— Ігоре,відпустку де провели?
 
— На схід їздив. Під Докучаєвськом був. У Луцьку був,деякі справи в окрузі вирішував. То в Києві трохи. Так і пролетіла відпустка. Тепер до роботи.
 
— За вашими відчуттями,якою буде нинішня осінь в українському політикумі? Чим подивують наші політики,якщо вони ще можуть нас чимось подивувати?
 
— Весело буде. Те,що будуть качати,це однозначно. Володимиру Гройсману буде дуже складно. Кредиту МВФ ніхто ще не дасть,електронна система декларування не запрацювала,закон про спецконфіскацію,а це 50 мільярдів,Проштовхнути в Парламенті буде важко. А маємо вже кінець року і соціалку треба піднімати,бо інакше капець. Весною тарифи до європейських він то підтягнув,а тепер треба давати людям,бо скоро прийдуть нові платіжки. У принципі простим людям боятися їх не варто,бо субсидія покриває проблеми. Всі держави пройшли цей шлях. Але бажаючих поговорити й попіаритися на цій темі буде хоч відбавляй. Улюблені теми: рента на газовидобування й тарифи. Щоб було зрозуміло,поясню у чому суть брехні,якою пудрять мізки людям. Гроші від ренти ідуть на оплату субсидій. Чого ж тоді добиваються політичні сили,які вимагають зменшити ренту на газовидобування? Щоб Фірташ менше платив і щоб не було грошей для субсидій. Нелогічно ніби,якщо вони позиціонують себе народними захисниками. Але партії,які блокували трибуну і запускали паперові літачки,саме цього добиваються,щоб народ завести,підняти. Для декого чим гірше в державі — тим краще для них. Або взяти газ власного видобування,якого у нас добувається аж 20 мільярдів кубів. Ніхто ж не пояснює людям,що з цих 20 лише 10 добуває державне підприємство,а решту приватні компанії. Мало того,це державне підприємство не на 100 відсотків державне,там теж частка держави і бізнесу,значить залишається державного газу із 20 близько 6 млрд куб метрів,а 14 — це приватний видобуток. Відповідно держава має купувати ці 14 мільярдів по 7 гривень,а не по 2,бо якщо в Європі ціна сім,то бізнесмен не продасть його Україні по дві,а продасть на європейську біржу по сім. Це другий момент брехні,якою нас годують про дешевий газ власного видобутку,якого ніби вистачає для комуналки та власних потреб держави. Та не вистачає його і ніколи не вистачало.
 
— Але народ сподівався,що після Майдану щось зміниться і в цій галузі,що апетити олігархів теж будуть зменшені…
 
— Ми виходили на Майдан не за гроші,а через відсутність справедливості. Її торжество ми пов’язували з деолігархізацією і націоналізацією вкраденого олігархами майна. У цьому сенсі революція не досягнула своєї мети. Я не великий спеціаліст у галузі соціальної психології,але революції раз у два роки не відбуваються. У найближчі п’ять-десять років нових революцій у нас найімовірніше не буде,але думаю,що буде продовження нашої Революції Гідності. Тільки один нюанс,згадаймо історію: 1917 рік — була революція,далі біла армія і війна,наступний етап — диктатура пролетаріату. Тепер ми мали Майдан,потім отримали сепаратистів і війну,логічно чекати наступний етап. Це й буде продовженням революції. Повертаючись до теми тарифів,яку будуть розкачувати у парламенті. Так минулого року теж її розкручували,але прийшли платіжки покриті субсидією і нічого страшного не відбулося. Проблема держави не в субсидіях,а в тому,що торік вони потрібні були 1 мільйону громадян,а тепер 3 мільйонам. Значить щось не те відбувається,якщо стільки людей потребують субсидій.
 

 
— І без підвищення соціальних стандартів не обійтися?
 
