Голова Аграрної партії України Віталій Скоцик цього тижня з робочою поїздкою перебував на Волині і в рамках свого напруженого графіку віднайшов час поспілкуватися з «Волинською правдою».
Увага до його персони цілком зрозуміла, бо на сучасному українському політичному олімпі таких непересічних особистостей, здатних мислити далі, ніж наступні вибори, небагато. Про Скоцика кажуть, що він – «людина-оркестр», у якій поєднуються, здавалося б, непоєднувані речі: голова колгоспу і білий комірець водночас із досконалою англійською; політичний романтик і, разом з тим, жорсткий управлінець із великим бізнесовим досвідом; науковець, чудовий оратор і економічний експерт.
Та головне – це те, що Віталій Скоцик, є людиною, за якою не тягнеться постсовковий шлейф, людиною, яка мислить не так, як більшість вихідців із радянської системи. Тому його погляд на сценарій розвитку України і перетворення її в успішну державу видається вельми цікавим.

«Треба було слухати тільки свої серце і розум. Серце, тому що романтик, а розум, тому що прагматик»

—Пане Віталію, хотілося б розпочати нашу розмову із витоків, як то кажуть. Ви наш земляк, волинянин, родом із історичної Волині. Розкажіть трішки про свій рідний Симонів, що на Гощанщині, про родину…
—Моє село доволі старе, 471 рік пішов. Початок свій бере від козака Симона, який залишився на тих теренах і побудував першу хату, як у нас кажуть, на піску. Навколо нього і розбудувалося село, що розкинулося на берегах Горині. Є у нас прекрасні луки, ліс, хоч ми вже у зоні лісостепу, є річка, гарні поля, і багато чого цікавого, чим славиться наша рідна Волинь.

—Хтось із Ваших рідних там ще живе?

—У мене там сестра живе. На жаль, батьків уже немає. Є багато родичів і знайомих, бо на Волині, прийнято мати великі дружні родини. У мене – велика родина, нас четверо, я найменший. Старший брат – директор Гощанської гімназії, старша сестра — завуч у нашій сільській школі, ще один брат живе у Нововолинську і свого часу був, до речі, кращим вчителем історії у Волинській області. Валерій закінчував Луцький педагогічний, Федір – теж, сестра — Рівненський педагогічний. Один я не пішов у вчителі. Я виріс на стайні, тому поїхав вчитися туди, куди хотів, тобто у сільськогосподарську академію в Київ. Хоча потім життя все одно завело мене на ту саму вчительську стезю, але на рівні університету. Дружина моя родом з Ковельського району, з села Стеблі, недалечко від озера Нечимного, від Колодяжного, тільки з іншої сторони. Її мама живе з нами п’ятий рік. На даху нашого будинку під Києвом стоїть флюгер, на якому – два вказівники: на одному написано «Волинь». Це коли Волинь бере мене в облогу в Києві, кажу: «Дивіться, куди додому їхать», а на другому – «Море». І коли домашні гарно поводяться, кажу: «Поїхали відпочивати на море». У нас троє дітей: найменшій 7 років, старшій 18 і Данилу 12. Живемо під Києвом у селі, хоча спочатку жили в квартирі, але зрозуміли, що це геть не наше. І дуже старалися з тої квартири чим швидше вибратися. Спочатку купили невеличку хату, згодом збудували таку, як хотіли. Є у нас город, і ставочок, і садочок. Тримаємо курей, кролів, є три собаки, кіт, тонна риби плаває в озері. Маємо три сотки городу і теплицю. Все – як у доброї української родини. Картопля, до речі, у нас уже посходила. Вчора з’явився вдома, пішов по городу, а картопля – зверху. Редиску, цибулю, салат, різну зелень, рукколу ми давно їмо свою. З овочів нічого не купуємо. М’яса – теж, бо в рідному Симонові у нашої родини є ферма, тому звідти беремо.Тобто фактично все своє споживаємо.

