Заява екс-президента Чехії Вацлава Клауса про неминучість розподілу України та його готовність бути посередником-учасником цього процесу стала не просто холодним душем посеред неймовірного гарячого політичного літа-2014. Навряд чи такі слова – суто пробний камінь,наслідок лікування літньої людини путінськими купюрами. Це радше промовисте свідчення того,що устами екс-лідера країни,яка стала жертовою фактичної змови держав – головних політичних гравців Європи напередодні Другої світової війни,висловлено готовність у ХХІ сторіччі відкупитися Україною від захланного кремлівського послідовника Адольфа Алойзовича.

Навряд чи навіть закомплексований антиукраїнською пропагандою та російськими грошима світ не розуміє,що,коли,не дай Бог,Путлер зламає Україну,він на ній не зупиниться. Однак… Наяву унікальна геополітична сліпота,яка врешті-решт не тільки підставляє під удар цілий ряд країн,що належать до євроспільноти,а й створює передумови для розв’язання повномасштабної Третьої світової.

Все відчутніше дається взнаки пропутінський,антиукраїнський фронт,до якого (Німеччина,Франція,Італія,Австрія,Болгарія,Туреччина) доєдналася Сербія,устами очільника уряду підтримавши російських агресорів. У процес,запрограмований Кремлем,встручаються навіть літератори. Скажімо,як зазначає Оксана Забужко,вже й ПЕН-центр Словенії вирішив «просити Росію вреґулювати український конфлікт».

Коли на Донбасі вершать криваве безчинство російські бойовики,коли під імперськими триколарими вривається бронетехніка в Луганськ,коли (очевидно,з російської території) «Град» спопеляє українців,які протистоять головорізам,лідери двох найпотужніших країн Європи «співають» путінську пісню. Господар РФ,канцлер Німеччини Ангела Меркель і Президент Франції Франсуа Олланд виступають,якщо вірити повідомленню прес-служби Кремля,за якнайшвидше припинення антитерористичної операції (АТО) на Донбасі. А відтак Генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен,даючи зрозуміти,як ця структура захищатиме Балтію чи Польщу,тільки констатує в «The New York Times»,що Росія продовжить дії з дестабілізації на сході України та просить: «Не треба робити промилок».

На жаль,навіть слова про підтримку ще не означають жодної підтримки. У цьому вкотре переконував і тиждень,що вже став надбанням історії. Спробуємо прегорнути кілька його сторінок.

«Сьогодні нам потрібна рішучість»

Президент України,Верховний Головнокомандувач Збройних Сил Петро Порошенко наголосив,звертаючись до українських вояків: «Я щойно повернувся зі Слов’янська. Я можу сказати,що Україна і Донбас зачекалися миру. Люди дякують сьогодні вам за мир,дякують за те,що прогнали і знищили бойовиків і терористів. Ви продемонстрували країні,що вона має сильну високопрофесійну,високопатріотичну армію. І я сьогодні приїхав подякувати Вам за це! Подякувати за бойовий дух,за перемогу,за все найкраще що ви продемонстрували протягом останнього тижня» (тут і далі посилаємося на УНІАН). За його словами ці успіхи змінили настрій по всій країні. «Я вас запевняю по всій країні зараз абсолютно інший настрій. Вся Україна пишається своїми Збройними силами,Національною гвардією,українським солдатом. Ви дали всі підстави пишатися країною,шанувати і поважати її»,– підкреслив Глава Української держави Петро Порошенко. Він також окремо подякував тим офіцерам,які добре організували і спланували операцію,яка дозволила взяти в кільце місто Слов’янськ,і,зокрема,начальнику Генерального штабу – Головнокомандувачу Збройних Сил України генерал-лейтенанту Вікторові Муженку.

«Сьогодні нам потрібна рішучість,сьогодні ми не повинні дати бандитам і бойовикам зупинитися і зачепитися за жодний останній клаптик української землі. Ми все зробимо,щоб швидше звільнити Україну від окупації. Найближчим часом ми маємо посилити охорону державного кордону. Ми маємо надійно перекрити українську землю від постачання бойовикам зброї,танків,систем залпового вогню,артилерії,яку везуть сюди щоб вбивати українців. Наша з вами почесна місія захистити жінок,дітей,мирний труд українців. Інколи це буває нелегко,але день від дня Україна народжує нові Збройні Сили. Я сьогодні маю всі підстави пишатися вами. Дякую вам за це!» – сказав у заключному слові Президент України.

