Той факт,що 28 липня,у день 1028-річчя офіційного (фактичного,після Аскольдового та Ольжиного,третього) хрещення Руси-України на Володимирській гірці стояли поряд Патріарх Філарет і митрополит Онуфрій,предстоятелі УПЦ КП та УПЦ (МП),навряд чи є знаком щодо перспективи не те,що єднання,а порозуміння. Та й присутність представника Вселенського Патріарха теж ще не означає,що Константинополь зважиться на реальні дії щодо консолідації українського православ’я та постання в Україні Помісної православної Церкви. Адже ще за день до цього завершилася Хресна хода «За мир в Україні»,організована УПЦ Московського Патріархату,яка стартувала 3 липня зі Святогірської лаври на сході,а 9 липня – з Почаївської на заході. Як зазначав політолог Сергій Таран («Новое время»): «Але не потрібно думати,що хресним ходом все і закінчиться,оскільки дана стратегія демонстрування світу,що «в Україні хунта»,буде продовжуватися. Провокації під час хресного ходу можуть стати не останніми». І якщо провокацій не сталося,то це наслідок не стільки порозуміння влади з УПЦ,яка «танцює» під московську «дудку». Радше – заслуга українських силовиків,які зуміли взяти ситуацію під контроль і цього разу спрацювали на відмінно.
 
На жаль,сподіватися на можливість постання в Україні єдиної Помісної православної церкви (як і бодай нейтралізації українофобів – воїнів «Русского мира» у рясах) не доводиться. У тому числі – й зважаючи на ситуацію,в якій опинився Вселенський Патріарх. Адже не таємниця,що турецька влада має достатньо важелів впливу на найпершого серед православних патріархів. А на фоні потепління стосунків між лідерами РФ і Туреччини,не варто плекати жодної ілюзії,що на Фанарі (частина Стамбула,де розміщена резиденція Вселенського Патріарха) зважаться на кардинальний крок щодо українського православ’я.
 
Тим паче,що Україна перебуває в стані війни,яку поки що успішно веде Росія,загарчавши частину території та запустивши алгоритм нарощування її масштабів. За умови подальшого розхитування ситуації в Україні (на фоні ймовірних протестних акцій) навряд чи підлягає сумніву вірогідність масштабної війни під виглядом захисту «упослідженого» російськомовного населення.
 
Тож на фоні підготовки до чвертьстоліття від часу відновлення державності України знову постала перед перспективою її втрати. У цьому контексті даються взнаки незасвоєні уроки історії не тільки українцями,а й поляками,які ще донедавна вважалися нашими союзниками. Правда,Шевченкове попередження українській еліті «Посланні і мертвим,і живим…»,що «Польща впала та й вас задавила»,давно усвідомлене. Але нинішня владна еліта Польщі,на жаль,не усвідомлює неминучості причинно-наслідкового взаємозв’язку: впаде Україна – невдовзі настане й черга для Польщі. Натомість,під приводом Волинської трагедії 73-річної давності,Варшава йде не тільки на «балканізацію» стосунків між поляками й українцями. Все відчутніше складається враження,що така різка зміна курсу західного сусіда у тій чи іншій мірі підтримується (можливо,узгоджується) Москвою. Цілком вірогідно,за умови активізації воєнних дій з боку РФ,Польща готова взяти участь у розшматуванні Української держави (як це вже було у випадку з УНР) під лозунгом «привернення східних кресів».
 
Як зауважив Єжи Мейштович,депутат Сейму від партії «Новочесна» (див. «Європейську правду»),зараз «Європа переживає різкий поворот у своїй новітній історії. У мільйонів людей руйнується почуття безпеки і впевненості в майбутньому. Тому зростає страх перед незнайомим,ксенофобія і націоналізм. З тривогою ми спостерігаємо за подібними явищами в нашій країні». Але коли реанімовуються імперські апетити наших сусідів,в української політичної нації залишається шанс зберегти і свою національну сутність,і державність,пам’ятаючи про непереможні християнські істини. Правда,за це,поза сумнівом,доведеться заплатити дуже сувору ціну. Про це нагадували й події та тенденції тижня,що вже став надбанням історії.
 