— Виходу іншого нема. Підвищувати стандарти треба навіть за рахунок друку грошей і за рахунок зростання курсу долара. Якщо Гройсман підніме соціалку — то всі хвилі популізму спадуть самі по собі. Навіть якщо мінімалку зроблять 2000 гривень,то для друкованого верстату це не так і страшно. А те,що долар буде 30 чи 32 — так це і так всі знають. Психологічний бар’єр для долара — 34,пам’ятаєте,як було,коли він перевалив за 34?
 
— Роботу над держбюджетом на 2017 коли маєте розпочати?
 
— Обіцяли,що до 15 вересня внесуть проект. Побачимо. Тому осінню і буде крутитися платівка про тарифи,Ляшко можливо буде про офшори. Він уже зайшов у це піке і з нього треба якось виходити. Щодо офшорів,я теж за те,щоб була слідча комісія. Тут я з ним погоджуюся,але щодо всіх. Хоча розумію,що це розмиє можливу вину президента,бо коли ми у 2014 валилися в Хрящеватій — десь за кордоном відкривалися офшори,коли хлопці гинули в Іловайську — десь за кордоном відкривалися офшори. Хоча й говорять,що не відкривав,що це зовсім інше,але хай слідча комісія розбирається,як що було. Я не хочу бути бронежилетом Порошенка,нехай слідчі,юристи та комісія розбираються,чи виводилися гроші чи ні,чи платилися податки і т. п. Бо якось негарно це виглядає. Виходить,той хто виводить гроші з країни,посилаючи нас на смерть – не вірить у нашу перемогу. Риторика правильна,але чого ви так боїтеся,що будуть розслідувати й ваші офшори? Якщо у мене нема — то я й не боюся. Але чого тільки президентські офшори розслідувати? Якщо всіх — то всіх. Я не дивлюся на партійні прапори. Мені важливо на чиєму боці правда. Потрібна комісія,яка розслідуватиме офшори усіх,хто причетний до управління державою. До речі я не розумію,чого її так бояться? Кажуть іноді так: якщо хочеш завалити питання — створи слідчу комісію. Якщо ця комісія не збере кворум,то вона не прийме ніякого рішення. А кворум можна збирати три роки. Та дайте їм ту слідчу комісію,хай працюють. Думаю,що дадуть. Перед літніми канікулами не хотіли давати,бо ціле літо смикали б і був би ще один майданчик для піару.
 
— Минулого тижня Генпрокурор Луценко озвучив на прес-конференції хід розслідування Іловайської трагедії. І винним у величезних втратах української армії назвав … Росію. Це і буде цап-відбувайло?
 
— Напевне. Не виконали домовленості,порушили зелений коридор,негідники. Тільки причому тут Росія? Так,є російська агресія. Вона,винна,бо війну почала. Питання не в тому. Приклад простий. Чечня,1 мільйон населення,Грозний. Війна,танки,літаки,вертольоти,Грозний зрівняли з землею. От я вам скажу,хочете вірте,хочете ні,але якби те угрупування,яке було в Іловайську,зайняло кругову оборону в місті – танки є,«бехи» є ,заїжджайте в хати,виставляйте стволи,окопуйтеся,боєкомплекту достатньо. Хлопці,ви куди прийшли? Воюйте,який вихід? А кільце замкнулося,тому що втекли деякі підрозділи. І це,на жаль правда. Хтось здався росіянам,перейшли кордон,потім червоний хрест їх вивів. Про що розказуєте,хлопці,поки є патрони і ти не поранений,не контужений,який полон може бути? Та у кожного є свій поріг страху. 2014 рік був роком і великих втрат,і першого бойового досвіду. Ми били,нас били,ми вчилися воювати,збройних сил не було. І це теж правда.
 
— Зараз триває судовий процес над бійцями батальйону «Торнадо»,який має великий резонанс у суспільстві. Ваша думка про цю справу як адвоката і юриста?
 