«Всі вони закликають до миру. Однак насправді…»

Волинянин Петро Кралюк,історик,політолог і письменник,доктор філософських наук,професор,проректор Національного університету «Острозька Академія»,повідомив про зміну тактики кремлівського режиму. Аналітик,нагадавши,що кумира російських шовіністів не варто як недооцінювати,так і переоцінювати,повторює аксіому,що все-таки колишніх гебістів не буває та констатує: фішка кагебіста – проведення спецоперацій (посилаємося на ru.krymr.com). Відтак він підкреслює: «Вже сьогодні досить відкритих матеріалів,що дозволяють реконструювати спецоперацію Путіна по знищенню України. Готувалася вона задовго до падіння Януковича: це – створення мережі російської агентури в Україні,зокрема,в середовищі провідних політиків і керівників,розвал армії і силових структур,цілеспрямована інформаційна агресія,створення проросійських парамілітарних груп,які могли б захоплювати органи влади і т. д.». І все ж Кремлю поки що не вдалося добитися виконання «програми-максимум». Однак,підкреслює аналітик,« це зовсім не означає,що Путін готовий відступати. Розвалена Україна для нього – ідея фікс». Петро Кралюк вважає,що,хоч і російським шовіністам на чолі з «собирателем» не вдалося домогтися щодо нашої країни програми-максимум,Кремль не відмовився від стратегії розвалу України. За його версією,«Путін переорієнтувався і готовий змінити тактику». При цьому мета залишається стабільною – знищення України. Для цього,зазначає експерт,«по-перше,він намагатиметься зберегти бойові дії на Донбасі. Не тільки будуть перекидати зброю,бойовиків,гроші. З боку Росії буде чинитися тиск на українську владу,щоб вона пішла на переговори з терористами. Помітні заяви як російських чиновників,наприклад,міністра закордонних справ Лаврова,так і московського патріарха Кирила. Всі вони закликають до миру. Однак насправді ніякий їм мир не потрібен. Їм потрібно,щоб українські військові припинили наступ і дали терористам закріпитися».

По-друге,зазначає Кралюк,«Путін спробує розхитати ситуацію на інших українських територіях,створити тут «другий фронт». Вже сьогодні бачимо після відносно тривалого затишшя активізацію проросійських сил у Харкові,Одесі,інших регіонах. Поширюється відповідна література,починають знову організовуватися мітинги – нехай навіть не дуже численні. Змінилася і риторика проросійських сил. Чи не головним гаслом стає гасло «припинення війни»,апеляція до солдатських матерів,щоб ті забрали своїх дітей із зони бойових дій. Великі надії,очевидно,покладаються на Українську православну церкву (Московського патріархату),яка останнім часом виступає з «миротворчими» заявами. Ці пацифістські настрої можуть мати велике поширення і привести до стану «непротивлення» в українському суспільстві. Що і потрібно Путіну для подальшого наступу».

Але господар Кремля не обмежиться війною проти нашої країни. «По-третє,Путін також спробує відкрити «другий фронт» не тільки в Україні,а й на Заході,- наголошує експерт. – Те,що Росія витрачає величезні кошти на Заході для пропагандистської кампанії проти України,- не секрет. Схоже,це і далі буде робитися (можливо,ще в більших масштабах). Російська пропаганда,використовуючи різні провокації в Україні,переконує західного обивателя,що тут «розгул фашизму»,«правого екстремізму» і т. д. Незважаючи на примітивність цієї пропаганди,її не варто недооцінювати. Вже зараз європейські політики повинні враховувати пропутінські настрої,які набули поширення серед частини європейців». Водночас Петро Кралюк,проректор Острозької академії,не береться прогнозувати,чи вдасться нинішньому кремлівському режиму реалізувати зазначені тактичні плани в реалізації стратегії знищення України. На його думку,це – залежить від різних обставин. «Але,- переконаний він,в першу чергу,«від нас,українців,наскільки ми зуміємо зрозуміти,розкрити і протидіяти цим планам».

