Письменник і журналіст Андрій Бондарчук, почесний громадянин  міста Луцька, Волинської області, села Сереховичі Старовижівського району, народний депутат ВР І скликання, розповів про трагічний випадок  на Горохівшині. Це трапилося ще в так званий радянський  період. Детальніше – в інтерв’ю на нашому сайті «Журналістика вивела мене в політику», – Андрій Бондарчук.

Андрій Бондарчук зазначає, що, коли працював у редакції ««Правди України», отримав тримісячне відрядження у Горохівський район.  При цьому він не приховує, що «звичайно, знав  Семенцова, який був першим секретарем   Горохівського  райкому КПУ.  Герой Соцпраці, район гримів, а про «подвиги» Семенцова люди говорили пошепки, розуміючи, як можна поплатитися за правду».

Та, наголошує журналіст, його «особливо вразила доля Гончарова Федора Лаврентійовича, який керував, великим  колгоспом, вивів  його у передові. Він – інвалід війни, був нагороджений  орденами (як  і його дружина)». Однак конфлікт  із т компартдиктатором   районного  (відтак  обласного масштабу) став «історією з трагічним завершенням».

Андрій Бондарчук розповідає, що «у Горохові був підпільний  м’ясний цех, який виготовляв делікатеси  для високого керівництва в Києві та  Москві. Приїжджала машина-фургончик, там були чемодани (з бирками) та доукомплектовувалися м’ясними  делікатесами. Була там ковбаса, буженина, у банках ковбаси, зали смальцем… Потім ці чемодани доставляли в Москву чи Київ… Так-от, у цей  горохівський підпільний цех кожен колгосп повинен був постачати бичків, свиней, овець».

А відтак згадує: «Вже пізніше Гончаров розповідав мені. Дзвонить йому інструктор райкому: «Федір Лаврентійович,  знаєте, що вам треба завтра завести бичка? Знаєте, куди».  А той – у відповідь: «Хай Іван Михайлович візьме мотузку і сам веде того бичка!» Це розлютило «хазяїна» – і наслідки не заставили довго чекати. Два рази відбувалися, за вказівкою райкому, колгоспні збори, щоб звільнити Гончарова. Але люди були проти. Уявляєте, яке було господарство – 15 тисяч ВРХ (великої рогатої худоби)…  На третій раз, коли збори проводив тодішній секретар райкому Віктор Крамар,  розуміючи, що все одно зламають людей, Федір Лаврентійович написав заяву: «За станом здоров’я прошу звільнити мене з посади голови колгоспу». Заяву задовільнили. Після цього він поїхав  у Володимир-Волинський район. Там  Гончарову дали відсталий колгосп, він теж «підняв» це господарство.  Але ж Семенцов, який став секретарем обкому, і звідти «прибрав» Гончарова. І він став завідуючим током».

За словами Андрія Бондарчука,  що доля Гончарова, якого морально знищував вище згадуваний діяч, завершилася трагічно. «На жаль, – констатує він. – Сталася така  трагедія… Гончаров був за кермом свого «Запорожця». У вихідний день їхав (разом із дружиною, сином і двома онуками) з Берестечка мимо свого колишнього колгоспу.  І в дорозі машина раптом отак скошується вбік, скочується в кювет і вибухає.  Вибуховою  хвилею викидає одного онука  через заднє вікно, другого витягнули люди, які випадково опинилися на місці аварії. І інші троє живцем згоріли.  Як машина ще горіла, мимо проїхав Семенцов. І не зупинився. Цю машину швидко прибрали… На похорони ніхто із обкому не приїхав. Хоч і загинули три комуністи».