Бунт на кораблі «Черкаси»: «аварійний» вихід з карантину і рятівний круг, який може стати вироком

Показати всі

Бунт на кораблі «Черкаси»: «аварійний» вихід з карантину і рятівний круг, який може стати вироком

Майже два місяці тому, коли Україна з острахом різко увійшла в тотальний карантин, коли миттєво закрилися всі торгівельні та розважальні заклади, значна частина людей опинилася без роботи, а експерти шокували статистикою падіння світової та української економіки, всім було страшно. Ніхто не знав, що буде далі. І тим більше ніхто не знав, що вихід із карантину може виявитися страшнішим і небезпечнішим, ніж вхід у нього. Бо якщо вхід в інформаційному полі супроводжувався лише статистикою смертей від коронавірусу і нових випадків зараження, то щодо виходу – інформаційне поле зовсім інше. І тут тісно переплітаються політичні та бізнесові інтереси. В інформаційному суспільстві шила в мішку не заховаєш, люди швидко почали розуміти, що відбувається. А люди – це не просто сіра маса, як, мабуть, здається нашим небожителям, люди – це підприємці, власники малого і середнього бізнесу, і це мери міст… А в даному контексті – один мер одного міста, перший, який посмів заперечити самому президенту. І, схоже на те, що він буде не останнім.

ЗАХВОРІЛИ ОДИНИЦІ, А СТОСУЄТЬСЯ КОЖНОГО: ВІРУС, ЯКИЙ НАС ЗМІНИВ

«Кого хвилює чуже горе?». «Своя сорочка ближче до тіла». «Моя хата з краю». Можна безліч епітетів і зворотів підбирати, аби охарактеризувати ознаку українського менталітету ігнорувати чужі і далекі проблеми. Та й не тільки українського, певно, це закладено у природі багатьох, якщо не кожного. У листопаді 2019 року у далекому від нас Китаї стався спалах невідомої раніше хвороби, викликаної невідомим вірусом – COVID-19. Епіцентр епідемії був у місті, про існування якого до листопада 2019 року мало хто чув – це місто Ухань в провінції Хубей. Про це писали всі ЗМІ, тому більшість українців цю новину почули. Але кого це хвилювало? Китай, Ухань, якийсь там коронавірус… В усіх свої проблеми і турботи – в абітурієнтів ЗНО, у студентів сесії, у когось захворів собака, хтось думає, куди інвестувати перші невеличкі заощадження, хтось планує весілля, а хтось відпочинок у Карпатах. Ну, може хіба що українці, чиї родичі опинилися в ізольованому від всього світу Ухані, намагалися дізнатися максимум інформації про цей страшний і невідомий вірус.

Початок лютого 2020 року, в аеропортах України запроваджують обов’язковий температурний скрінінг для пасажирів, які прилетіли із країн, охоплених епідемією. Тепер коронавірусу бояться рідні працівників авіакомпаній, аеропортів, митників і прикордонників – тих, хто ризикує вступити у контакт з потенційними хворими. Решта України продовжує жити звичайним життям, своїми планами і проблемами. Однак, як сказав би Михайло Булгаков, «Аннушка уже розлила подсолнечное масло». В світі вже почався ланцюг подій, який невдовзі наздожене всіх і кожного.

До 3 березня більшість країни продовжувала жити ілюзією, що коронавірус – це проблема Китаю та інших інфікованих країн. Однак 3 березня в Україні підтвердили перший випадок захворювання. І почалася паніка. А вже 11 березня Уряд запровадив карантин, що для багатьох стало справжнім шоком. І якщо одні боялися самого коронавірусу, то інші – наслідків карантину, адже практично увесь бізнес зупинився на невизначений час, економіка ризикнула полетіти у прірву. На разі досі ніхто не знає точно, як, чому і звідки взявся цей клятий вірус, однак відразу ж «фейсбушні» скептики почали об’єднуватися у групи однодумців і досліджувати проблему під дещо іншим кутом зору – суспільно-політичним та соціально-економічним.