«Чому…якби…»

Координатор руху «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук наголошує,що майбутнє звільнення Донецька від російських бойовиків «буде дуже складною операцією»,набагато складнішою,ніж операція за Слов’янськ. За його словами (цитуємо УНІАН),«по-перше,треба враховувати морально-психологічний рівень терористів,які тільки окуповувалися у Слов’янську,які повиганяли міліцію,зайняли СБУ і таке інше,проти яких активних дій не могли проводити. Це одне,а друге,то зараз бойовий їх дух,коли вони втекли до Донецька і невідомо,чи їм вдасться втекти у Росію,чи є взагалі шляхи відступу. Тобто все ж таки варто враховувати,що Донецьк – це буде не Слов’янськ». Як заявив Тимчук,питання про те,чому удари по бойовиках,які відступали зі Слов’янська не були скоординованими,треба ставити керівництву АТО. «Коли тільки сили терористів виходили зі Слов’янська,то удари по них все ж таки наносилися. Те,що вони не були добре скоординовані,не відпрацьована була взаємодія,не реалізована повністю розвідувальна інформація,то це,напевне,запитання до керівництва АТО. Але все ж таки якась частина терористів була знищена»,– сказав координатор руху «Інформаційний спротив». «Чому вже потім з Краматорська на Донецьк вони відправилися? Перше пояснення полягало у тому,що велика частка терористів пересувалася цивільним автотранспортом. Тобто у нас не військовий час. Якби був повністю цей район блокований,то,звичайно,будь-яка одиниця техніки,не важливо легковик цивільний або бронетехніка,тільки пересувається дорогою і не ідентифікована,то вважається ворогом – йде робота на знищення. Коли їде потік легковиків,то виявити,де в них терористи сидять,а де просто мирні жителі,то це вкрай складно»,– додав Тимчук.

«…доки українські сили придушують бойовиків»

Оглядач американської газети «The Wall Street Journal» (цитуємо tsn.ua) зауважує,що попри успіхи армії України на Донбасі,Кремль залишається напрочуд тихим і утримується від заяв про підтримку бойовиків. «Американські чиновники кажуть,що не зрозуміло,чому Путін не відреагував більш енергійно на наступ України на терористів. За їхніми словами,введення військ,можливо досі лишається одним з варіантів,які розглядає Москва»,- йдеться у статті. Газета пише,що першочерговим завданням для Путіна було не приєднання Донбасу до Росії,а гарантувати перебування Чорноморського флоту в Криму. «Деякі американські чиновники говорять,що подальші зусилля з дестабілізації Східної України були частиною спроб закріпити свою владу в Криму»,- зазначає видання. Офіційні особи в США і ЄС заявляють про те,що будуть і надалі виступати проти Путіна через окупацію Криму. Однак ця суперечка можливо затягнеться на довгі роки. Якщо армія України досягне успіху на Сході,ця перемога українських сил вигідна як Росії,так і Заходу. «Для Заходу це буде послаблення російського впливу на Східній Україні і зміцнення прозахідної влади в Києві. Росія,зі свого боку,уникне нових санкцій,в той же час зберігши за собою Крим»,- йдеться в статті. Оглядач зауважує,що російська пропаганда останніми днями намагається створити враження,що під час наступу армії України загинули мирні люди. Однак це,схоже,спроба натиснути на Київ і змусити його сісти за стіл переговорів. В той же час,російські ЗМІ майже нічого не говорять про заклики терористів з так званих ДНР і ЛНР ввести армію Росії на Схід України. «Враження таке,що Кремль стоїть осторонь,доки українські сили придушують бойовиків,поставило Москву в незручне становище після спалаху націоналізму,який уряд Росії підігрівав на ранньому етапі кризи»,- йдеться у статті. Водночас Москві вигідно,щоб з бойовиками на Сході України розправилися,оскільки це стане початком зменшення напруги у відносинах із Заходом і наблизить Кремль до відновлення нормальних ділових відносин з ЄС і США.

