Маніпуляції, інтриги, нехтування законом, підкуп, шантаж — і все це заради того, щоб взяти контроль над містом якраз у той найважчий момент, коли воно втратило обраного більшістю мешканців керівника. За сорок днів після смерті Миколи Ярославовича депутати не спромоглися навіть припинити його повноваження, щоб Верховна Рада могла запустити механізм позачергових виборів міського голови, як це передбачено законом. Натомість ситуативна більшість , яку становлять «УКРОП» і «Батьківщина», до якої приєдналися деякі перебіжчики з «Солідарності» та Радикальної партії, заповзялися за будь-що відсторонити з посади секретаря міської ради Юлію Вусенко й посадити у це крісло свого ставленика. І 15 березня їм вдалося «назбирати» необхідних 24 голоси для відставки Вусенко, а вчора, 21 березня, попри сумнівну легітимність сесії, обрали свого секретаря Ігоря Поліщука, представника «УКРОПу». Тим часом у міському суді зареєстровані до розгляду кілька судових позовів Юлії Вусенко , слухання їх у суді призначено на 24 березня. Ми зустрічалися з Юлією Василівною у понеділок, 20 березня. Вона видавалася на диво спокійною, намагалася жартувати, хоча й передбачала ймовірний розвиток подій…

«У мене таке враження, що деякі депутати взагалі не вникали в юридичний аспект питання»

—І всі ці бої заради ось цього невеличкого кабінету і скромного крісла? — зіронізувала я, бо якось не випадало раніше бувати у секретарському кабінеті міськради. — Як написав хтось у коментарях: «І це такі бої за крісло простої секретарки?» Пересічний лучанин справді цього не розуміє…

—Був такий момент, коли й мене питали: «Ти що, секретарка Романюка?» Звичайно, кажу. Розповіла якось Миколі Ярославовичу, а він: «І що ви таке говорите?» «А хіба не поважно бути секретаркою міського голови, для людей це неабияка посада» — пожартувала. А то сталося так, що у лютому минулого року ми поїхали до Києва і «Самопоміч» вийшла тоді з коаліції. Ми зробили заяву, створили ще один такий орган, як провід, до якого увійшли обласні керівники парторганізацій. От повертаюся у Луцьк і розповідаю Романюку, що створили провід і тепер я стала опозиціонером. «Ну нормально. Поїхала в Київ секретарем ради, а повернулася опозиціонеркою та ще й провідницею!», — сміявся Микола Ярославович. Багато таких моментів було. На жаль, в минулому… Простим людям і справді нецікава та ситуація, що склалася у міській раді. Це мені, як юристу, здається, що всі мали б у цьому розбиратися. Насправді люди не зобов’язані розбиратися. Їх цікавлять абсолютно інші, приземлені речі. Їм цікавіше, що робиться в під’їзді чи біля нього. Якщо не брати глобальних речей. Бо якщо говорити про країну, то громадян найбільше цікавить сьогодні проблема зубожіння та інші соціальні питання, і вже на десятий план відійшла війна. І це страшно, бо раніше проблема війни стояла на першому плані. Сьогодні люди до неї звикли й вона їх навіть не лякає. А у масштабах міста, зводиться все до того, чи тече у мене стеля. Якщо тече і я не ОСББ, то буду знати, хто у мене директор ЖЕКу, а якщо не тече — мене зовсім не цікавить, який ЖЕК обслуговує мій будинок.

Головне, щоб вивозилося сміття, а щоб сніг у дворі прибирали — про це вже й не говориться. Повертаючись до тієї сесії. У мене таке враження, що деякі депутати взагалі не вникали в юридичний аспект питання.

— Тобто вони отримали відповідну вказівку? І для чого за таких розкладів напружувати мізки?

—І це було видно, достатньо переглянути відео. Люди сиділи й чекали моменту, коли просто треба було натиснути кнопки. І це проблема, на жаль, не лише Луцька. Це проблема країни. Коли її виправимо — спрогнозувати не можу.

—І все ж поясніть, як кажуть, на хлопський розум, яку логіку подій передбачає закон у випадку, який стався у Луцьку, коли раптово помирає міський голова? На здоровий глузд все ніби ясно: припиняються повноваження померлого, відповідне рішення надсилається до Верховної Ради і та призначаються дострокові вибори міського голови. І поки чекаємо нових виборів, обов’язки міського голови виконує секретар ради, у конкретному випадку це ви. Що ще?