«Волинь.Правда» також публікувала статистику смертності українців від звичайного грипу та пневмонії, аби порівняти зі статистикою смертності від коронавірусу, яким всіх залякали мало не до смерті. Не дивлячись на різні точки зору і спроби окремих ЗМІ збити градус напруги і рівень паніки, українці, у переважній більшості, спокійно і дисципліновано сприйняли правила карантину, запропоновані Урядом, хоча деякі з них, як то блокпости на виїздах із міст чи обов’язкове носіння масок, піддавалися критиці. Особливо людей обурили захмарні штрафи за порушення правил карантину, а щодо заборони відвідувати парки і сквери взагалі почали складати анекдоти. Та тверезий погляд на ситуацію змушує цитувати Лесю Українку: «Щоб не плакать, я сміялась». Дійсно, ситуація в країні дуже швидко стала плачевною. Ми, як завжди, виявилися неготові. Елементарно – Уряд заборонив заходити в продуктові магазини без масок, однак вони з аптек різко зникли. А коли з’явилися – то виявилися в рази дорожчими, ніж зазвичай. І поки одні почали волонтерити, шити маски і роздавати їх безкоштовно, інші  ці самі маски бусами вивозили, як контрабанду, за кордон з метою нажитися. Кому війна, а кому мати рідна. Як у 2014 добровольців, умовно кажучи, кинули на передову з рогатками проти танків, так само у 2020 незахищених медиків кинули проти коронавірусу. І як наслідок маємо сумну статистику – більшість хворих в Україні, це якраз таки медичні працівники. Загалом же, станом на 3 травня, в Україні виявили 11 913 випадків зараження (з них 2250 – медичні працівники), на жаль, померло 288 людей. Проте, страшної катастрофи і масового мору, яким всіх лякали, не сталося. Все більше у соцмережах і ЗМІ можна знайти нагадувань про те, що від інших хвороб за цей час померло значно більше українців. І ось до кінця карантину лишилося трохи більше тижня, однак, виявляється, не все так просто. І справжніх наслідків епідемії коронавірусу ми ще досі не усвідомлюємо, втім, мова не про санітарно-епідеміологічні, а суспільно-політичні наслідки.

ОДИН У ПОЛІ НЕ ВОЇН: ВОЛОДИМИР ЗЕЛЕНСЬКИЙ ПЕРЕТВОРЮЄ ДРУЗІВ У ВОРОГІВ

Переключимо увагу на політичну реальність України в умовах епідемії. Як «Волинь.Правда» неодноразово писала, українська влада, як складний пацієнт, відторгує один за одним топ-керівників, немов чужорідне тіло. В момент розгортання епідемії в Україні Рада вирішила змінити прем’єр-міністра, міністра охорони здоров’я, міністра фінансів і навіть генерального прокурора. Це може свідчити про одне – кризу кадрів у владної команди, а також закулісні політичні інтриги. Найгірше, що це все відбувається  у час найбільшої світової фінансової кризи, яка обов’язково накриє й Україну.

Недосвідчений молодий політик Володимир Зеленський, який стрімко увірвався на найвищу з можливих політичних посад, почав не з того. Осліплений успіхом блискучої виборчої кампанії, оточений людьми, жоден з яких не ризикне сказати й слова критики, наш Президент, ймовірно, трохи викривлено сприймає реальність, відтак із самого початку політичної кар’єри почав оточувати себе ворогами.

По-перше, потужну підтримку колишній актор і шоумен отримав від олігарха Ігоря Коломойського, відтак потрапив від нього у досить серйозну залежність. Особливо, якщо враховувати наявність досить крупної парламентської групи депутатів, наближених до олігарха, без голосів якої ухвалити будь-який закон буде непросто. Монобільшість – це мильна бульбашка, ілюзія, і це ми вже бачили по багатьом важливим голосуванням. По-друге, доля звела Володимира Зеленського та Петра Порошенка у історичному двобої другого туру президентських виборів на стадіоні. В якийсь  момент здавалося, що обидва кандидати переходять на особистості, градус напруги був неймовірним, відтак, на разі, команда Петра Порошенка лишається чи не найбільш запеклим опонентом «Зе» у парламенті.

