24 лютого 2022 року відомий український письменник Андрій Курков та його дружина прокинулися у своєму будинку в Києві від звуків російських ракет. Спочатку не могли повірити в те, що відбувається. «Треба психологічно звикнути до думки, що почалася війна», – писав він. Багато очевидців вторгнення Росії в Україну відчували і досі продовжують відчувати одне й те саме: не можуть повірити, що це трапилося. Всі вони були збентежені нападом Росії і вражені наполегливим та успішним опором України.
Хто в перші дні війни, коли російські військові колони просувалися вперед, міг передбачити, що обидві сторони все ще воюватимуть через рік потому? Маючи значно більше озброєння і ресурсів, а також набагато більше живої сили, очевидцям вторгнення здавалося, що Росія розчавить Україну і захопить її головні міста за лічені дні.
Проте війна триває вже другий рік і йде зовсім не так, як очікувалося. Багато хто припускав, що вторгнення в Україну супроводжуватиметься швидким просуванням росіян і вирішальними битвами. Дещо таки сталося – зокрема, драматичний контрнаступ України в Харківській області наприкінці літа 2022 року. Але до початку травня 2023-го, попри розмови про великий український наступ, війна на сході України перетворилася на запекле протистояння на укріплених лініях зіткнення. Солдати, що стоять один проти одного в шанцях і траншеях по коліна в багнюці, у зруйнованих будівлях, на пустирях, зрешечених снарядами, цілком могли б бути із Західного фронту 1916 року або зі Сталінграду 1942-го.
До російського вторгнення багато хто припускав, що у 21 столітті війни між великими державами, якщо вони взагалі відбудуться, не будуть схожі на попередні. Вони вестимуться із застосуванням новітніх технологій, розгортатимуться в космосі й кіберпросторі. Натомість Захід був змушений змиритися з черговою війною між державами на території Європи. Як і в попередніх війнах, вторгнення підживлювалося націоналізмом та нереалістичними припущеннями про те, ворога буде легко перемогти. Бойові дії почали вестися як на полях битв, так і в житлових районах, руйнуючи міста й села, змушуючи населення втікати. Війна поглинає величезні ресурси, а уряди змушені використовувати призовників і, як у випадку з Росією, найманців. Бойові дії призвели до пошуку нових, більш смертоносних видів зброї, що містить в собі потенціал небезпечної ескалації, втягуючи багато інших країн.
На початку очевидцям вторгнення здавалося, що Росія розчавить Україну за лічені дні
Досвід попередньої великої війни в Європі – Першої світової – має нагадати нам про жахливі втрати в результаті тривалого й запеклого збройного конфлікту. Як і сьогодні, багато хто тоді очікував, що війна буде короткою і вирішальною. Зараз перед світом та Україною стоять тривожні питання. Як довго Росія продовжуватиме свою кампанію, хоча її надії на перемогу розвіюються? Якої ще шкоди і жахів буде завдано Україні та її народові?
Минуле дає нам ще одне похмуре попередження: коли війна нарешті завершиться, як це буває з усіма війнами, Україна й ті, хто її підтримує, можуть сподіватися на повну перемогу і падіння режиму Путіна. Але якщо Росія залишиться в безладі та ізоляції, а її лідери та громадяни звинувачуватимуть інших у своїх невдачах, як це робили німці у міжвоєнні десятиліття, то кінець однієї війни може закласти підґрунтя для наступної.
Сараєвський синдром
Навесні 1914 року мало хто думав, що сухопутна війна між великими європейськими державами взагалі можлива. Їхні громадяни наївно вважали, що європейські держави надто розвинені, надто економічно інтегровані, надто «цивілізовані», висловлюючись тогочасною мовою, аби вдаватися до збройного конфлікту одна з одною.
Війни точилися на периферії Європи, зокрема на Балканах, або в колоніях, де європейці воювали проти слабших народів, але не на самому континенті.
