Олександр Гудима – випускник Харківського університету (закінчив математичний факультет). З 1980 року проживав у Луцьку. Вчителював у середній школі № 9,викладав у педучилищі. У місцевому педінституті отримав ще одну вищу освіту – вчителя історії. На Волині став одним з натхненників,організаторів,лідерів Народного Руху України. Впродовж 1990 – 1994 років – народний депутат України від Луцького-Центрального округу. Серед нинішніх «титулів» – голова Всеукраїнської громадської організації «Українське православне братство св. Андрія Первозванного»,Почесний громадянин м. Луцька.
Пропонуємо увазі читачів «ВП» щойно записане інтерв’ю з Олександром Гудимою.
«Волинь зупинилася»
– Чим займається зараз улюбленець патріотичної Волині,обранець лучан у Верховній Раді України першого скликання Олександр Гудима? Як йому ведеться в столиці?
– Якщо лаконічно,то копирсаюся в державних справах. У тому числі – й тих,що стосуються Волині.
– А якщо точніше…
– Зокрема поцікавився та надіслав листи-запити до Кабінету міністрів та до волинської влади щодо адміністративно-територіальної реформи,будівництва та зв’язку з центрами об’єднання громад у рамках цієї реформи. З Луцька відповіли: у нас такої інформації немає,звертайтеся до Міністерства інфраструктури. Цей лист я отримав 3 березня 2016 року. Тобто,волинська влада не знає,що вона має чи повинна мати. Після цього отримав я листа з Міністерства інфраструктури України. Виявляється,на 2016 рік Волині для цих робіт виділено 32 мільйони 942 тисячі гривень. Зокрема,заплановано проведення поточного середнього ремонту та окремих ділянок автомобільних доріг. Зокрема – М-19 (Доманове – Ковель – Чернівці – Тереблече),Т-03-02 (Піща – Шацьк – Любомль – Володимир-Волинський – Павлівка – Горохів – Берестечко – Козин – Кременець),М-06 та інших доріг на загальну суму 58 мільйонів гривень. Крім того,згідно з Постановою Кабінету міністрів,можна акумулювати кошти від продажу підакцизних товарів (пива,алкогольних напоїв,тютюнових виробів). Мені дивно,що гроші є,але про них місцева влада нічого не знає.
Поцікавився,оскільки мій колишній помічник Михайло Химин активно займався питаннями охорони природи,скільки зубрів зараз на Волині числилося у 1990 році. Виявляється,таких даних теж немає. Але є станом на 1992 рік. На той час нараховувалося 202 особини зубра без статевого та вікового розподілу. А зараз намагаємося вияснити,скільки з них залишилося.
Зібрав також матеріали напівкримінального змісту про те,як перейменовувався Волинський університет у Східноєвропейський. Це афера! Можу передати відповідні документи,які покажуть справжнє обличчя колишньої волинської влади,яка за іноземні гранти зневажила назву університету і підсунула якийсь Східноєвропейський університет.
– Олександре Васильовичу,Ви – Почесний громадянин Луцька. Свого часу,коли ще Україна не мала своєї грошової одиниці,у волинській столиці жартівливо придумали «свою» валюту – «гудим». Один «гудим» вважали еквівалентним до десяти «кривицьких». Промовистий підтекст! Та й,пригадайте,луцький «біг-бен» називали не тільки годинником,а й «гудимником». Тож і Ви,нині мешкаючи в Києві,очевидно,живете Волинню,Луцьком,які назавше для Вас рідні. Скажіть відверто: розчаровані чинною волинською владою?
– Ой (зітхає. – Ред.). Сказати – це нічого не сказати. Розумієте,я не зневірився ні в Україні,ні в людях. Але чомусь із кожним роком відбір відбувається гірший і гірший. До влади приводять тих,хто не осягає своїм розумом глобальних проблем,не здатен усвідомити (а після цього відповідно працювати) інтересів нашої області,всієї України.
– Торкаючись загальноукраїнської проблематики,не можу не поцікавитися Вашою думкою,чому фактично кожен наступний парламент стає все гіршим на фоні Верховної Ради (хоч її,з «групою 239»,теж не варто ідеалізувати)? Народні обранці,перефразовуючи констатацію «вождя» більшовиків,все більше віддаляються від народу. Чи,може,суть проблеми – у болісному запитанні,озвученому Володимиром Яворівським від час Установчого (Першого) з’їзду Народного Руху: «І що ми за народ такий»? Але факт є факт: депутатський корпус у кожному новому скликанні все «дріб’язковіший» (попри матеріальні статки),все продажніший,все нікчемніший.