«І найголовніша духовна зброя нашої перемоги – це наша єдність»
 
Глава Української держави під час виступу 28 липня на Володимирській гірці у столиці констатував: «Константинопольська Церква для нас була,є й буде Церквою-матір’ю,до якої ми,її чада,зверталися і будемо звертатися по допомогу,- в тому числі у подоланні розділення,яке сьогодні болить православним українцям» (тут і далі посилаємося на офіційне інтернет-представництво Президента України). А відтак попросив присутнього на урочистостях архієпископа Тельміського Іова переказати «Його Всесвятості (Вселенському Патріарху Варфоломію,- ред.),що Православна Церква в Україні потребує невідкладної уваги з боку Вселенського Константинопольського Престолу. Він – єдиний,хто спроможний допомогти православним України об’єднатися та врегулювати канонічний статус Української Церкви в структурі світового Православ’я». Після цього Петро Порошенко послався на слова покійного Митрополита Володимира Сабодана: «Автокефалія – це спосіб організації церковного життя,свідчення кількісного та якісного зростання Церкви,її здатності до самостійного буття». У той же час,Петро Порошенко наголосив,що наша країна за 25 років засвідчила відданість демократії; демонструвала й демонструє повагу до прав і свобод громадян,національну релігійну толерантність. Він висловив переконання,що «релігійний мир,взаємна повага державно-церковного партнерства є вагомим здобутком України. І ми це надбання маємо берегти особливо тепер,у час великих випробувань».
 
Президент нагадав,що «два з половиною роки тому Москва розв’язала війну проти золотоверхого Києва. І речі треба називати своїми іменами… Те,що відбувається на Сході,називається нашестям чужинців». А відтак висловив вдячність тим церквам і релігійним організаціям,усім громадам,які твердо стали на захист України як до справді богоугодної справи. А також «усім,хто допомагає полегшити страждання мирного населення,спричинені російською агресією та промосковськими бандами». Петро Порошенко підкреслив: «Попри міжнародну підтримку нашої боротьби,ми знаємо,що перемога залежить від нас. І найголовніша духовна зброя нашої перемоги – це наша єдність». Він звернувся до душпастирів «із закликом і надалі молитися за воїнів,нащадків Володимирової дружини,які поклали своє життя,боронячи незалежність нашої Вітчизни».
 
«Нормалізація мови ворожнечі»
 
На фоні дискусії довкола Волині-1943 відбувається різке погіршення ставлення поляків як до мігрантів з України,так і до українців загалом. Георгій Касьянов,завідувач відділу новітньої історії та політики Інституту історії України НАНУ,зазначає (тут і далі посилаємося на «Соцпортал»): «Найбільшою неприємною несподіванкою для мене особисто у зв’язку з ухваленням у Польщі дня вшанування жертв геноциду від рук українців було те,що в результаті голосування у Сеймі не виявилося жодного голосу проти». Він наголошує,що зараз у Польщі «рулять» популізм,консерватизм,етнічний націоналізм,тож і ухвала Сейму вписується в цей контекст. Експерт вбачає «в дискусії політиків довкола Волині-43 дурну нескінченність. Формулу «прощаємо і просимо пробачення» неодноразово виголошували з 2003 року українські та польські політики,громадські діячі,представники церков. Але вона нецікава правим і популістам з обох боків кордону. Вони створили ситуацію,яка розвивається вже за власною логікою,і всі сторони,фактично,рухаються за графіком,накресленим нею. У цей рух як бійці ідеологічного фронту включаються навіть ті,хто за визначенням має бути над ситуацією,має вказувати суспільству на небезпеку таких «дискусій» — інтелектуали,професійні історики». Касьянов наголошує: «Конфронтація виходить за коло тих,хто в ній зацікавлений,і перетворюється на самодостатній процес,результатом якого будуть лише втрати».
 