Схоже трапилося в перші тижні 2022 року. Лідери, політики й громадськість Заходу були схильні розглядати війну в Україні як прикрість, що відбувається деінде. Щоправда, були побоювання стосовно конфлікту між великими державами, коли, скажімо, Китай та Індія зіткнулися вздовж свого спільного кордону або коли Китай та США обмінювалися ущипливими репліками щодо долі Тайваню. Але для тих, кому пощастило більше, в Америці, Європі, більшій частині Азії і Тихоокеанського регіону, війни залишилися в минулому або далеко в минулому.
Як 1914 року, так і 2022-го, ті, хто вважав, що війна неможлива, помилялися. У 1914 році виникла небезпечна напруженість між європейськими державами, перегони озброєнь і регіональні кризи, які призвели до чуток про початок війни. У місяці, що передували вторгненню Росії в Україну, Москва висловила свої претензії до Заходу, а президент Росії Владімір Путін неодноразово натякав про свої наміри. Замість того, щоб покладатися на припущення про малоймовірність повномасштабної війни, західним лідерам, які сумнівалися в реальності російського вторгнення, слід було звернути більше уваги на путінську риторику щодо України. Назва розлогого есе, опублікованого Путіним у 2021 році, говорила сама за себе: «Про історичну єдність росіян та українців». На його думку, зловмисні зовнішні сили – Австро-Угорщина перед Першою світовою війною і Європейський Союз сьогодні – намагалися розділити Росію від її законної спадщини – від України.
Путін також повторив думку політичних лідерів початку 20 століття про те, що війна є розумним вибором. Після вбивства сербським націоналістом австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда в Сараєво у червні 1914 року правителі Австро-Угорщини швидко переконалися, що вони мають знищити Сербію, навіть якщо це означало війну з її захисником – Росією. Цар Ніколай II все ще оговтувався від приниження, якого він зазнав, коли Австро-Угорщина анексувала Боснію від Османської імперії в 1908 році, і він поклявся, що більше ніколи не відступить. Німецький кайзер Вільгельм II, маючи найпотужнішу армію світу, боявся здатися боягузом. Кожен з цих лідерів по-різному вважав, що швидка й рішуча війна – найкращий спосіб відродити свої країни. Так само Путін обурювався втратою Москвою могутності після холодної війни і був переконаний, що швидко підкорить Україну. Він протиставив себе лідерам Європи та Сполучених Штатів, які були зайняті іншими справами, так само, як століттям раніше, коли на континенті вибухнула криза, британський уряд був заклопотаний ірландськими проблемами.
Не менш небезпечним було припущення агресорів, що війна буде недовгою та вирішальною. У 1914 році великі держави мали лише наступальні плани, розраховані на швидкі перемоги. Сумнозвісний німецький план Шліффена передбачав війну на два фронти проти Франції та її союзника Росії. Кайзерівська армія планувала провести стримувальну операцію на сході, де Німеччина та Росія тоді мали спільний кордон, а на заході розпочала б масований наступ, прорвавшись через Бельгію та північ Франції, щоб оточити Париж – і все це упродовж шести тижнів, після чого, як припускали німці, Франція мала б капітулювати, а Росія почала б говорити про укладення миру. У 2022 році Путін припустився такої ж помилки. Він був настільки переконаний у здатності Росії швидко завоювати Україну, що навіть створив маріонетковий уряд і наказав своїм солдатам взяти з собою парадну форму для параду перемоги. І як імперська Німеччина століттям раніше, Росія мало зважала на потенційно катастрофічні витрати, якщо опервція піде не за планом.
Якби Путін зробив належні розрахунки на початку, він, ймовірно, не вторгся б в Україну, або, принаймні, спробував би вивести свої війська, щойно стало зрозуміло, що не здобуде швидкої перемоги, на яку розраховував. Емоції – гордість, страх – можуть впливати на великі й малі рішення, і, як показав 1914 рік, так само може впливати і досвід тих, хто ухвалює ці рішення. Як і Ніколай II, Путін пам’ятав приниження. Будучи молодим офіцером КҐБ, він на власні очі бачив відступ совєтської імперії зі Східної Німеччини, а потім і розпад самого Совєтського Союзу. Тож сприймав розширення НАТО та ЄС – обидва процеси розпочалися за часів його попередників Міхаїла Горбачова та Бориса Єльцина – як приниження і загрозу. Захід применшував страхи Росії і впереваж ігнорував удари по її національній гордості.
