Лютий-2016 виправдовує свою назву і в політичному сенсі. На жаль. Попередження про ймовірність суворих викликів переконливо заперечується реаліями,які виявляються набагато суворішими. Цю далеку від оптимізму аксіому підтвердили й події та тенденції тижня,що вже став надбанням історії.
Чи можна вважати,що впродовж 12 – 13 лютого Україні було завдано подвійного нищівного удару. Причому – на фоні перших роковин так званих Мінських угод («Мінська-2»),які засвідчили успіх путінського режиму в реалізації стратегії «решения украинского вопроса». Спочатку вночі в Гавані,коли Папа Римський під час зустрічі з Московським Патріархом фактично підтримав позицію кремлівських «воїнів у рясах»,які послідовно реалізовують імперський курс щодо знищення України та українського народу. А відтак уже в Мюнхені,під час 52-ї конференції з питань безпеки,коли українська проблематика виявилася навіть не другорядною,а третьорядною,мимоволі почали згадуватися аналогії з Мюнхеном-1938.
Хоч і в столиці Баварії виступ Глави Української держави Петра Порошенка під час президентських дебатів в рамках конференції з питань безпеки викликав фурор у залі. Двічі присутні в залі дружно аплодували Президенту України. Перший раз відреагували оплесками на слова Порошенка про те,що «Путін,це не громадянська війна,а твоя агресія в Україні». А через кілька десятків секунд – на його констатацію: «Це не громадянська війна в Сирії – це ваші літаки,які бомблять мирне населення в Сирії».
Але аж півгодинна (!) зустріч міністрів закордонних справ «Нормандської четвірки» (Німеччини,Росії,України,Франції) «на полях» Мюнхенської конференції з безпеки стала ще одним тривожним сигналом для України. Під час переговорів міністр закордонних справ України Павло Клімкін показав то усміхненому,то набундюченому очільнику російського МЗС Сергію Лаврову фотодокази поставок російської зброї через кордон з Україною та дуже делікатно,майже ніяково нагадав про Крим. Тож не варто вже сумніватися,що Європа вимагатиме виконання Києвом всіх мінських угод фактично на російських умовах. Вже можна не сумніватися,що заклик Петра Порошенка до лідерів західних країн відмовитися від відновлення співпраці з Російською Федерацією якщо й не став голосом волаючого в пустелі,то все-таки залишився не почутим. Цілком вірогідно,що вже в другій половині цього року на багатьох санкціях проти РФ буде поставлено хрест.
До того ж ситуація в Україні суттєво ускладнюється внутрішньою політичною кризою,що з кожним місяцем стає все масштабнішою. Черговим її витком,черговим стартом можуть виявитися й прийдешні події 16 лютого. Але наразі спробуймо перегорнути кілька сторінок минулого тижня,який уже запрограмував ряд незворотних тенденцій.
«Нам треба бути готовими до найгіршого сценарію»
Українська трагідрама полягає в тому,що зараз Росія будь-якою ціною намагається домогтися геополітичного лідерства. І ця битва,яку веде путінський режим,відбувається передовсім на території нашої держави. На цьому акцентує увагу Роман Безсмертний,представник України в підгрупі з політичних питань Тристоронньої контактної групи. Однак попереду,попереджає він,– ще набагато складніший період. «Ми є проблемою для Кремля. Бо хочемо миру для нашої нації. Побудувати свою державу. Наше благополуччя – це найбільша проблема Кремля. Коли там відчули і зрозуміли,що українець уже не вернеться в імперію благоденствія,розпочали війну»,- наголошує Роман Безсмертний (тут і далі посилаємося на Gazeta.ua).
Це передовсім зумовлено тим,вважає він,що «Росія хоче геополітичного лідерства. Для неї українські Крим,Донбас – це дві сторінки великої книжки,що намагається писати Путін. Вони дають йому лаври «великих» попередників. Тому розглядайте цю ситуацію як складову особистої битви Путіна за геополітичне лідерство – б`ється за нього,маючи ядерну зброю. Ядерна зброя перекриває всі наші аргументи. Битва за геополітичне лідерство триває. І триватиме. На жаль,вона обернулася трагедією для України». Відтак,аналізуючи геополітичні процеси,він пояснив,у чому зацікавлений Кремль: «Збільшувати конфлікти. Він цим живе. Він цим будує собі шлях до геополітичного лідерства. Тому кількість і гострота конфліктів зростатимуть». У цьому контексті – й вплив на розвиток ситуації в нашій державі,оскільки мета путінського імперського режиму – «розпалювати конфлікт в Україні,збурювати суспільство,вкидати дискусію в нього. Фактично диктувати парадигму розвитку країни. Вони набагато сильніші в інформаційному процесі».