Натомість Олена Бабакова,українська публіцистка,зазначає,що «Польща давно має чіткий розроблений наратив на тему Волинської трагедії». На її думку,«спростування ж окремих тверджень польської сторони з боку українських істориків не компенсують браку структурованого наративу про Волинську трагедію». Бабакова також зауважує,що в Польщі «ставлення поляків до українських мігрантів почало поступово погіршуватися. Різниця між позитивним та негативним сприйняттям українських мігрантів залишається у межах кількох відсотків,але тенденція загалом не на нашу користь». Вона зокрема констатує: «Так,за останній рік було зафіксовано кілька бійок на «національному ґрунті». Але значно більш швидко і помітно у польському суспільстві проходить нормалізація мови ворожнечі. Тепер почути «бандерівка» в образливому сенсі можна,просто йдучи по варшавській вулиці».
 
«Це якраз вигідно ворогам…»
 
Ухвала Сейму фактично запускає механізм руйнації самої польської держави. Про це попереджає народний депутат України Ганна Гопко в аналітичній розвідці «Волинська трагедія. Хто підставив Польщу зараз?» (див. «Главком»). На її переконання,зараз «маємо справу із Селективним підходом до історії: ми – святі,а ви – злочинці». Наяву,наголошує народний депутат,хитре ситуативне політиканство,що зводить нанівець «зусилля попередніх президентів,як Лех Качинський та найбільшого морального авторитету 20 сторіччя Святішого Івана Павла ІІ. Саме Іван Павло ІІ говорив про Україну: улюблений народ мій!». Гопко,відповідаючи на запитання «хто підставив Польщу зараз»,підкреслює,що «це якраз вигідно ворогам Польщі та України! Нарешті вони добилися свого: вбили клин між нами». Зазначаючи,що «в ім`я тимчасової політичної вигоди Сейм зневажив цілісну істину»,вона нагадує: «Колись Польща і Росія тричі ділили Україну! Тепер доля обох держав залежить від того,якою буде Україна! Без України Росія – третьорозрядний гравець на шахівниці світу,а якщо впаде Україна – за кілька годин впаде Польща. А за нею і вся Європа!».
 
Експерт радить засвоїти уроки історії,дослухатися до настанов Єжи Гедройца,знаменитого поляка,видавця журналу «Культура» в Парижі,який доводив: «У Польщі нема жодної перспективи без існування незалежних України,Білорусі та Литви!». А відтак посилається на німецького філософа-ідеаліста Фрідріха Шеллінга,який ще в 19 ст. на запитання,чому так повільно здійснюється прогрес у світі,відповів: «Це входить в задум Бога. Все повинно розвиватися добровільно. І зло неодмінно мусить саморозвінчатися. І тоді воно неодмінно або перетворюється в добро,або опиняється у проваллі». Гопко резюмує: «Ми,українці,оптимістично дивимося на перспективу людства. Чому? Якщо Бог з нами,то хто може бути проти нас?».
 
«Невизнання суверенітету України та зазіхання на її території»
 
Історик Ігор Шляхетнюк,аналізуючи резолюцію польського Сейму про визнання «геноциду» на Волині (див. zik.ua),наголошує,що ухвала польського Сейму про «геноцид» з боку українців «поставила під сумнів продовження добросусідських відносин між державами та історичне порозуміння,досягнуте раніше,а також розбила ілюзії про міф Польщі – адвоката України в ЄС». Таким чином,432 депутати Сейму з 442 (десять – утрималися,проти не голосував ніхто) також перекреслили перспективу створення Балто-Чорноморського союзу. Експерт нагадує,що «постанова використовує імперіалістичну термінологію часів так званої «Другої Речі Посполитої»,українські землі іменуються як «східні воєводства Польщі»,«східні креси»,вжито термін «мешканці Польщі»,що свідчить про невизнання суверенітету України та зазіхання на її території. Територія України названа «давніми східними воєводствами Польщі»,«східними кресами Другої Речі Посполитої». І автор постанови,Міхал Дворчик,здійснює діяльність саме по зв’язках «із східними кресами»,а так звані «кресові організації» ще задовго до виходу антиукраїнських постанов Сейму відстоювали лінію про злочини українців і належність українських земель до Польщі. Належної реакції з боку української держави на дані викиди не мали місця ні до,ні після Революції Гідності».
 