У 1914 році європейські еліти мали спільну культуру, часто розмовляли одними мовами і були пов’язані узами дружби та шлюбу. Але вони не змогли зрозуміти силу націоналізму, зростання антипатій між сусідніми народами і те, як їхні правлячі класи та інтелектуали зловживали історією, аби стверджувати, що, наприклад, німці та французи були «спадковими» ворогами.
Як і Ніколай II, Путін пам’ятав приниження. Розширення НАТО та ЄС для нього – приниження і загроза
Сьогодні для Путіна і багатьох росіян, які мислять так само, як і він, Захід є ворогом і завжди ним був. Тобто Україна начебто була спокушена західним матеріалізмом і потребувала порятунку та повернення до своєї родини. Ще один мотив: якщо лібералізм і демократія пустять коріння в Україні, як це, здавалося, відбувалося, то ці небезпечні сили можуть почати вражати й російське суспільство. До вторгнення мало хто на Заході розумів, до якої міри Путін вважав Україну визначальною для долі Росії.
Один з уроків війни Росії в Україні полягає в тому, що західні стратеги мають приділяти більше уваги тому, як лідери інших країн бачать свої власні країни та власну історію. Наприклад, вторгнення на Тайвань містить в собі всілякі ризики для Китаю. Але китайці можуть бути готові прийняти їх. Їхній лідер Сі Цзіньпін чітко дав зрозуміти, що він розглядає острів та його населення як частину китайської нації і хоче, щоб «возз’єднання» стало частиною його політичної спадщини. Ця думка і це бажання мають значною мірою впливати на ухвалення рішень Сі.
Помилка щодо швидкої війни
Перша світова війна наочно продемонструвала, що війни рідко йдуть за планом. Військові стратеги усвідомлювали зростаючу важливість шанцевої війни та скорострільної артилерії, але вони не змогли передбачити наслідків. Вони були не готові до того, що лінія фронту швидко перетворилася на статичну, на якій протиборчі сторони вели масований артилерійський та кулеметний вогонь з укріплених траншей – тактика, яка призводила до великих втрат при мінімальному просуванні вперед. Війна, яка мала закінчитися за кілька місяців, тривала понад чотири роки і коштувала значно більше людських життів та економічних ресурсів, ніж будь-хто міг собі уявити на самому її початку.
Хоча війна в Україні триває другий рік (насправді війна триває дев’ятий рік – «Главком»), вона упродовж багатьох місяців розгортається в умовах жорсткої лінії фронту з дуже великими людськими втратами. Така реальність не виключає можливості нових значних операцій з обох сторін. Через рік після початку війни просування вперед, ймовірно, дасться значно вищою ціною. Територією, за яку точаться бої, як усвідомили генерали під час Першої світової війни, пересуватися важче. І протиборчі сторони використовували зимові місяці для підготовки своєї оборони. Західні розвідувальні служби підрахували (хоча до таких цифр слід ставитися з обережністю), що в Україні під час найзапекліших боїв Росія щодня втрачала в середньому понад 800 солдатів убитими і пораненими, а українські офіційні особи визнали, що пікові втрати з українського боку становили від 200 до 500 осіб щодня. Росія вже втратила більше солдатів у цій війні, ніж за десять років бойових дій в Афганістані.