Роман Безсмертний також підкреслив,що «нам треба зміцнювати свою обороноздатність і бути готовими до найгіршого сценарію». А наостанок,нагадавши аксіому «Хочеш миру – готуйся до війни»,зазначив: «Маємо першою чергою зміцнювати обороноздатність. Потім – єдність у владі. А також – єдність суспільства і влади».
«Аргумент «Порошенко затягує час,щоб вимотати противника» не працює»
12 лютого 2016 року минув рік від часу підписання Мінських угод. На переконання старшого наукового співробітника Вашингтонського Центру з глобальної свободи і процвітання Інституту Катона і президента російського Інституту економічного аналізу Андрія Ілларіонова (див. «ГОРДОН»),«і тоді,і рік потому позитивний результат Мінська очевидний тільки в цьому – знижена інтенсивність бойових дій». Що ж стосується решти,то його позиція залишилася незмінною: «Завдяки Мінським угодами Путін отримав дуже багато,практично все,що хотів,при цьому не взявши на себе ніяких зобов`язань. Зобов`язання на себе взяла Україна. Причому зобов`язання офіційного Києва підкріплені ще підписами канцлера Німеччини і президента Франції». У той же час,видання «ГОРДОН» нагадує аналітику,що багато політиків,експертів запевняють,начебто альтернативи Мінську не було і немає,нібито Порошенко спеціально затягує процес,щоб вимотати агресора,адже західні санкції серйозно вдарили по Росії. «Так,економічна криза в Росії в 2015 році привела до падіння ВВП на 3,7%,- зазначає Ілларіонов. – Але в Україні ВВП впав на 12%. Якщо повірити в те,що західні санкції вимотують російську економіку,то все одно РФ просіла втричі менше,ніж Україна. Так що аргумент «Порошенко затягує процес,щоб вимотати противника» не працює. Таке «вимотування» обертається набагато більшими втратами для України».
По-друге,пояснює він,«якщо рік тому практично вся критика Заходу була адресована Кремлю і Путіну,то потім вона стала розподілятися приблизно порівну між Москвою і Києвом. А зараз,схоже,основний тиск виявляється на Україну: «Ви не виконуєте Мінських угод». Якщо рік тому у Києва безперечно були західні союзники,які стоять поруч,то зараз вони розгортаються в нову позицію. При всій доблесті,яку демонструють українські бійці на Донбасі,виграти цю довгу війну можна лише за участю союзників. Але затягування через Мінськ призводить до того,що відбувається ерозія союзницького фронту». І нарешті,зауважує Ілларіонов,«по-третє,після ухвалення закону про особливий статус окупованих районів Донецької та Луганської областей очікуються зміни в Конституції України. А це вже проблема зовсім іншого роду». На його думку,«Захід і раніше не розумів і,схоже,досі не розуміє психології Путіна… Захід силу не демонструє,навпаки – постійно поступається Кремлю. Путіну силу продемонструвала саме Україна,коли змогла дати відсіч російським військам на Донбасі. Українці дали зрозуміти Кремлю: в прямому військовому зіткненні здобути перемогу над ними неможливо. А якщо можливо,то це обійдеться неприйнятно дорого».