«…перехід військової операції до поліцейської»

Призначення екс-керівника відділу «К» СБУ (боротьба з корупцією та оргзлочинністю) Василя Грицака командиром Антитерористичного центру (АТЦ) означає перехід від військової операції до поліцейської – встановлення,затримання,конвоювання військових злочинців,посібників терористів,тобто багатомісячна нудна зачистка від злочинних елементів Донбасу. Про це у своєму блозі пише політолог Тарас Березовець (посилаємося на «Українську правду»). «Постараюся дати стислу оцінку причин та наслідків цього призначення. По-перше,це не одіозний регіонал Василь Грицак,а його повний однофамілець (деякі плутають),– зазначає Тарас Березовець. – По-друге,новий шеф АТЦ був призначений як альтернатива Василю Крутову,який не зміг в силу своєї закостенілості впоратися з покладеними функціями. Крутова призначили в умовах цейтноту,коли потрібна була терміново людина «з біографією»,але вміння та знання Крутова застигли на рівні 1980-х,і гібридна війна – все ж доля більш молодих офіцерів». Відтак експерт підкреслює: «По-третє,Грицак – колишній керівник управління «К» по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ. Крім управління АТЦ,він ще в силу свого досвіду повинен стежити за масштабами витрати коштів військовими і МВС і припиняти злодійство,яке в умовах війни,як ми розуміємо,процвітає». На його думку,«по-четверте,це призначення означає перехід від військової операції до поліцейської – встановлення,затримання,конвоювання військових злочинців,посібників терористів. Тобто багатомісячна нудна зачистка від злочинних елементів Донбасу. Такі загальні оцінки». Нагадаємо,що генерал-полковник В. Грицак – випускник історичного факультету Луцького педінституту ім. Лесі Українки.

«У російсько-українському конфлікті переможцем став Китай»

На думку Миколи Сірука («День»),«анексія Росією Криму,де живують близькі до турків кримські татари,а також російська агресія на сході нашої країни стали випробуванням стратегічного партнерства між Україною та Туреччиною». У той же час,керівництво Туреччини фактично не продемонструвало незгоди з російською агресією та анексією Криму. 28 квітня в інтерв’ю американському телеканалу РBS турецький прем’єр Ердоган визнав,що він і Путін поважають один одного. А відтак додав: під час телефонної розмови з Путіним заявив,що не погоджується з його діями в Криму. «Тобто,з боку Ердогна різкого засудження дій Путіна не було,а лише заклик позитивно ставитися до результатів виборів в Україні й визнати їхній результат»,- резюмує Микола Сірук. А після цього експерт нагадує,що заступник секретаря РНБО Олександр Литвиненко звернув увагу: зараз існує брак розуміння,як працюють декларації,зокрема про стратегічне партнерство між Києвом і Анкарою. При цьому констатує: заступник директора Департаменту Європи в МЗС України Ольга Чубрикова зазначила,що за 23 роки незалежності України між нашою державою та Туреччиною не було жодного конфлікту. На її думку,співпрацю між обома країнами ще більше можна зцементувати великими проектами. У цьому ж ракурсі висловилися й турецькі аналітики. Правда,заступник завідувача кафедри політології та міжнародних відносин університету Мармара Емре Ершен звернув увагу на те,що після анексії Криму баланс сил у регіоні Чорного моря змінився на користь Росії. «Анкара підтримала мирний план Порошенка,що є потужним сигналом довіри між Україною та Туреччиною,але,разом з тим,Туреччина не повністю використала дипломатичний потенціал у ситуації в Криму»,- вважає він. Доцент університету Атилим Алі Хасан Карасар також наголосив на тому,що окупація Криму Росією повністю порушила баланс у Чорноморському регіоні,зруйнувавши традиційну безпекову структуру. Разом з тим,він нагадав,що 2004 року сама Туреччина виступила проти нового безпекового режиму в Чорноморському регіоні,коли,як зазначає Микола Сірук,«Сполучені Штати пропонували створити бази в Констанці та Варні,але тодішній уряд Туреччини,який очолював Ердоган,виступив проти цих планів,мабуть,щоб не дражнити друга Путіна. А тепер очевидно,що ця помилка Ердогана вилилася спочатку в російсько-грузинську війну,а тепер – у російську агресію в Україні». Незважаючи на заяви про певну підтримку позицій України,насправді Турчеччина йде у фарватері кремлівської політики. «Більше того,Ердоган,як зазначають експерти,зробив ставку на співробітництво з Росією,яка стала третім зовнішньоторговельним партнером Туреччини. Із Росії надходить 16 відсотків газу,який споживає Туреччина. Окрім того,Росія будує в Туреччині АЕС,до того ж,як зазначили в розмові турецькі дипломати,цей контракт було оформлено без тендеру. І насамкінець Анкара дала добро на будівництво «Південного потоку» у своїх водах,- констатує Сірук. А відтак запитує: – І після цього говорити,що Туреччина може бути посередником між Україною та Росією?»Загалом же,посилаючись на старшого наукового співробітника британського Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House Джеймса Шерра,аналітик констатує: «У російсько-українському конфлікті переможцем став Китай,а Туреччина – великим невдахою».