Правильна військова підготовка може мати більше значення, ніж загальна вогнева міць. На початку 20 століття британський і німецький флоти виділили величезні ресурси для будівництва лінкорів-дредноутів, так само, як сьогодні їхні колеги прагнуть створити авіаносці. У Першу світову війну британські та німецькі лінкори часто залишалися в порту, бо міни й підводні човни становили надто велику небезпеку. У нинішній війні Україна потопила добре озброєний флагман Чорноморського флоту Росії двома відносно низькотехнологічними протикорабельними ракетами, підірвала сотні російських танків за допомогою безпілотників та артилерійських снарядів, а своєю протиповітряною обороною поставила в глухий кут начебто передові військово-повітряні сили Росії.
Війна Росії в Україні порушила давню проблему – недостатні або неправильно спрямовані витрати на оборону. До 1914 року британська армія була малочисельною і недофінансованою, повільно впроваджувала нові технології, такі як кулемет. Напередодні Другої світової війни Велика Британія і Франція запізнилися з переозброєнням, що змусило їхніх лідерів спробувати умиротворити Гітлера. Таким чином, ці дві країни мало що зробили, аби протистояти захопленню Німеччиною Австрії та Чехословаччини, що дало нацистам змогу зміцнити свої позиції в серці Європи. У 2014 році непідготовлені європейські лідери мало що зробили, аби відреагувати на анексію Криму Путіним та його неоголошену війну на сході України. Це, а також той факт, що ЗСУ, які на той час існували та діяли за старою ієрархічною совєтською моделлю і були недостатньо оснащені й погано підготовлені, стало підставою для повторного вторгнення Росії в 2022 році.
На початку Першої світової війни армії обох сторін з’ясували, що за лічені тижні вичерпують запаси боєприпасів, яких мало вистачити на місяці або й більше. Сторони були змушені мобілізувати свої суспільства, щоб забезпечити можливість продовжувати воювати. Напруга в Росії була настільки великою, що призвела до краху режиму в 1917 році, захоплення влади більшовиками та жорстокої і руйнівної громадянської війни. У сьогоднішній війні українське суспільство зустрілося з надзвичайними викликами й труднощами. За багатьма ознаками, воно більш згуртоване, ніж будь-коли. Але неясно, як довго країна зможе бути такою єдною, як зараз, оскільки її інфраструктура руйнується, а дедалі більше людей виїжджає за кордон. Найближчим часом Україна може зіткнутися з проблемою забезпечення достатньої кількості боєприпасів та військового обладнання. Наприклад, бронетехніки, щоб продовжувати воювати, особливо з огляду на те, що обидві сторони активізують бойові дії в теплу пору.
До весни 2023 року Росія збільшила своє оборонне виробництво, а ще отримала зброю від низки інших країн, зокрема Ірану та Північної Кореї. Згідно з численними повідомленнями і витоками інформації з розвідувальних документів, західні держави на чолі зі Сполученими Штатами, від яких залежить Україна, повільно нарощують поставки зброї та матеріальних засобів, через що Київ відчуває їхній дефіцит. Багато чого залежатиме від того, чи Захід збільшуватиме свою підтримку Україні. Путінська Росія стикається з багатьма проблемами. Зокрема в середовищі еліти, серед пересічних громадян, сотні тисяч яких, особливо чоловіків призовного віку, залишають країну. Чи втримається Росія, як Совєтський Союз у Другій світовій війні? Чи наступні роки призведуть до повторення 1917 року?
Верден Путіна
Чим довше триває війна, тим важливішими стають союзники та ресурси. В обох світових війнах Німеччина та її союзники мали певні успіхи на початку, але в міру того, як боротьба тривала, коаліція противників вигравала як економічну війну, так і війну на полі бою. У кожному випадку Сполучене Королівство могло покладатися на свою заморську імперію щодо багатства й сировини, а згодом, у Другій світовій війні, Сполучені Штати стали, як висловився президент Франклін Рузвельт, «арсеналом демократії» і, зрештою, повноправним військовим партнером. Ця перевага в ресурсах загалом і в людських зокрема мала вирішальне значення для перемог союзників.