Шляхетнюк,апелюючи до історії,нагадує,що «факт військової окупації Польщею Західноукраїнських земель в результаті Ризького договору 1921 року беззаперечний,вона відбулася після затяжної польсько-української війни,в результаті чого було знищено законну і легітимну українську владу на цих землях». Він підкреслює: «Окупувавши українські землі,поляки протягом 20-х – 30-х років ХХ століття вчинили цілий ряд важких злочинів,передбачених «Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни». На думку Шляхетнюка,«постанова виглядає вимогою відмовитися від власної історії і від борців за українську незалежність,визнати їх злочинцями…У важкий для України час,прикриваючись словами про взаємоповагу,братерську співпрацю і правдиву солідарність,Сейм Польщі завдав Україні підступного удару у спину. І всупереч усім заявам польської сторони,факт прийняття настільки упередженої постанови свідчить про те,що мова йде якраз про продовження імперіалістичної політики і помсту,прикриту словами про «пам’ять»,якої просять «жертви»,від якої не виграє Україна,не виграє Польща,а лише третя сторона».
 
«… не відчепиться від України,навіть якщо Президентом стане його кум Медведчук»
 
Колишній депутат Держдуми РФ Ілля Пономарьов у виданні «ГОРДОН» зазначає,що,якими б не були заяви керівництва РФ,«у Кремлі всі вирішують головне путінське завдання – підпорядкувати Україну Росії. Але підходи у різних людей різні. Лінія Іванова – це жорстке силове вирішення українського питання: наступ,стрілянина,таємні операції,пряме протистояння. Лінія Суркова – це вирішення українського питання політичним шляхом». А відтак пояснює: «Сурков вважає,що українцям не треба заважати самим собі шкодити: Кремлю варто лише почекати,і влада в Києві сама звалиться Путіну в руки. На жаль,резони в цьому є. Але будь-яку думку кремлівських менеджерів підриває їх мотивація: всі «куратори українського питання»,так само як і московські куратори всіх інших питань,переслідують головну мету – освоїти бюджет. Просто Сурков буде освоювати бюджет,виділений на пропаганду,чорний піар і технології,а Іванов,Патрушев,Шойгу – бюджет,виділений на таємні і явні силові операції».
 
Він також висловив власну версію,чому Кремлю не вистачило терпіння навесні 2014-го,коли РФ пішла на пряме збройне вторгнення,хоч можна було почекати і купити українську верхівку,як це не раз було за останні 25 років. «Спрацював фактор часу,- підкреслив Пономарьов. – Анексія Криму була відповіддю на Майдан. Кремлю потрібно було швидко чимось дуже сильним перебити перемогу народного повстання в Києві. Перемога Майдану означала для Росії – і для народу,і для еліти – тільки одне: Путін не так непогрішний,як здається,він припустився помилки,українці скинули його людину з президентського поста вже вдруге,значить,повсталий народ дійсно здатний щось змінити».
 
Роздумуючи про Україну,російський політик-опозиціонер зазначає: «У вас велика країна,освічений народ,багаті ресурси. Бути в європейському просторі,ширше – в західному світі,не означає,що треба змінити Росію в ролі гегемона на Америку або Німеччину. Навіщо? Треба хоча б спробувати реалізувати власну політику як всередині країни,так і ззовні. Домовлятися про союзи треба з позиції сили,а не з позиції слабкості. Ви 25 років тому були багатшими Польщі,а зараз їх Сейм може дозволити собі диктувати умови Україні». На його переконання,«українська політична система вибудувана дуже суперечливо. Я поки не бачу ні в однієї політичної сили цілісного бачення України як держави». Політик також відповів на запитання,що має статись,аби президент РФ «відчепився» від України. «У випадку з Путіним – тільки через гробову дошку,- резюмував він. – Путін не відчепиться від України,навіть якщо Президентом стане його кум Медведчук».
 
