Ситін зазначає,що «кроки Заходу щодо України диктуються і будуть диктуватися головним чином одним міркуванням – як ефективно і далеко вона просунеться на шляху реформ,подолання радянського/пострадянської спадщини. Втім,політичний клас України і сам прекрасно знає проблеми своєї країни». А відтак констатує: «Сама ж Росія не виконує ніяких зобов’язань і в буквальному сенсі хизується тим фактом,що їй не можна довіряти. У неї відсутня економіка і скільки-небудь осмислені перспективи. Основою її політики є нескінченний ні на чому не заснований апломб».
 
Саме для демонстрації начебто наявного масштабного потенціалу,підкреслює аналітик,Кремль і намагається використовувати всеможливі згадані майданчики,«з цією метою він проводить спільні військово-морські навчання з Китаєм,прасує килимовими бомбардуваннями територію Сирії,демонструючи готовність вести війну до останнього опозиційного Башару Асаду сирійця,концентрує незабезпечені тиловою інфраструктурою військові армади на кордоні з Україною і Білоруссю,рекламує досягнення імпортозаміщення,укладає контракти на будівництво атомних електростанцій,проводить одне за іншим патріотичні шоу на просторі від Криму до підніжжя кремлівських веж і готується відібрати в України Євробачення».
 
При цьому Ситін зауважує: «Якщо до недавнього часу політика Москви нагадувала дії старої повії,яка нав’язує всім,кому завгодно,свої послуги в боротьбі з терористичною загрозою,то тепер тактика зазнала деяких змін. Відтепер Росія стала нагадувати обтяженого усіма мислимими недугами аристократа без гроша в кишені,який витягує з шафи збережені наряди і намагається справити в суспільстві пристойне враження… При цьому головна надія Москви полягає в тому,щоб дотягнути до 8 листопада. Президентські вибори в США – це їх все! Із завзятістю ігромана вони ставлять на перемогу Дональда Трампа,немов це вирішить всі їхні проблеми».
 
Однак,аналітик попереджає,що «тактика блефу і шантажу,отаке міжнародне шулерство,з легкої руки Москви стає заразливим. Першими усвідомлювати,що «так можна»,стали в Анкарі та Тегерані. На черзі Європейський Союз – як в цілому,так і в особі окремих країн його складових». А тим часом,«Кремль позбавлений ідеології та принципів. Він усім демонструє переваги,хоча б тактичні і тимчасові,такого підходу».
 
На думку експерта,«кращим прикладом підтвердження такої європейської готовності до будь-яких,в тому числі найбезпринципніших операцій,є діяльність Франції та Німеччини в рамках абсолютно мертвонароджених і безперспективних нормандському форматі та Мінських угодах. Прекрасно розуміючи,що їх повне виконання стало б політичним самогубством для української державності,ці країни раз за разом не стільки навіть на догоду Москві,скільки в інтересах виборців,зацікавлених у власному спокої,які сприймають події в Донбасі як далекий локальний громадянський конфлікт,демонструють готовність підтверджувати своїми діями – візитами своїх офіційних представників – саме таке трактування подій».
 
Ситін наголошує: «Західний світ не хоче розуміти,що потурання російській агресії рано чи пізно зробить плацдармом його оборони не степи Східної України,а простори від Вісли до Ельби».