Коли згадуєш «Веселі,брате,часи настали» – улюблену пісню Президента Петра Порошенка,неодмінно на цей спогад накладаються Вакарчукові образні констатації на реалії. Ворог,знявши маски,йде відверто в наступ у стилі,здавалося б,давно проминулих часів. Показово спалюються українські державні прапори у Польщі та в Росії,триває війна у буквальному розумінні на Сході нашої країни та зусібіч набирають розмаху інформаційні масовані атаки. При цьому,навіть українські начебто люстровані структури стають знаряддям системної українофобської стратегії. Секретар РНБО Олександр Турчинов,висловлюючись про відеодопит колишнього Президента України Віктора Януковича,підкреслював (див. «Інтерфакс-Україна»),що «український суд повинен служити Україні та її законам,а не працювати масовкою в сценарії російських спецслужб». А Рефат Чубаров,народний депутат,один із лідерів кримськотатарського народу,попереджає (див. «112 Україна»),що «російська пропаганда вже готується максимально використовувати все,що скаже Янукович проти України… Мені здається,що це один з фрагментів цілісної інформаційної кампанії проти України,яка насувається на нашу країну».
 
Те,що на ідеали Майдану,які «зцементовували» засади політичного українства,ведеться системний наступ,засвідчують і події на місцевому рівні. У тому числі й так показово-цинічно,коли в Луцьку минулого тижня вогнем було знищено частину стели Героїв. Тут,очевидно,йдеться не про самозапалювання від залишених лампадок,а про показову акцію ворога.
 
Посилюється й наступ з боку українофобів,які репрезентують себе як духовні лідери,а насправді формулюють оновлену рятівну імперську концепцію «Русского мира» для Кремля. Для цього як слушну нагоду Московський патріарх Кирил,обцілований Путіним і проросійськими главами православних Церков,використав свято свого 70-річчя. Якщо його господар-глава держави/наддержави задіює збройні сили,загарбуючи територію України,вбиваючи українців і говорячи про цьому «мы в общем-то один народ»,то «равноапостольный Кирилл» (як свого часу сам нарік себе в Києві на Володимирській гірці) перекреслює перспективу України на свою духовну територію: «Наша церква ніколи не залишить у біді своїх побратимів в Україні і не відмовиться від них. Ми ніколи не погодимося на зміну священних канонічних кордонів нашої церкви,бо Київ – це духовна колиска Святої Русі,як для Грузії Мцхета або Косово для Сербії».
 
Отака любов до «брата». За цю «любов» Україна заплатила надто дорогу ціну (у тому числі – й мільйонами невинно убієнних під час голодоморів,пам’ять про яких вшановувалася минулого тижня). За таку «любов» нині на фронті гинуть кращі з кращих синів України. При цьому зупиняючи путіно-гундяєвське,ядерно-православне воїнство (орду) від «визвольного» походу на Захід. Натомість останній (передовсім йдеться про сусідів нашої держави),час від часу,а віднедавна системно стає знаряддям Кремля в антиукраїнській стратегії.
 
Тож спробуймо наразі подумки перегорнути кілька сторінок тижня,що встиг стати надбанням історії,аби розуміти,з якими викликами не вдасться розминутися.
 
«Країна на правильному шляху»
 
На цьому сьогодні наголосив Президент України Петро Порошенко,виступаючи на урочистому заході з нагоди Дня Гідності та Свободи. Він,звертаючись до співгромадян,нагадав,що три роки тому «історичний Майдан отримав назву Європейський. А Революція Гідності підвела риску і під російсько-радянським минулим,і під пострадянським періодом. Вона встановила чітку демаркаційну лінію і в просторі,і в часі. Позначила виразний кордон,який відділяє і віддаляє наш українській,європейський світ від їхнього «русского мира» (тут і далі посилаємося на офіційне інтернет-представництво Глави держави). А відтак підкреслив: «За три роки після Євромайдану ми зазнали болючих випробувань. Ми втратили найкращих. Ми пережили чимало розчарувань. Але через те,що знаємо – країна на правильному шляху,у нас ніколи не опускалися і не опускаються руки. Віра й надія міцнішають,мудрість стає глибшою. А набутий досвід гартує і не залишає сумнівів в нашій з вами перемозі. Сьогодні Україна та Європа значно ближчі одна до одної,ніж три роки тому. Це означає,що плани й вимоги Євромайдану втілюються в життя».
 
