«Виборчого права ми не маємо, але платити податки повинні», – кажуть ті, хто майже чотири роки тому, залишивши рідні домівки, стали внутрішньо переміщеними особами. Тепер вони нові лучани, нові волиняни і хочуть бути повноправними членами місцевих громад. 

Сам масштаб цієї внутрішньої міграції для України абсолютно безпрецедентний. За даними ООН Україна належить до десятки країн світу, де найбільше внутрішніх переселенців. Від початку російської агресії, конфлікту на Донбасі, втікаючи від війни, порядків «русского мира» та сепаратистських псевдореспублік, 1,6 млн людей залишили свої домівки та розселилися в різних куточках України і практично почали  життя «з нуля».

Майже четвертий рік вимушено переміщені особи з Донецької та Луганської областей, а також з території АР Крим щоденно стикаються із труднощами. Відсутність житла та роботи – це головні проблеми, але є ще чимало інших, що теж унеможливлюють комфортне адаптування  та інтегрування родин переселенців  до нового місця та оточення.

Саме про ці перепони говорили у Луцьку  учасники «круглого столу» щодо інтеграції переселенців у місцеві громади.

У держави вони – у пасинках, а місцеві громади прийняли як рідних

Волинь прийняла майже 6 тисяч переселенців з початку війни на Сході нашої країни. Зараз у нашому краї їх проживає 2 947.  Пошук роботи і засобів для існування – головна проблема, що одразу ж постала перед тими, хто переїхав до нас. Комплексна державна програма адаптації та інтеграції переселенців, дія якої завершується наприкінці цього року, не дала  результату.

Виконавча директорка Інституту демократії імені Пилипа Орлика Світлана Єременко розповіла, що проблеми у переселенців виникають в різних регіонах України . На жаль, не всі переселенці активні і готові вирішувати їх.

Хоча позитивним є уже той факт, що напруження, недовіра між місцевими жителями і переселенцями, що спостерігалися спочатку, зникли.

Радник Міністерства соціальної політики з питань внутрішньо переміщених осіб Оксана Яковець наголосила учасникам круглого столу, що для того, аби влада більше уваги приділяла переселенцям, вони повинні проявляти більшу активність і виходити до представників влади з конкретними пропозиціями. «Лише в 6-ти областях урядова програма  була прийнята як сукупність конкретних заходів. Вже має бути другий крок уряду, який зрозумів, що  на четвертому році не можна відбуватися якимись загальними фразами. Тому зараз ми спільно з активістами-переселенцями розробляємо новий проект розпорядження Кабміну про стратегію інтеграції внутрішньо переміщених осіб».

«На початках мого спілкування з біженцями я теж стикнулася з агресивністю та недовірою цих людей, які вважали, що держава повинна зробити  для них все, – розповідає  Оксана Яковець. – Проте серед переселенців є люди сильні духом, вони  не сподіваються на державу, дають раду собі та ще й підтягують за собою інших. Люди змінюють ставлення до цієї проблеми і починають діяти».

До таких ініціативних, креативних людей належить  луганчанка Марина Ткачова, яку у Луцьку знають як засновницю нового креативного простору антикафе «Innerspace», а її чоловік, Кирило Ткачов відкрив першу на Волині школу каліграфії. «Ми вже четвертий рік живемо в Луцьку, – ділиться  досвідом пані Марина.  – Звичайно, спочатку було важко, бо це складний крок починати життя фактично спочатку. Ми мали лише одного знайомого у Луцьку, і ця людина нам  допомогла  зняти житло. Через місяць ми зрозуміли, що залишаємося тут на довше, ніж планували. У нас в Луганську є квартира, але, очевидно, ми її не зможемо продати. Коли ми почали робити цікаві проекти для міста, то дійсно до нас влада ставиться з розумінням і допомагає.  Хто активно щось робить, той і має підтримку».

Податки сплачуємо, а виборчого права позбавлені

З 2014 року не індексували допомогу внутрішньо переміщеним особам. Для таких громадян не скасували, як декларували,  сплату судового збору при поданні позовної заяви.