«Вулиця вирішить питання з цим парламентом і наступними виборами»
 
Директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала висловив думку,що «той порядок денний,який зараз є у країні,неадекватно оцінюється більшою частиною політикуму. Складається враження,що вони живуть у форматі 3-4-річної давнини,ухвалюють рішення,які,можливо,тоді би працювали. І то,як на мене,не факт. Зараз вони однозначно не спрацюють» (тут і далі посилаємося на УНІАН). На переконання експерта,«осінь може бути дуже спекотною». А відтак пояснив: «Політичні опоненти влади,безумовно,будуть використовувати питання тарифів».
 
Також Бала вважає,що «вся політика внутрішня будується довкола одного питання: будуть дочасні вибори до Верховної Ради чи не будуть. Є політичні сили,які не хочуть цих дочасних виборів… А є більша частина політичних сил,які хочуть,щоб були дочасні вибори. Боротьба саме між ними і є причиною ухвалення,на мою думку,більшості якихось законів,дій і рішень,які подекуди мають мало відношення до потреб країни і інтересів громадян». На думку політолога,восени ця ситуація може загостритися і «про продуктивність дуже важко буде щось говорити». Своєю чергою,заступник директора АМС Олексій Голобуцький,говорячи про політичні підсумки останнього півріччя,сказав,що «цей уряд висить на соплях. В буквальному сенсі цього слова. Тому що якщо депутати будуть так само голосувати,як вони голосували цього літа,то дійсно будуть серйозні питання виникати до доцільності перебування цієї Верховної Ради в дії». На його думку,«якщо не буде економічної кризи у справжньому сенсі цього слова,то парламент цей має проіснувати до наступного року і,відповідно,уряд має проіснувати до наступного року». Голобуцький попередив,що «найбільші і серйозніші платіжки прийдуть у жовтні місяці. І якщо ці платіжки не шокують наше населення,значить,цей уряд існує. А якщо усе ж шокують,то на нас чекають серйозні випробування,і вулиця,- тому що у парламенті,я впевнений на 100%,питання перевиборів не вирішиться,- і вулиця вирішить питання з цим парламентом і з наступними виборами».
 
«Світ розвертається навиворіт»
 
Роджер Коен на сторінках «New York Times» (посилаємося на версію «Дзеркала тижня») пише: «Лукавство тепер нова правда. Маневри значно важливіші,ніж суть. Світ розвертається навиворіт». На його думку,світ стоїть на порозі кінця системи,яка виникла після 1945 року. Інтерлюдія до цього моменту була відносно мирною в історичних вимірах. Світ довгий час керувався правилами,щоб уникнути катастроф. Після Другої світової війни з`явилися організації,угоди,альянси і навіть союзи,такі як ЄС,покликані запобігти кровопролиттю. Кінець такого світу,зазначає Роджер Коен,почався в 2014 році,коли президент Росії Володимир Путін зміг окупувати Крим,порушивши територіальну цілісність України,що стало грубим порушенням статті 2 статуту ООН. Однак сам факт порушення був не таким страшним,як брехня,яка його супроводжувала. Радянський Союз в 1931 року використовував гасло,що «два плюс два дорівнює п`ять». Путін як продукт СРСР теж вигадав свою брехню про те,що Захід оточив Росію,а також те,що нібито всі російські війська і зброя на Сході України – це лише «плід уяви всього світу».
 
Коен констатує: «Ми вже були в цій точці раніше. Фашизм був відповіддю на не функціональну демократію. Він запропонував віру в те,що сильна рука може виступити проти ворогів: внутрішніх і зовнішніх. Його валютою була брехня,а кульмінацією – криваве безумство. Він був засуджений тими,кого він проковтнув». На його думку,повторення історії неминуче,оскільки Трамп наслідує Путіна. Тим часом,Жанна Нємцова на сторінках «Politico» зауважила: Росія розраховує,що Трамп розв`яже їй руки в Україні і Сирії. Раніше видання «New York Times» писало,що Трамп здається одержимим Путіним і Росією. Він оточив себе проросійськими політиками і не раз обіцяв,що «домовиться» з російським президентом. Зокрема Трамп допустив,що США не будуть захищати союзників по НАТО від Росії. В цей же час,посол однієї з країн НАТО розповів,що в Балтії дуже багато людей непокояться через можливість президентства Трампа і те,«як це розв`яже руки Путіну».
 