Але,наголошує аналітик,за останній рік,за допомогою Мінських угод,«Захід звів силу України до ослаблення». Він також нагадав,що 12 лютого 2015 року,на момент підписання Мінська-2,Дебальцеве було,між іншим,українським. «І те,що місто здали,ледь не влаштувавши при цьому котел,- теж результат Мінська»,- резюмує він. Зазначивши,що «путінізм в Росії – це імперіалізм і його приватна версія – кримнашизм,яким заражена велика частина російського суспільства»,він висловив версію,що зараз фактично й Білий дім сприяє реалізації кремлівського імперського курсу. «Обама де-факто дав зелене світло на участь військ РФ в операції в Сирії. Ніхто із західних лідерів не виступив проти участі Кремля в війні на Близькому Сході. Росія п`ятий місяць поспіль методично бомбардує не ІГІЛ,а сирійську опозицію,- констатує Ілларіонов. – Більше того,американській адміністрації настільки важлива участь Росії в Сирії,що Україна фактично зникла з міжнародного порядку денного. І з`явилися розмови,яких раніше не було: Захід готовий зняти санкції». Він вважає,що це вже «принципова зміна ситуації. Так,обмін Сирії на Україну не відбувся за одну ніч: це не разове явище,це процес. Але ми бачимо,як невеликими кроками Захід рухається саме в цей бік».
«Зараз йде робота над «таємною угодою»
США і Росія,можливо,близькі до досягнення взаєморозуміння з приводу конфлікту в Донбасі,йдеться у звіті приватної американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor. Однак Велика угода щодо вирішення долі України поки що далека від укладання (посилаємося на версію «Дзеркала тижня»). «Сполучені Штати і Росія,можливо,рухаються до взаєморозуміння з приводу конфлікту в Україні. В останні тижні дипломатична активність між американськими і російськими чиновниками відновилася з шаленою швидкістю. Є чутки про політичні перестановки на підконтрольній сепаратистам частині Донбасу. Українські та російські ЗМІ навіть повідомили про те,що зараз йде робота над «таємною угодою»,яка стане компромісною домовленістю щодо політичних і військових вимог сепаратистів і Москви з одного боку,а також Києва і його західних партнерів – з іншого»,- йдеться у звіті.
Наголошується,що «нове життя» переговорам можуть дати різке падіння цін на нафту,подальше ослаблення російської економіки і залучення Росії в сирійський конфлікт. «Велика угода по Україні ще далека від укладення,але можуть з`явитися компроміси в тих питаннях,які раніше вважалися такими,що не обговорюється»,- повідомляють аналітики Stratfor. Однак у доповіді підкреслюється,що є багато причин,щоб ставитися скептично до даних чуток. Україні не слід очікувати від РФ значних поступок. «Кремль традиційно ставить власні національні інтереси в сфері безпеки вище свого економічного розвитку. Президент РФ Володимир Путін добре знає,що геополітичні уступки Заходу з боку колишнього лідера Радянського Союзу Михайла Горбачова в обмін на економічну допомогу привели до розпаду СРСР. Путін також усвідомлює,що якщо він піде на значні уступки щодо Україні без уступок з боку Києва,це може бути більш згубно для його політичної позиції,ніж економічна криза»,- констатується у звіті.
Також повідомляється,що у Києва немає великого бажання йти на поступки,оскільки компроміси з бойовиками і Москвою можуть призвести до конфлікту з крайніми правими угрупуваннями в країні. Аналітики зазначають,що темою останніх переговорів між Заходом і Росією було проведення місцевих виборів на окупованих територіях Донбасу. «Проведення місцевих виборів в Донецьку і Луганську може зменшити гострі політичні розбіжності з приводу статусу і самостійності регіону. Тим не менш,для проведення виборів Росія і сепаратисти повинні співпрацювати,піти на повне припинення вогню,відведення важких озброєнь від лінії зіткнення і надання доступу спостерігачам ОБСЄ до всієї зоні бойових дій»,- зазначили експерти. У звіті Stratfor зазначається,що якщо Кремль виконає ці умови,то Захід може серйозно замислитися про зняття санкцій з РФ. Проте,виводячи з окупованих територій Донбасу частину особового складу,Росія не виводить техніку й озброєння. Поповнює кількість спеців,причому не тільки військових. Відкликаючи частину військових,вона засилає менеджерів різного профілю,покликаних здійснювати фактичне керівництво населеними пунктами,районами,підприємствами,організаціями та службами. Масово завозить в ОРДЛО російські підручники та російські рублі. За наказом Кремля,роззброюють і розганяють дикі,непідконтрольні банди,а всіх боєздатних зганяють у так звані армійські корпуси. Оснащені російським озброєнням,навчені російськими інструкторами та очолені російськими командирами. Росія не має наміру йти з Донбасу,вона готується грати довго.