— Моя думка така — якщо винні то мають сидіти. Можливо не всі,але базовий принцип — суд має бути відкритий. А по тих епізодах,які не зовсім етичні,нехай він буде закритий. Бо пішов резонанс у суспільстві. Так зробіть суд відкритим — і нема проблеми. Так,я знаю про кого вони будуть розказувати. Вони розказуватимуть про контрабанду в зоні АТО ,про Геннадія Москаля,про те,як вугілля їхало. Так давайте всіх арештуємо. А за зґвалтування,так вони самі себе на телефон знімали й документували. За це треба сидіти і навіть дуже крепко сидіти. Але це вже не моє питання. Тому розслідування має бути юридично обґрунтованим,а суд прозорим. Я зареєстрував законопроект одноразової дії,яким звільняються від кримінальної відповідальності всі учасники безпосередніх бойових зіткнень,окрім… І далі пішов перелік: окрім зґвалтувань,замовних вбивств,торгівлі наркотиками,підакцизними товарами і т. д. Бо однією амністією це питання не вирішиться. Не знаю чи проголосують за цей закон,але я його відпрацював і зареєстрував. Бо якщо у мене пацан отримує реальний термін за те,що його затримують у зоні АТО з гранатою,то вибачте. Він же не в Києві ходить з гранатою,а в зоні АТО,де небезпечно,де можуть бути диверсійні групи,де місцеве населення підтримує «сєпарів»,тому він цілком виправдано боявся і завжди носив з собою гранату. Якби він поїхав у Харків з нею — інша справа.
 
— Що скажете про свою колишню побратимку по «Айдару»,а нині по парламенту,Надію Савченко? Її неоднозначні заяви останнім часом викликають у суспільстві розгубленість і розчарування…
 
— Фух! Складне питання. У Наді є три проблеми. Вона — розкручений бренд,який звалився на неї,але вона не була готова до цього ні фізично,ні морально,ні психологічно,ні емоційно. Не дай Бог на її місці опинитися чи пережити те,що вона пережила. Але на її місці,прийшовши в парламент,я б для початку по черзі поспілкувався з усіма фракціями Верховної Ради. Тиждень я не виходив би ні на які ефіри,а тільки дивився б телевізор,читав,отримував би інформацію,яку треба мати. Тобто їй треба було зробити паузу. Вона ж з корабля на бал відразу. Те,що над нею в Росії нейролінгвістичне програмування попрацювало — це факт. Два роки їй у мізки це заносили. Тому треба відкатувати плівку назад. Це одна проблема. Друга проблема — у неї картинка про Україну зразка 2014 року. Вона не розуміє тих процесів,що відбулися за ці два роки. Третя проблема: вона думає,що є брендом,який не можна завалити. «От я оголошую голодування проти злочинної влади». Ну не розкидайся ти такими фразами. Зайти в голодовку не проблема,вийти з неї проблема. Зараз її ще ніхто не мочить і ніхто не питає: «А скільки ти вже голодуєш? По ідеї ти маєш уже впасти…». Надю ще просто не «мочили»,бо в неї немає мажоритарного округу,бо пройшла вона як бренд відомої політсили. І зробивши ставку на цю партію,рідні сподівалися,що її лідерка швидше з Путіним домовиться про звільнення Наді. Принаймні,мені добре вже те,що у фракції Юлі Тимошенко є хоч кілька представників із революційного середовища.
 
— У червні ви потрапили в малоприємну ситуацію,про яку розповідали майже всі ЗМІ,навіть столичні. Маю на увазі спробу пограбування вашого авто в Луцьку і стрілянину у дворі житлового будинку. Увага до цієї справи цілком закономірна,бо ви особа публічна,народний депутат. Двох підозрюваних у цьому злочині оперативно затримали. Як розвиваються події довкола розслідування нині?
 
— А як розвиваються? Одного із грузинів вже випустили під заставу. Другий ще сидить. Я казав,хай піар менеджери місцевих царьків їх ще усиновлять,нещасних. Друзякам грабіжників по злодійській спілці я сказав: «У нас в «Айдарі» було п’ятеро грузинів,справжніх бойових хлопців. Поки ми воювали — ці тут крали. Тепер ми приїхали з війни — вони далі крадуть». Тому домовлятись з ними мені нема про що,бо поки люди воюють,ці в тилу грабують. От і все.
 