– Тут важко навіть якусь формулу запропонувати,щоб пояснити цей процес. Найсуттєвіше,що дається взнаки,- це зневіра людей. До виборів ставляться як до відчіпного чогось. Або піду,або не піду. Люди перестали працювати головою!
Згадую про те,коли я відбув свою першу каденцію у Верховній Раді. Після цього мені «вивели» формулу: він своє зробив. Можливо,сподіваючись,що після Гудими в парламент прийде хтось ліпший та продовжить справу. Сталося інакше. Можливо,мають рацію ті,хто зауважує: після цього Волинь зупинилася. Тоді і я переконався в деградації громадської думки. В тому числі – й на Волині.
«Ми без забрала йшли до людей»
– Навіть Ваші опоненти (якщо не вороги),фактично поціновуючи та боячись Вас,лякали волинян заримованим девізом: «Хочете вогню і диму – голосуйте за Гудиму». Та й київські очільники Руху в цьому ж руслі працювали,«кинувши» проти Вас Андрія Бурячка. Та лучани не купилися,знаючи,хто є їхнім обранцем. А зараз – суцільний,перманентний виборчий процес під знаком неписаного правила «купи-продай».
– Бачите,ми (в тому числі – я) не кривили душею. Ми були відвертими. Ми без забрала йшли до людей. Для мене особисто досі є неприпустимим,коли створюються умови чи висловлюються фрази,робляться вчинки,які заперечували б мене тодішнього. Я – послідовна людина. Я не наступаю на слова своєї пісні. Як і багато інших… Але не можна не бачити,що й появилася якась покруч. Такі,для кого легко грати словами,але при цьому чинити по-іншому. Оце мене дивує. Як людина може роздвоюватися,розтроюватися?
У нас був відсутній меркантильний інтерес. Ми ж ішли не за гроші,не за якісь статки працювали. Мета одна – Незалежна Україна,добробут людей,щаслива доля кожної людини. Можу навіть похвалитися: так,мав безліч конфліктних ситуацій,але коли стикали інтереси людини та держави,я,хоч і був депутатом – представником держави,жодного разу на став на бік держави у конфлікті: людина – держава. Тому що знав: людина настільки слабка – вона потребує підтримки,коли діє мужньо,принципово,відстоюючи себе. Слабшу сторону я завжди старався підтримати.
– Ви – один із тих,хто в Україні започатковував процес «ленінопаду»,який лише зараз довершується. Ви вважаєте,що процес так званої декомунізації – не «завузький». Можливо,варто відверто акцентувати увагу на необхідності деімперіалізації,оскільки «червоний» СРСР – це фактично одна з форм Російської імперії,яка не змінює своєї стратегії та за суттю своєю була і є шовіністично-українофобською?
– Безперечно. Треба «вишмалювати» це все. У відповідності з гаслом,датованим тридцятими роками ХХ сторіччя.
– Настановою Миколи Хвильового «Геть від Москви»?
– Так. У будь-якій формі. Стосовно всього того,що нагадує Москву. Це все імперське треба просто видряпувати,бо воно розділило Україну. Відсутність Леніна і символів комуністичної доби в Західній Україні швидко навернула погляди людей до Європи. А те,що залишалося в Східній Україні,створили проблеми,які зараз є.
Про масштаби корупції
– Що нині Вас,як направду патріота,який свою українськість,доводив і доводить чином,особливо непокоїть? Пригадую і сотні випадків на Волині,і київські епізоди. Зокрема – й коли просто неба відбувався письменницький з’їзд,а Ви,з гучномовцем,вели за собою людей під Адміністрацію… А водночас хотілося б почути,що дає,попри все,позитивний енергетичний заряд.
– Частину України вже окуповано ворогом – анексовано Крим,триває війна на Донбасі. І не тільки там. Мені вдалося виявити відвертих сепаратистів у різних структурах. У їх числі – релігійні організації,козацькі об’єднання. Навіть – серед Героїв України (а таких – близько півтисячі),яких «наклепали» різні Президенти. Я роблю запити в Службу безпеки України.
Що я там виявив? Якщо спочатку відмахувалися,то потім до певної міри почали реагувати. Особливо – в Одеській області. Там вдалося виявити кілька так званих козацьких організацій,які готували сепаратистів для боротьби проти Української держави.
Разом з тим,борюся також із незаконними забудовами в Києві. Для цього збираю необхідні документи,спираюся на підтримку громадськості.
– Хоча це дуже непросто. Вам доводилося відчути на собі силу дикої безкарності «грошових мішків»,на сторожі яких – і так звані «стражі порядку». Під час конфліктів постраждала й Ваша донечка.