На момент вторгнення Путіна 2022 року Росія, здавалося, мала значну перевагу над Україною: значно потужнішу армію і значно більше озброєння. Але з продовженням війни союзники України виявилися важливішими за російську міць. Справді, попри хоробрість і майстерність ЗСУ, Київ не зміг би протриматися так довго без великого потоку зброї та грошей з країн НАТО. Війни виграють або програють не стільки завдяки доступу до ресурсів чи виснаженням ресурсів противника, скільки майстерністю командирів кожної з протиборчих сторін та хоробрістю їхніх бійців. Населення кожної країни, яка веде війну, треба підтримувати в надії на перемогу, а це може даватися дуже дорогою ціною.
Однією з характерних рис двох світових воєн було величезне символічне значення, яке надавалося окремим містам чи регіонам – навіть якщо витрати на їхню оборону чи захоплення здавалися нерозумними. Гітлер втратив частину своїх найкращих сил і техніки під Сталінградом, оскільки відмовився відступати. Не всі тихоокеанські острови, які американські війська намагалися захопити в Японії, мали стратегічне значення. Згадаймо хоча б Іодзіму, де США втратили понад 26 тис. морських піхотинців за якихось 36 днів. У результаті перемоги американцям дісталась територія, трохи більша, ніж злітно-посадкова смуга, стратегічна цінність якої викликає сумніви.
У Першій світовій війні був Верден. Ця фортеця біля кордону Франції з Німеччиною мала певне стратегічне значення, але історичний символізм зробив її надважливою для Еріха фон Фалькенгайна, начальника німецького генерального штабу. Він вважав, що якщо французи зазнають поразки в місці, тісно пов’язаному з французькою історією, це послабить їхню волю продовжувати боротьбу. І навіть якщо вони вирішать захищати Верден, то зазнають таких втрат, які, за словами Фалькенгайна, «знекровили б Францію повністю». Це був виклик, який французи зрозуміли та прийняли.
Наступ розпочався з масованої німецької атаки в лютому 1916 року. Однак, коли початковий план Фалькенгайна захопити всі пагорби навколо Вердена провалився, німці були втягнуті у спустошливу битву, яку не змогли виграти. Водночас вони не могли відступити з уже захоплених позицій, в тому числі з віддаленої французької фортеці Дуамон: здобутки коштували надто дорого, а німецькі лідери заявили громадськості, що Дуамон є ключем до більш масштабної кампанії. Битва під Верденом завершилася через 10 місяців, коли загинуло близько 143 тис. німців і 162 тис. французів. Зрештою, французи відвоювали значну частину території, хоча сама війна тривала ще майже два роки.
Війна в Україні народила власні безглузді битви. Приміром, російська облога Бахмута, майже повністю зруйнованого міста, яке не має особливого стратегічного значення. Після більш ніж восьми місяців боїв обидві сторони витратили більше людських і військових ресурсів, ніж у будь-якій іншій битві. За оцінками американської розвідки, лише з грудня мунулого року до початку травня нинішнього Росія під Бахмутом вратила 100 тис. солдат, у тому числі понад 20 тис. убитими. Проте для Москви битва за Бахмут була шансом на вкрай необхідну перемогу. Для Києва оборона міста стала символом рішучості українців захищати свою землю. Керівник Офісу президента України Володимира Зеленського Андрій Єрмак порівняв Бахмут з Верденом.
Але перспектива нових Верденів – не єдина загроза, яку містить затяжна війна в Україні. Ще більше занепокоєння викликає можливість того, що вона може втягнути в себе інші держави і стати більш масштабною та руйнівною. Варто нагадати, що Перша світова війна розпочалася як локальне протистояння на Балканах між Австро-Угорщиною та Сербією. За п’ять тижнів вона перетворилася на загальноєвропейську війну, оскільки інші великі держави вирішили втрутитися, діючи, як вони вважали, у власних інтересах. Потім, на кожному наступному етапі, інші держави неухильно слідували за ними: Японія наприкінці літа 1914 року, Болгарія та Італія в 1915 році, Румунія 1916 року, Китай, Греція та Сполучені Штати в 1917 році. Хоча численні друзі України ще не перейшли межу, за якою вони стають фактичними учасниками бойових дій, вони все більше й більше залучаються до них, надаючи, наприклад, розвідувальну й матеріально-технічну підтримку, на додаток до дедалі потужнішої і складнішої зброї. А оскільки вони збільшують якість та кількість своєї підтримки, це, своєю чергою, збільшує ризик того, що Росія піде на ескалацію, можливо, напавши на сусідні країни, такі як Польща або країни Балтії. Ще один ризик полягає в тому, що Китай може почати активніше підтримувати Росію, надсилаючи летальну допомогу і тим самим підвищуючи шанси на конфронтацію між Пекіном та Вашингтоном.