«… через непорозуміння зветься Росією»

Російський політик,лідер партії «Западный выбор» Константін Боровой пояснює,що «ідеологічне вбивання імперських цінностей було в Росії завжди. Позбутися їх,після того як вони 300 років проіснували в романовській державі й майже 100 – із совєтами (це в сумі 400 років!),– впродовж 1991–1994-го було неможливо. А в 1994 році стартувала реконструкція російсько-радянського імперіалізму. Перша чеченська війна,ідеологічне протистояння з Татарстаном,Україною,Центральною Азією,країнами Балтії… Тоді ж таки почались і торгові війни з ідеологічним забарвленням» («Український тиждень»).Він радить не плекати ілюзій щодо нової генерації російських політиків. «Чекати від молодих політиків націоналістичного спрямування якоїсь адекватної політичної позиції немає жодного сенсу,- наголошує Боровой. – Сприймати погляди Навального,який розкрутився не без допомоги Кремля,як опозицію,думку частини росіян – усе одно,що вважати нав’язані пропагандою стереотипи позицією суспільства: мовляв,світ має бути багатополярним,Росія – наддержавою… Навальний – це непорозуміння або елемент ідеологічної спецоперації,просто продовження пропагандистської націоналістичної кампанії Кремля через опозицію».

Політик намагається розставити крапки над «і» щодо сутності путінізму як продовження великодержавницького курсу. «У політичній практиці альтернативи путінському режиму немає: на рівні Думи,Ради Федерації та інших органів влади. Є цілковитий контроль над політичною системою»,- констатує він. Боровой також переконаний,що «процес руйнування СРСР проявився в 1990-х роках,але триває і донині. Закінчиться він,з огляду на все,цілковитим розпадом цього феномену,який нині має назву «Російська Федерація»,але за своєю суттю залишається великим уламком Радянського Союзу. Тут збереглася радянська система цінностей – це найкраще підтвердження «спадковості».Немає жодних сумнівів у тому,що Кавказ не є природною складовою Росії,ці республіки повинні бути самостійними державами. Далекий Схід існує у складі РФ тільки завдяки схемі відносин,яка зветься вертикаллю влади,– механізмові,щедро змащеному корупційними грішми. Далекому Сходу Москва не потрібна,так само й Уралу,й Сибіру». На його думку,оптимальна схема,яка могла б існувати сьогодні на теренах Росії,– конфедерація незалежних держав. Для Борового також «абсолютно очевидно,що розпад імперії триває: це помітно в настроях республік та регіональних еліт. Що більше Путін та його оточення опираються процесу автономізації,то швидше настане розпад,причому йтиметься вже не про конфедерацію,а про остаточне утворення незалежних держав. Це вже відкрита тема: на скільки часток розпадеться цей обрубок СРСР,який сьогодні через непорозуміння зветься Росією». Нагадаємо,Константін Боровой народився 1948 року в Москві. Закінчив Московський державний університет,до початку 1990-х займався науковою та викладацькою діяльністю. Брав участь у створенні перших у РФ бірж та інвестиційних компаній. Депутат Держдуми (1995–2000). У 1992–2003 роках очолював Партію економічного розвитку. У 2013-му став головою партії «Западный выбор».