– Постраждало все сімейство моє. Влада,мушу сказати це,просто пустила на конвеєр,складається таке враження,процес незаконної забудови,заробляння грошей для своєї кишені. Хоча зараз,можливо,й дещо зменшилися масштаби обкрадання держави,столиці. Зауважте: поруч з університетом технологій і дизайну вдалося «відбити» двогектарну площу,де планували збудувати стадіон. У цінах 2008 року сума «кишенькових» грошей від будівництва цього спортивного комплексу складала 2 мільярди гривень. Заробляли без сплати податку! От ілюстрація,епізод того,які масштаби корупції в Києві.
Ключ до розв’язання «бурштинової проблеми»
– Напевне,суттєві масштаби корупції й на Волині,зважаючи на її прикордонне становище,наявність митниці,бурштину… Певне,Вам відомо про ці проблеми.
– Я також намагаюся відстежити цю ситуацію. Свого часу бував на цій митниці. Там,здається,в Ягодині,відбулася перша масова передача церковного начиння,яке хотіли вивезти,для храмів України. Свого часу я здійснив поїздку по державному кордону в межах Волинської області. Довелося також переконатися,як зростають апетити до хабарів у місцевого населення. А зараз ці апетити тільки розрослися.
Щодо бурштину. Фактично завдяки бандформуванням,які використовують працю «копачів»,на Волині відкрито другий фронт проти України. Інакше це не можна назвати. Хоч і Волинь,проукраїнська,патріотична. Але чому навіть в обласному центрі нема якогось публічного закладу,організованого громадськими структурами,партіями,на підтримку держави у тому,що не можна розкрадати бурштинові поклади,що потрібно зупинитися.
Як я бачу розв’язання цієї проблеми? От,скажімо,прийшов би на площу той бурштинокопач з десятьма кілограмами «поліського золота». Він,знаючи,що є закон про виплату 25 відсотків за видобутий коштовний камінь,віддає його державі,отримавши належні кошти.
На Волині нема розвіданих покладів золота,нафти… Але валютні резерви треба створювати. Тому я й запропонував Національному банку створити бурштинові резерви.
– Цікава ідея.
– Запаси бурштину в Україні сягають мільйона тонн. Найбільші запаси в світі!
– Чинний голова Волинської ОДА вже навіть порахував: на території тільки нашої області запасів бурштину – на чотири мільярди доларів.
– Рахувати можна… Але з того мільйона тонн бурштину держава повинна мати як резерви принаймні 100 тисяч тонн. А потім – бути регулятором світової торгівлі бурштином. І заробляти завдяки цьому гроші. Тонна бурштину – це чотири мільйони євро. Такі кошти… Повірте,стільки б проблем вдалося вирішити.
«В Україні йде війна»
– Чи є,на Вашу думку,сьогодні та політична сила,за якою – майбутнє,яка спроможна допомогти Україні вийти з «глухого кута»?
– Згідно з логікою,розумні мусять єднатися з розумними. Та в Україні ситуація дещо інакша. Тут також вистачає розумних людей,але вони – у різних партіях. А єдиної політичної сили,яка була б в авангарді,«штовхала»,«видавала на-гора» ідеї,шляхи реалізації проблем,я не бачу. Її просто нема. Я бачу та чую демагогів,популістів.
– У тому числі – в кабмінівському середовищі?
– Звичайно. Візьмімо,до прикладу,той таки Уряд Яценюка. І це ж,повірте,не найгірший Кабінет міністрів. Але як зрозуміти,коли проти тих,кому вдалося втримати економічну ситуацію в таку важку пору,спрямовано демагогію,що абсолютно ідентична демагогії 2010 – 2012 років. Взагалі моя позиція така: під час кожної публічної дискусії (на радіо,на телебаченні) з уст ведучого має звучати фраза: в Україні йде війна. А для наших урядовців наче війни немає. У них війна – за портфелі. І все. Ресурс витратний,фінансовий зріс на 100 мільярдів гривень. Де ж такі гроші взяти? Валютні надходження зменшилися на 25 відсотків. Пішли на якісь обмежувальні заходи. І люди це зрозуміли,підтримали владу. І ситуація стабілізувалася. Але за це було вилито стільки помий. Уряд Яценюка не можна так хаяти.
– А що скажете про Уряд Гройсмана? Він має шанси на ефективну працю чи на те,аби незабаром канути в небуття? Чи все набагато банальніше: людей,які усвідомлюють свій тимчасовий статус,посадили на «потоки»…
– Отакі фрази про «потоки» – це теж із лексикону демагогів. Адже триває процес зростання громадянського суспільства. Зростання відбулося та відбувається не в політичній еліті,а в громадянському суспільстві. Якщо будуть сильні осередки громадянського суспільства,велика кількість активістів відстежуватиме негативні процеси та битиме по руках,то,думаю,ситуація вирівняється. І тоді той самий Гройман зможе щось зробити.