По-третє, у жорстку конфронтацію Володимир Зеленський пішов і з олігархом Рінатом Ахметовим, чиї інтереси у сфері відновлювальної «зеленої» енергетики у парламенті відстоював Олег Ляшко і його Радикальна партія. Останній на деякий час пропав, та недавно «засвітився» у піар акції проти депутата від «Слуги народу» Миколи Тищенка – барикадував вхід до його ресторану «Велюр», який працював попри карантин. Та до цієї теми ми повернемось дещо пізніше. «Відфутболив» Володимир Зеленський і «Батьківщину» Юлії Тимошенко й «Голос» Святослава Вакарчука, які, теоретично, могли б бути союзниками «слуг народу» у парламенті. Та «Зе-депутати» вирішили обрати тактику ситуативного партнерства, а не класичну коаліційну угоду. Не склалося союзу і з «соросятами», оскільки попередній Уряд Олексія Гончарука був явно від цього табору, та на довго не затримався. Тож, виходить, «Зе» побив глечики і з групою Сороса-Пінчука.

На щастя, не йде на зближення Володимир Зеленський і з проросійськими силами, намагаючись продовжувати грати роль президента для всіх. Однак, це стає дедалі важче. Адже з перших днів перебування на посаді він оголосив війну не тільки більшості політичних структур, а й… журналістам. В Офісі президента вирішили обійтися без підтримки «акул пера» і напряму комунікувати із населенням. Як бачимо – поки виходить не дуже добре, адже прикольні ролики на Ютубі, виявилося, дивляться не всіх, однак всі бачать, що країна котиться у прірву, все більше стрілок переводять на президента, а захистити його в інформаційному просторі немає кому. І журналістська спільнота, мабуть, не найбільша і не найстрашніша для Володимира Зеленського втрата. Набагато важливішою в умовах війни, яка, нагадаю, досі активно триває (у 2020 році загинуло 49 воїнів), лишається підтримка армії. Втім, і цю підтримку головнокомандувач дуже швидко втратив зі своїм, здавалось би, благородним «Треба просто перестати стріляти». Так, Володимир Зеленський щиро хотів миру, але як це пояснити вдовам і сиротам воїнів, які виконали його наказ – просто перестали стріляти, але отримали постріл у спину…  Формулу миру на Донбасі, на яку погодився наш гарант, опозиція прирівняла до капітуляції. Мабуть, не варто говорити, що це не додало бойового духу тим, хто шостий рік не вилазить з окопів, грудьми відгородивши нас від вірусу «русского міра».

Після військових Володимир Зеленський налаштував проти себе фермерів через відкриття ринку землі. А далі настала черга лікарів. Вони, ризикуючи своїм життям, кинулися рятувати хворих на коронавірус українців, самі ж лишилися незахищеними. Обіцянка про потрійний оклад на час епідемії виявилася пшиком. Нагадаємо, нарахування відсотків «за коронавірус» відбуваються на голу ставку, яка є мізерною, та не враховує премій й інших надбавок, з яких складається левова частина зарплати українського лікаря. Тож отримавши за квітень лічені копійки, лікарі, які щодня ризикують на собі принести смертельний вірус додому, до своїх дітей, зрозуміли, що їх, м’яко кажучи, обманули.

Наступний етап – підприємці малого і середнього бізнесу. Це чи не найбільш активна верства українського суспільства, адже саме вони – основні платники податків, за які утримуються всі органи державної влади та бюджетники. І саме вони першими відчули удар від впровадження карантину. Втім, розуміючи ситуацію, практично всі припинили свою діяльність, якихось особливо зухвалих випадків непокори ніби зафіксовано не було. Проте, виявляється, закон не один для всіх.

