Для багатьох із нас 2020 рік був вкрай складним, ознаменувався втратами, важкими потрясіннями, провалами та непосильними проблемами. І якщо навіть деякі американські журналісти назвали 2020-ий «найгіршим роком в історії», то куди рівнятися нам, українцям – природні катаклізми, техногенні катастрофи та суспільно-політичні кризи у минулому році кинули серйозний виклик як сильним країнам, таким як США чи Китай, так і таким, які й без того мали чимало загрозливих проблем, зокрема, й Україні. Пригадуємо основні події минулого року в Україна та підбиваємо підсумки – чого навчив нас високосний рік.

АТРИБУТ РОКУ – МАСКА: КОРОНАВІРУС ЗАБРАВ ПІВТОРА МІЛЬЙОНА ЖИТТІВ В УСЬОМУ СВІТІ

2020-ий рік людство зустрічало з острахом, спостерігаючи за ситуацією у китайській провінції Ухань, де розгорялося вогнище небезпечної і невідомої раніше хвороби COVID-19, викликаної коронавірусом SARS-Cov2. Досі немає єдиної версії про те, звідки взявся вірус, одні дослідники вважають, що він мутував природним шляхом і передався до людини від кажана, інші шукають докази того, що коронавірус – біологічна зброя, яка через помилку чи диверсію вирвалася на волю. Як би там не було, а шкода світовій економіці, завдана коронавірусом, зрівняється хіба що з періодом «Великої депресії», не кажучи вже про численні людські жертви по всьому світу.

В Україні «коронавірусна» історія почалася 20 лютого – в село Нові Санжари прибули евакуйовані українці з Китаю. Як виявилося пізніше, хворих серед них не було, однак, тоді Україна зганьбилася на увесь світ «завдячуючи» окремим місцевим жителям Нових Санжар, які закидали автобуси з евакуйованими камінням, розбивали вікна, не дивлячись на те, що в салоні перебували діти. Відомий мислитель Френсіс Беккон колись сказав: «Немає нічого страшнішого самого страху». В Україні страх перед коронавірусом виявився страшнішим самого коронавірусу, і за поведінку деяких наших співвітчизників Президенту Володимиру Зеленському ще довго доводилося червоніти і вибачатися, навіть у новорічному привітанні за п’ять хвилин до нового 2021 року.

Вже 1 березня в Чернівцях зафіксували перший випадок захворювання на коронавірус. Епідемія поширювалася світом та Україною в геометричній прогресії і вже 11 березня Світова організація охорони здоров’я оголосила пандемію. Налякані прикладом Італії, де через нехтування правилами самоізоляції медична система дала збій і лікарям доводилося вибирати, кого рятувати, а кого лишати помирати в муках, в Україні почали створювати «коронавірусні» лікарні для розміщення хворих, яких очікувалися тисячі в кожній області. І хоч українська медицина не увійшла в колапс, в Україні від ускладнень COVID-19 померло 19 630 людей, у світі – 1,85 мільйона.

Допоки українські медики героїчно боролися з небезпечним вірусом, українські рятувальники отримали свій виклик. У квітні спалахнула надзвичайно складна пожежа у Чорнобильській зоні, яка тривала десять днів і загрожувала перекинутись і на саму атомну станцію. У вогні згоріли території багатьох колишніх сіл і колишнього закритого військового містечка Чорнобиль-2, постраждало і саме місто Чорнобиль – згорів один із туристичних об’єктів, піонерський табір «Казковий». Причиною пожежі стали умисні підпали та необережне поводження з вогнем, одного зі зловмисників затримали 6 квітня у зоні відчуження. Забруднене повітря фіксували у Київській, Черкаській і Дніпропетровській областях. Від пожежі постраждали 11,5 тисяч гектарів лісу, з них 5% –  територія заповідного фонду. Людських жертв, на щастя, вдалося уникнути.