«Змиритися з тоталітарним агресором… у Мюнхені»
Коментуючи повідомлення інформагенцій щодо зустрічі 13 лютого в Мюнхені міністрів закордонних справ «нормандської четвірки»,Грабовський констатує (див. «День»): «Що ж,місце зустрічі символічне. Тут,на такій самій конференції 10 лютого 2007 року Володимир Путін виголосив програмну антиамериканську й антизахідну промову… Саме в цьому місті 29-30 вересня 1938 року відбулася зустріч лідерів Великої Британії,Франції,Німеччини та Італії (Чемберлен,Даладьє,Гітлер та Муссоліні),на якій була підписана угода про «врегулювання чехословацької кризи». А відтак,нагадує він,«менш,ніж за півроку,був підписаний Пакт Молотова-Ріббентропа,після чого німецьке військо вдерлося до Польщі та почалася Друга світова війна».
Політолог наголошує,що «Мюнхен» асоціюється насамперед із брутальною зрадою. Він резюмує: «Я вирішив усе це нагадати у зв’язку з тим,що і сьогодні вистачає охочих змиритися з тоталітарним агресором,тепер уже за рахунок України,і якщо не в Мінську,то в Мюнхені». А наостанок ставить риторичне запитання: «Невже ж декого історія нічого не вчить?».
«А в «Мінську-3» можуть проштовхувати такі речі,які ми взагалі не перетравимо»
Чи можливий так званий «Мінськ-3»? Якщо він можливий,то на які чергові поступки перед російськими окупантами піде Україна? На ці та подібні запитання відповів (див.«Європейську правду») заступник міністра закордонних справ,керівник апарату МЗС Вадим Пристайко. «По-перше,ми завжди говоримо,що не було Мінська-2,- зазначає він. – Ми вважаємо,що така термінологія – це намагання закрити «перший Мінськ»,тобто домовленості від 2014 року. Річ у тім,що в Мінську-1 є дуже неприємні пункти для росіян. І тому про Мінськ-1 вони хотіли б забути. Але забути – не вийде. Хоча б тому,що так званий Мінськ-2 насправді має назву «Комплекс заходів з виконання Мінських домовленостей». А відтак уточнює: «Це – відповідь на питання про «Мінськ-3». Ми підозрюємо,що якщо процес розпочнеться,то в нього будуть закладені речі,які не сприятимуть мирному врегулюванню. Так званий «Мінськ-2» був не ідеальний,а в «Мінську-3» можуть проштовхувати речі,які ми взагалі не перетравимо».
Він також нагадав про пункт номер один Мінських домовленостей – мають припинитися обстріли. А тоді зазначив: «Ми говоримо про те,що ми готові провести вибори. Так,як ми пообіцяли. Але навіть пункт номер один все ще не виконаний. Давайте ми дійдемо до пункту дев’ять після пунктів один,два,три,чотири». Пристайко пригадав події річної давності. «Якщо пам’ятаєте,в лютому 2015 року,на третій день після Мінська,було захоплене Дебальцеве. Вбито багато наших хлопців. Чи хто-небудь тоді встав і сказав: «Та що ж таке? Ми ж лише два дні тому домовилися про повне припинення вогню,а Дебальцеве захоплено. Росіяни,терміново поверніть Дебальцеве Україні!» Може,ви таке чули? Я – ні»,- сказав він.
Прогнозуючи подальший розвиток ситуації,заступник міністра висловив сподівання,що так звані мінські домовленості «влітку будуть продовжені щонайменше на півроку. Наскільки це буде продовжуватися й надалі і як Україна скористається цим часом для того,щоб стати сильнішою в багатьох речах – ось це,на жаль,серйозніше питання».
«Це політична й економічна стагнація»
Ситуація довкола Уряду починає нагадувати фарс. Так вважає в своїй аналітичній розвідці «Ведмежа послуга Заходу» політик і громадський діяч Дмитро Співак (див. «Обозреватель»). Роздумуючи про вірогідний звіт Уряду 16 лютого,він зауважує,що «в стінах парламенту вже успішно пройшла генеральна репетиція цього шоу. А.Яценюк в своєму спічі сказав все,що він хотів сказати,а народні обранці,крім «бризкання слиною»,ніяких дій не зробили. Більш того,вчинок деяких міністрів,які відкликали свої заяви про відставку,взагалі перетворюють ситуацію з відповідальністю Кабміну в фарс».
Відтак Співак резюмує: «Команда незамінних знову планує реформувати країну. Готуються до третьої спроби». Хоча,на думку Співака,після заяви Абрамавічуса зі звинуваченнями на адресу Кононенка та реакції Заходу можна було сподіватися на інакший розвиток ситуації. Адже,наголошує він,реалії – «це не стабільність,це політична і економічна стагнація». На думку Співака,«це не політичний процес,це політична клоунада. Улюбленець долі Яценюк у черговий раз доводить,що українська політика все далі перетворюється в закулісся,і все більше орієнтується на зовнішній фактор». Аналітик зазначає,що західні партнери консервують ситуацію в Україні,оскільки «занадто багато сил і коштів вкладено саме в цю політичну конструкцію,і саме в ці персоналії. А тому очевидно,що Захід зацікавлений в збереженні політичної конфігурації сьогоднішньої влади і не підтримує дострокових виборів і переформатування парламенту. Вважаючи,мабуть,це більшим злом». Але після цього,запитуючи,про яку політичну відповідальність і реальну боротьбу з корупцією у вищих ешелонах української влади йде мова,узагальнює: «Все це стає звичайною профанацією. Та й склеїти розбиту чашку в правлячій більшості навряд чи вдасться. Швидше за все,наш політичний бомонд заходить в зону ще більш сильної і тривалої турбулентності». На думку Співака,наполягання Заходу на збереженні Яценюком і Гонтаревою своїх посад,- це «ведмежа послуга». Він вважає,що тут повинен сказати своє слово парламент. «Депутатам треба припинити пафосні промови на всіляких ток-шоу,і проявити політичну позицію і відповідальність,проголосувавши за відставку Кабінету міністрів у повному складі,- зазначає аналітик. – Якщо цього не відбудеться,і політики в черговий раз спробують зам`яти ситуацію,виїхавши на стандартних популістських гаслах про необхідність стабільності під час війни,то народ України може сказати своє вагоме слово і відправити всіх учасників процесу на заслужений відпочинок».
«Стало дедалі видимішим»
Трикратне розціловування Папи Римського і Московського Патріарха вночі 12 лютого в аеропорту Гавани,цілком ймовірно,історики порівнюватимуть з відомим поцілунком екс-апостола. До того ж,ця подія засвідчила подальший успіх Кремля та його політичного придатку РПЦ. Спочатку російський Патріарх показово «вламав» Вселенського Патріарха щодо Всеправославного собору. А відтак завдав черговий потужний і показовий удар підписанням спільної декларації з Папою Римським (на якого Україна так ілюзорно сподівалася,згадуючи про світлої пам’яті святого отця Івана-Павла ІІ). «Ми зустрічаємося у правильному місці і в правильний час»,- торжествував Кіріл (Гундяєв). А Папа відповів: «У нашому серці великі очікування від цієї зустрічі» (цитуємо відання «Новинарня»). Майже опівночі глави РКЦ та РПЦ підписали спільну декларацію з 30-ти пунктів. Процитуємо,посилаючись на «Радіо Ватикану»,три пункти,які безпосередньо стосуються ситуації в Україні: «25. Сподіваємося,що наша зустріч зможе зробити вклад у примирення між греко-католиками і православними там,де існує напруження. Сьогодні очевидно,що метод «уніатизму»,притаманний минулому,в значенні приєднання однієї спільноти до іншої,відриваючи її від своєї Церкви,не є способом,що дає змогу відновити єдність. Однак християнські спільноти,що з’явилися в таких історичних обставинах,мають право існувати та здійснювати все те,що є необхідним для задоволення духовних потреб своїх вірних,одночасно,прагнучи жити в мирі зі своїми сусідами. Православні та греко-католики потребують примиритися та віднайти взаємоприйнятні форми співжиття. 26. Вболіваємо з приводу протистояння в Україні,що вже спричинило багато жертв,завдало незліченні страждання мирним мешканцям та привело суспільство до важкої економічної та гуманітарної кризи. Закликаємо всі сторони конфлікту до розсудливості,суспільної солідарності та до діяльного будування миру. Заохочуємо наші Церкви в Україні трудитись над досягненням суспільної гармонії,утриматися від участі в протистоянні та не підтримувати його подальший розвиток. 27. Висловлюємо побажання,щоб було подолано схизму між православними вірними в Україні на основі існуючих канонічних норм,щоб усі православні християни України жили в мирі та гармонії,і щоб католицькі спільноти країни сприяли цьому,щоб наше християнське братерство ставало дедалі видимішим».