Петро Порошенко констатував,що вже зараз «частка Європейського Союзу в нашій зовнішній торгівлі складає 41%. Ринок ЄС потроху починає компенсувати той колосальний удар по українській економіці,соціальній сфері та рівню життя,який завдала нам Росія тим,що розпочала війну,і в рамках гібридної війни закрила доступ українським товарам на свій ринок і блокувала транзит в інші країни».
 
Глава держави нагадав,що сучасна стратегія України «має не лише зовнішній вектор,але й вимір внутрішньої європеїзації. Євромайдан,Революція Гідності повернули нас до парламентсько-президентської моделі влади,демократизували і європеїзували нашу політичну систему. За три роки проведено три чесних,прозорих виборчих кампанії. В середньому – по одній на рік,хоча дехто у нас вважає,що треба ще частіше,ще виборів не вистачає». Він констатував: «В умовах зовнішньої агресії я не поступився тиску і не пішов на впровадження військового стану. Такий крок істотно посилив би повноваження Президента як Верховного Головнокомандувача,але я думав не про себе,а про країну,про необхідність зберегти і зміцнити все те,що є ознакою європейської культури – систему стримувань і противаг,політичну конкуренцію,права й свободи українських громадян,насамперед – свободу слова. Вражаючим є прогрес у розвитку громадянського суспільства. Волонтери й активісти своїми діями не лише зміцнюють українців як політичну націю. Вони виконують і важливу функцію вартових демократії. Влада на всіх рівнях відчуває потужний громадський контроль за собою і адекватно реагує на ключові зауваження». Він також висловив упевненість,що незабаром ефективність українських економічних реформ відчуватиме більша і більша кількість людей,і підвищення рівня життя вже стоїть на порядку денному. «Ще раз і ще раз наголошую: все буде гаразд,якщо ми з вами не дозволимо окремим політиканам обнулити результат,досягнутий такою дорогою ціною»,- резюмував Президент. А після цього підкреслив,що «властиве будь-якій демократичній системі змагання влади,змагання з опозицією,не повинне виливатися у внутрішню війну – війну без правил,яка послаблювала б країну перед зовнішньої загрозою. Що каламутніша вода,то більше шансів,що ворог ловитиме в ній свою рибу». Петро Порошенко,нагадавши,що весною ми будемо відзначати сто років початку Української національної революції минулого століття,ще раз наголосив: «Долаючи величезний політичний,військовий,економічний спротив з боку російського агресора,нове українське суспільство наполегливо і невпинно будує власний європейський дім».
 
«Нас чекатиме ще одне випробування на незалежність»
 
В Європі відбудуться зміни,від яких може ускладнитися ситуація в Україні. Про це в аналітичній розвідці «Європейські перегони» (див. «День») попереджає аналітик Євген Середа. Зокрема,він зазначає,що у Франції,за результатами виборів (голосування 23 квітня та 7 травня наступного року) президентом стане Франсуа Фійон або Ален Жюппе,які зорієнтовані на проросійський курс. Аналітик висловлює сумнів,що Ангела Меркель учетверте стане канцлером Німеччини.«Але хто б не прийшов до влади через рік у Німеччині та через півроку у Франції,і яку б позицію щодо Росії та України не зайняла нова адміністрація президента США,слід враховувати різні варіанти розвитку подій»,- попереджає Середа.
 
Зокрема,нагадує він,«західна підтримка,яка стала за останні 2,5 роки невід`ємною частиною української боротьби за державне існування та цілісність,у найближчому майбутньому може тенденційно втрачати свою єдність і стійкість. І якщо ситуація йтиме в цьому напрямку,нас чекатиме ще одне випробування на незалежність. Можливо,навіть більш доленосне,ніж теперішнє».
 