ВОНИ ПОЛЕТІЛИ У ВІЧНІСТЬ: ЗБИТТЯ УКРАЇНСЬКОГО «БОЇНГА» НАД ТЕГЕРАНОМ ТА ОСТАННІЙ ПОЛІТ НАШИХ «СОКОЛІВ»

Якщо помилки при спалюванні сміття у лісі призвели лише до великого екологічного лиха, то помилка іранський військових стала наслідком трагедії, яка миттєво обірвала 176 життів. Прокинувшись після святкування Різдва, зранку восьмого січня українці дізналися жахливу новину про падіння літака авіакомпанії МАУ в Ірані. Деякий час офіційні причини катастрофи не розголошувалися, однак, з кожним днем все більше доказів вказувало на те, що нашого літака збили ракетою. Згодом іранська сторона визнала свою вину, як з’ясувало слідство – іранські сили протиповітряної оборони помилково запустили ракети по українському повітряному судну. Катастрофа сталася під час загострення протистояння між США та Іраном у Перській Затоці. В авіатрощі загинуло 11 українців – 2 пасажири та 9 членів екіпажу.  Трагедія сколихнула увесь світ і безпосередньо зачепила Волинь, адже одна із бортпровідниць, 25-літня Юлія Сологуб, була з Нововолинська.

На жаль, пасажири і члени екіпажу, який летів рейсом PS-752 «Тегеран-Київ», – це не єдині українці, яких забрало небо в минулому році. Полетіли у свій останній політ й українські «соколи» – курсанти Харківського національного університету повітряних сил, 20 пасажирів та 7 членів екіпажу. Навчальний літак Ан-26 за той день дійснив п’ять польотів, шостий виявився останнім. За попередньою версією, через несправність двигуна пілот намагався посадити літак через три хвилини після злету, однак, при заході на посадку судно вдарилося об землю за півтора кілометра від злітної смуги і загорілося. Вижити вдалося лише одному курсанту – В’ячеславу Золочевському. Міністр оборони України Андрій Таран заявив, що літак був справним і, нібито, натякнув на вину пілота, в свою чергу, мати пілота Ашрафа Мсуя розповіла журналістам, що той неодноразово говорив, що літак мав технічні проблеми, а двигуни відмовляли і раніше. Після трагедії Президент України Володимир Зеленський заборонив усі польоти літаків Ан-26 до з’ясування причин катастрофи. Сім’ям загиблих пообіцяли виплатити по 1,57 мільйона гривень допомоги.

Незважаючи на складний і трагічний через обставини непереборної сили 2020 рік, в українському політикумі продовжували вирувати пристрасті і скандали, які підігрівали і без того вибухонебезпечну ситуацію в країні. Головною політичною подією минулого року мали стати місцеві вибори, однак, навесні увага суспільства все ж була прикута не до органів місцевого самоврядування, а до високих кабінетів у Києві.

Президент та парламент 4 березня вирішили відправити так званий «технократичний» Уряд Олексія Гончарука у відставку. Працював він з 29 серпня 2019 року і за неповні півроку роботи встиг запам’ятатися хіба що гучними «ляпами». Сам прем’єр-міністр Гончарук катався по кабінету на самокаті, юну міністершу освіти Ганну Новосад «зацькували» у Фейсбуці за пост, написаний з орфографічними і пунктуаційними помилками,  міністр розвитку економіки Тимофій Милованов взагалі сам себе дебілом обізвав і так далі… Ні для кого не секрет, що на Уряд Гончарука значний вплив мала умовна політична група, так звані «соросята», однією із основних ідей і цілей якої було відкриття ринку землі в Україні.  Скандальний закон все ж таки ухвалили, вже після відставки Уряду і не дивлячись на численні протести по всій Україні.

Вслід за Кабінетом Міністрів, кадрові перестановки торкнулися й Офісу Генерального прокурора, де 17 березня перспективного Руслана Рябошапку несподівано замінила Ірина Венедиктова. А вже за два тижні, 30 березня, офіційний Київ знову здивував швидкою заміною у складі урядової команди – перед загрозою «коронавірусного» колапсу  новий прем’єр-міністр Денис Шмигаль вирішив замінити профільних міністрів: посаду міністра фінансів обійняв Сергій Марченко, а крісло міністра охорони здоров’я посів Максим Степанов. А вже 25 червня Сергія Шкарлета призначили міністром освіти України, якого, між іншим,  11 вересня звинуватили у плагіаті.