– Ваш прихід в аграрну партію — у цьому теж «винні» вони, селянські гени? Успішний бізнесмен, науковець, економіст — і раптом чомусь у політику подалися…

—Це гени, це поклик, і навіть не політика, а те, що кожен у житті повинен віддати своїй нації, своєму народу. Так склалося, щонавіть генетично я не міг бути в іншій партії, по суті і по принципу. Йти в політику заради політики немає ніякого сенсу. Тому гени господаря, людини, яка звикла господарювати і з нічого робити щось, відіграли й тут визначальну роль. Чому? Тому що в житті завжди брався за справи, які були абсолютно розвалені. І от сьогодні наша країна теж є абсолютно розвалена. Я дуже прагматично до цього ставлюся, хоч і є романтиком, як і всі аграрії. Але, разом з тим, є дуже прагматичним високоорганізованим економістом, тому знаю, що робити і як, щоб досягати результатів. Якщо попередня історія мого життя була — проекти і тисячі людей, які в них працювали, то зараз — вся наша велика країна майже із 43-мільйонним населенням.

—Ви прийшли в Аграрну партію у 2009 році , тобто на етапі її занепаду, який почався після періоду 1998-2002 років, коли АПУ таки була парламентською. І вас справді вважали політичним романтиком, коли у 2014 ви стали головою цієї партії. Але вже на останніх місцевих виборах партія показала дуже хороші результати. Понад мільйон українців проголосували за ніби вже забутий політичний бренд…

—У 2010 році мене обрали заступником голови партії і хотіли. щоб я очолив її ще тоді. Я не був готовий до такого кроку, бо не міг би реалізувати те, що можу реалізувати сьогодні. У 2014 році теж тричі відмовлявся. Але не з тієї причини, що хотів, аби мене дуже просили, а тому, що дуже ретельно все аналізував. Коли у 2009 році запропонували очолити Аграрну партію, я поїхав до свого великого вчителя Івана Степановича Плюща. Він мені поставив кілька запитань, серед них – і таке: «Ти серцем відчуваєш, що це той час? Що ти там будеш — у мене сумніву немає, але чи той це час?» Я вийшов від нього і не відчув серцем, що справді це той час. А в 2014 році Івана Степановича, на жаль, уже не стало. Він помер у червні, а мене обирали у вересні, тому не було з ким радитися. Треба було слухати тільки свої серце і розум. Серце, тому що романтик, а розум, тому що прагматик. І вони сказали, що це дійсно час, коли ми повині зробити все, щоб із руїн, куди ми впали за 25 років незалежності, вибудувати дійсно справжню, самодостатню країну.

«Це проекти, створені під вибори для того, щоб грабувати країну, сівши на фінансові потоки»

—Україна — фактично аграрна країна, де половину економіку становить аграрна галузь. Як сталося так, що в українському парламенті не виявилося жодної партії, яка б захищала інтереси селян?

—У нашому парламенті взагалі не виявилося партій, які захищають інтереси України. Що так наш парламент часів незалежності, я навіть не сказав би повної незалежності? Якщо взяти перші роки, той самий Народний рух чи навіть стару когорту комуністів. Це були люди, які мали якусь ідеологію, якесь бачення, які йшли у Верховну Раду не для того, щоб сісти на фінансові потоки. Це вже наступні навчилися, що треба йти до влади, щоб грабувати український народ.

Тому склад нинішньої Верховної Ради — це не партії, які захищають чи певні прошарки населення, чи певні галузі економіки. Це проекти, створені під вибори для того, щоб грабувати країну, сівши на фінансові потоки. Тому після 2002 року серйозних партій у нашому парламеті не було. Серед усіх партій у ВР є лише одна, яка має більш, як 3-річну істрорію існування, а всі решта є формуваннями, створеними перед виборами. «Народний фронт» перед виборами мав рейтинг 22 відсотки, і де він тепер? Тому що партії як такої немає.

—Чи взагалі в Україні є ідеологічні партії як такі?