КАРАНТИН ДЛЯ СВОЇХ: БУНТ ПРОТИ ПОДВІЙНИХ СТАНДАРТІВ

Діяльність під час карантину ресторану «Велюр» депутата-ресторатора від «Слуги народу» Миколи Тищенка, який вразив привітанням з річницею Чорнобильської катастрофи, виглядає відносно скромно в порівнянні з діяльністю гіпермаркетів мережі «Епіцентр». Спробуйте зрозуміти логіку: ринки – не можна, ТРЦ – не можна, маленькі крамнички – не можна. Гіпермаркет, де одночасно збираються сотні людей? Та будь ласка! Досі не бачите логіки? Тоді підказую: співвласник мережі гіпермаркетів «Епіцентр К» – народний депутат від «Слуги народу» Олександр Герега. Більше того, пан Герега відзначився листом, надісланим міському голові Києва Віталію Кличку із комерційною пропозицією – придбати в його мережі медичні маски та інше «протикоронавірусне» обладнання. «Зашквар» полягає, по-перше, у тому,що нардепи в принципі не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а Олександр Герега відіслав комерційну пропозицію на бланку народного депутата України. А, по-друге, це товар, по-ідеї, мав бути гуманітарним, українську «Мрію» зустрічав сам президент Володимир Знеленський, який спочатку заявляв, що понад 100 тон вантажу чесно розподілять між мережами українських аптек, втім, пізніше у Зеленського визнали, що частина вантажу – комерційна, придбана за кошти приватних структур.

Беручи до уваги статистику поширення коронавірусу, спостерігаючи за подвійними стандартами карантину, не дочекавшись так званого мультикарантину, коли кожній області планували надати право самостійно визначатися із рівнем жорсткості карантинних правил, окремі міста почали піднімати голови. Або  ні, не так. Окремі міські голови почали піднімати свої міста.

Міський голова Черкас Анатолій Бондаренко – далеко на найбільш відомий серед міських голів України. Був. Однак, у п’ятницю, 1 травня, він став мало не українським «Уільямом Уолесом», запостивши на своїй сторінці у Фейсбуці фото маси народу біля входу у згаданий будівельний гіпермаркет. «Карантин, тільки не для всіх», – написав Анатолій Бондаренко. Виконавчий комітет Черкас 1 травня прийняв рішення послабити карантин у місті, не дочекавшись 11 травня. Зокрема, влада міста дозволила працювати магазинам непродовольчих товарів, майстерням, салонам краси, перукарням, ринкам сільськогосподарської продукції, ресторанам, паркам і скверам, об’єктам спортивної інфраструктури тощо.

Реакція центральної влади виявилася агресивною – міністр внутрішніх справ Арсен Аваков пригрозив Анатолію Бондаренку кримінальним провадженням, а президент Володимир Зеленський – юридичними наслідками. Цим кроком Володимир Зеленський нажив собі ще одного ворога у вигляді асоціації міст України, адже інші міські голови, переважно, вступилися за свого колегу. Більше того, подібний прецедент стався і на сусідній Рівненщині. Зокрема, у місті енергетиків Вараші (колишній Кузнецовськ) також вирішили дозволити роботу перукарень з 1 травня, поліція відреагувала миттєво, зазначивши, що штрафуватиме заклади, які розпочнуть роботу. У Вараші населення всього близько 50 тисяч, тож навряд міський голова ризикне так активно відстоювати своє рішення, як його колега з Черкас, який публічно заявив, що «часи, коли законослухняні громадяни боялися правоохоронців, минули».

“Тому що я не можу жителям міста пояснити, чому десятки, а то і сотні людей, а то й тисячі перебувають у великому супермаркеті, але вони не можуть зайти в маленький будівельний магазин і купити фарбу. Я не можу пояснити, чому по черкаській набережній люди можуть гуляти в засобах захисту, а парк, який знаходиться поруч, вони не можуть відвідувати”, – сказав міський голова Черкас.

Анатолій Бондаренко пішов у прямий публічний конфлікт із Урядом та Президентом України. Його прикладу послідувало й місто Мукачево Закарпатської області, яке послабить карантин 4 травня. Нагадаємо, міський голова Мукачево –  Андрій Балога, син Віктора Івановича Балоги, який займає далеко не останню позицію в українській політиці. Окрім того, підтримку Анатолію Бондаренку висловили мер Львова Андрій Садовий, лідер «Самопомочі», та мер Івано-Франківська, «свободівцеь» Андрій Марцінків. Не виключено, що не подобається гібридний карантин і меру столиці Віталію Кличку, який ще тримає образу на президентську команду через спробу звільнення з посади голови КМДА. Не пропустить нагоди знайти однодумців і мер іншого міста-мільйонника Борис Філатов, який грозився війною олігарху Ігорю Коломойському ще задовго до впровадження карантину. А до такої компанії можуть підтягнутися й інші потужні мери, такі як Геннадій Кернес, мер Харкова, та Геннадій Труханов, міський голова Одеси.

