Надворі – холодно й сніжно, а в лісорубів – робота у розпалі. У них – лісові жнива, бо достиглий ліс мусять зібрати вчасно. Більше того, інколи доводиться працювати у надважких умовах: під ногами – ледь не до колін болота, а вивезти деревину із місця заготівлі – справа не з легких. Такі ділянки лісівники називають важкодоступними. Їх, до слова, ледь не половина із усіх лісосік рубок головного користування (під час яких зрубують стиглий ліс).

Переконатися у тому, що праця лісоруба – надзвичайно важка, а доступність місць рубок – надзвичайно важлива річ, волинські лісівники запросили журналістів у Ківерцівський лісгосп. Зокрема – у Муравищенське лісництво, де якраз здійснюють рубку головного користування.

«Це ще вам пощастило сьогодні. Болото трохи примерзло», – каже перед початком шляху до лісосіки директор Ківерцівського лісгоспу Віталій Каращук. «Все ж мусимо вас у прямому сенсі взути», – продовжує лісівник, поки журналісти вже приміряють гумові чоботи. Після короткого інструктажу одягаємо каски й вирушаємо до місця призначення, прямуючи вздовж біло-червоної стрічки, яка попереджає, що за її межі – зась, небезпека. Виявляється, 67% усього лісосічного фонду Ківерцівського лісгоспу на 2018 рік знаходиться у важкодоступних місцях, а це майже 20 500 метрів кубічних лісу.

З віддаленої лісосіки чути, як у чистому морозному повітрі бринить бензопила. Дорогою заступник начальника Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Олександр Рибчинський розповідає, що минулоріч держлісгоспи області заготовили понад мільйон 270 метрів кубічних деревини, з яких 601 тисяча метри кубічних – від рубок головного користування.

«Немає такого: хочемо рубаємо, хочемо не рубаємо. Є планове лісовпорядкування. Коли наступає час рубати, ми мусимо це зробити. Якщо зволікаємо, деревина втрачає свої якості. Тому мусимо знаходити способи, як добратися до важкодоступних ділянок», – переконує лісівник. За його словами, у лісгоспах області – 710 лісорубів. Їхня праця – потрібна і важка, а головне – небезпечна. Тому особливу увагу намагаються приділяти охороні праці. На такі заходи у 2017 році волинські лісівники спрямували майже 10 з половиною мільйонів гривень. Це, зокрема, придбання спецодягу, засобів індивідуального захисту, доведення машин та механізмів до вимог нормативів безпеки, медогляд працівників тощо.

Про те, що місце призначення вже зовсім близько, сповіщає не лише наближення гулу техніки, а й концентрований запах свіжозрубаного дерева. На ділянці працює декілька людей. З-поміж них – лісоруб, вальник лісу, помічник вальника лісу, тракторист і майстер електронного обліку. Просто на наших очах спилюють осику й показують усі подальші етапи її заготівлі.

Після того, як дерево спиляли, обрізали гілки, здійснюють його трелювання: трактором його тягнуть від місця заготівлі до місця, де її складуватимуть, розроблятимуть на сортименти (різновиди лісоматеріалів, породи дерева певного розміру, форми тощо).

Далі ж відбувається розкрижівля (розпилювання) зрубаного дерева. Спочатку відділяють нижню частину дерева, так звані «кореневі лапи», які зазвичай у майбутньому стають дровами. У випадку осики (яка не є надто цінним деревним матеріалом) розкрижівлю здійснюють з низу до вершини, коли ж мова про цінну деревину (як дуби чи ясен) – навпаки. Те, як саме розпилюють дерево, залежить від того, на що саме його мають намір спрямувати у майбутньому. Найімовірніше, зі зрубаної осики у майбутньому зроблять сірники, тож цю деревину продаватимуть кругляком, розкрижувавши стовбур частинами по 4 метри.

Далі ж стартує етап електронного обліку. Нагадаємо, що Волинь перша з областей України, де всі державні підприємства перейшли на електронний облік. Тож після розкрижівлі майстер з електронного обліку спеціальним молотком набиває на торець кожної зрубаної колоди чи хлиста чип із присвоєним йому номером, що містить дані про сорт, довжину та діаметр деревини. Пізніше номер заносять у базу даних і вся інформація про деревину потрапляє у централізовану базу України. Для вводу та передачі інформації поколодного обліку деревини у польових умовах використовують кишеньковий персональний комп’ютер (КПК), оснащений клавіатурою, сенсорним дисплеєм, сканером штрих-кодів та модулями зв’язку.

Будь-який чип можна використати лише один раз, бо на ньому є магнітна стрічка й індивідуальний номер. Зняти цей чип не важко, але в цьому немає сенсу, бо відсутність чипу – це вже незаконно й реалізувати таку продукцію майже неможливо. До слова, будь-який авторизований користувач Інтернету може перевірити законність походження лісопродукції, якщо знає номер бирки. Для цього потрібно зайти на сайт ДП «ЛІАЦ», вибрати рубрику «Перевірка деревини» й ввести серію та номер бирки.

Утім, головне завдання в заготівлі лісу – попереду. Заготовлену деревину потрібно максимально швидко вивезти з лісу, інакше вона втратить свої властивості. Тут ключові роль відіграє наявність лісових доріг. Адже ліс возять не вантажівки, а дороги. Їх будівництво – один з пріоритетів діяльності Волинського ОУЛМГ. Так, у 2017 році волинські лісівники виконали планові завдання із будівництва лісових автошляхів на 102%, збудувавши на відремонтувавши майже 102 кілометри доріг земляного покриття та майже 71 кілометр – щебенево-баластового. Більше того, нерідко збудовані лісівниками дороги мають і соціальне значення, з’єднуючи населені пункти та служачи на благо людей.

Акцент на облаштуванні лісових артерій робить і Ківерцівський лісгосп. Одну із них будують і зараз у Муравищенському лісництві. Адже без неї – зрубаного лісу не вивезти. Її протяжність – майже 5 кілометрів, вартість спорудження – 734 тисячі гривень. Утім, на переконання лісівників, автошлях за 10 років відкриє доступність лісосічного фонду в обсязі 67 тисяч метрів кубічних. До того ж, її відкриття дасть можливість отримати доступ до 4800 гектарів угідь для проведення лісогосподарських заходів. За інформацією Віталія Каращука, ця лісова дорога зменшить собівартість лісозаготівельних робіт на 22%.

Аби побачити, на якому етапі облаштування дороги, – пересідаємо у транспорт підвищеної прохідності. Обабіч дороги – канави, майже повні води. Їх викопали, аби осушити зволожений ґрунт, який в майбутньому буде автошляхом. Вийшовши з автівок, вгрузаємо в глину.

«Он там ще працює техніка. А цей відрізок зробили практично за два тижні», – показує рукою Олександр Рибчинський. І продовжує, вже повернувшись у бік, де лежить зрубаний ліс: «От вам наочний приклад важкодоступної ділянки. Якщо не буде дороги, яку зараз будують, деревина, яку зрубали, зіпсується за декілька місяців».

Перед зворотнім шляхом журналісти, начіплявши до чобіт кілограми болота і глини, довго намагаються звільнитися від таких кайданів з бруду. «Сідайте вже, довше чоботи чистите, ніж кіно знімали», – жартує хтось з лісівників. А дорогою додому – дискутуємо, чи погодилися б на роботу лісорубів, хай і не за малу зарплатню. Зрештою, знаходимо компроміс: кожному – своє, але з повагою до роботи інших.

Іванна РУДИШИН