—У законі прописано, що після того, як помирає міський голова, є 15 днів, щоб повідомити про це Верховну Раду. Повідомлення це необхідне для того, щоб у комітеті проговорити можливість призначення наступних виборів і щоб була прийнята відповідна постанова. Все так і було зроблено. Коли отримали свідоцтво про смерть Миколи Романюка, я, як секретар ради, відправила лист на комітет і до цього листа прикріплено нотаріально завірене свідоцтво про смерть. І цього достатньо. Перед тим, як це зробити, консультувалася і з апаратом Верховної Ради, і з профільним комітетом ВР, брала відпустку і їздила в Київ, розмовляла з тими людьми, які працювали над законом про місцеве самоврядування. Вони сказали, що такого, як сталося в Луцьку, ще не було. На сьогодні від Луцької міської ради для того, щоб призначити вибори, потрібне лише рішення ради про встановлення факту смерті голови. І саме це рішення не хочуть депутати приймати. Перший раз вони просто не вставляли картки, щоб не голосувати. А другий раз частина депутатів не прийшла на сесію. Це все робилося для того, щоб підготуватися і продумати механізм зміни секретаря ради з тієї причини, що секретар виконує обов’язки голови до наступних виборів. З того, що відбувається на сьогодні, зрозуміло, що політичні сили, які змогли сформувати ситуативну більшість, роблять, аби не призначати ці вибори. Вони не зацікавлені, щоб ці вибори відбулися. Я пропонувала політичним опонентам, казала, шановні колеги, я не зацікавлена у затягуванні перевиборів міського голови. Давайте чесно, нормально попрацюємо їх механізм і всі підемо на вибори. Але їм цього не треба було.

—Тобто зміщення вас із посади відбувалося з єдиною метою — відтермінувати вибори?

—Відтермінувати вибори й поставити людину, яка матиме доступ до бюджету міста, до державних коштів і до абсолютно всіх процесів підготовки виборів. Бо я, як секретар ради, виконуючи обов’язки голови, зобов’язана підготувати місто до наступних виборів. І я мала б ті повноваження, які має міський голова.

«Мені болить це як людині, яка усвідомлює, що порушується законодавство в країні після Майдану»

—Чимало журналістів, повернувшись з тієї сесії, де вас «знімали», назвали це жалюгідним видовищем…

—З юридичної точки зору це справді жалюгідне видовище, бо направду я не можу знайти жодного пояснення, чому так зробили, окрім єдиного — затягнути вибори міського голови. Бо якщо є необхідні 24 голоси для зняття секретаря, достатньо було рішення ради покласти переді мною і сказати: «Все, питання закрито. Ось це рішення ради, у вас є 5 днів для його підписання». І все. Спочатку прив’язувала логіку голосування за встановлення факту смерті Романюка і думала, що мене не допускають головувати на сесії, аби це питання не проголосувати. Але у кінцевому результаті вони зняли це питання з розгляду. Але ж вони могли його і так зняти, у них же була більшість у залі! Для чого було завідомо прописувати речі, які порушують Конституцію, будь-які профільні закони, які стосуються місцевого самоврядування — я не розумію. Рішення має бути підписане або міським головою, або секретарем ради. Все. Це норма і її порушувати не можна. А якщо там стоїть інший підпис? Що це?

—Ваші опоненти відшукали статті закону, які ніби дозволяють їм це робити?

—Справді, це є в Законі, але там є вичерпний порядок щодо цих моментів. Перший: якщо сесія скликана самими депутатами, а це не так, бо сесію скликала я. Другий: якщо сесія стосується розгляду електронних петицій. У нас цього не було. Ці варіанти вичерпні й чітко визначені законодавством. Я неодноразово на цьому наголошувала на сесії. І ось тоді, коли я про це говорила, і зробила висновок, що частина депутатів навіть не цікавиться, що ж відбувається насправді. Їм це було нецікаво. Вони сиділи й думали: «Давайте, договоріть швидше і підемо додому». Принаймні так це виглядало. Були депутати, які дуже активно говорили, а інші чекали, що треба зробити, щоб швидше піти. Тому, що юридичне управління міськради дало заключення й частина людей мала б задуматися, що вони порушують закон. Більше того, я озвучила це з трибуни і сказала, що те, що відбувається тут, є незаконним та оголосила перерву, бо формат роботи не передбачений жодним чином у жодному нормативно-правовому акті. Тому я закликала тих людей, які це підтримали, вийти. А вони далі проводили сесію і приймали рішення. І як тепер бути з рішенням про підтримку блокади окупованих територій? Незрозуміло, бо воно так само є незаконним. І ще одне. Той факт, що вони зняли з розгляду третє питання про встановлення факту смерті і свідчить, що люди, які це робили, усвідомлювали, що роблять незаконні дії. Вони мали б проголосувати факт смерті і фактично тим самим отримали б підтвердження того, що впевнені у законності своїх дій. Але цього не зробили. Бо бояться, що якби проголосували факт смерті, автоматично зробили б мене виконуючим обов’язки міського голови. Тобто це такі моменти, які пересічному читачеві й лучанину абсолютно нецікаві.

—Прочитала коментар народного депутата Ігоря Гузя, який дуже толерантно відгукнувся про ці події у Луцькій міській раді…

—Дуже толерантно, як для Ігоря Гузя. Це правда.

—Він вважає, що нічого надзвичайного не трапилося, що все вирішує в раді більшість. Більшість вирішила, що Юлія Вусенко більше не потрібна на посаді секретаря міськради— нічого не вдієш…

—Ви знаєте, я з дитинства знаю Ігоря. І знаючи його активну життєву позицію, мене дуже здивувало те, що він написав сьогодні. З тієї причини, що у Луцьку порушено один із принципів Конституції — принцип безперервності влади. Я поставила до відома про це всі органи державної влади. І буду ще говорити про це й писати. Адже порахуйте, скільки днів у Луцьку немає влади. Чому секретар стає виконуючим обов’язки після голови міста? Тому що мер є обраний людьми і якщо з ним щось стається, не можуть делегувати його функції першому заступникові, оскільки той не обирався виборцями, а є призначеним на посаду. Людина, яка призначена, не може управляти містом. Сьогодні у нас цей принцип порушений, вважайте, вже чотири дні. Це вкрай небезпечно, бо коли в країні йде війна, коли ми живемо в таких складних реаліях, це той дзвіночок, який повинен збудити і правоохоронну систему,і СБУ.

—Виходить, що народний депутат Ігор Гузь не помічає цього? Або закриває очі на ці порушення закону і радить вам йти у Верховну Раду депутатом, бути там ефективним політиком. Тим паче є реальна можливість отримати депутатський мандат за партійним списком. Луцьку ефективні політики не потрібні?

—Виходить, так. У Луцьку потрібна політика чіткого підпорядкування. Напевне людина усвідомлює, що говорить. Як на мене, то ми представляємо величезну громаду і порушувати закон я не збираюся дозволяти нікому. Я буду закликати й активних громадян долучатися до цього процесу.

—Вам це болить ще і як юристові?

—Мені болить це як людині, яка усвідомлює, що порушується законодавство в країні після Майдану,і яка провела вже не одну громадську панахиду за загиблими. У мене питали, коли я плачу? Коли проводжу панахиди. Хоча щоразу налаштовуюся, що не буду плакати, але до того моменту, поки на побачу батьків наших хлопців… Відходять молоді хлопці, які ще не нажилися, які навіть діток не дочекалися… І я не маю морального права казати, що тут у нас все добре, а я піду у Верховну Раду. Бо багато хто закидав мені, що я тримаюся за своє крісло. Триматися за крісло — це як мінімум ненормально, коли тобі частина людей говорить, що тебе не підтримують. Я не тримаюся за крісло. Я тримаюся за букву закону. І люди, які знаходяться зі мною у сесійні залі, будуть чинити чесно та гідно, я готова прийняти всі їхні рішення. Більше того, після того, коли Пустовіт (депутат Григорій Пустовіт, «Батьківщина») озвучив, що є результати голосування і протоколи, я подякувала і сказала, що я доведу цю сесію і у мене є 5 днів, щоб це рішення підписати. І ось тут почалися процеси, які вже нічим не можна пояснити. Крім як слугуванням якимось незрозумілим інтересам і підпорядкування командам, а не громаді. Бо якщо люди прийшли працювати в раду, вони повинні бути адаптовані до того середовища, в якому працюють. Повинні відкрити закон про місцеве самоврядування і прочитати його, прочитати хоча б основний Закон України і закон про статус депутатів місцевих рад. Якщо вони цього не зробили, то незнання закону не звільняє їх від відповідальності. Я подала заяву про вчинення злочину й відкрито кримінальні провадження за двома стаття Кримінального кодексу України. Фактично, ті люди, які були присутні в сесійній залі, усвідомлювали, що чинять злочин. Хоча я закликала цього не робити, але це їхній вибір. І те, що було відкрито кримінальні провадження, свідчить, що законність дійсно було порушено.

—А може це свідчить про рівень наших депутатів?

—Не просто про їхній рівень. Це свідчить про основну біду України. Подекуди інтереси громади відходять на задній план. Для мене ключовим є те, про що завжди говорила: я прийшла в раду, щоб служити громаді й все, що можу, робитиму відповідно до чинного законодавства. Якщо десь порушую законодавство — це як мінімум може призвести до складання мандату. Якось у раді був випадок кнопкодавства. ЗМІ трохи поговорило про це і всі забули. Ну що таке кнопкодавсто? Дрібниця. Але в кінцевому результаті бачимо, до чого наша поблажливість привела. З таких маленьких огріхів складаються великі історії. Потім це може стати системою. Тому це ще один доказ і мені, і громаді, що інколи треба бути безапеляційними. Бо інакше – не можна.

—Коли депутати показують приклад правового нігілізму і відвертого нехтування законами, то як можна вимагати дотримання законів від простих громадян?!

—Знаєте, наша влада не боїться нічого. Окрім людей. Бо іноді навіть закон можна переписати. Але коли у нас в країні є таке явище, як Майдан, який є формою найелементарнішого вияву демократії, тоді люди, які сидять у високих кабінетах задумуються. Вони можуть складати історію одну, а ця історія може перевернутися з ніг на голову в одну мить. І це єдине, що їх стримує, і країну від того правового нігілізму, про який ви говорите. Тому, будемо дивитися, як далі розвиватиметься доля міста. Просто прикро за ту роботу, яку вже зробили депутати. Моя точка зору: ця рада вже не повинна існувати. Її треба розпускати. І не тому, що я когось не влаштовую як секретар. Я відразу після прийняття того рішення заявила, що приймаю вибір людей і готова працювати. І попросила покласти рішення мені на стіл, у мене буде 5 днів на його підписання. Те, що так зухвало порушується закон, причому більшістю депутатів, присутніх у залі — це проблема номер один. Бо закон порушила більшість депутатів міської ради. І з цього треба робити висновок.

«Непорядність — це одне, а беззаконня — зовсім інше. Це те, чого я допустити не можу і що завжди буду оспорювати»

—Інтриги та маленькі двірцеві перевороти у Луцькій міськраді, якщо згадати, були й раніше. Принаймні намагання були і в 2008, і в 2010, і 2012 роках. Тому, не дуже й подивували наші обранці, якщо чесно. Ініціатором цих процесів була відома політична сила, яка примкнула сьогодні до нової політичної сили, яка рветься до луцького керма…

— Але ж завжди легко потім виправдовуватися і знаходити виправдання. Тому головне завдання ЗМІ — бути об’єктивними і доносити ці питання до людей. Бо з того, що я читаю сьогодні, виходить, що ніхто і закону не порушив у Луцькій міській раді.

—Зате скільки бруду вилито на вас…Читаєте коментарі у соцмережах?

—Звичайно, якщо маю час, то передивляюся. Хоча саме коментарі стараюся не читати. Інколи сестра мені їх скидає. Може сказати хтось із моїх друзів. А те, що поливають брудом, то коли робила свій вибір, усвідомлювала куди йду. Свого часу були деякі ключові питання, по яких мала розбіжності з міським головою Миколою Романюком. Неодноразово казала йому в пориві емоційному: «Ну це ж непорядно. Це непорядні люди!». І досі згадую його слова: «Ви ще побачите, що таке непорядні люди». Разом з тим, непорядність — це одне, а беззаконня — зовсім інше. Це те, чого я допустити не можу і що завжди буду оспорювати. І те, про що мовчати не буду. І робитиму це не через свою політичну приналежність чи політичну активність. Я буду робити це заради дітей. Не тільки своїх. Бо формат такої роботи ми вже бачили і до чого він призводить — теж. І повірте, як головуючий на сесії міської ради, я могла б вчинити так само, але навпаки: могла б не виносити на голосування, порушувати регламент, і зробити так, щоб було зручно мені. Але я цього не робила. Бо розумію, що є норми регламенту, є закон і Конституція. І ми прийшли сюди для того, щоб лучани жили згідно чинного законодавства. А коли депутати дозволяють собі так поводитися — значить вони готові нести за це відповідальність. І говорячи про якісь партнерські відносини, чи про політичну складову співпраці, це все добре, коли говоримо про людей, які готові сісти за стіл переговорів, готові говорити відкрито, у вічі про все, виставляючи якісь певні претензії. Коли ви передивитеся прямий ефір, де я розмовляла з опонентами, і саме рішення сесії, то про підстави, чому мене треба позбавити посади секретаря міськради, ніде не йшлося. Ні слова.