—Вони вибудуються, з’являться. Бо для того, щоб будувати країну, потрібно мати готовність суспільства, структуровану політичну систему і треба розуміти, яку модель економіки ми хочемо побудувати. Суспільство наше готове, вибудувати політичну систему —ось цим ми зараз і займаємося. Впевнений, що після Аграрної партії з’являться дійсно ідеологічні партії, які будуть з нами конкурувати з точки зору і команди, і стратегії розвитку держави. Власне, те, що повинно бути в політичній системі цивілізованої країни. І конкурувати повинні своїм баченням побудови моделі економіки. Візьмемо вибори у Франції, чи в США, чи той же брекзіт у Великобританії. Це, в першу чергу, – дискусія навколо економіки і рівня життя людей, які живуть в країні, а не просто гасла. Так і сталося, що наші селяни, до речі, як і журналісти, лікарі, інженери, повважали, що найвищим рівнем патріотизму є бути професіоналом своєї справи. А політикою має займатися хтось інший. Насправді це не так. Немає іншого інструменту, щоб керувати своєю країною, крім політичної сили, що називається партія. От ми вже дозріли сьогодні до того, що будуємо партію, яка має чітку ідеологію. Дуже цікаво, до речі, ми слухали соціологію в п’ятницю, нам вималювали портрет сьогоднішньої Аграної партії. І знаєте, хто підтримує нашу партію? Це інтелігенція, дрібний і середній бізнес та державні службовці, тобто думаючі люди. Вік, який, підтримує Аграрну партію, — 40 років. Дуже мало поки що пенсіонерів, вони мало ще знають, що ми хочемо робити, і молоді. Що таке вік сорок років? Це люди, які за останні десятиліття дійсно стали професіоналами своєї справи. Тому всьому має бути свій час. На жаль, людина, з точки зору життя планети, живе дуже мало, менше однієї секунди. Але прийшов той час, коли за цю секунду ми повинні зробити великі речі.

—Аграрна партія старого зразка, ваша попередниця, активно користалася адмінресурсом, що не зовсім позитивно позначилося на її репутації. Вам це не загрожує?

—Коли ми починали молодою командою у хорошому розумінні (бо за ці роки молоді команди також засвітилися різними цікавими історіями, особливо в в Києві), то починали з мінуса. Були деякі регіони, і в нас, на Волині, зокрема, де відчувався певний негативний вплив минулого. І потрібні були місяці й роки, щоб його знівелювати. Але, разом з тим, ми не відчули надто великого негативу, тому що за партією насправді, крім перегину в адміністративних питаннях, немає. Вона не одіозна, вона не стала власністю ні одного чи кількох олігархів. Я дев’ятий голова партії і впевнений, що після мене буде десятий , одинадцятий, дванадцятий, тринадцятий. Так, нам нелегко починалося. Але коли ми тепер питаємо в соціологів, чи доцільно змінювати назву партії, всі в один голос кажуть «ні». Тому що це природна назва, яку можна відчути. Українцеві треба все пощупати. Аграрій в перекладі з латині означає «людина, яка працює на землі». Та кожен українець працює на землі. Навіть якщо каже, що він не аграрій і нічого не буде робити на землі, та надходить 50 років і все одно дай посадити якесь дерево чи грядку поколупатися в землі. Ми всі аграрії генетично. Тому абсолютно нормально для України і необхідно мати свою партію на рівні районних, обласних рад, міських і в кінцевому варіанті — у Верховній Раді. Інакше це неприродньо.

«Не очікуйте, що я буду просити гроші.Нам гроші не потрібні. У нас є все»

— Знаю, що Ваша молода команда має хорошу співпрацю із багатьма європейськими та світовими партіями подібного спрямування. Розкажіть детальніше про це.