«Легітимізація захоплення Криму і війни на Донбасі»
 
Нагадавши,що Кремль остаточно підтвердив дату і місце саміту «Путін- Ердоган» (9 серпня в Санкт-Петербурзі),ізраїльський філософ,політик і політолог Авраам Шмулевич у своїй аналітичній розвідці «Чого очікувати запорожцям від турецького султана» підкреслив: «Судячи з усього,лідери двох країн мають намір почати роботу над цим «покращенням» прямо таки кулеметними темпами – зустрічі між ними плануються з частотою,що рідко зустрічається в дипломатії. Вже на 31 серпня,через три тижні після саміту в Петербурзі,Ердоган запрошує Путіна до Туреччини на футбол – на товариський матч між турецькою і російською збірними в провінції Анталія».
 
За його інформацією,«також Ердоган заявив,що вони з Путіним домовилися про зустріч на полях саміту G20,який пройде 4-5 вересня в Китаї». Політолог спробував спрогнозувати,чим «розрахується» Туреччина за «любов» Росії. При цьому нагадав,що «все-таки головне питання для Кремля – це західні санкції,українська криза,легітимація захоплення Криму і війни на Донбасі. І тут допомога Анкари Москві може бути дуже суттєвою».
 
Констатуючи,що «Туреччина і раніше практично ігнорувала західні санкції,вела з Росією активну торгівлю,турецький бізнес працював в Криму»,Шмулевич висловив версію,що,«очевидно,зараз ця співпраця може поновитися з подвоєною силою,і в вибудуваної Заходом економічної стіни навколо РФ буде пробита ще одна велика діра».
 
Він зазначає,що «за домовленістю з Путіним,Туреччина може поставити питання перед своїми західними партнерами про ослаблення санкцій і легалізацію анексії Криму. Поставити як умову того,що Туреччина залишиться в Західному таборі,не використовуватиме «зброю біженців» проти Європи,не допустить того,щоб Москва підпорядкувала своєму впливу Близький Схід і т.д.». Шмулевич назвав ще один суттєвий момент,який матиме серйозні наслідки. «Крім того,саме в Туреччині розташований Константинопольський Патріархат,- зазначив він. – У Ердогана є потужні важелі тиску на главу світового православ`я,і на прохання Путіна він може назавжди заблокувати отримання автокефалії української церквою».
 
Як уже зазначалося раніше,фактично довкола України довершується формування відверто антиукраїнського «пояса». Правила «поведінки» послідовно диктує Кремль. І не тільки на зовнішньому рівні,а й,схоже,і коригуючи внутріукраїнські політичні процеси.
 
Також,цілком вірогідно,тільки на перший погляд здаються «отсебятиной» пропозиції нардепа Надії Савченко та лідера так званої «ЛНР» Ігоря Плотницького про створення робочої групи щодо прямих переговорів. Не без того,що недавня бранка російських в’язниць бере на себе відволікаючий удар,оскільки насправді вже можуть бути напрацьовані домовленості між Москвою та Києвом.
 
З іншого боку,Кремль аж ніяк не збирається повертатися до статусу кво станом на березень 2014-го. Включення Криму до Південного округу означає його «розчинення» в РФ,поступове зникнення з політичного обігу,остаточно перетворення у непотоплюваний атомний мегаавіаносець. А також – у плацдарм для розширення зони окупації. До того ж,ймовірність призначення ефесбешника Михайла Бабича новим послом РФ у Києві – ще одна ілюстрація до складової алгоритму тотального Армагеддону на всіх можливих рівнях,що путінський режим готує для України. Як підкреслив Віталій Портников («Радіо Свобода»),«те,що відбувається зараз – це не призначення посла. Це – приниження України. Якщо українська сторона погодиться з кандидатурою,яка публічно оприлюднена Кремлем ще до отримання згоди з Києва,то таким чином продемонструє – незважаючи на війну і окупацію частини території України,залишаємося «союзною республікою»,в яку можна направити будь-якого генерал-губернатора. А якщо не погодимося – то продемонструємо «неповагу» до прагнення Москви налагодити «ефективну роботу» дипломатичного представництва. Простіше кажучи – перетворити його на диверсійний центр,про необхідність створення якого публічно говорять у найближчому оточенні путінського помічника Владислава Суркова».
 