«Ми увійшли в період непередбачуваності»
 
Так вважає,аналізуючи ситуацію,що складається у світі після перемоги Трампа,дипломат,колишній міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт (див. «Новое время»). Ошелешений світ мусить змиритися з тим,як обрання Дональда Трампа 45?м президентом Сполучених Штатів Америки вплине на світову стабільність найближчими роками. Наголошуючи на цьому,Карл Білдт резюмує,що вже зараз «авторитарні лідери можуть зітхнути з полегшенням. Тепер вони не матимуть вислуховувати від Сполучених Штатів суворі слова про презирство їхніх режимів до свободи і прав людини. Відтепер замість бажання зробити світ безпечним для демократії США стануть просувати ідею «Америка перш за все». У російських і китайських коридорах влади напевно вже радіють цій зміни у зовнішній політиці Штатів».
 
Загалом,на думку експерта,«стратегія майбутнього американського президента у зовнішній політиці заснована на непередбачуваності». Він зауважує: «Трамп може надто пізно зрозуміти,що розколота Європа означає менш стабільну Європу і що противники США охоче скористаються цим розколом. Росія,наприклад,особливо намагається послабити ЄС і змінити правила гри в Європі. Президент РФ Володимир Путін зараз,можливо,вважає Трампа новим партнером у своєму ревізіоністському проекті. Але може в цьому помилитися».
 
А відтак наголошує,що після перемоги Трампа «ми увійшли в період непередбачуваності та нестабільності. Глобальних викликів все більше,а сформований після Другої світової війни світовий лад під загрозою. І обрання мільярдера лише посилило ці тривожні тенденції».
 
«Не треба бомбити міста. Вони це зроблять самі»
 
На думку Оксани Забужко (див. «Еспресо.TV»),нинішню,як і будь-яку війну,можна було передбачити,попередити,але «ніхто не слухає тих,хто передбачає,застерігає,попереджає. Тільки заднім числом всі реагують. Це була маргіналія,нішеві речі,на які ніхто не зважав. При тому,що це пророцтво було елементарне. Це просто нормальне якісне прогнозування. Так само і з текстами Лесі Українки. Все,що вона писала,– її свідчення,її листи,твори – це передчуття Першої світової війни. Вона навіть чітко визначила зони турбулентності на найближчі 100 років: Балкани і Кавказ» .Письменниця-інтелектуалка нагадує,що були,скажімо,такі люди,як Ален Безансон у Франції,який весь час кричав і застерігав,чи Едвард Лукас,якого ославили ексцентричним типом,про план Путіна,про агресивну політику Кремля. «У 2009-му було вже все абсолютно ясно. Починаючи з 2006 року,я чітко бачила,як Україну на Заході презентують через російський меседж у західних ЗМІ,нібито Україну поділено надвоє,- констатує Забужко. – Громадська думка Заходу готувалася до того,що Україна – це штучне утворення,воно обов?язково має розпастися. І це були 10 років інформаційної атаки!».
 
Письменниця зауважує,що «Україна була посаджена на російську сміттярку: що з Москви не сказали,того і не знаємо. І ця інформаційна ізоляція – це і є інформаційна війна. Територія повністю підконтрольна Росії. Якась Маша Столярова чи Ігор Шувалов визначають,що українській публіці годиться знати,а що – ні… Людей лоботомізують,з них роблять ідіотів,готують як овець на заклання. І що ти можеш зробити».
 
Роздумуючи про специфіку сучасної війни,Забужко підкреслює: «В епоху глобалізації і інформаційного суспільства вже не треба посилати великих армій,щоб завоювати ресурси. Цілком досить поставити на телевізор цілі країни,і міста,і регіони будуть нищити себе самі… Зараз,коли у Криму люди виходять на якісь протести,а ці путінські цербери їх заганяють,вони кричать на них «бандери». У людей в голові настільки вивернута картина світу,що вони вперто вірять в якусь свою ідеальну Росію. Ці нещасні люди в третьому поколінні асоціюють себе з вимріяною Росією,вони загублені в часі. І коли ця сама Росія до них приходить,вони її не впізнають. Вона їм робить щось погане,а погане,як їм сказали,- це бандери. Тож на цих самих російських поліціянтів,які акуратно їх прикладають і в воронки кидають,вони кричать бандери. Назвіть це божевіллям,шизофренією,але саме це воно і є: вам спершу «хакають» мозок,а після цього з вами можна робити що завгодно. Вже не треба бомбити міста авіацією. Вони все зроблять самі. Саме ця дезорієнтація є наслідком інформаційної війни,яка економить ресурси на гарячу».
 