Звісно, не можна порівнювати, наприклад, Андрія Садового і Геннадія Кернеса, це політики з різних політичних полюсів, однак, в критичних для країни ситуаціях, поки що складається враження, очільники найбільших міст готові проявляти одностайність в єдиному питанні – правила мають бути одні для всіх. Якщо у випадку із «повстанцем» Анатолієм Бондаренком спрацює мушкетерський принцип «один за всіх і всі за одного» – не виключено, що центральна влада включить задню. Можливо, настільки, що все завершиться дочасними виборами президента і парламенту. Тим часом у мережі події останніх днів називають бунтом на кораблі «Черкаси» і пророкують створення «партії мерів», як нової сили, здатної скласти альтернативу «Зе-команді», у якій багато хто встиг розчаруватися менш як за рік.

ФАКТОР СААКАШВІЛІ: РЯТІВНИЙ КРУГ ЧИ ВИРОК

«Волинь.Правда» неодноразово передбачала, що дочасні вибори президента і парламенту знову можуть стати реальністю, адже з кожним місяцем все більше відчувається, що команда «Зе», яка танком йшла на місцеві вибори, загрузла у в’язкому болоті політичних інтриг. У вибухонебезпечній ситуації вирішальним фактором залишається… Михайло Саакашвілі. Ще тиждень тому не було жодних сумнівів, що його призначать віце-прем’єр-міністром України, відповідальним за проведення реформ. Адже подання вносив Президент, а рупор Ігоря Коломойського – Олександр Дубінський тільки підтакував у своєму блозі.

Експерти губилися у здогадках – кому це вигідно, хто лобіює Михайла Саакашвілі в український Уряд і як це взагалі буде. Аж раптом подання відкликали. Причини невідомі, однак деякі політологи припускають, що Володимир Зеленський боїться сильних лідерів у своєму оточенні, а Михайло Саакашвілі об’єктивно сильніший. Можливо, один із найсильніших політиків України на сьогодні. Українці вже його достатньо вивчили, аби розуміти, він не буде грати другою скрипкою. Він звик бути номером 1 і брати на себе всю повноту відповідальності тільки тоді, коли йому нададуть увесь набір інструментів. Хочете посадки? Дайте пану Михайлу  прокуратуру і ДБР. Хочете збільшити надходження до бюджету за рахунок мита – дайте Михайлу ДФС. Хочете компетентну поліцію – дайте йому МВС. Втім, останнє місце надійно зарезервоване за Арсеном Аваковим, з яким, нагадаємо, у пана Михайла Саакашвілі не найкращі стосунки.

Ніхто не уявляє, що після метання склянки з водою на засіданні Ради реформ вони зможуть співпрацювати. Ніхто не уявляє, що Арсен Аваков, розмір політичної фігури якого давно переріс міністерську посаду, яку він займає, буде підпорядковуватися темпераментному українському грузину, налаштованому безжалісно ламати будь-які схеми і реально саджати винних у в’язниці, як то було у Грузії. Невідомо з ким із них більше бажає співпрацювати Володимир Зеленський, однак, здається, очевидно, що Кабінет Міністрів України затісний для цих двох приятелів. У попередньому матеріалі «Волинь.Правди» ми порівнювали Михайла Саакашвілі із рятівним кругом для Володимира Зеленського. Однак ситуація може перевернутися на 180 градусів, і очоливши вже підігрітий протестний електорат, Михайло Саакашвілі, за принципом бумеранга, може сказати чинному президенту: «Я не ваш опонент, я ваш вирок». Але час все виправити ще є, отож думай-те…   

Роман Колюхов

Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *