На полігоні армійське життя било ключем: лунали постріли,розривалися гранати,на наші блок-пости нападали,на щастя,лише уявні сепаратисти,хоча відбувалося й справжнє силове протистояння. Інструктори зі стажем роботи у «гарячих точках» ділилися секретами із підлеглими,розповідали солдатські бувальщини та робили «наганяй» за повільне засвоєння прописних істин.

Як виявилося,командир батальйону Сергій Козак вчора святкував своє 40-ліття. Проте у військових клопотах йому було не до пишної риторики. Часом переривався,аби відповісти на телефонний дзвінок друзів. Військовий на пенсії,він пригадує чимало з попереднього досвіду. Каже,що сьогодні особливо нікого не боїться і говорить те,що думає. За званням не гониться. Підлеглі його поважають і в чині майора.

«Бойовий дух батальйону – високий!,— зазначає комбат,— Ми взялися до зброї добровільно,аби захистити країну. Зараз мусимо підготуватися,аби виконувати ті завдання,які нам можуть поставити».

«Особисто для мене найбільшою вдячністю є оцінка від колег. Їх сьогодні стоїть тут близько чотирьох сотень. Відповідаю за їхні життя і в усіх обставинах нашої діяльності буду поряд. Як і вони,я теж залишив вдома дружину,дітей,батьків… Хочемо всі повернутися до них живими»,- додав чоловік..

Не обійшлося і без казусів. Саме вчора за наказом «славнозвісного» генерала Колесника,якого вже давно розшукують солдатські дружини із Нововолинська та Володимира-Волинського,до батальйону долучили 7 військовослужбовців від 51 ОМБР. Попри те,що Сергій Козак набирає в ряди бійців виключно добровольців. Натомість хлопці,котрих завернули з миколаївського полігону «Широкой лан»,не горять бажанням воювати. В одного мати потерпає від онкологічних хвороб,у іншого 100 гектарів поля стоїть пусткою,у третього ще цілий букет проблем… Їх,як і більшість,вербували більше місяця тому у військкоматі на кілька тижнів служби у Володимирі-Волинському,а до бійні в рамках АТО вони,кажуть,не готові. Такої ж думки і керівництво батальйону.

Проте найбільш болючим питанням для наших військовослужбовців і надалі лишається забезпечення їх засобами бронезахисту. На 400 чоловік немає жодного бронежилета. Кажуть,що мусять 160 передати,але досі їх тут ні один рядовий в очі не бачив. Солдати сподіваються,що принаймні до дати відрядження на Схід таки отримають захисні каски та «броніки».