—І це дуже подивувало…

—Більше того, мої політичні опоненти високо оцінюють мене як людину, яка займала посаду секретаря, але не допускали варіанту мого переходу на посаду голови ради. Мотивуючи це відсутністю досвіду, або тим, що вони мають більшість і хочуть змінити, і це справді їхнє право. Стосовно досвіду, то моїм завданням у статусі голови було підготувати місто до виборів міського голови. На це законом відводиться максимум три місяці. Думаю, мого досвіду і при такій величезній кількості апарату, плюс депутатського корпусу — цього було більше, ніж достатньо, щоб впоратися з цим завданням. Але це не те, що мотивувало більшість у раді до таких дій. І, відповідно, наслідки ми побачимо. Це, напевне, і є той поїзд, який летить, не помічаючи світлофору. Сьогодні його побачили лучани, а завтра може побачити вся Волинь. Бо Луцьк є флагманом Волині. І на нього будуть дивитися Нововолинськ, Ковель, Маневичі, інші міста. Оце поїзд, який їде і не бачить світлофорів. А світлофори — це Конституція України і закони.

—Кажуть, Микола Романюк саме у вас бачив свого наступника на посаді міського голови після закінчення другого терміну свого головування. Може через це й становите небезпеку для опонентів, які хочуть прибрати Луцьк у свої руки?

—Чесно кажучи, декілька разів були такі розмови. Він відкрито говорив про це, цікавився моєю думкою. Луцьк буде мати ще багато міських голів. Але настільки відданого — навряд чи. Якось я була у відрядженні в Польщі, і він написав, щоб поверталася швидше, бо треба містом керувати. Кажу, «Миколо Ярославовичу, з таким керівником, куди мені спішити? Мені немає чого робити». Він відписав: «Треба їхати вчитися керувати містом», «А ви що робитимете?». «А я буду ловити рибку», — відповів . І так було дивно. Думаю. Він тоді вже знав про свою хворобу і що часу у нього залишилося мало. Тепер аналізуємо із заступниками, як він проводив наради і завжди наголошував: «У нас є півроку». А ми не могли второпати, чому тільки півроку? Це була настільки сильна вольова людина, яка усвідомлювала все і знала, і зробила так, що всі, хто його оточував, почувалися до останнього дня у безпеці і розумінні того , що все буде нормально й надалі. Якщо подивитися на ту ситуативну більшість, що була в міськраді, фактично вона була б збережена на всі 100 відсотків. І в перші дні після смерті Миколи Ярославовича я не бачила жодних перепон, щоб ефективно працювати. Жодних. Я і зараз озвучую найбільшій фракції, що, маючи 15 голосів, а рішення приймається 22 депутатами, у неї був міжвиборчий період, коли могли вносити ініціативи й успішно працювати. Але вони цим не скористалися, просто їх цікавив інший момент І, звичайно, нашкодила ще нехороша річ, буду наслідувати Олега Ляшка, що називається «тушки». Ніхто не міг спрогнозувати, що це станеться у такий критичний для міста момент. Бо я хоч і жінка, але в критичній ситуації, впевнена, що іншого в критичній ситуації, окрім як гуртуватися, немає. Дуже неочікувано це сталося й від таких людей, від яких ніхто не чекав.

—Це моральний бік питання. Бо зрадили ті, хто ще вчора був поруч, називався колегою, однопартійцем…

—А вони не вважають, що когось зрадили. Виправдання завжди можна знайти. Вони кажуть, що були з ним до кінця.