Аналітик звертає увагу на проблему «відсутності української політики. Люди,які називаються політиками,у нас,в переважній більшості,такими не є. Бо політика як мистецтво управління суспільством,як менеджмент країни їх цікавить найменше. Вони не є політиками в словниковому значенні. Україні потрібні політики,які би мислили державницьки,стратегічно».
 
«Саме це є ключовим фактором»
 
Наступний рік буде складним у політичному сенсі та принесе багато невтішних новин. Так вважає Костянтин Єлісєєв,заступник голови Адміністрації Президента України (посилаємося на «РБК-Україна»). Він,аналізуючи сучасні політичні реалії,висловився і щодо цілей,які переслідує РФ. «По-перше,у короткостроковій перспективі Росія хоче тримати на Донбасі так звану «контрольовану ескалацію»,- зазначає Костянтин Єлісєв. – Друга їх мета середньострокового плану – запустити в Україні маховик федералізації з тим,щоб в подальшому розчленити та зрештою розвалити нашу країну». А відтак нагадує,що «довготермінова мета,думаю,що це не секрет,ґрунтується на відомій фразі президента Росії про те,що найбільшою трагедією ХХ століття був розпад Радянського Союзу. Помітьте,не Перша світова,не Друга світова війна,а саме розпад Радянського Союзу. Звичайно,ця мета залишається – відновити в тій чи іншій формі новий Радянський Союз і Україна тут є найбільш «ласим шматком».
 
У той же час,заступник голови Адміністрації Президента попереджає,«що наступний рік принесе багато невтішних новин. Ми побачимо абсолютно нову Європу. Я хотів би звернути увагу на президентські вибори у Франції та Австрії,вибори у Нідерландах та Німеччині,конституційний референдум в Італії. Це сигнал всім політикам в Україні – давайте не забувати,що ситуація навколо України змінюється,Європа буде вже не така,яка була ще декілька років тому. Давайте об’єднуватись,консолідуватися і робити Україну як історію успіху. Чим успішнішими ми будемо в наших реформах,тим потужнішою буде підтримка ззовні та тим ефективніше ми зможемо протистояти несприятливим політичним чинникам навколо нашої держави. По-друге,Молдова. Ми передали молдовському новообраному президентові чіткий сигнал,де поставили питання залежності розвитку добросусідських двосторонніх відносин від визнання ним територіальної цілісності України,включаючи належність Криму».
 
Він також висловився щодо погіршення відносин між Києвом і Варшавою. Єлісєєв зазначив,що «у нас з Польщею було,є і залишається не просто стратегічне партнерство,а стратегічне братерство. І прикладом цього став історичний візит Президента Польщі до України з нагоди відзначення 25-ї річниці незалежності України. То був надпотужний сигнал… Я думаю,що проти наших відносин робляться певні провокації і потім ці провокації підхоплюються недалекоглядними політиками,як з одного,так і з іншого боку. Саме це є ключовим фактором,з яким ми маємо спільно боротися,і саме про це йшлося під час приватних бесід між нашими президентами. Ми наразі готуємо офіційний візит Президента України до Польщі,який планується на 2-3 грудня цього року. Відзначатимемо 25-ту річницю відновлення дипломатичних відносин».
 
«…готуватися до найгіршого»
 
Україна де-факто втратила головного союзника. Так вважає Олександр Мотиль,професор політології Ратгерського університету США. Він висловлює вкрай песимістичний прогноз подальшого розвитку подій (посилаємося на «Новое время»). На думку Мотиля,«порада президента Барака Обами світу «не чекати найгіршого» від Дональда Трампа,можливо,застосовна до країн,чиїм екзистенціальним інтересам політика новообраного президента не завдасть шкоди,але ті,кому загрожує російське вторгнення,повинні чекати найгіршого і готуватися до найгіршого».
 
Наразі,зазначає він,ніхто не знає,яку лінію в зовнішній політиці обере адміністрація Трампа,«але його цілковите презирство до Євросоюзу,НАТО,НАФТА,СОТ,міжнародного права та возвеличення інтересів Америки дозволяють припустити,що в кращому випадку він буде байдужий до агресії Росії у Східній Європі; у гіршому випадку він може навіть посприяти їй,заохотивши РФ в її прагненні встановити свою сферу впливу». А відтак уточнює,що «країни Балтії найбільш уразливі до повного захоплення,оскільки їм бракує військової сили для протистояння Росії,і без американської підтримки НАТО не зможуть розраховувати на те,що в разі нападу РФ Альянс втрутиться. Їх єдина надія – приготуватися до тривалої окупації і підпільного опору на зразок антиросійських націоналістичних рухів,що діяли в країнах Балтії після Другої світової». Після Балтії,констатує експерт,Білорусь – наступна за вразливістю.
 