Про ще одну проблему каже юрист західноукраїнського офісу ГО «Крим SOS» В’ячеслав Ломброзо: «Проблематика  переселенця-підприємця майже не розкрита. Це  питання отримання банківських послуг переселенцями. З корпоративними правами теж проблеми. Бізнесмени, які зареєстровані  були і мали свій бізнес на нині окупованих територіях, не платили податки через війну, зараз мають борги і штрафні санкції від держави.  Держава дбає про внутрішньо переміщених осіб, але дбає в такий спосіб, що займатися підприємницькою діяльністю, платити податки ми повинні в тому ж розмірі, що і місцеве населення, а владу обирати, яка ці кошти буде розподіляти, ми не можемо. І, оскільки така ситуація продовжується уже четвертий рік, то це не є помилка, це вже стратегія у ставленні до нас».

«У нас на окупованих територіях залишилося багато нерухомості, її моя сім’я не може перереєструвати, бо якщо я тут, у Луцьку, припишуся, то втрачу право на ту власність і не зможу поїхати до бабусі, яка досі проживає на окупованій території. Ми не знаємо, чи зможемо звідти повернутися», –розповідає переселенка Вікторія Оробейко. Вона підприємець,  переселилася  у 2015 році з Донецька до Луцька, зайнялася бізнесом і відродила  ТОВ «Волиньморепродукти Плюс». Щоправда, зареєстроване воно на її фірму «Донецькморепродукти+».

Жінка розповідає, що спочатку були побутові турботи, пов’язані з пошуком роботи та житла, влаштуванням дітей у садочки, школи.

«Зараз я точно знаю, що назад повернення не буде, бо не має куди… Тому виникають уже більш глобальні потреби – це здобуття дітьми вищої освіти, права на волевиявлення.  Ми відродили підприємство, що з 2012 року було закритим, платимо податки і загалом уже своїм бізнесом влилися у міську громаду, але впливати на якісь зміни не маю за законом ніякого права», – каже пані Вікторія.

Юрист Вячеслав  Ломброзо  має своє бачення вирішення такої несправедливої ситуації: «Поки не врегулюють питання виборчого права ВПО, місцева влада, а також органи центральної влади не будуть зацікавлені в нас. Крім того, потрібно розширювати міжнародний досвід так званої «позитивної дискримінації на ринку праці». Тобто це виплата компенсації  на заробітну плату від держави працедавцю, який бере на роботу переселенця».

Справні цифри у звіті — така поки що робота з переселенцями

На Волині переселенцям виділили  26 земельних ділянок для  індивідуального житлового будівництва і 24 ділянки для ведення сільського господарства.

«Так, ми розуміємо, що це мізер, у порівняні з реальними потребами, – зауважила заступник директора департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації Олена Комар, – але проблема з житлом виникає ще й тому, що більшість вимушених переселенців не хоче жити у сільській місцевості».

Член «Альянсу громадських організацій переселенців в Україні» Аза Голощапова  розповіла і надала результати дослідження про досвід інших регіонів України і міжнародний у вирішенні  проблем переселенців.

«Ми зробили невеличке опитування серед луцьких  сімей переселенців. В 30 % є діти з особливими потребами, в 40% –пенсіонери, 90% сімей мають діток до 18 років, 100% родин винаймають помешкання  за власні кошти. 70% переселенців отримують адресну допомогу, 30%  отримали гуманітарну допомогу. Є чималий відсоток людей , які мали проблеми з вирішенням питань соціального, юридичного захисту, освітянської, пенсійної, медичної сфери, отримання документів. Обов’язково потрібно відновити права переселенців як  громадян України. І до створення усіх програм повинні бути долучені представники громадських організацій ВПО, бо ми маємо великий потенціал і хочемо його ефективно реалізовувати на користь суспільству.  А таке враження, що  все це  робиться не для нас, а для звітів. І нам, на жаль, щодня доводиться доводити, що є громадянами України».

P.S. Згідно з опитуваннями майже 70% волинських переселенців пов’язують своє майбутнє з нашим краєм.

ОЛЬГА КОНОНЕНКО