—Дещо дивні поняття про моральність і зраду…

— Аби виправдати себе, можна знайти тисячі пояснень. Але є одна річ, яку до своєї совісті не зможеш застосувати по-іншому: депутат повинен знати закон. А коли він його не знає, то прийти потім до виборців і казати, що той сором, який ми влаштували у Луцькій міській раді, від незнання, я повірив людям, які сказали, що керують моєю фракцією, або, що треба зробити так і так. Для мене це виправдання. Так не повинно бути. Просто наскільки це сприймуть люди, бо вони вже втомилися. І ті процеси, що відбуваються у Луцькій міськраді, мало кого цікавлять. І тому треба говорити про важливість цих процесів для побудови демократичного суспільства, тієї країни, яку ми хочемо бачити й залишити своїм дітям. Бо мені часто закидали опоненти, що я спекулюю на якихось емоційних речах. Я не спекулюю, я так думаю. Я кажу те, що думаю. І це величезна розкіш, говорити те, що думаєш. Це надзвичайно велика перевага і я щаслива, що це сталося саме в цей період мого життя. Я представляю громаду невеликий проміжок часу і для мене буде ключовим, коли йтиму до людей — завжди говоритиму те, що думаю, а не те, що мене попросять зробити чи сказати. Бо коли воно біле — казатиму біле, але коли воно чорне — вибачте, не можна сказати, що біле. І я не можу показувати норму закону і казати, що вона нам підходить. Бо допускає виключні випадки. Вона нам не підходить. Бо тут не підеш ні вправо, ні вліво. Вона є написана. І єдине, на що я зараз розраховую — це те, що судова система, про яку часто люблять говорити з великих екранів, відіграє свою роль. Бо це надзвичайно важливо.

«Рада, яка більшістю порушує закон, це не та рада, яка має представляти громаду»

—Коли йшли в політику, уявляли, що вона настільки брудна?

—Велика політика… знала, що брудна. Мої перші вибори були парламентські, тому, що таке парламент я уявляла. Йшла туди, усвідомлюючи, що мені, як юристу-правнику, цікаво писати закони. Я мрію долучитися до цього процесу і вже знаю деяку проблематику, куди б спрямувала свої знання і зусилля. Мені і зараз ніхто це не забороняє, я долучалася до роботи над законом про переміщених осіб. Про біженців у законодавстві було виписано все, а про внутрішньо переміщених осіб нічого не було. Що велика політика брудна, я знала. Але що так брудно може бути на місцевому рівні, повірте, реально не думала.

—Доводилося чути від багатьох чоловіків компліменти, що ви, тендітна молода жінка, відважилися протистояти важкому каткові «УКРОПу» та його прихильників. Не боїтеся?

—Я людина віруюча. Але не в форматі того, що об’їздила всі монастирі світу, а як людина, яка усвідомлює, що в кінцевому результаті, якщо ти маєш віру в те, що робиш, і робиш це із віддачею, усвідомленням Бога в серці, то матимеш результат. Фізично я набагато слабша за тих сорок людей, які сидять у сесійній залі. І багато хто закидає мені, мовляв, на що ти, жінко, розраховуєш? Але сила має бути і внутрішньою. Внутрішньої сили у мене достатньо. Тому що я побачила, і напевне так закладено Господом, що людині закладено той ресурс, на який вона має розраховувати. У мене скільки його є, стільки вже є. Те, що він додатково відкривається, то як він може не відкритися? Я маю піти додому, сісти,сказати, що нічого не було і ніхто не порушував закон? Я так не зроблю. Принципово так не зроблю.

—Вам ще радять махнути на все рукою і піти у Верховну Раду…

—Мені не радять махнути рукою. А переконували й неодноразово поміняти місце секретаря міськради на депутатський мандат. У вас є радісні перспективи, мовляв, зробимо все швидко й безболісно. Проблема в одному: у мене є основний обов’язок, який поклала на мене громада. На сьогодні — це вибори міського голови. У тому форматі, в якому працює нині міськрада, вона поставила своє існування під сумнів. А це є приводом для звернення в профільний комітет для розпуску цієї ради. І не виключаю, що це станеться. Я казала про це і на сесії, хоч не хотіла б, щоб мої слова стали пророчими. Отож крім виборів міського голови у Луцьку можуть бути й вибори міської ради. Бо ця рада порушила закон. А рада, яка більшістю порушує закон, це не та рада, яка має представляти громаду.

—Яка позиція вашого партійного лідера Андрія Садового щодо вашого депутатства?

—Ми з ним проговорювали цю пропозицію, і з політрадою «Самопомочі» теж. Обговорювала ситуацію з Оленою Бабак, яка відмовляється від мандату. І Микола Ярославович знав. Ми знали про це ще півроку тому. Це всі знали, просто не знали, що це відбудеться саме в такий момент. І сьогодні я морального права не маю при такій зухвалій поведінці, нехтуванні законами, встати й піти. Бо я взяла відповідальність перед лучанами і від неї не відмовляюся. І не збираюся відмовлятися.

—Дякую, що знайшли час для нашої розмови. Знаю, що він сьогодні у вас на вагу золота.

—Так, завтра сесія. І може статися так, що вони оберуть нового секретаря ради. Як буде —побачимо. Тому надія винятково на суд.

 

Розмовляла Ніна РОМАНЮК

 

Автор фото – Андрій МОШКУН