— Різні інтерпретації цього інциденту довелося чути й читати. Як все було насправді?
 
— Ви ж читали,як все повернули: Лапін вранці,ледь не п’яний,стріляв по вікнах,по людях. Все як треба інтерпретували. Як було? Я тільки приїхав з Києва і заїхав у той двір по справах. А о восьмій годині сідаю в машину,до мене підходить чоловік і каже до мене: «У тебе там щось іскрить». Що іскрить,якщо у мене дизельне авто? Але виходжу подивитися. Немає нічого. Поки з ним теревенив,у цей час другий тихенько присів,привідкрив дверцята моєї машини і витягнув мою сумку. Це звичайна тактична сумка,ще з війни привіз,бо дуже зручна. У ній не було чогось особливого: ліхтарик,посвідчення депутата,техпаспорт,якісь ще дрібниці. Грошей там не було,в сумці їх не ношу. Гроші тільки в кишені ношу,а гаманців і барсеток не люблю і не визнаю. Те,що вони не «пасли» мене,зрозуміло. Бо якби стежили,то бачили б,що з цього двору всього один-єдиний виїзд. І втекти буде практично неможливо. Це все був експромт. Вони заїжджали у двір,я саме виходив,ще й перед їхнім авто дорогу перейшов. Бачать,іде мужик з рюкзаком,проїжджають далі — а в машині ще й сумка є. Зупинилися,їхня машина їде далі за ріг будинку,а двоє ідуть пішки. Один відволікає мене розмовою,а другий тим часом викрадає сумку. Це така відпрацьована тактика у них. Той «жулік» втікає з моєю сумкою,люди ідуть,все бачать. Якийсь чоловік кричить : «Диви-диви,барсетка!». Починаю бігти за ним,ще три-чотири кроки і вже зіб’ю з ніг. Але він повертається,прискорюється,забігає за припарковані авто,бачить,що я поруч і втекти вже не вийде,жбурляє сумку,розсипавши все,що було в ній. Я зупинився,все в купу згріб,потім згадую,що там машина моя стоїть з ключами відчинена. Але там все нормально. І раптом бачу: їхнє авто виїжджає з-за рогу і той «жулік» в нього сідає. А виїзд із двору тільки один. Кругом — самі огорожі,бо йде будівництво. Куди ж ви хлопці поїдете? Я своєю машиною перекриваю дорогу,але між забором і моєю машиною залишається зазор метрів чотири. Злодії покружляли довкола майданчика,а виїзду немає. Вони їдуть по газонах попід забором і виїжджають на мене. Бачу,вікно привідчинене,скільки людей в машині не видно. Реально розумію,що як мінімум їх двоє,(хоча,як виявилося,пізніше,їх було троє). Машина дає газу і починає їхати на мене. І раптом чітко чую «Бах-бах!»,тобто два постріли. Я мав з собою свою табельну зброю,нагородну. Тому роблю крок убік і починаю стріляти в район коліс,бампера й радіатора. Все робилося на рівні рефлексу. Стріляв не у вікно,бо якби туди,то завалив би. А раптом за кермом таксист і невинна людина? І де гарантія,що вцілю у того,хто стріляв у мій бік,а не в іншого? Якщо так,то перевищив би межі самооборони. Вона мені треба ця морока? А якби убив двох чи трьох? Це вже тюрма гарантована. Тому стріляти по віконних пройомах не було сенсу. Моїм завданням було затримати злочинців,тому цілив саме по колесах. І дякуючи тому,що я зробив з тієї машини «друшляка»,вони її через метрів 500 покинули і втекли. Зняли номери,забрали свої речі і пішли пішки. Якби їх зловили там,на місці,можна було б зробити експертизу,чи є на руках порохові опіки. Але її ніхто не робив,звичайно. Зате відразу зазняли відео з місця злочину і виклали в соцмережі. Та Бог з ними. Знаєте,через скільки часу надійшов дзвінок зі 102 на міськвідділ? Через 1 годину 10 хвилин. Навіть патрульній поліції ніхто за цей час не повідомив про інцидент. А якби там були поранені чи вбиті? Так працює наша служба порятунку. Потім хлопці спрацювали дуже оперативно. Вже в ході розслідування виявилося,що перед цією крадіжкою ці злодії були помічені і в Ковелі.
 
