У листопаді 1918 року гетьман Павло Скоропадський запровадив воєнний стан на території Української держави.

Тоді у Чернігові викрили більшовицьку підпільну організацію. Її члени чекали приходу російських військ та готували повстання. У них виявили зброю, листівки, літературу та гроші. У Києві ходили чутки, що 7 листопада – на річницю більшовицького перевороту будуть політичні виступи. Державну варту привели в бойову готовність, пише історик Віталій Скальський на “Історичній правді“.

3 листопада сталась пожежа на залізничній станції Київ-товарний. Згоріли склади з продуктами та продовольчими товарами. З перебоями працювала міська електростанція, в Києві не вистачало палива. У країні почала зростати злочинність. Міські управи формували власні загони самооборони. Продовжувалися сутички з більшовиками на кордоні.

6 листопада гетьман по телеграфу оголосив стан “надзвичайної охорони” у Волинській губернії, наступного дня – запровадив “надзвичайний стан” в Одесі. Воєнний стан у Миколаєві, Херсонській, Катеринославській, Подільській та північних повітах Таврійської губернії запроваджено 9 листопада. У ніч з 11 на 12 листопада воєнний стан поширено на Чернігівську, Полтавську, Київську губернії та місто Київ.

В губерніях та градоначальствах запровадили посади головних начальників. Вони отримали широкі повноваження. 30 листопада мав розпочатися призов до армії та флоту Української держави.

Гетьманат ще не ухвалив власні закони про особливі правові режими. У державі користувалися російським законодавством. Основним юридичним документом був “Устав благочиния и безопасности” від 1 травня 1916 року.

Стан надзвичайної охорони давав губернському старості право командувати військом, обмежувати право користування приватним майном, закривати пресу та навчальні заклади.

“Гетьманські накази про воєнний стан не викликали ажіотажу. Газети друкували ці розпорядження десь на другій-третій сторінці. Не залишили ці “особливі правові режими” і значних слідів у спогадах та щоденниках пересічних обивателів. Схоже, воєнний стан майже не зачепив звичне повсякденне життя. Суспільство пережило чотири роки війни, кілька переворотів, прихід та відступ більшовиків з їх червоним терором. Таке суспільство виявилось готовим до деякого обмеження прав. Чергова комендантська година чи реквізиція будівлі театру не викликали спротиву чи нерозуміння”, – пише Скальський.

14 грудня 1918-го під тиском Директорії Павло Скоропадський відмовився від влади.