Вчора, 10 грудня, на Волині відбувся черговий політичний скандал, який не додає честі ні Волині, ні волинським політикам. Такої ганьби за всі роки незалежності, та, й мабуть, в радянські часи не було. Нагадаємо, у четвер, 11 грудня, під час позачергової сесії Волинської обласної ради депутати та голова Волинської обласної державної адміністрації Юрій Погуляйко зганьбили прекрасний Волинський край. Мабуть, запис найбільш яскравих моментів вчорашньої сесії переглянули в Інтернеті вже  всі, навіть ті, хто не дуже цікавиться політикою. Тим більше, скандал розлетівся мережею, як гарячі пиріжки на базарі.

Ініціатором дійства виступив колишній голова Волинської обласної державної адміністрації, екс-нардеп, колишній очільник Державного агентства лісових ресурсів Володимир Бондар, який ініціював висловлення недовіри голові ОДА. Голова Волинської обласної ради Григорій Недопад запевняє, що Юрія Погуляйка запрошували на сесію, однак, той це заперечує. В будь-якому разі дуже шкода, що політичні протистояння у стінах єдиного приміщення на Київському майдані вкотре ганьблять Волинь.

«Зіркою» дня став губернатор Юрій Погуляйко, якому, зізнатися, не додає честі вчорашня поведінка. Нагадаємо, він заявив депутатам: «Не хочу бачити ваші морди».

Голова облдержадміністрації має перший ранг державного службовця, він – перша особа в області, яка представляє Президента України. Тож подібні нервові зриви не додадуть авторитету ні йому особисто, а ні Володимиру Зеленському, якого він представляє на Волині. Сьогодні у політиці скандалісти і гострі на слівце персоналії нікому не цікаві. Настав час прагматичних і цілеспрямованих політиків, діяльність яких можна оцінити за конкретними параметрами і надати оцінку ефективності цієї діяльності. «Волинь.Правда» вже якось писала, із посиланням на портал «Слово і діло», що рівень політичної відповідальності Юрія Погуляйка наближений до нуля. Як кажуть в народі: «Балакати – не мішки ворочати». І Юрій Михайлович, будемо відвертими, вчора вже добалакався.

Можна, звісно, намагатися виправдати приїжджого губернатора тим, що депутати минулого скликання викликали йому недовіру ще до призначення і в нього зачаїлася образа на всіх, яка вчора виплеснулася у гарячій перепалці. Між іншим, у ході цієї перепалки Юрій Михайлович згадав і озвучив речі, про які, нібито, йшла мова у приватній розмові із Володимиром Бондарем, а відтак це не прийнято оприлюднювати. Безумовно, і в Юрія Погуляйка є теми, які він обговорював у вузькому колі у приватному порядку, тож навряд йому було б приємно, якби суть таких розмов ось так ось хтось, керуючись емоціями, виніс на загал. Політик такого рівня мав би розуміти, що розмови тет-а-тет мають лишатися між двома. Після таких відвертостей навряд хтось ризикне довіряти Юрію Михайловичу і щиро вести із ним перемовини.

Та окрім скандальних речей, озвучених під час сесії самим Юрієм Погуляйком, хтілося б нагадати про ще один скандал, про який «Волинь.Правда» писала, а саме – будівництво школи у селі Стобихівка. Нагадаємо, через бездіяльність чиновників наша область ризикує втратити 22 мільйони гривень із державного бюджету, які вже до кінця року можна було би освоїти. Відтак, зауваження депутатів цілком обґрунтовані і Юрію Погуляйку варто було б навчитися адекватно реагувати на конструктивну критику.

З цього приводу жителі Стобихівки неодноразово зверталися до посадовців різних рівнів, і їм легше вийшло зустрітися із самим президентом у Києві, аніж з його представником на Волині. При всій повазі хочеться запитати Юрія Михайловича: а для чого Ви тут взагалі потрібний? Більше того, батьки та педагоги із поліського села пікетували ОДА із плакатами, вимагаючи продовження будівництва школи. І незадовго після того у Стобихівці «силовики» провели обшуки у рамках кримінального провадження, пов’язаного із незаконною вирубкою лісу. Можливо, просто збіг обставин, однак наштовхує на певні нехороші роздуми.

Безумовно, у Офісі Президента вже знають про те, що відбулося під час позачергової сесії Волинської обласної ради. Там розуміють, що така поведінка губернатора не додає балів всій президентській вертикалі, тож зараз з ймовірною долею впевненості можна стверджувати, що кар’єра Юрія Погуляйка на Волині підійшла до завершення, і завершує він її чи не найбільш ганебно у порівнянні з усіма своїми попередниками. Та й навряд така витівка допоможе йому збудувати успішну політичну кар’єру в іншому регіоні. Можливо, така манера спілкування у силових органах, де він звик працювати, прийнятна, однак, на державній службі такого високого рівня це неприпустимо.

Найбільше «влетіло» від Юрія Погуляйка Володимиру Бондару та нардепу В’ячеславу Рубльову. І стиль його риторики нагадував скандального волинського нардепа Ігоря Гузя, який свого часу «роздавав на горіхи» одним відомим діячам: «Я ще раз хочу наголосити всім їхні ганебні прізвища: Степан Івахів, Ігор Єремеєв, Мартиняк, і що ще більш ганебно – Ігор Палиця! Давайте разом висловимо незгоду цим пройдохам! Ганьба!», – говорив якось Ігор Гузь на мітингу. А потім ситуація змінилася і риторика в Гузя також: «Це, без сумніву, окраса міста Любомля, району. Спільна ініціатива Романа Васильовича, моя, мого побратима Ігоря Палиці». Ми неодноразово писали, що в Ігоря Гузя справжній талант політичного хамелеона. В Юрія Погуляйка поки такого не спостерігали. Однак, якби вчора, 10 грудня, він разом зі своєю командою вийшов за трибуну Волинської обласної ради і сказав, що хоче назвати ці «ганебні морди» всіх депутатів попередньої і чинної каденції, які мають зауваження до його роботи, було б куди ефектніше. Виглядало б це приблизно так: «Я ще раз хочу наголосити всім їхні ганебні морди: В’ячеслав Рубльов, Олександр Пирожик, Анатолій Вітів, і що найбільш ганебна морда – Володимир Бондар! Давайте разом висловимо незгоду цим мордам! Ганьба!». Смішно, погодьтеся. А з часом всяке може трапитися, і Юрій Михайлович у своїй риториці у майбутньому може так само перетворити «морд» у «побратимів» і про спільні успіхи, наприклад, ту ж школу у Стобихівці, говорити якось так: «Це, без сумніву, окраса району. Спільна ініціатива моя, мого побратима Володимира Нальковича».

Хотілося пожартувати з цього приводу, але насправді, зовсім не смішно. Бо на думку спадають хіба що слова українського генія Тараса Шевченка: «Доборолась Україна до самого краю, гірше ляха свої діти її розпинають». Замість співпраці президентської вертикалі із органами місцевого самоврядування задля втілення важливих для волинян проектів та ініціатив, ми вкотре стикаємося із політичними інтригами та скандалами, поливання брудом, за яким стоять чиїсь особисті амбіції та інтереси. Тішить хіба одне – одностайність волинських депутатів, яких категорично не влаштовує співпраця у тому тоні, який задав глава адміністрації. Лишається сподіватися, що у Офісі президента розуміють, що легше посунути одну людину, ніж увесь депутатський корпус.

Василь Онищук