«Письменство,– зазначає Василь Слапчук,– лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка,справа інтимна. – Але нічого такого,з чим варто було б ховатися,соромитися його,боячись оприлюднення. Так – невеличке збочення. Але клято просиджувати за письмовим столом,вигадуючи якісь історії,– не більша аномалія,ніж сидіти за барною стійкою… І той,хто за барною стійкою,і той,хто за пивним,– звичайні невдахи. У якомусь сенсі – це правда. Принаймні стосовно письменника. Його не чують».

Та,незважаючи на такі реалії,письменник все одно – зі словом. Та й,зрештою,– в слові. Автор книги есеїв та інтерв’ю «Між шляхом воїна і Дао» воліє говорити про літературу (як і загалом буття) не з позиції судії,а виходячи із зізнання про неї крізь призму власного бачення,особистісного досвіду. «Проблема у тому,що єдина можливість удосконалити світ – удосконалити себе. Література мені бачиться одним із засобів такого вдосконалення,– зізнається Василь Слапчук,уточнюючи: – Маю на увазі сукупність можливостей,які наявні лише у просторі літератури». Відтак він підкреслює: «Утім,я ні на чому не наполягаю. Література – моє суто приватне заняття,мій вибір. Шлях,який мені належить пройти. Шлях,який проходить крізь мене». Остання констатація фактично – ключ до розуміння афоризму-назви книги,життєвої та творчої концепції Василя Слапчука. До речі,цьому й слугує художнє оформлення Олександра Климента,де на обкладинках (із копією картини про Мамая та світлиною Василя Слапчука – теж із «оселедцем» – в іпостасі козака) ієрогліф «Дао»,що складається з двох частин: «шоу» – голова та «цзоу» – йти.

У книзі «Між шляхом воїна і Дао»,яка починається передмовою автора,три розділи: «Імпровізації на задану тему»,«Інтерв’ю» та «Спровоковані монологи». Кожен із них по-своєму розкриває грані таланту Василя Слапчука. Якщо в першому він роздумує моральні та філософські аспекти буття (зокрема – «Самотність чоловіка,самотність жінки»,«Ілюзія,з якою важко розпрощатися»,«Людина,якої ніколи не забуду»,«Мрія як спосіб зміни світу»),в другому відповідає на запитання журналістів і письменників,то в третьому дає оцінку сучасному літературному процесу,висловлюючись і про авторів,й нові книги,у сутність письменницької праці. До того ж він принципово «засвічує» своє ставлення – і словом,і ділом – до конкретних соціально-політичних реалій,чинячи як Українець і Воїн із великої літери (і коли пояснює причини свого голодування,і коли дитинно радіє: «Я безмежно щасливий: правда восторжествувала»,й коли знову повертається до усвідомлення візії: «Ця війна триватиме,доки триватиму я».

Адрій Криштальський,директор видавництва «Терен»,підкреслив для «ВП»: «Між шляхом воїна і Дао» – квінтесенція концептуальних засад Василя Слапчука,віддзеркалення його неповторного світу. Ця книга – справжній дарунок не тільки для тих,хто шукає себе в художньому слові,а для всіх,хто вслухається у власну совість,хто не зрікається своєї дороги,хто почувається українцем».