«Україна найменш вразлива до традиційної атаки,оскільки тривала війна з Росією дозволила Києву створити серйозну армію,яка показала себе в боях на Донбасі,- зауважує Мотиль. – Справжня вразливість України лежить швидше в політичній сфері,а не у військовій. Уявіть собі,що Путін і Трамп укладають угоду: США визнають російську анексію Криму,а натомість Росія виводить свої війська з окупованої частини Донбасу і перестає підтримувати цю територію економічно,тим самим передаючи виснажену територію,злиденне й озлоблене населення,а також десятки тисяч добре озброєних сепаратистів Україні. Києву буде непросто відмовитися від такої угоди,оскільки повернення окупованого Донбасу – ключова тема української риторики з 2014 року».
 
Професор зауважує,що «українцям потрібен план Б на випадок,якщо Путін спробує перетворити окупований Донбас на троянського коня». На його думку,«Європа (або те,що від неї залишилося в трампістському світі),повинна зрозуміти,що за рік-два російські танки можуть опинитися біля східних кордонів ЄС,хвилі зневірених біженців зі Східної Європи будуть шукати захисту на території Євросоюзу,а Росія,роздута у військовому плані і слабка в економічному,буде на грані розпаду».
 
«Але це в перспективі…»
 
Українська трагідрама може ускладнитися й внутріполітичними процесами,пов’язаними з переформатуванням політичних сил,які спробують упіймати «свою золоту рибку» (скористаємося вище зазначеною констатацією Президента Петра Порошенка). У цьому напрямі,цілком можливо,доведеться працювати й «Руху нових сил» Михайла Саакашвілі. Екс-голова Одеської ОДА,колишній Президент Грузії відверто зізнається (див. «Апостроф»): «Ми розпочинаємо кардинальну зміну влади в країні». Навряд чи така гра узгоджена з чинним Главою держави. На думку політичного експерта Руслана Бортника,у нового політичного проекту Саакашвілі є всі шанси мати політичний успіх в Україні та стати парламентською партією. «Незважаючи на те,що обидва його політичних проекти – «Рух за очищення» і «Хвиля» – не показували високих рейтингів,все ж у самого Саакашвілі хороші показники,рейтинг довіри до нього хоч і впав у два з половиною рази,але на сьогодні близько 20% українців підтримують і довіряють йому,і як мінімум,половину цієї довіри можна перетворити в електоральні голоси. Тому я вважаю,що і в Саакашвілі,і в його політичної сили,є непогані шанси для того,щоб в майбутньому стати парламентською партією. Але це в перспективі — на півроку,рік».
 
У той же час,Бортник підкреслює,що «Саакашвілі перебуває в одному і тому самому полі,що й «Блок Петра Порошенка»,тому він дуже небезпечний для Президента,він буде відбирати рейтинги у БПП і особисто в Президента. Але я не дуже вірю,що Саакашвілі дозволять це зробити. Все ж я думаю,що будь-якого роду дискредитуючої інформації щодо Саакашвілі при владі вистачає,і я не виключаю,що як інструмент боротьби може бути застосована не тільки інформаційна дискредитація,а й те саме позбавлення його громадянства,тому що процедура надання йому громадянства,скоріше за все,була реалізована з серйозними юридичними помилками».
 
Натомість старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Анатолій Октисюк нагадує: «Саакашвілі – людина досить популістська,а його робота в Одесі не привела до реальних результатів. План зробити з неї другий Батумі,як він обіцяв,- фактично провалився. Нічого не зроблено. І я думаю,що результат роботи партії Саакашвілі в Раді буде таким самим,як і в Одесі. Але варто сказати,що в нього амбіцій більше,ніж просто бути в Раді. Він хоче бачити себе на більшій посаді,можливо,навіть прем`єр-міністром або ще кимось. Але я думаю,ці кавалерійські наскоки,ця критика всіх і вся ні до чого не приведе».
 
