Як нагадує Сергій Рахманін,«кожен із можливих сценаріїв (заморожування конфлікту,фактичне надання ОРДЛО автономії,визнання неконтрольованих територій окупованими,активна наступальна операція чи продовження «війни на виснаження») передбачав проведення різного роду комплексних заходів,залученими в які мали стати всі державні інститути — від Кабінету міністрів і Ради національної безпеки до профільних парламентських комітетів і окремих відомств». Однак,на його думку,«нічого так і не було зроблено. Лише через два роки після початку війни в центральному органі виконавчої влади з`явилися високопосадовці,безпосередньо відповідальні за вирішення безлічі різнопланових проблем,які стосуються АТО й Донбасу. І наскільки успішною буде їхня діяльність,ще тільки належить вияснити».
За версією аналітика,Президент «Петро Порошенко усвідомлює,наскільки болісними для його репутації будуть амністія бойовиків і фактична легалізація бандитського режиму ОРДЛО. Він розуміє,що після проведення виборів та надання «особливого статусу» йому буде значно важче розраховувати на конкретну допомогу з боку Заходу. Він сподівається,що з новим керівництвом США,Франції і,можливо,Німеччини йому вдасться вибудувати нову лінію відносин,яка дозволить активніше протидіяти Росії. Але реалії такі,що нові правителі США,Франції та Німеччини можуть виявитися значно лояльнішими до Кремля. Глава української держави сподівається,що США,і навіть ЄС (де кількість держав,що виступають за зближення з Росією,неухильно зростає) не ризикнуть відмовитися від санкцій стосовно РФ,тим більше що Росія,як і раніше,не відмовляється від різких рухів».
Але відтак він уточнює,що «сподівання на зовнішні сили та сприятливі обставини – марна річ без зміцнення реальної влади всередині країни. Причому йдеться не про владу Президента,а про українську владу. Фактична відсутність якої відчувається не тільки в ОРДЛО,і не тільки на Донбасі загалом. Чи не щодня збільшується кількість тих,для кого нинішня влада або так і не стала своєю,або перестає нею бути».
Серргій Рахманін зазначає: «Українська держава день у день відчутно втрачає керованість,поки її керівники захоплено міряються рейтингами і ділять потоки. Хоч як цинічно це прозвучить,але зміцнення влади зараз є навіть нагальнішим завданням,ніж активно рекламовані,однак так і не проведені реформи. Зовні потужний апарат придушення,яким є держава,жахливо безпорадний перед заповзятливими шахраями,агресивними рейдерами,продажними суддями,безкарними місцевими князьками та озброєними бандитами. До того ж зброї на руках виявляється дедалі більше,а реальної влади в руках тих,хто нею формально наділений,дедалі менше».
Над такими реаліями,радить аналітик,офіційному Києву слід добряче замислитися,незалежно від того,чим закінчиться офіційний процес у Мінську. А наостанок резюмує: «Влада досягла мало успіхів у «Мінській обороні» і зовсім їх не досягла у визволенні Києва. Визволенні від розрухи,дурості й непрофесіоналізму. Що часом межує зі зрадою».