—Ми дійсно вибудовуємо нашу робту з аналогічними політичними силами в усьому світі. Благо, що все своє життя я є людиною світу і по бізнесу працював у багатьох країнах, у мене там дуже багато друзів по баченню і по світогляду. Так мені доля дарувала, що зі студентських років мав можливість отримати цей світогляд. Тому ми прекрасно розуміли, що нам треба інтегрувати Аграрну партію до сімей політичних партій, що наповнюють світову політичну систему. Тому інтенсивно працюємо і в цьому напрямку. За останні півтора місяці я був у Вашингтоні, де працював із нашими колегами з Республіканської партії США, яка є по суті аграрною. Вони з’явилися на основі завершення земельної реформи і відміни рабовласницького ладу. Перший президент від республіканців і шістнадцятий президент США Авраам Лінкольн був першим головою цієї партії. І на основі завершення земельної реформи ця партія з’явилася в американському політичному середовищі і є сьогодні правлячою в США . У них є більшість у Сенаті, Конгресі, їхній президент. Я був також позаминулого тижня у наших колег-литовців, які виграли вибори до Сейму, взявши 30 відсотків. Це партія, що називається «Литовський Союз селян і зелених». І зараз їхній спікер, прем’єр-міністр і 9 з 11 міністрів є аграріями. Тому маємо хороший історичний досвід як республіканців США, так і досвід сьогоднішнього дня 50 країн світу, де при владі знаходяться аграрії. В Латвії, Литві, у Польщі – поки що в опозиції, хоча на місцевому рівні мають серйозний вплив. Як і в Хорватії, Фінляндії. Навіть національна партія Швейцарії до 1971 року називалася Цюріхська селянська партія. Тому для нас дуже важливий їхній досвід. І коли я починав працювати у цьому зовнішньополітичному середовищі, то всі сприймали як типового українця, який приїхав просити гроші. Коли вперше прийшов у Європарламент, відразу сказав: «Не очікуйте, що я буду просити гроші.Нам гроші не потрібні. У нас є все. У нас є земля, прекрасні люди, ліси, озера, ріки. Ми самі повині навчитися заробляти на своїй землі. Нам треба від вас одне — досвід. Мені потрібен ваш досвід, як ви це робили». От у литовців вивчав, як їм вдалося набрати 30 відсотків на виборах. Навіть у Вільнюсі їм вдалося набрати 14 відсотків.

—І це в столиці аграрії стільки отримали голосів?

—І серед міст то найменше. Бо в Клайпеді – аж 28 відсотків. Тому мені дуже цікаво, як вони зараз сформували Кабінет Міністрів. Вони самі не були готові до цього. Бо очікували й прагнули мати фракцію у Сеймі, тому що до цього мали аж одного депутата. І налаштувалися, що візьмуть 7-10 відсотків на виборах до парламенту. А взяли 30! Ще мажоритарники приєдналися і разом мають 40. Сиджу з ними за столом, а вони бідкаються, бо треба сіяти, а вони тут мусять сидіти в парламенті і вирішувати справи державні. Ось такий досвід цікавий. У травні знову буду у Вашингтоні. Дуже важливо побачити, як американці будуть впроваджувати медичну і податкову реформу. Це теж не дуже просто, тому що востаннє податкова система в США змінювалася у 1986 році. Це великі зміни і великі зрушення. А сьогодні їду у Торчин… Ми у стількох різних залах за два з половиною роки побували: і в опалюваних, і холодних, з підлогою і без, із глиняною долівкою, і спали, де доведеться. Та я абсолютно однаково себе почуваю, що в Білому домі, що у Вестмінстері в Лондоні, чи у Варшаві в Сеймі, чи в нашому селі. Скрізь люди прості.

—Тобто амбітні плани Аграрної партії щодо кількості депутатських мандатів у Верховній Раді на рівні 30 відсотків —це не якась химера чи ейфорія, а цілком реальне завдання? Якщо таке можливе у Литві чи в інших країнах, то чому в Україні ні?

—Це абсолютно реальне завдання. Я його ставив з моменту мого обрання у вересні 2014 року. Тоді виголосив з трибуни, що йду в цей процес, але наше завдання — мати фракції у всіх районних, міських, обласних радах і мати повноцінну фракцію у Верховній Раді. І вона повинна становити не менше 30 відсотків, тобто 160-165 депутатів. І ми це зробимо. Так, як зробили литовці у жовтні минулого року. Перед тим я посилався на досвід фінів, бо у них вибори виграла партія «Фінський центр», яка з 1906 року називалася Аграрно-селянська ліга, і ця партія була постійно в парламенті своєї країни після закінчення Другої світової війни. Подумайте, за цей час вона дала Фінляндії 13 прем’єр-міністрів, 2 президентів і 56 міністрів. Тому, знаючи світову історію, я бачу виклики сьогоднішнього дня. І для аграрної України мати в парламенті 30 відсотків аграріїв, думаючих людей, які прийшли туди не для того, щоб грабувати свій рідний народ, то нормально.