Те,що Україну затопить дев’ятий вал популізму політиків,які мають ресурси і шанси стати «черговими Сусаніними»,далеко не найвизначальніше випробування. Адже держава і суспільство живуть в умовах найвишуканішої та найцинічнішої війни,яка,де-факто,все відчутніше визначає майбутнє. Можливо,ті політологи,які попереджають,що Україна в особі США вже втратила найбільшого союзника,дещо згущують фарби. Але крах сподівань (в тому числі – щодо безвізового режиму) після минуло тижневого саміту Україна-ЄС,стає ще одним тривожним дзвінком.
 
Тим паче,що,як підкреслив Президент України Петро Порошенко (див. офіційне інтернет-представництво Глави держави),«чітко було наголошено,що Україна свою частину зобов’язань чітко виконала. Останнім підтвердженням цього є рішення 17 листопада,коли Рада ЄС одностайно ухвалила рішення,яким задекларувала політичну волю ЄС та всіх його членів надати Україні безвізовий режим і включила,нарешті,«зелене світло» на цьому шляху». Та й Президент Європейської Ради Дональд Туск наголосив,що «Україна виконала європейські стандарти». Але…
 
Безвізового режиму нема,є обіцянки проводити інтенсивну роботу з Європейським Парламентом щодо пришвидшення цього процесу. Як зазначав Петро Порошенко,«скасування візового режиму з ЄС стане падінням ще одного бар’єру в нашому єдиному цивілізаційному просторі».
 
Наразі ж постають нові бар’єри-перешкоди. На такі складні реалії акцентували увагу й ЗМІ: «Російсько-українська війна була неминучою» («Новое время»),«Ярош домовляється з Порошенком про створення ще однієї армії» («УП»),«Відмова ЄС надати «безвіз» Україні підштовхне Путіна до агресії – Расмуссен» («Тиждень»),«На Донбас заїхав 58-й російський гум конвой» («ЛБ»),«Путін узаконив звання військових з Криму,які зрадили Україну» («24»),«Боровой: пропагандистська кампанія РФ у світі коштує понад $100 млрд в рік» («Гордон»),«Штайнмайер заявив про загрозу війни в Європі» («РБК-Україна»),«Статки українців за рік упали на 19% – CreditSuisse» (ВВС Україна),«Чому ЗМІ клюють на сенсаційні «рейтинги» України в світі?» («УП»),«Оприлюднений рейтинг депутатів за кількістю офшорів» («Соцпортал»),«Два роки Раді: головні досягнення та провали» («Сегодня»)…
 
Згадуючи,що вже виповнилося два роки з моменту,як народні депутати Верховної Ради восьмого скликання вперше зібралися в залі пленарних засідань,мимоволі погоджуєшся з тим,що парламент перебрав на себе роль всеукраїнського політичного театру. Вершиною унікальних «гендерних мордобоїв» у нинішній ВРУ зазвичай називають застосування представником «Народного фронту» Андрієм Тетеруком пляшки для удару по голові обраниці від «Батьківщини» Олександри Кужель. А подією,яку найбільше обговорювали,став конфлікт між екс-прем`єром Арсенієм Яценюком і нардепом від БПП Олегом Барною,який,«вкравши» букет квітів,намагався буквально винести лідера «Народного фронту» на руках з-за парламентської трибуни. Словом,тривав спектакль. З уточненням,що у вітчизняній трагідрамі поки що не йдеться ні про антракт,ні про фінальні акорди.
 
Правда,коли зараз в Україні починають «розхитувати» ситуацію,оцінюючи діяльність чинної ВРУ та вмотивовуючи начебто необхідність дочасних парламентських виборів,ініціатори цих діянь особливої підтримки не відчувають. Зрештою,після е-декларацій і різнопартійної демагогії навіть «раби незрячі»,якщо не починають раптово прозрівати,то керуються острахом,що чергові нові народні обранці можуть виявитися ще гіршими,ніж сьогоднішні чи вчорашні. Та й на кону – доля України як держави.
 
Інше питання,що чого-чого,а права на апатію українцям не дано. Франкова істина «лиш боротись – значить жить» нині не просто актуальна,а рятівна. Будьмо!
 
Автор публікації – Віктор ВЕРБИЧ