Але мені не подобаються самі так звані квотні принципи розбудови органів влади,того ж таки Кабінету міністрів. Виходить: я тебе підтримую,а ти за це мені щось даси. Просто дивує позиція «Самопомочі»,Радикальної партії,які заявляють,що в опозиції. У якій? З ким? З Опозиційним блоком? Хто ви є? Опозиція одна. Критикувати? Зараз треба робити щось,а не чекати якогось промаху,щоб бити по голові.
Третій Майдан – проект Москви
– Зараз немало політичних «оракулів» найрізноманітнішого «розливу» пророкують що завгодно,мало не апокаліптичні сценарії. У тому числі – й вірогідність Третього Майдану. Як Ви ставитеся до таких закликів,попереджень? Новий Майдан допоможе розв’язати низку проблем чи,не дай Бог,поставить хрест на нашій державі?
– Якщо відбудеться Третій Майдан,то,таким чином,реалізується проект Москви. А щодо закликів… Є якась циклічність у майданів. Повинно пройти хоча б десять років. Майданами люди перенасичуються. Люди виснажені. Фінансово,духовно…
Зараз така сприятлива пора розв’язати проблеми конфесійні. Наскільки знаю,на Волині,зокрема – в північних районах,куди свого часу ми не змогли дістатися,- московська анархія. Ці попи з кадилами – це бойові багнети «Русского мира». Це зараз найбільші вороги України. Влада могла б створити дієвий інструментарій для підтримки тих громад,які вириваються з лабетів Московського Патріархату. Але влада на місцях,навпаки,цього процесу не дозволяє. Вона фактично ламає людей об коліно. То хіба така влада українська? Вона,виходить,не бачить перспективи України.
– Але ж питання – не тільки в місцевій владі. Петро Олексійович Порошенко начебто підтримує,без жодного перебільшення,фінансово (та й інформаційно через «5 телеканал») Іонинський монастир,сам висвячений у диякони Московського Патріархату. І вся ця братія,яка призначається по вертикалі,сидячи в кріслах голів ОДА,«тримає носи за вітром».
– Більше того,я свого часу бачив його навіть у хресній ході. Ми,до речі,з групою активістів виступали проти поселення братії Іонинського монастиря в Ботанічний сад імені Миколи Гришка. Але…
Днями я побував у Вінниці і побачив,як там у московському стилі собор побудований. Такий недоладний,з викликом,що демонструє зневагу до всього українського. Воно – не наше,чуже,вороже. Проходив повз Свято-Преображенський собор (колишній костел,у якому,ще в мою бутність народним депутатом,знаходився один із найкращих в Україні орган). Цей сатанист Агафангел спонукав до того,що орган вартістю у 500 тисяч доларів викинули на вулицю. І зараз у цьому храмі московські попи махають кадилами.
І ще одне. Треба не забувати,що Порошенко після обрання його Президентом отримав благословення від Кирила. Якщо він здатен усвідомити,хто є хто,то,не виключаю,можуть поставити питання і щодо самого Президента. Але його треба змусити чинити щодо «Русского мира» та воїнства в рясах так,як має робити Президент України.
«Вірмо в Господа,вірмо в Україну»
– Олександре Васильовичу,яке життєве правило допомагає Вам завше,за найекстремальніших ситуацій,залишатися самим собою,не зраджуючи своєму духовному,моральному орієнтиру?
– Жити не за підказкою,а за власним розумом. Я завжди вчився плавати в цьому житейському,політичному морі. І,повірте,найбільше навчився,перебуваючи у Верховній Раді. Адже слід бачити не тільки свою «нору» (чи «колгосп»,як колись казали). Потрібно бачити всю Україну,не заплющуючи очі на проблеми. Варто не тягнути ковдру на себе,а хоча б інколи – попустити край,тому що сусідові треба зігрітися. Якщо таке мислення властиве людині,то тоді можна говорити й про осередки оптимізму. Загалом я ніколи не опускаю рук. Якщо я п’ять разів зробив і в мене не вийшло,на шостий чи сьомий раз я знайду спосіб,щоб реалізувати задумане.
– Незабаром – свято Великодня. Напевне,Ви маєте побажання для земляків-волинян?
– Найперше – перемоги над москалями. Щоб молилися у Великодні свята за перемогу над ворогом. Аби на святкових столах були гарні писанки,смачна паска. Боронь Боже у ці дні Великодні щось негативне говорити про Україну. Вірмо в Господа,вірмо в Україну! Молімося за Україну та підтримуймо один одного. Тільки в єдності можливо перемогти путіно-кириловський антиукраїнський і за своєю суттю безбожний «Русский мир».
– Спасибі за розмову. Хай береже Вас Всевишній. До зустрічі на Волині!