У середині червня 2015-го аналітики звернули увагу на методику нового старту масштабного імперського наступу з боку Придністров’я та окупованих територій Донбасу – повторення досвіду,набутого гітлерівцями проти Польщі та сталінським режимом проти Фінляндії. Пригадуєте «торжество справедливості»? Окупанти,переодягнуті у форму військовиків країни-жертви,здійснюють «віроломний напад»,після цього імперія завдає «удар у відповідь».

Однак пожежі на Київщині (навіть не зважаючи на причини займання) нагадали й про вірогідність внутрішніх диверсій як складових перетворення життя в Україні в максимально суцільне та безперервне пекло. А після заяви глави СБУ Валентина Наливайченка під час останнього засідання Кабінету міністрів щодо причетності колишнього керівництва ГПУ до палаючої нафтоналивної бази «БРСМ» не тільки було скасовано до Вашингтона (США) його візит,запланований на 16-17 червня. Самого головного есбіста викликано на допит у Генпрокуратуру. Тому відтак й постали вже нові,та традиційно тривожні запитання. А за умов подальшого наростання протистояння між українськими політичними та бізнесовими елітами (у міру наближення до виборів) перспектива «переформатування» війни з акцентуацією на поглиблення внутріукраїнського протистояння,на жаль,стає все реальнішою.

З цього приводу відверто висловився Глава Української держави Петро Порошенко під засідання Ради регіонального розвитку. Він наголосив,що «формат «гібридної війни» найближчим часом зміниться. І після того,як спільними зусиллями ми значно зміцнили обороноздатність держави,міць і ефективність Збройних сил України,замість того,щоб ходити в лобову атаку,Росія буде підривати стабільність України зсередини».

Сприятливим підґрунтям для «розхитування ситуації» може слугувати й передвиборча ситуація. Адже також дається взнаки «залізна» майже безпомилкова логіка ворога – саме внутріукраїнська війна,інспірована стратегічними ворогами,завше виявлялася найефективнішою. Тож,поза сумнівом,ще до 25 жовтня,в Україні вистачатиме подій у контексті конфронтації. У цьому ракурсі – й внесення змін до Конституції,до виборчого законодавства. Як і,безумовно,кадрові пертурбації (що підтвердили недавня заміна генерала армії Кіхтенка на полковника Жебрівського в ДонОДА,а трохи раніше – бізнесмена Палиці та екс-президента Грузії Саакашвілі в ОдОДА).

Зважаючи те,що в світі триває черговий геополітичний перерозподіл,на шляху якого опиналася Україна,навряд чи варто втішатися ілюзіями з приводу миру на нашій землі. Більш ніж достатньо підстав для усвідомлення такої неминучості давали й події та тенденції тижня,що встиг стати надбанням історії.

«Вкинуто ідею чергової глобальної війни»

Політичний оглядач Дмитро Тузов наголошує,що між Росією та НАТО відбувається цікавий геополітичний діалог (див. «Війни не буде?»,«УП»). «Путін назвав хворими тих,хто каже,що Росія може напасти на країни Альянсу,- підкреслює він. – Міністр оборони Німеччини Урсула фон дер Ляєн відреагувала: агресії Росії проти НАТО не буде. Але ось що цікаво – в загальноєвропейський дискурс вже «офіційно» вкинуто ідею чергової глобальної війни. Адже,коли президент країни,яка вже відправляє свої бойові підрозділи і техніку на війну,говорить,що війни не буде,це викликає,погодьтеся,подвійні почуття. Тим більше,що раніше цей же лідер робив інші заяви. Наприклад,такі: «Путин заявил,что Россия на Крым не претендует»,та «Путин пообещал,что Крым останется украинским» (Газета «Комсомольская правда» за 1 вересня 2008 року). Із серії – папір все стерпить».

За версією експерта,не виключено,що коли робились такі заяви,Генштаб РФ вже повним ходом розробляв план анексії Криму. Він також сумнівається,що Путін нинішніми обіцянками заспокоїв європейців. До того ж,зазначає Тузов,із боку РФ «деяким країнам Європейського Союзу,можливо,будуть запропоновані нові газові умови та традиційні «знижки»,якими Кремль зазвичай підкуповує та корумпує іноземних політиків. І випробовує континент спокусою і страхом. Подивимось,чи спрацюють ці сеанси гіпнозу на нащадків тих,хто на власній шкірі вже випробував дві світові війни. І мають розуміти ціну таких заяв і їх прихований зміст».

«…справжнісінький маніфест реваншу»

Український олігархат готує масштабну кампанію. На цьому наголошує у виданні «Лівий берег» політолог та журналіст Віталій Портников. Згадуючи про недавній виступ Фірташа на одному з телеканалів,він підкреслює,що це «фактично заклик до війни з урядом від імені Федерації роботодавців. Тобто,Дмитро Фірташ справді не розуміє,що для України ця Федерація – це він і є. Її заяви та її ініціативи завжди сприймали як його особисту позицію. Він міг би хоча б переглянути повідомлення українських ЗМІ щодо резонансних заяв Федерації – ну хоча б під час Майдану – щоб переконатися: нікого цією ширмою він ніколи не обманював. Тому війна з урядом – це його особиста війна,а не війна роботодавців. І коли він говорить про боротьбу бізнесу з владою,він говорить про себе». Аналітик згадує і про Фірташеву «оду олігархату»,і про його «мантра про дешевий газ». А відтак резюмує: «Це вже його,особисте. Він про цей дешевий газ каже роками. І навіть його привозить. Привозив Кучмі. Привозив Ющенку. Привозив Януковичу. «Газпромівські» ділки,російські чиновники,сам Фірташ з компанією за цей час збудували собі палаци від все того ж Кап-Ферра і Антіба до Рубльовки та Конча-Заспи. А ми всі все так же хреново живемо. Може,все-таки,не в дешевому газі справа? А у відсутності реформ та маргіналізації економіки. І в щирій зацікавленості головного роботодавця України в тому,щоб все залишалося так,як було». При цьому Портников наголошує,що «до уряду можна і потрібно пред`являти претензії. Але з точки зору ефективності реформ,а не з точки зору необхідності збереження олігархії і цінності дешевого газу. І в цьому сенсі інтерв`ю Фірташа – справжнісінький маніфест реваншу».

«Має відбутися спільний Об’єднавчий Собор…»

Об`єднавчий собор УАПЦ та УПЦ КП відбудеться 14 вересня за участі Вселенської Патріархії. Про це значиться в ухвалі спільного засідання Комісій УПЦ Київського Патріархату та Української Автокефальної Православної Церкви,що відбулося у Михайлівському Золотоверхому монастирі. У якості спостерігачів на засіданні були присутні ієрархи Константинопольського Патріархату – єпископ УПЦ в Канаді Іларіон (Рудик) та єпископ УПЦ в США Даниїл (Зелінський). Вони були уповноважені Вселенським Патріархатом взяти участь у зустрічі Комісій,що засвідчує увагу і підтримку Матері-Церкви Константинопольської об’єднавчим процесам в Українському Православ’ї. У підсумковому рішенні (посилаємося на прес-центр Київської Патріархії) зокрема висловлюється вдячність «Його Всесвятості ВАРФОЛОМІЮ,Архієпископу Константинополя – Нового Риму і Вселенському Патріарху та Константинопольській Матері-Церкві,а також Українським Православним Церквам у Діаспорі,за надіслання спостерігачів у справі діалогу». А відтак констатується,що «УАПЦ,згідно з рішеннями V Помісного Собору (4-5 червня 2015 р.) та УПЦ КП,згідно з рішеннями Священного Синоду (від 12 травня 2015 р.),мають намір і бажання у близькому часі об’єднатися у єдину Помісну Православну Українську Церкву». Для цього «має відбутися спільний Об’єднавчий Собор,який пропонується скликати 14 вересня 2015 р.,у день церковного новоліття,у Святій Софії Київській».