«Маємо готуватися до найгіршого сценарію»

Лідер Народної Антикорупційної армії (НАА) нардеп Сергій Каплін у «Лівому березі» розповів,що,можливо,в структурі СБУ може нарешті з’явитися підрозділ,який займатиметься попередженням терористично-диверсійних проявів в Україні. На його думку (поза сумнівом,хибну) протягом 23 років незалежності потреби у такому органі не було. «Росія вважалася нашим партнером,братом,сестрою і всіма близькими родичами,– пише Каплін. – Проте треба лише послухати позицію Російської ради з міжнародних справ,яка висунула квазі-містичну шовіністичну доктрину «русского мира». Саме вона стала основою для дій Росії в Криму та на Сході». Тож,не сумнівається політик,на часі створення відповідного підрозділу та ухвалення Антитерористичної доктрини. Правда,Капліе зауважує: «Не треба думати,що такий підрозділ потрібен лише,щоб посприяти розв’язанню військового конфлікту. Поки Путін буде при владі,він буде так чи інакше зазіхати на нашу самостійність,суверенітет і територію. Єдиний шлях,як він зможе це зробити,– це експортувати тероризм в Україну. Як би нам цього не хотілося,ми маємо готуватися до найгіршого сценарію холодної війни з Росією».

Захоплені російськими бойовиками Донецьк і Луганськ,брехлива риторика імперської пропаганди,продажність Європи – чергове нагадування навіть для політичних сліпців,що попереду – не просто суворі виклики. На жаль,у цій війні Україна фактично залишається наодинці з ворогом,який послідовно втілює свою традиційну стратегію якщо не відразу після розпаду СРСР,то принаймні вже з 1994-го. Хоча у цих двох десятиліттях – й набутки московської чотирьохсотлітньої практики у відповідності з концепцією: «Не было,нет и не будет».

Про те,наскільки невдячним може виявитися політичний прогноз,наскільки цинічно запрограмованою залишатиметься ситуація,намагалися попередити і ЗМІ: «Сербія підтримує всі мирні ініціативи Путіна щодо України,- прем’єр країни» («Коментарі»),«Новоросіянину» Царьову заборонили в’їзд у Росію через присвоєння $40 млн.» («Обозреватель»),«Росія давно вторглась в Україну,а Захід продовжує ждати — The Economist» (delo.ua),«Парламент Литви ратифікував угоду про асоціацію ЄС з Україною» (bbc.co.uk),«Більдт: Росія стає непередбачуваною» («Телеграф»),«Москва наказала терористам нищити економіку Донбасу – радник Авакова» (5.ua),«Порошенко доручив Генпрокуратурі та МЗСу звільнити українську льотчицю з російського полону» («Цензор. НЕТ»),«Україна збільшила імпорт газу з Європи на 20%» («Економічна правда»),«Кожен день з Ростовської області в Україну проникає російська військова техніка – жителі Суходільська» (УНІАН)…

За таких реалій вже не на передньому плані,на жаль,опиняються питання імплементації Угоди про асоціацію з ЄС,болісних втрат (у тому числі,серед полеглих за Україну,– й світлої пам’яті москвички Валерії Новодворської,якій,можливо,«допомогли» піти з життя спадкоємці ганебної слави царської охранки та НКВС). Адже,коли Європа фактично відвернулася від України,стала бранцем російської пропаганди та,можливо,грошей,як нагадує аналітик Дмитро Шушарін в есе «Агітпром і легітимація фюрера» («День»),«час зрозуміти: Кремль,Путін,Росія,росіяни – все це синоніми – не зупиняться. Не можуть зупинитися. Це надовго. Це назавжди».

І все-таки ми не можемо не перемогти. Правда,не забуваючи,що яким би маразматично-потворним і цинічним не був зовнішній ворог,ще страшніший – той,що поміж нас самих. Той,про кого говорив Гетьман Іван Мазепа: «През незгоду всі пропали,самі себе звоювали». Той,про кого говорить нинішній Генеральний прокурор України Віталій Ярема,нагадуючи: «Те,що зараз відбувається на Майдані,дискредитує Майдан гідності».

Так чи інакше,попереду – неминучість подальшого розгортання російської агресії за умов,коли Кремль отримав потужних союзників у Берліні,Парижі,Римі,Відні,Празі,Бєлграді… А з іншого боку – неодмінна консолідація багатонаціональної української нації,яку єднають спільний ворог та усвідомлення неможливості подальшого відступу. Будьмо!