— Так вони гастролери?
 
— Так,вони із Одеси. Один був у розшуку в Луганську,судимий не один раз,в тому числі і в Грузії. Посвідки на проживання отримали в Одесі. Зрозуміло,хлопцям світив розбійний напад,вони почали викручуватися,як можуть. Але раптом увага ЗМІ переключилася на мене: а чого в їхній машині нічого не знайшли? Якщо у них був час від’їхати,забрати свої речі,зняти номери,то вони мали ще залишити в салоні гільзи? А якщо у них був наган,і гільзи не вилітають,що тоді? «Вони ж не признаються». А вони що,дурні,признатися у злочині,за який їм світить 12 років тюрми? «Ви ж розумієте,що нічого не докажете?». А я не збираюся нічого доказувати. Нехай міліція доказує і розслідує,як було. Є свідок,який чітко чув два хлопки,а потім ніби черга з автомата. Міліція ще дивувалася: яка черга? Чергою тільки пістолет Стєчкіна стріляє,а у мене звичайний «Форт17». Просто стріляю я швидко. І совість у мене чиста. Але ті,хто дуже мене «любить» ,почали писати,що нардеп Ігор Лапін відкрив стрільбу з самісінького ранку у житловому масиві,там,де дітей ведуть у школу. Ще трохи і сказали б,що був обкурений і з гранатометом. А ще він сказав: «Хай скажуть спасибі,що не стріляв по вікнах». Я такого ніколи не казав. Була прес-конференція,я сказав,що нехай жуліки подякують,що стріляв не на враження,а щоб їх зупинити. І тут же коментар: «Який він вояка,якщо не міг попасти з п’яти метрів». Не попав — значить точно не воював. Попав — тюрма по йому плаче. Що так погано,що так. Скільки у Луцьку крадуть у людей сумки,барсетки,обкрадають квартири,а ви хочете з мене зробити ідіота?!
 
— Але гільз ніби на місці стрілянини не знайшли…
 
— Їхні гільзи шукали в одному квадраті,з міношукачем ходили. Але там трава,хащі. Мої всі знайшли,я ще сам допомагав шукати. Траєкторія всіх моїх куль спрямована на бетонну огорожу,тобто ніякої загрози ні мешканцям,ні вікнам тих чи тих будинків апріорі не було. Не важко виїхати на місце,подивитися що і як,де стояв Лапін,як їхала машина і як хто стріляв. Ні,треба обгадити й облити брудом. Розумію,публічна людина і мусиш терпіти удар,одначе…
 
— Виходить,завдяки резонансу цього пограбування правоохоронцям вдалося вийти і затримати групу злодіїв,від яких потерпали волиняни. Бо якби це сталося не з народним депутатом,то міліція може й не затримала б їх…
 
— Та купа подібних злочинів. Скільки крадуть барсеток у людей щотижня. А тут затримали злодіїв — погано. Бо Лапін якимось боком причетний. Я не маю своїх ЗМІ,щоб щось комусь доводити чи виправдовуватися. Так само,як і з бурштином. Майже всі розтиражували «Лапін накрався волинського лісу з бурштином і купив дві квартири!». Сенсаційна новина,дарма,що «свободівський» фейк. Мені пацани дзвонять з «передка»: Зола,купи нам тепловізора». Я вам що,олігарх? «Ну на квартири гроші маєш,а на тепловізор не маєш якусь пару трійку тисяч доларів?». Оце мені неприємно. Всі перепостили новину,потім дзвонять,питають: «Чи не могли б ви дати коментар?». Можу. Ми проголосували антикорупційний закон. Завдяки йому тепер можна зайти в базу нерухомості за прізвищем,не за адресою,а саме за прізвищем. Берете всіх моїх родичів ледь не до п’ятого коліна і перевіряєте. Якщо не знаходите цих двох квартир,то берете барабан,прапор і очолюєте ходу тих,хто іде на хрін. Так і сказав,вибачте. Не культурно прокоментував,але вже спасу немає!
 