Після прийняття рішення про скликання Собору (відповідно до п. 4 цього Підсумкового рішення) на час до Собору накладається мораторій на перехід парафій та архієреїв з однієї юрисдикції в іншу. У документі також констатується,що «від моменту відкриття роботи Об’єднавчого Собору і до моменту прийняття Об’єднавчим Собором рішення про об’єднання УАПЦ і УПЦ КП в єдину Церкву та про Предстоятеля об’єднаної Церкви,Предстоятелі УАПЦ і УПЦ КП є співголовами Об’єднавчого Собору. На Об’єднавчий Собор виносяться всі пропозиції та умови об’єднання,затверджені Собором УАПЦ (4-5 червня 2015 р.) та Священним Синодом УПЦ КП (12 травня 2015 р.),в тому числі – питання Предстоятеля і назви об’єднаної Церкви,беручи до уваги позицію Собору УАПЦ щодо назви для об’єднаної Церкви «Українська Автокефальна Православна Церква Київський Патріархат». Рішення за всіма питаннями Об’єднавчий Собор приймає більшістю голосів».

«…у вкотре post-Майданній Україні»

Інтелектуал Тарас Возняк у своїй розвідці «Стагнація культурних стратегій в Україні» (див. « УП») заявляє: «І досі ні до кого не дійшло,що те,що чиниться на Донбасі,має причиною не стільки злі помисли Путіна,скільки відсутність української перш за все культурної ідентифікації значної частини населення Донбасу. Причому інколи не залежить від етнічного походження чи мови – нещодавно ліквідований лідер одного з бандформувань Мозговий був з крові і кості українець та ще й мовою виспівував неабияк. А от щодо ідентифікації – то «конечно русский».

На переконання аналітика,суть проблем – у тому,що у нас традиційно культура вторинна – вона з є цариною,де можна «економити». Він вважає,що «совєтчина відтворюється і сьогодні. І це головна причина стагнації культурних стратегій у вкотре post-Майданній Україні». А відтак нагадує,що тоталітарні країни «використовують культуру для «формування» ментальності,політичних поглядів як свої громадян (Третій Райх,Північна Корея),так і громадян іноземних (сучасна Росія Путіна,яка прикриваючись Петром Чайковським та Валєрієм Ґерґієвим пробує втягнути весь світ у Третю світову війну). В таких авторитарних країнах культура є інструментом,широко використовується у пропаганді і навіть політичній маніпуляції (ну як країну Достоєвського/Чехова чи Ґете/Шиллера можна вважати варварською)».

Натомість,зазначає Возняк,«Україна успадкувала від УССР клієнтистське Міністерство культури. Це був і є розподільник,який ділить ресурси між інституціями культури. А де щось ділиться,там і уділяється. Там і усушка,утруска,фаворитизм,утискання неугодних,політичне маніпулювання – одним словом – корупція».

«Провокувавння на провокацію»

Кремль не проти за допомогою Придністров`я налякати ЄС і одночасно спробувати переконати Брюссель у неадекватності української влади. Так вважає політолог,постійний учасник німецько-російського форуму «Петербурзький діалог» і російсько-польського експертного дискусійного клубу PL-RU Іван Преображенський у своїй аналітичній розвідці «Хто і навіщо «розігріває» Придністров`я» (див. «DW»). Він зазначає,що «російські експерти і дружні їм політики в Придністров`ї та в Україні одноголосно повторюють продиктовані з Кремля пропагандистські тези: Придністров`я вже місяць у блокаді,а там,нібито,160 тисяч російських громадян,яких треба захищати». Намагаючись зрозуміти,навіщо Москва хоче «розігрівати» цей заморожений конфлікт,аналітик називає кілька причин: «Перша – це боротьба за владу кланів усередині Придністров`я і їх московських покровителів. Для зміни влади в ПМР треба спочатку ґрунтовно розгойдати ситуацію. Друга – самопіар окремих російських керівників,зокрема,віце-прем`єра Дмитра Рогозіна…Третя причина: прагнення «партії війни» в Москві довести,що не вона спровокувала блокаду Придністров`я». Але,як підкреслює Іван Преображенський,«головна і стратегічна причина: це бажання скувати неясною загрозою всі сили в регіоні,включаючи Євросоюз,членом якого є сусідня з Молдовою Румунія. В ідеалі Кремль не відмовився б зіштовхнути в Придністров`ї інтереси України та ЄС. І,зрозуміло,відвернути увагу від Донбасу так само,як захоплення Слов`янська відволікло всіх від приєднання Криму до Росії».