Вважав і вважаю, що депутат повинен бути обраний там, де живе. І має приїжджати додому на Пасху, на Різдво, на вихідні, має йти разом з людьми на гробки, на кладовище. І щоб він бачив очі тих людей, які його обирали. І вони йому ставили питання: « А за що ти там голосував учора?» 55 депутатів підписали звернення до Конституційного суду (про зняття мораторію на продаж землі) і з них половина — мажоритарники. І жоден з них не поїхав до своїх людей і не запитав, вони підтримують зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення чи ні? Через те в парламенті мають бути звичайні, нормальні люди, які творять законодавство своєї країни. Всіх інших посадять. Вже почали садити.

Тому українці повинні навчитися, що революціями нічого не досягнеш

—Які зміни у виборчому законодавстві ініціює Аграрна партія?

—Ми не просто ініціюємо, а акцентуємо увагу на тому, що нинішня Верховна Рада взяла на себе відповідальність перед українським народом у коаліційній угоді, що наступні парламентські вибори мають відбутися винятково за пропорційною системою. І це зобов’язання взяте Україною перед ПАРЄ. Це і зобов’язання держави перед Європою, і парламенту – перед своїм народом. Тому дуже надіюся, що все-таки вистачить здорового глузду у керівництва країни і ВР прийняти нове виборче законодавство, тобто партійну система за відкритими списками, як ми зараз ідемо на місцеві вибори й яка показала себе дуже позитивно. Не буде закритих списків, як було раніше, коли в парламенті з’являлися водії, секретарі, няні, щоб сиділи й голосували, як треба. Тому дуже надіюся, що все-таки вистачить здорового глузду у керівництва країни і ВР прийняти новий закон про вибори. Ймовірність цього оцінюю у 90 відсотків. Десять списую на дурість, тому що сьогодні в країні робиться багато речей, описати з логічної точки зору не завжди вдається.

—Українців деякі сили весь час намагаються переконати, що у нас існує партія миру і партія війни. І партію війни неодмінно асоціюють з Президентом Петром Порошенком. Спробуймо уявити, що було б в Україні, якби хтось інший став Президентом нашої країни в той архіскладний період. Може б мали вже повномасштабну війну з Росією?

—Можна фантазувати ще більше: що було б, якби не було Майдану? Але історія — це погляд в минуле очима переможців. Розібратися в історії насправді дуже важко, тому що її пишуть переможці. Переможені її ніколи не пишуть. Тому не можемо фантазувати, «що було б», «як би склалося». Філософи є для цього. Ми ж констатуємо факт того, що відбулося. Для себе я бачу так: це процес еволюції. У цьому процесі еволюції все йде так, як іде. На жаль, із великим горем, через тисячі і тисячі смертей, і в першу чергу -цивільного населення нашої держави. Тому український народ повинен навчитися однієї простої речі, коли ми згадуємо тих же фінів чи поляків, швейцарців чи американців. Або взяти Британію, яка виходить з Європейського Союзу. І ніякої революції там немає. Ніхто не стріляє один в одного, тобто люди навчилися демократії, коли меншість підкоряється більшості. Але це має бути чесне волевиявлення народу. Тому українці повинні навчитися, що революціями нічого не досягнеш. Революція — це емоції, а після неї має бути серйозна прагматична робота. І партійна робота — це та річ, яку в Україні фактично ніхто не робив. А для чого, якщо можна було створити проект, кинути гроші в телевізор і прийти до влади? Справжня політична партія не є інструментом виборів, вона є інструментом самоорганізації суспільства, всієї нашої великої країни. Зараз ми поступово вчимо людей демократії з метою, щоб люди зрозуміли: вони обирають Президента, вони обирають Верховну Раду. Але країна не починається з Президента, чи голови Верховної Ради, або керівника уряду. Країна починається з кожного села , селища, району, міста, області, і т. д. Ось зараз відбуваються перші вибори голів новостворених об’єднаних громад. Якщо люди, яких оберуть, зможуть успішно працювати на рівні громад і справлятися з тими викликами, які є, то з них будуть прекрасні депутати на рівні області. Якщо вони зможуть на рівні області показати ефективну роботу, то з них будуть прекрасні депутати Верховної Ради . Якщо ж вони стануть хорошими народними депутатами, то зможуть вибудувати нормальну стратегію розвитку екноміки, сформувати належним чином Кабінет міністрів, який зможе її реалізувати. Тому це велика кропітка праця. І Аграрна партія цю роботу якраз і робить сьогодні.Спілкуючись з людьми постійно, хоч виборів для нас великих і немає, весь час кажу дуже прості речі: я не приїжджаю до вас і не прошу голосувати за мене. За мене не треба голосувати. Ви повинні прокинутися й зрозуміти, що життя починається з вашої родини, вашої вулиці, села, громади. Виберіть тих людей на цьому рівні, а потім доверху.