— Вас теж пов’язують з певним інформаційним ресурсом,де ви є нібито співвласником?
 
— З яким?
 
— Волинське агентство розслідувань.
 
— ВАР не є моїм і ніколи не було. Те,що їм допомагав — це факт,цього не заперечую. Мені потрібен був дружній майданчик,де б я міг щось написати,свої думки висловити. Мені імпонувало,що вони «мочать» всіх і що там немає відвертої заказухи й поливання брудом. І ми співпрацювали. Наскільки я знаю,ВАР взагалі віддали в оренду і сьогодні його продають. Якби я був власником цього видання,маючи єдиний майданчик,де мене не «мочать» по замовленням просто так,я б його не продавав би. Те,що знав його власницю,не заперечую. І тих,хто взяв в оренду,теж знаю. У мене з ними була нормальна співпраця,як і з іншими виданнями,до речі теж. Щоправда,тональність деяких різко змінилася,коли змінилися власники. Я ж прекрасно розумію,хто і як мене «мочить» і буде це робити. За що завгодно. Навіть за те,що ходжу в кросівках і не дотримуюся дрес-коду як нардеп. Ніхто ж не розбиратиметься,що в туфлях взагалі ходити не можу. Мене з армії за це комісували. Хоча мені по барабану,у чому я ходжу. У джинсах,кросівках,47 років так ходжу. І що?
 

 
— І у Верховну Раду у кросівках ходите?
 
— Ні,туди не ходжу. Або берці взуваю,якщо це зима і я у джинсах. Або туфлі,які ніби й туфлі,але не зовсім.
 
— Краваток теж не любите?
 
— Не люблю,не ношу,їх у мене і немає. Якщо треба було,то в сина брав. Костюмів за все життя мав чотири. Перший купили на випускний вечір у школі. У ньому я й одружувався. Другий купив після армії,коли став адвокатом. Одягав рідко,висів-висів,поки я трохи не покрепшав і тоді віддав його своєму дядькові. Третій купив на випускний сина і він був у мене весь час,аж до війни. І четвертий купував,коли став народним депутатом. Все життя я важив 70 кілограмів,на війну ішов,кинув курити ще перед Майданом з вагою 85,а коли повернувся мав 65 кг. На День незалежності Президент і перша леді запросили всіх народних депутатів на святковий прийом у Софіївський собор. І в запрошенні було написано про дрес-код. Після параду пішов додому переодягати військову форму. Костюм у мене під сорочку з коміром-стійкою,щоб краватки не одягати. Типу «а ля падре» і Турчинов на обіді підходив,жартував: «Под меня работаешь?». Хоча пошкодував,що не пішов у військовій формі,бо багато вояків прийшли не в цивільному. Зустрів там багатьох знайомих пацанів з 80-ї бригади,з якими воювали разом під Хрящеватим.
 

 
— Де було легше: у Верховній Раді чи на війні? Маю на увазі психологічно…
 
— Чим ближче до смерті — тим чистіші люди. На війні все по-чесному. Якщо герой — то чесно. Якщо боягуз — то теж чесно. Якщо вбили — то по-справжньому. Якщо хтось косить — це теж видно. Ми не засуджували тих,хто боявся. У кожної людини є свій поріг страху. Якщо бачимо,що людина не може,відправляємо її десь подалі. Але коли ти здрейфив вже на полі бою — це вже інше. За таке і морду набити не гріх. Були у нас хлопець Деня і Рустам Хамраєв (наш перший загиблий айдарівець). Деня біля Рустама був,коли його вбили. Прийшли з бою і бачимо,хлопець не в собі. А пацану 18 років. Відправили його супроводжувати Рустама до Луцька,вони дружили. Ми думали,що він більше не повернеться на передову. Через трохи дзвонить,що ще затримається,добре,не спіши. А потім приїхав: «Пацани,не можу там бути. І тут не можу. Давайте я буду вам допомагати,все робити. Але в бій поки не піду». І Деня проводжає нас,збирає,зброю чистить,знаряджає,водієм працює,як треба. І повага до нього. Він усвідомив,що є поріг,який не може поки переступити. Але це по-чесному і в подальшому хлопець адаптувався і поборов свій поріг і пішов з нами пліч-о-пліч. А був і той,хто пригрівся в штабі біля печатки,з капітана до підполковника за рік дослужив в тилу на «марадьорці і блокпостах». Хоча в мирному житті я втратив людей більше,ніж на війні. Один з війка вивалився у Києві,той скурився,зпився,той ще щось. Не можуть хлопці повернутися. Всіх заставляв,просив,але не всіх зміг.
 

 
— Психологічну реабілітацію маєте на увазі?
 
— Немає у нас реабілітації. Дурня це все,банальне відмивання грошей. Два тижні на Світязі — то не реабілітація. Реабілітацією може бути одне — давати їм роботу по духу. Я вже втомився на всіх рівнях доводити й казати,всі ніби погоджуються,але ніхто не хоче пальцем поворухнути. На рівні держави це можна зробити одним способом і зробити це можна вже. Наприклад: включити у процедуру проведення будь-яких тендерів пункт про працевлаштування учасників АТО. І хай бізнес сам шукає демобілізованого,щоб оформити до себе на роботу,а не АТОшник ходить і шукає роботу. Це можна зробити і швидко. Бо всі ці соціальні програми,як і те,що держава компенсує психологічну реабілітацію учасників АТО,путівки в санаторій виділяються,ситуацію не рятують. Ці люди мають бути адаптовані першою чергою соціально. Їм не лише бесіда з психологом треба,а першою чергою робота. Хай це буде охорона лісу,чи заводу,чи будівництва,хай сторожем — немає значення. Свого часу ми разом з міліцією їздили і патрулювали ліси. Айдарівці,БУГовці і т. д. І нас зразу ж обвинуватили,що ми кришуємо видобуток бурштину,що Лапін вже купив дві квартири і т. п. Але давайте подивимося на цифри: Житомирська область — 2 800 га вбитого лісу,Рівненська — 6700 га,Волинь — 4,5 гектара. Зараз мої хлопці час від часу виїздять у ліси і то коли міліція попросить,коли є загроза,що рівненських копачів знову 5 тисяч прийде з лопатами. Та я,хлопці,кажу,вже не знаю,чи помагати вам,чи не помагати. Поміг — виявляється кришую бурштин і вже пів-Луцька скупив.
 
Тепер про закон по бурштину. Він поганенький. У нас є нормативна база,що дозволяє все робити правильно. Діє 615 постанова Кабміну,згідно якої бурштин є дорогоцінним каменем,і лише державне підприємство може отримати ліцензію на його видобуток. А приватне чи комунальне підприємство може купляти цю ліцензію лише з аукціону. У бізнесу є гроші,техніка,а державне не має ні грошей,ні техніки,але має ліцензію.
 
— Для чого нам винаходити велосипед,якщо є досвід видобування бурштину у Польщі,Прибалтиці?
 
— Ми їздили туди,вивчали цей досвід. Я зустрічався і мав розмову з цього приводу зі Степаном Кубівим,бо держава має взяти контроль над цим процесом. Волинь бачить це так: створили комунальне підприємство,виділили 50 тисяч га лісу і будемо щось робити. Та нічого ви не зможете робити,бо ліс — тільки за погодженням з Кабміном,ліцензія є тільки у державного підприємства,а вам треба буде її купляти,навіть техніки немає,чим робити. А бізнес ніяким боком до цього не залучений. А де інтерес місцевого населення? Думаєте міліція буде там постійно стояти й охороняти? Зараз охороняється,щоб не добували. А коли буде добуватися,хто все це охоронятиме? Концтабір же не зробиш за колючим дротом. А за які гроші воно те КП купуватиме ліцензію на видобуток,це ж мільйони,а не сто гривень? З іншого боку,навіть якщо купить воно цю ліцензію,як покаже походження коштів? А ніяк. Ідея ніби хороша,щоб все було прозоро і легально,але не працюватиме вона. У Польщі є свої нюанси,там кар’єрний видобуток бурштину,до того ж вони залучають інвесторів та бізнес. У нас є свій хороший механізм і для цього не треба змінювати законодавство ні під кого,а робити так,як передбачає закон. А він передбачає: є 2 державні компанії,яким належить 51 відсоток номінального прибутку від видобутку. Залишається ще 49,які діляться між бізнесом і комунальним підприємством. У якій пропорції — питання друге. Бізнес каже: готовий купити ліцензію і для себе,і для комунального підприємства,маю техніку,гроші й готовий видобувати бурштин,але все це за умови наявності договору про розподіл прибутку. Не треба всіх дурити й розказувати про прибуток у 170 -200 відсотків,бо там реальний прибуток —1500-2000 відсотків. Потім це все треба буде ще й охороняти. Давайте візьмемо для цього АТОвців. Нормальна реабілітаційна програма? Ліс,свіже повітря,рух,хлопці працюють,ніхто не краде. А місцеве населення працює геологорозвідниками і бурштин у них приймається по комерційній ціні. І це буде по-чесному. Вони матимуть те саме,що й зараз мають. Тільки не треба буде жулікам платити за «дах». Другий етап — «біржа» для прийому бурштину. І найголовніше — тюрма за незаконну торгівлю. Жорстка,не дитяча,а справжня. Тоді робітник-геологорозвідник чорта з два буде «жуліку» каміння продавати,бо тюрми всі бояться. Він понесе його на біржу. І контрабандою на Китай ніхто не повезе. Ліцензія — тільки з аукціону і нехай борються,хто більше заплатить. Яка різниця,хто виграє Вася,Петя чи ще хтось. Гроші то пішли в державну казну. Це я змалював умовну схему,яка реально може працювати вона тепер. Ось так воно буде все літати. Бо без місцевих щось згорить. Без АТОвців — вони теж їсти хочуть. Ринок не запрацює без реального жорсткого покарання за незаконну торгівлю бурштином. Я розказую про цей механізм скрізь,а мені кажуть: «Та Лапін кришує бурштин. Покажи,де тут ти?».
 
—І справді. Де ви у цій схемі?
 
— Люди ніяк не можуть зрозуміти,що мене це не цікавить. І не тому,що немає таких грошей чи ще щось,хоча таких грошей у мене справді немає,та мені це й не потрібно. Ну так склалося,було,як було. До війни у мене було виробництво,будувалися будинки,я працював адвокатом,ще трохи машини тягав,не лінувався працювати і будь-яка робота була в радість. Почався Майдан,потім війна,я купив собі все,взяв «калаша» і поїхав на війну. Тепер я в парламенті. Рідні та близькі мої мають кусок хліба,син дорослий,сам уже працює. Те,що я отримую як депутат,мені вистачає,бо нема куди тратити. Зарплата моя — майже 13000 гривень,хоча хтось писав,що депутати по 20 тисяч мають. Може хтось і має,я кажу про себе. Мені вистачає. По кабаках я не ходжу,додому за що приїхати маю. Житло орендую,знайшов квартиру недалеко від ВР,оплачую за рахунок грошей,що виділяють для проживання в готелі. В їдальні депутатській харчуватися недорого. По Києву їжджу на метро,бо машиною пересуватися в столиці можуть тільки кияни,які знають все про автомобільні корки. Мені навіть цікаво було,чи можна реально вижити за гроші,які отримує народний депутат. Виявляється,реально.
 
Розмовляла Ніна РОМАНЮК