Він нагадує,що «провокування на провокацію – старий,але від того не менш ефективний прийом. Україна боїться удару в тил з боку Придністров`я і встановлює на кордоні із самопроголошеною республікою наметові містечка з військовими? Відмінно. Ми готові оборонятися,відповідають їй у Тирасполі. А московські коментатори додають: захищаючи наших співгромадян у Придністров`ї,ми готові дійти до Одеси». Експерт вважає,що ескалація напруги відбувається на фоні втоми Євросоюзу від нерозв`язної української кризи. продовжить накопичуватися. Відтак Преображенський підкреслює: «Придністров`я,де багато оборонних заводів,отримає моральне право на новий виток мілітаризації. А це надовго завадить реалізації проектів з інтеграції Молдови з ЄС. Зрештою,Україна опиниться затиснутою між воюючими бойовиками з Придністров`я (з одного боку) та «ЛНР» та «ДНР» (з іншого),що різко підвищить можливості Росії впливати на внутрішньоукраїнську політику.Ну,а те,що тисячі російських громадян у Придністров`ї через посилення блокади змушені будуть затягнути паски,стратегів «русского мира» не хвилює – діди в постолах воювали».

«…зайняли відверту позицію вмиротворення агресора»

«Лобова атака,розпочата донецькими сепаратистами на Мар`їнку напередодні зустрічі «сімки»,мала несподіваний наслідок – Хейді Тальявіні,спецпредставника ОБСЄ в Україні,нарешті відправили у відставку,- констатує Юлія Латиніна («Новая газета»). А відтак дає зрозуміти,як і чиї насправді інтереси відстоювала п. Тальявіні як під сам російської агресії проти Грузії,так і під час війни проти України. Експерт зокрема нагадує,що в першому випадку «доповідь комісії був новим словом у світовій юриспруденції. Перед комісією стояло завдання відповісти на питання,хто почав війну. Комісія надійшла надзвичайно об`єктивно. «Росіяни стверджують,що війну розпочали грузини,а грузини – що росіяни»,- сказала вона,- а хто правий,ми не знаємо». Комісія Тальявіні – це була,звичайно,ганьба. Це був холодний душ для всіх російських журналістів,які ризикували своїми життями,відстоюючи правду про російсько-грузинську війну,і раптом побачили,що кадрові євробюрократи,які нічим не ризикують,раптом зайняли відверту позицію умиротворення агресора. І,звичайно,це була велика перемога для Кремля». На переконання Латиніної,«не будь комісії Тальявіні – можливо,не було б і Донбасу». Правда,вона резюмує на далекій від оптимізму ноті: «Євробюрократія ніколи не здає своїх,і ми ніколи не дізнаємося,чому саме комісія Тальявіні написала свій дивний звіт про російсько-грузинську війну,і чому… не виявила присутності Росії в Україні».

«…є неприпустимою розкішшю»

Політолог Євген Магда вважає,що в Росії до боротьби з Україною ставляться поблажливо. «Більше того,переконаний він,- під час підготовки до дестабілізації ситуації на сході нашої держави там навіть вивчали досвід перетворення бойовиків на політичних персонажів чи взаємодії політичного та бойового крила організацій. Події на Піренеях та в Північній Ірландії,зокрема,дали багато інформації для роздумів» (посилаємось на «Експресо»). Він констатує,що навіть експрес-аналіз політичної поведінки персонажів так званих лідерів так званих «ДНР» і «ЛНР» дозволяє засвідчити,що схід України був інфікований сепаратизмом штучно та цілеспрямовано. Тому експерт наголошує,що «жодні пропозиції сепаратистів стосовно Конституції України чи статуту окремо взятого ТОВ у будь-якому з українських міст не вартують часу для їх вивчення. Ці декларації – ніщо інше,як димова завіса від Кремля,який зараз визначається з форматом чергового протистояння на Донбасі. Визначається цинічно,оскільки реакція міжнародної спільноти на дії Росії,як довів саміт «Великої сімки»,залишається негативною та може обернутися посиленням санкцій». Магда нагадує: «Володимир Путін та Сергій Лавров тим часом продовжують виспівувати «почуйте Донбас на прямих переговорах Києва з Донецьком та Луганськом». Їхня пісня і не гарна,і не нова. Її завзяте виконання свідчить хіба що про наполегливе прагнення російського керівництва сховатися за спинами власних маріонеток,яких вони утримують та нацьковують на Україну. Тому навіть найменша реакція на політично-конституційні фантазії сепаратистів є неприпустимою розкішшю в ситуації,що склалася… Будь-які їхні слова – це лише переспів кремлівської методички».

