщиною» Юлії Тимошенко.

Втім, визначальною є позиція саме Арсена Авакова, за яким можна стежити, як за флюгером ключових політичних процесів України. Після загострення проблем Коломойського у штатах почало складатися враження, що вся його команда, включно з Палицею та Аваковим, почали від нього відмежовуватися і йти власним курсом. Тому, не знаючи, куди приліпити пазл «Арсен Аваков» у цій ситуації, ніяк не вдасться зліпити до купи картинку сучасних українських політичних реалій.

Тому тут підказкою виступає Семен Семенченко, вірніше, оголошення йому підозри. Семен Семенченко – комбат добровольчого батальйону «Донбас», який також у 2014 році фінансувався зі структури «Привату», послідовно відстоював антипорошенківську політику. Ну, як послідовно? З того часу, як між Порошенком і Коломойським пробігла чорна кішка. Ааваков та Геращенко активно коментували справу Стерненка і погроми на Банковій, з цим пов’язані, однак, немов води в рота набрали, коли вибухнув скандал навколо Семена Семенченка. Тому припускаємо, що для Арсена Авакова та Антона Геращенка такий хід від СБУ Баканова був несподіванкою і потрібен був час, аби узгодити позицію.

Ще одним місточком між Аваковим та Семенченком виступає Михайло Саакашвілі. Нагадаємо, під час так званого «прориву Саакашвілі» на польсько-українському кордоні безпеку наметового містечка забезпечував саме батальйон «Донбас» Семена Семенченка. У Саакашвілі та Авакова спільний ворог – Порошенко. Так, вони колись обзивали один одного і жбурлялися склянками з водою, але спільний ворог їх примирив, і зараз обидва кажуть, що це саме Петро Порошенко їх тоді спровокував на конфлікт. Тому і Михайло Саакашвілі виступив у підтримку Семена Семенченка.

Тепер поєднуємо все викладене в єдину сюжетну лінію і робимо наступні припущення. А що, якщо компромат на команду Зеленського в цьому фільмі-розслідуванні настільки сильний, що справді може потягнути за собою процедуру імпічменту? А що якщо цим планують скористатися олігархічні сили для того, аби дестабілізувати ситуацію? До прикладу, що, якщо на Банковій припускають такий сценарій: фільм спровокує скандал, на вулиці вийдуть активісти, такі, як Стерененко, та добробати (можливо, зі зброєю),  такі, як Семенченко. Арсен Аваков, як міністр внутрішніх справ, заявить: «Поліція з народом». Ситуативних союзників підтримає Петро Порошенко, «соросята», які вже на низькому старті з фаєрами в руках, і націоналісти, як найчутливіший «нерв» українського суспільства? За всім цим проросійські сили, за спиною яких вже стоять кремлівські танки на нашому Східному кордоні, будуть спостерігати, потираючи руки. І хто знає, чим це все може завершитися.

Який може бути вихід? Не виключено, що Володимир Зеленський піде шляхом Михайла Саакашвілі, і оголосить дочасні президентські вибори, аби збити градус напруги у суспільстві і уникнути цілком можливого і зовсім недоречного в цей важкий час кровопролиття всередині держави. І якщо виграє, що цілком можливо, на Україну чекатимуть дуже круті зміни, однак, і надзвичайно серйозні загрози.

Роман Колюхов

 

 

 

Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *