Політичній та бізнесовій еліті довелося визначатися, з ким вона – з Україною чи з Кремлем. Так стверджує політолог  Михайло Басараб. Про це він написав у «Газеті по-українськи».

На думку Михайла Басараба, до 2014 року вплив на Україну з боку російських спецслужб і російського капіталу був визначальним. Він зазначає, що  «цей вплив залишається істотним і сьогодні, але він значно менший. Євромайдан був зламною точкою. Політичним гравцям та крупному українському капіталу довелося визначатися, з ким вони – з Україною чи з Кремлем. Нові обставини нарешті дозволили відверті запитання і вимагали однозначних відповідей. Під час Революції, яка стала початком збройного протистояння нашої країни та РФ, сформувалася нова Україна, нові політичні реалії. Відтоді було ухвалено низку рішень, важливих для становлення української державності».

Басараб переконаний: «Найголовнішим є те, що вперше за роки незалежності українська влада спромоглася на відкритий збройний опір російському агресору. Москва завжди провадила експансіоністську політику щодо нашої країни. Епізоди майже збройної агресії Росії були 1992-го, 2003-го – інциденти навколо острова Тузла. 2006-го – напади на американських військових у Криму. Сюди ж належать регулярні «газові війни». Усі 27 років росіяни хотіли знесилити і поглинути нас. Зараз ми вперше відповідаємо їм зброєю».

По-друге, підкреслює політолог, ми відмовилися від російського газу, тому РФ не не може застосовувати до нас газовий шантаж. По-третє, стала реальністю зона вільної торгівлі з Європейським Союзом і Канадою. По-четверте, безвізовий режим допомагає  далі інтегрувати Україну в західний світ. І, нарешті, по-п’яте, зазначає Басараб, «позитивні наслідки матиме комплекс законів, які захищають і підтримують українську мову в медіа, кіноіндустрію, книгодрукування. Вони допоможуть збільшити частку україномовного ефіру на телебаченні та радіо, формувати нове українське кіно. Це надважливо, бо Кремль завжди використовував медіа й культурні проекти як зброю для поширення «русского міра» і брутальної кремлівської пропаганди».