«Наше завдання сьогодні: щоб увесь світ побачив, що люди проти того, щоб вони вкрали землю»

— Аграрна партія ініціювала всеукраїнський збір підписів проти зняття мораторію й запровадження ринку землі в Україні. І дехто не розуміє цього супротиву. Чому?

—Питання звучить так: чи підтримуєте ви вільний ринок землі в економічних умовах сьогоднішнього дня? Україна розграбована. Це багатюща країна, яка розграбована і згвалтована декілька разів. Це країна, яка у війні, яка на дні економічної кризи. Коли ми запитуємо у Петра Порошенка, чому не продає свій «Рошен», що він говорить? Криза, не той час, ціни такої немає, як треба. Разом з тим, українському народові кажуть: вам немає чим платити за електрику, немає чим платити за газ, немає за що купити ліки чи продукти харчування? Продайте землю. З нашої точки зору – це знущання над українським народом. Це остаточний пограбунок українського народу. Якщо ми дамо можливість сьогодні розграбувати українську землю. Зупинити наших олігархів і світовий капітал, якщо вступить у дію закон, фактично ніхто не зможе. І ті запобіжники, про які говорять, ми знаємо вже, як розграбували нашу промисловість. Все відбулося майже за таким самим сценарієм.

Ми категорично проти впровадження вільного ринку землі сьогодні, але маємо швидко завершити земельну реформу. Відпрацювали 16 кроків її завершення. Кожна країна, яка робила це в себе, зробила роботу за 7-8 років. Ми почали двадцять шість тому, але фактично так нічого і не робили. Маємо досвід наших сусідів, до речі, поляки дванадцятий рік проводять земельну реформу. У квітні минулого року вони запровадили мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. Вважаємо, що за 3—5 років ми могли б виписати все необхідне земельне законодавство і провести всі необхідні підготовчі роботи, щоб сказати: ми готові до обігу земель сільськогосподарського призначення, коли сусід сусіду зможе продати пай своєї землі. Ось їхав я в Чернівецькій області вчора, це найбільш густонаселена область країни. Там люди розібрали паї і вирощують на них сади, ягідники, інші культури. І ті, хто навчився це робити, хочуть господарювати на сусідньому паєві. Сьогодні вони його орендують. А якщо сусід помирає, що тоді? За українським законодавством – немає ніякого шляху йому отримати той пай. Держава пай забирає, він потрапляє в систему Держгеокадастру і той, хто хоче його орендувати, має йти через аукціон, щоб отримати право працювати на цій землі. Це ж нонсенс. Земельна реформа має бути завершена в країні. Ми знаємо, як, ми виписали чіткі правила, але ми категорично проти того, щоб впроваджувати зараз у збіднілій, воюючій країні дикий ринок землі. Український народ має величезний ризик залишитися без землі зовсім.

—Земля рано чи пізно мусить бути товаром…

—Ми в ринковій економіці. Основним виробничим ресурсом цієї економіки є земля. Уцій ринковій економіці має бути вільний обіг земель сільськогосподарського призначення. Але це не значиить, що він має бути хаотичним, неконтрольованим. Це не значить, що ми маємо допустити те, що сталося з промисловістю нашої держави. Тому маємо бути розумними, виваженими, маємо сказати: «Ні». Аграрна партія вісім разів виходила на страйки, щоб продовжити мораторій. Ми хотіли цього на рік. Бо думали, що Верховна Рада і Кабмін відпрацюють стратегію завершення земельної реформи. Вони ж пішли іншим шляхом. Замість того, щоб все зробити і її завершити, вони хочуть різко впровадити дикий ринок землі.Чому? Хочуть все вкрасти. Ось і все.

—Але це й одна з вимог МВФ…

—МВФ вимагає одне: структуровані реформи в країні. МВФ ніхто нормально не розказав, що відбувається сьогодні в Україні із землею. З точки зору світової економіки земля має бути у вільному обігу як економічний інструмент. І коли я говорю сьогодні зі своїми колегами у своїх закордонних поїздках та розповідаю, у якому стані земельні відносини в Україні, вони мені кажуть: «Не допустіть, щоб вкрали землю. Вкрадуть землю — все». Поки є так, як є, маємо можливість виписати всі правила і запустити нормальний ринок. Якщо наші урядовці, а Закон має бути прийнятий у Верховній Раді, але якщо він не буде прийнятий, урядовці прийдуть до Міжнародного валютного фонду і скажуть: «Дивіться, але люди проти». Наше завдання сьогодні полягає у тому, щоб світ побачив, що люди проти того, щоб вони вкрали землю. Тому ми ініціювали збір підписів по всій Україні. І до кінця травня, коли за зобов’язаннями Верховна Рада має розглядати цей проект, ми маємо принести під стіни Верховної Ради не менше 3 мільйонів підписів і сказати: «Ні!» Міжнародний валютний фонд не дурний. Вони прекрасно розуміють, що їм треба заробляти гроші на тому, що вони дають. І все зрозуміє. Але це повинен сказати український народ, а не ті, хто хоче вкрасти нашу землю.

—Чи потрібна Європі багата аграрна Україна?

—Нас цілеспрямовано робили впродовж 25 років сировинним придатком світу. І зробили. Знищили науку, фактично хочуть знищити нашу освіту, знищена медична система, яка працювала з радянських часів. Але ми не повинні забувати, що Україна — п’ята в Європі країна за населенням і найбільша за територією. Якщо ми хочемо бути не такими, то повинні зробити по-іншому. Якщо у селі є гарна дівчина, але щоб її побачили, що вона гарна й розумна, треба б відповідно гарно виглядати, знайти речі, які в неї є. Українці такі, що останю річ витягнуть зі своєї скрині, щоб гарно виглядати. Ми маємо бути такими. Ми завжди були доглянутими культурними людьми. От Україна має постати перед світом такою: бідною, але дуже гарною і розумною. Яка витягнула останню сорочку і каже: «Дайте нам можливість. Ми все знаємо, як робити. Ми наведемо лад у своїй хаті. Немає вапна — ми знайдемо, чим побілити. Немає підлоги — є глина, і ми знаємо, як зробити з неї долівку, щоб було затишно й тепло взимку і влітку. У нас немає світла — ми знаємо, як опалювати свої будинки. Ось у такому стані ми знаходимося. Ми дуже прекрасна, хороша країна. І скажу, де б я не був у світі, до України і до українців ставляться як до хорошої, але заблукалої дитини. І розумна, і гарна, коли ж їй розум прийде в голову? Я тоді кажу: «Ми ще в підлітковому стані. Ось ще трохи, нам уже вісімнадцять стукне – і все по-іншому буде».

—Дякую Вам за відверту розмову і за Вашу віру.

Розмовляла Ніна РОМАНЮК