У міру того, як війни продовжуються, способи ведення бойових дій і типи зброї, які були немислимі на початку, часто стають прийнятними. Отруйний газ був заборонений Гаазькою конвенцією 1899 року, але це не завадило Німеччині використовувати його, починаючи з 1915 року, а союзники наслідували її приклад до останнього року війни.
У 1939 році Велика Британія утримувалася від бомбардувань німецьких військових об’єктів, частково через страх відплати, а також з етичних і правових міркувань. Роком пізніше вона ухвалила політику необмеженої повітряної війни, навіть якщо це означало жертви серед цивільного населення. І, нарешті, з початком нальотів Королівських ВПС на німецькі міста на пізніх етапах війни цивільне населення стало головною мішенню в спробах зламати моральний дух ворога.
Росія вже неодноразово порушувала міжнародні закони й норми в Україні, а маленьке містечко Буча на околиці Києва стало синонімом воєнних злочинів. Викликає занепокоєння той факт, що Росія погрожує порушити табу на застосування ядерної зброї і має можливість застосувати хімічну та біологічну зброю. Важко припустити, як Україна та її союзники відреагують, якщо Росія застосує цю зброю. Але якщо Путін застосує таку зброю і йому це зійде з рук, інші країни, де правлять авторитарні лідери, матимуть спокусу наслідувати його приклад.
Війна після війни
Навіть тривалі війни врешті-решт закінчуються: іноді, коли одна зі сторін не може більше воювати, а іноді – шляхом переговорів. Останній варіант, однак, можливий лише тоді, коли обидві сторони готові говорити та йти на компроміс. Деякі історики Другої світової війни стверджують, що союзники, наполягаючи на безумовній капітуляції Німеччини, не залишили нацистській Німеччині іншого вибору, окрім як боротися до переможного кінця. Проте немає жодних доказів того, що Гітлер коли-небудь був готовий до серйозних переговорів. У 1945 році він скоріше наклав на себе руки, ніж визнав поразку, хоча німецькі міста лежали в руїнах, збройні сили були знищені, а армії союзників стрімко наступали на Берлін. Готуючи японське населення до смертельного бою в разі американського вторгнення, мілітаристи, які контролювали Японію, відчували такий брак зброї, що почали видавати солдатам загострені бамбукові палиці. Лише після того, як атомні бомби були скинуті на Хіросіму й Нагасакі, Японія погодилась на беззастережну капітуляцію.
Не виключено, що Україна та Росія, можливо, під тиском Китаю і США, одного дня можуть погодитися говорити про припинення війни. Час може мати вирішальне значення. У Першій світовій війні, попри різні мирні ініціативи, наприклад, з боку Папи Римського і президента США Вудро Вільсона, обидві сторони продовжували чіплятися за надію військової перемоги. Лише влітку 1918 року, коли німецьке командування визнало, що програє, Німеччина попросила про перемир’я. Але важко уявити, як би виглядало таке врегулювання в Україні. У міру того, як бойові дії і втрати з обох сторін зростатимуть, а повідомлень про звірства Росії ставатиме дедалі більше, накопичені ненависть і злість створюватимуть величезні перешкоди для будь-яких поступок з обох сторін.