Про суворість викликів,з якими не вдасться розминутися Україні,попереджали і ЗМІ: «Польща як виклик і стимул…» («Український погляд»),«В очікуванні диктатора» («УП»),«Масштаби України — не для нього. Йому було комфортно у Вінниці» («Газета по-українськи»),«100 днів самотності уряду Гройсмана» («УП»),«Перемога Трампа стає все реальнішою» («Обозреватель»),«Кремлівські зв’язки Трампа» («ЛБ»),«Захід виснажений,але найгірше попереду» («УТ»),«Росія випробовує на Донбасі новітню зброю – Турчинов» («Газета по-українськи»),«Кремль атакує. Усе,що потрібно знати про скандал зі зламом пошти Клінтон» («ТСН»),«Про перспективи православного тероризму МП» («Zaxid»),«Чи почує Вселенський Патріарх звернення Порошенка щодо автокефалії?» («Радіо Свобода»),«Світ стрімко змінюється» («НВ»)…
 
Тим часом російські окупанти «перекидали» до українського кордону нові й нові угрупування. Як зазначив представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Вадим Скібіцький (посилаємося на сайт ГУР Міноборони),«розбудовується 1 танкова армія,яка дислокована в Московській області,створюється 20 армія зі штабом у Воронежі. Йде формування трьох нових дивізій поблизу нашого кордону». Зміцнення наступального «кулака» відбувається на фоні активізації бойових дій сепаратистами на Донбасі.
 
А донедавна опальний військовий прокурор АТО Костянтин Кулик вже прогнозував,коли може відбутися масштабне вторгнення РФ. Зокрема він наголошує (див. «Пульс Киева»),що «розмови про збройний переворот в Україні цієї осені – чергова спроба Росії розгойдати суспільство,спираючись на тих,хто хоче прийти до влади,дорватися до «хлібних» посад. Якщо будуть заворушення,олігархи однозначно будуть брати в них участь. Причому на тій стороні ,де їм буде вигідно. Використовувати підконтрольних збройних людей,фінансувати,надавати власні медіа та інші ресурси. А ініціатори – це ті особи,які спробують зайти на цій хвилі до влади,в політику…Наступний логічний крок при таких заворушеннях – це заклик про допомогу російського населення України,яке знову будуть нібито «розпинати»,«вбивати» і т.д. Спецслужбам Росії не так складно видати свою диверсійну групу за націоналістів і влаштувати таку постановку… Якщо будуть задіяні збройні сили РФ,ви ж самі розумієте – наші сили непорівнянні».
 
Утім,масштабна активізація з боку Росії щодо «обустройства Украины» цілком вірогідна й раніше. Пригадаймо,що «Іловайський котел» Кремль приурочив до Дня Незалежності. Навряд чи він відмовиться від шансу скористатися чвертьстолітнім ювілеєм Української держави. Тим паче,що міжнародна спільнота поступово починає все відчутніше підігравати Москві. А самі громадяни РФ,82% яких зараз,за даними «Левада-Центру»,схвалюють дії президента Путіна,після того,як він остаточно (9 серпня) «вламає» Ердогана,такі дії підтримають мало не на стовідсотковому рівні. Як за цих умов реаніматору імперії уникнути спокуси і не «послухати свій народ»?
 
До того ж,зважаючи на польський удар у спину Україні та фактичну готовність РП до повернення «східних кресів»,пропутінську риторику лідера президентських перегонів у США,суттєво промосковськи зорієнтованих Парижа та Берліна,можна очікувати не просто активних дій Москви щодо Києва. Однак права на поразку нам уже не дано. Як зазначав Президент Петро Порошенко під час свого виступу з нагоди хрещення Руси-України,«перемога залежить від нас. І найголовніша духовна зброя нашої перемоги – це наша єдність». Будьмо!
 
Автор публікації – Віктор ВЕРБИЧ