Висловлюючись з приводу підписаного в Гавані (на фоні 70-річчя від Львівського псевдо собору),Блаженніший Святослав,Глава УГКЦ,нагадав,що «коли Ватикан і Москва організовують зустрічі чи підписують якісь спільні тексти,то нам годі очікувати від цього чогось доброго» (див. сайт УГКЦ). А прес-центр Київської Патріархії наголошує: «Від Московського Патріарха,який залежить від Кремля,ми не очікували чогось іншого. Але підпис Папи Римського під цими формулюваннями став для багатьох,в першу чергу в Україні,великим розчаруванням» (див. сайт УПЦ КП). Звичайно ж,наслідки так званої Гаванської декларації стануть ще одним фактором дестабілізації. І не тільки в нашій державі.
«Цілі Москви в Україні»
«Події в Україні посилили видимі наміри Москви збільшити свою присутність в регіоні,щоб запобігти можливим змінам режимів в колишніх радянських республіках,а також прискорити перехід до багатополярного світу,в якому Росія була б безперечним гегемоном в регіоні Євразії»,- йдеться в доповіді керівника Нацрозвідки США Джеймса Клеппера (див. Укрінформ). Тому,за його словами,«Москва продовжуватиме домагатися більшої регіональної інтеграції,підвищувати тиск на сусідні держави,щоб вони наслідували приклад Вірменії,Білорусі,Казахстану і Киргизстану і приєдналися до очолюваного Москвою Євразійського економічного союзу».
Незважаючи на економічний спад в Росії,Кремль не полишає намірів використовувати жорстку зовнішню політику в 2016 році,констатував Клеппер. Він підкреслив,що приховане застосування Росією військових і воєнізованих сил в Україні «продовжує викликати тривогу» в сусідніх з РФ країнах,включаючи союзників по НАТО. «Рівень насильства на сході України зменшився,але цілі Москви в Україні щодо утримання довгострокового впливу на Київ і спроб розчарування України інтегруватися в західні інститути,очевидно,будуть залишатися незмінними в 2016 році»,- зазначив глава Національної розвідки США.
«…брати плату територією і життями українців»
Констатуючи,що рейтинг «НФ» нульовий,філософ Сергій Дацюк (див. «Українську правду») заперечує тезу,начебто це сталося через те,що Уряд робив непопулярні реформи,нібито Президент повстав проти олігархів,але олігархи пішли під захист Прем`єр-міністра. На його думку,«позиція Президента щодо олігархів – це чисто політтехнологічна гра. Президент уклав усний і загальний олігархічний консенсус. А Прем`єр-міністр змушений був реалізовувати практичну політику і реальні схеми олігархічного консенсусу. Саме тому Прем`єр-міністр швидко зібрав на собі весь негатив олігархічного консенсусу,і рейтинг «НФ» став нульовим. Але рейтинг «БПП» просто ненадовго відстає від рейтингу «НФ». Середній і дрібний бізнес швидко розбереться у ситуації (фактично вже розібрався) і пояснить це решті громади».
Дацюк підкреслює,що «проблеми виникли не у виконанні коаліційної угоди. Проблеми виникли через протиріччя між змістом публічної коаліційної угоди в Парламенті та усним олігархічним консенсусом президента-олігарха і решти олігархів».
Розвиваючи свою думку,він відтак резюмує: «Правлячий клас України виявився абсолютно не готовий працювати в умовах зовнішнього управління. Правлячий клас здає один публічний актив за іншим і кінця цьому не видно: ядерна зброя,літаки,флот,оборонну інфраструктуру,війська спецпризначення і т.д. Тепер вже дійшло до території. Аргументація доволі проста – ми не можемо це втримати». Експерт зауважує,що рух української громади в Європу – це інстинктивний рух зі сподіванням: якщо наша еліта не може дати нам стратегічну перспективу безпеки і добробуту,то,може,європейська зможе. «Але цей інстинктивний рух громади помилковий,- переконаний Сергій Дацюк. – Якщо європейська еліта буде виконувати функції нашої недолугої еліти,то вона за це буде брати плату територією і життями українців так само,як це робила весь останній час російська еліта. Без своєї стратегічної еліти України не буде».
Тим часом українська,з дозволу сказати,владна (та й опозиційна) еліта виявляє фатальну нездатність відповідати вимогам часу,бути зі своїм народом. Незалежно від партійних кольорів,її об’єднує спільна політична сліпота,нездатність відрізнити державні інтереси від своїх бізнесових («шкурницьких»),намагання «дуракам пускати в очі дим» за допомогою найцинічнішої демагогії.
А з іншого боку,Україна крок за кроком втрачає свою суб’єктність на міжнародній арені. Cвої «канони» їй,як залежному об’єкту,диктують МВФ,головні європейські гравці (при цьому позиція Парижа й Берліна нагадує про узгодженості з Москвою щодо Києва). Та й США,хоч адміністрація Обами рухається до «дембелю»,активізували прямі контакти з путінським режимом. Деякі аналітики навіть зауважують,що Вашингтон перестав довіряти не лише Петру Олексійовичу,але й Арсенію Петровичу. Чи не тому по приїзді з-за океану Тимошенко та Наливайченко заявили про об’єднання зусиль?
На тривожні та болісні запитання,розповідаючи про лабіринти сьогодення,намагалися в міру своїх можливостей відповісти і ЗМІ: «Записки з Берліна. Україна програє війну: інформаційну чи трансформаційну?» («ЄП»),«Михайло Соколов: Путін б`є по Сирії,але цілиться в Україну» («Обозреватель»),«Фактор Яценюка. Шантаж уряду і ультиматум парламенту» («УП»),«Байден закликав українську коаліцію до єдності» («Тиждень»),«Путін доручив провести раптову перевірку боєздатності армії біля кордонів України» (УНІАН),«Олександр Турчинов: Збройні сили Російської Федерації разом з бойовиками проводять активну підготовку до агресивних бойових дій проти нашої країни» (РНБО),«Держприкордонслужба тимчасово відновлює призов на строкову службу» (УНІАН),«Мінськ-2 рік потому: місію не виконано і не подовжено» («DW»),«У НАТО заявили,що не збираються спокійно спостерігати за ядерними погрозами РФ» («УТ»),«Ігри в імітацію» (УНІАН),«Мюнхен-2016: Україна в тіні Сирії та Росії» («DW») …
Реалії,які складаються зараз,за версією політолога Лілії Шевцової,були каталізовані в лютому 2016-го «десантом Мюнхеноїдів» (тут і віце-канцлер Німеччини Габріель,і міністр економіки Франції,і прем’єр Баварії,і віце-канцлер Австрії,й американець Генрі Кісінджер) до Москви та їхніми заявами заяви на користь зняття санкцій за агресію проти України. Наяву майже відверті гібридні торги за економічні інтереси,епідемія геополітичної зради та недалекоглядності.
Що може протиставити цьому валу залишена сам-на-сам Україна,де триває не просто перетягування владного канату,а в буквальному розумінні війна? Тим паче,коли її складовою,окрім російської агресії та активізації бойових дій на Донбасі,стає внутріукраїнське політичне протистояння,що вже починає нагадувати війну всіх проти всіх.
Якщо екс-голова Служби зовнішньої розвідки,генерал армії Микола Маломуж констатує,що «зараз ми в тупиковій ситуації»,то український політик Інна Богословська у своєму тривожному «SOS !!!» вже попереджає,що за кілька місяців країну може «рознести на шматки»,якщо… У цьому «якщо» – дуже багато факторів.
Тож попереду – нові випробування у «зв’язці» зі старими проблемами. І,безумовно,- нова сторінка української історії. Цілком вірогідно,не тільки з поразками. Будьмо!