У тривалій війні цілі сторін неминуче змінюються. Так, Франція, яка почала війну, бажаючи повернути собі втрачені провінції Ельзас і Лотарингію, до 1918 року розглядала можливість анексії всієї німецької території на захід від річки Рейн. А Франція та Велика Британія сварилися через те, кому дістануться найбільші частини розгромленої Османської імперії.
Прем’єр-міністр Франції у 1919 році якось сказав, що укладати мир важче, ніж вести війну
У нинішній боротьбі Росія, схоже, поки що відмовилася від захоплення Києва, але, ймовірно, налаштована поглинути якомога більшу частину України і перетворити те, що залишилося, на збіднілу державу, яка не має виходу до моря. За іронією долі, Росія, яка розпочала війну, проголошуючи, що її метою є звільнення невинних українців від нібито наркозалежного фашистського уряду Зеленського, тепер говорить про українців як про зрадників. Своєю чергою, український уряд, який спочатку мав на меті просто протистояти російському нападу й захистити свою землю, згодом заявив про свій намір витіснити Росію з усієї України, включаючи Крим, а також частини Донецької та Луганської областей, окупованих Росією 2014 року. Допоки обидві сторони продовжують сподіватися на те, що можуть досягнути воєнної перемоги, посадити їх за стіл переговорів буде складно.
У 1914 році мало хто очікував, що війна зайде в глухий кут, не усвідомлював масштабів руйнувань, поширення бойових дій з Європи на Близький Схід, Африку та Азію, а також шкоди, завданої європейським суспільствам. Коли гармати нарешті замовкли, це вже була зовсім інша Європа. Три імперії – Австро-Угорщина, Німеччина та Росія – перебували в хаосі, а Османська імперія ось-ось мала розпастися. Баланс сил змінився: Британська імперія ослабла, а Сполучені Штати та Японія посилилися. Чи призведе війна в Україні до таких значних змін, коли Росія зазнає поразки, а Китай стане потужнішим і напористішим?
Жорж Клемансо, прем’єр-міністр Франції у 1919 році якось сказав, що укладати мир важче, ніж вести війну. Можливо, ми заново відкриваємо для себе сенс його слів. Навіть якщо в Україні війна може досягти чогось на кшталт завершення, то після неї розбудова миру буде величезним викликом. Переможеним нелегко змиритися з поразкою, а переможцям важко бути великодушними. Версальський договір ніколи не був надто каральним, як стверджувала Німеччина, і багато його пунктів так і не були виконані. Але Європа 1920-х років була б щасливішою, якби союзники не намагалися стягнути з Німеччини високі репарації і раніше прийняли її назад до спільноти націй.
Історія може запропонувати й більш обнадійливі приклади. Після Другої світової війни План Маршалла США допоміг відновити країни Західної Європи, перетворивши їх на процвітаючі економіки і, що не менш важливо, стабільні демократії. У 1945 році Західна Німеччина та Італія, які, за загальним визнанням, перебували під загрозою холодної війни, були прийняті до НАТО і стали основними членами трансатлантичного альянсу, що здавалося надзвичайним явищем. Навіть колишні вороги можуть перетворитися на близьких партнерів.
Доля держав «Осі» (Німеччини, Італії та Японії) після Другої світової війни принаймні дає надію на те, що сьогоднішня Росія одного дня може стати таким же далеким спогадом, як і Німеччина 1945 року. Для України існує сподівання кращих часів, якщо війна для неї завершиться сприятливо і країна поверне собі втрачені східні території й чорноморського узбережжя, а також буде прийнята до ЄС. Але якщо цього не трапиться і Захід не докладатиме постійних зусиль, аби допомогти Україні відновитися, і якщо західні лідери будуть налаштовані ставитися до Росії як до постійного вигнанця, то майбутнє обох країн буде пов’язане з нещастям, політичною нестабільністю і реваншизмом.
Марґарет Макміллан – почесний професор міжнародної історії в Оксфорді, автор книг «Війна: як конфлікт сформував нас» та «Війна, що поклала край миру: Шлях до 1914 року».
Джерело: Foreign Affairs
Переклад з англійської Вікторії О. Романчук
Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook