Сергій Грабовський нагадує,що відновлена Польська держава,друга Річ Посполита,«практично одразу вона заявила про себе як про претендентку на роль лідера Центрально-Східної Європи з типово імперіалістичними замашками,двічі – у 1922 і 1938 роках – анексувавши чужі території». Правда,після цього «її знову роздерли дві імперії – нацистська та більшовицька». На думку автора публікації,такий крах другої Речі Посполитої був неминучим і тому,що ця держава «вела безупинні колоніальні війни,«гарячі» та «холодні»,з метою територіального розширення та втримання загарбаних земель. Ці війни тривали навіть тоді,коли її терени були окуповані нацистами: Польська держава мала стояти незламно навіть там,де етнічних поляків було не більше,ніж 15-20%».
 
Грабовський вважає,що нинішня польська еліта знову повторює фатальні помилки періоду другої Речі Посполитої,що засвідчує і фільм «Волинь». Відтак він намагається зрозуміти,що ж робити в цій ситуації,«які шляхи порозуміння мостити з польською елітою»,переважна частина якої,схоже,наразі нездатна позбутися синдрому зверхності в ставленні до українців інакше ніж з позиції «старшого брата» чи то «старшої сестри».
 
А відтак зазначає: «Як на мене (крім усього іншого),варто,відгукнувшись на заклик польських депутатів до колег із Верховної Ради й усієї української інтелектуальної спільноти,ретельно розглянути й переосмислити минуле,передусім першу половину ХХ століття. Причому ці розгляд і переосмислення будуть значно більш неприємними для поляків,ніж для українців. Бо не Україна загарбала польські землі,не Українська держава зраджувала незалежну Польщу,не українці займалися колонізацією польських теренів (хоча радянська імперія їх у цій ролі використовувала — так само,як використовувала поляків як колонізаторів,крім іншого,й тих німецьких земель,які ніколи Речі Посполитій не належали)».