Тож сподівання,що «замороження Росією конфлікту на Донбасі не матиме суттєвого впливу на внутріукраїнські процеси,навряд чи виправдані. Саме «Лугандонія» (скористаюся терміном Юрія Луценка) якраз і ставатиме суттєвим фактором дестабілізації ситуації в Україні у контексті кремлівської стратегії «Русского мира». Навіть якщо на буде запущено в дію «придністровський сценарій.

Тому наразі важко стверджувати,що й процес змін до Конституції в частині децентралізації відбуватиметься відносно безболісно. З цього приводу відверто висловився Голова Верховної Ради України,голова Конституційної комісії Володимир Гройсман,зазначивши,що вже цього тижня «ми повинні фіналізувати хоч який-небудь варіант,щоб винести на Конституційну комісію,і Конституційна комісія буде визначатися».

Про низку прогнозованих і непрогнозованих викликів намагалися,інформуючи про перебіг подій,попередити і ЗМІ: «Зростає загроза «диверсійно-терористичної війни» в тилах сил АТО – Тимчук» (УНІАН),«Аваков – Кіхтенку: У чергу,сучі діти» («УП»),«Штати хочуть посилити українську демократію – Обама» («Ракурс»),«На палаючій нафтобазі цілих цистерн вже немає,пожежі таких масштабів в Україні не було з 60-х років» (УНІАН),«Угода з дияволом: Путін втрачає контроль над своєю війною – The New York Times» («Обозреватель»),«У США не знають,чого очікувати від Путіна за межами України» ( «Контракты»),«Про успішність Росії можна говорити у минулому часі,- політолог» («24»),«Використання Росією права вето підриває легітимність Радбезу ООН – Пауер» («ДТ»),«Україна не отримає американські ПЗРК – рішення Конгресу» («Газета по-українськи»),«Турчинов: Росія готується до вторгнення в Україну» («Гордон»),«Генштаб: ЗСУ контролюють ситуацію,готові до будь-якого сценарію» («УП»)…

А тим часом,триває літо-2015. При цьому аналітиків чомусь цікавлять не стільки перипетії його перебігу (з вірогідністю чи неможливістю трагедій у стилі «іловайського казана»),скільки те,якою виявиться «золота осінь». Волинянка Альона Гетьманчук,яку як політолога поважає Європа,що «гаряче перемир’я триватиме,розплескуючи військові й політичні диверсії вглиб української території. Тож розслаблятися чи розчаровуватися не час» («УП»).

При цьому,цілком вірогідно,небезпідставні й побоювання,висловлені в «Тижні» економістом Дункан Літч: «Децентралізація,хоч би яка корисна вона була в довгостроковій перспективі,зараз,швидше за все,стане фактором,що відволікатиме від невідкладного завдання – побудови сильної об`єднавчої влади,яка покаже,що здатна відремонтувати фізичний та інституційний фундамент країни,котрий довго перебував на межі колапсу,а відтак здобути довіру українського народу. У гіршому разі наслідки цього процесу взагалі виявляться протилежними».

Політологи,навіть відстоюючи протилежні позиції,одностайні в тому,що Україну очікує складна осінь. Та її «преамбулою»,безумовно,стане вже літо-2015. При цьому «правила гри» будуть запрограмовані ще до 17 липня – дня,коли завершить свою роботу поточна сесія Верховної Ради восьмого скликання. Однак викликів,звичайно,набагато більше за очікувані,ніж ті,про які попереджують найбільш обізнані аналітики. Будьмо!