Навряд все це зіграло б якусь ключову роль у ході глобального історичного процесу в Україні, на відміну від події, яка може призвести до тектонічних зсувів в українській політичній реальності вже у найближчі роки. Справа у тому, що у серпні Міністерство юстиції США подало два позови проти українського олігарха Ігоря Коломойського та його партнера по бізнесу Геннадія Боголюбова. Мільярдера у Штатах звинувачують у відмиванні грошей, виведених з «Приватбанку», на території США, та планують конфіскувати придбане ним майно, а це нерухомість вартістю сотні мільйонів доларів. Поки що у Америці тривають лише цивільні процеси, відкриті проти Коломойського, однак, не виключено, що у разі, якщо американська правоохоронна система встановить факт кримінальних правопорушень у діях українського бізнесмена і порушення американського законодавства, йому доведеться відповідати перед американською Фемідою в же на лаві підсудних. Про те, що у США це реально, свідчить справа хоча б Павла Лазаренка.

Про те, що в Ігоря Валерійовича навіть в Україні не все так добре, як здавалось би, свідчить прийняття 21 травня так званого «антиколомойського» закону про банки, який унеможливлює повернення «Приватбанку» колишнім власникам, яке б рішення не прийняв суд за позовом олігарха. Між іншим, ухвалення цього закону дещо підвищило рейтинги «Слуги народу», щонайменше, знівелювало критику щодо зв’язків Володимира Зеленського та Ігоря Коломойського.

Тим не менше, це не рятує чинну президентську команду від наростання протестних настроїв і зростання загрози можливого реваншу проросійських сил. У своєму креативному новорічному зверненні, яке, що не дивно, вкотре розділило українців на «за» і «проти», Володимир Зеленський, перераховуючи успіхи 2020 року, зарахував до них мир на Донбасі. Крихкий, тривожний, але мир – істотний проміжок часу, протягом якого не стріляли. Цей мир став можливим завдяки так званій «Формулі Штайнмаєра», яка позаминулого року наткнулася на гостру критику з боку українського суспільства, її прирівняли до капітуляції.

«ПОСЛЕДНИЙ И РЕШИТЕЛЬНЫЙ БОЙ» РОСІЙСЬКОЇ КОЛОНИ В УКРАЇНІ: ВІКТОР МЕДВЕДЧУК БАЧИТЬ СЕБЕ НАСТУПНИМ ПРЕЗИДЕНТОМ, ТА НЕ БАЧИТЬ РЕАЛЬНОСТІ

Питання миру на Донбасі надзвичайно складне і неоднозначне і остаточно вирішиться воно в той чи інший спосіб, на жаль, ще не скоро, однак, за свою правду деякі активісти готові навіть віддавати життя. Шокуючий випадок стався 11 жовтня – ветеран війни з Росією Микола Микитенко спалив себе в центрі Києва на знак протесту проти політики чинної влади щодо примирення на Донбасі. Об’єктивно, те, з чим увійшов Донбас у 2021 рік, не можна однозначно назвати ні українською поразкою ні перемогою. Місцеві вибори там не відбулися, російські війська звідти не забралися, терористи не склали зброю, доступ до державного кордону з Росією українські прикордонники не отримали, не всі військовополонені повернулися додому. Разом з тим стріляти стали значно менше і це маленький але дуже важливий крок вперед до завершення війни.

Не слід забувати, що у нас з Росією триває гібридна війна, і фронту немає, бої часто тривають не у степах Донбасу, а в наших головах, а зброя – не танки і кулемети, а телевізор, Інтернет та інші засоби масової інформації. І саме цю «військову міць» нарощують проросійські політичні сили України, що може свідчити про підготовку тотального контрнаступу. Проросійський олігарх, кум «царя» Росії Володимира Путіна і найбагатша людина України Віктор Медведчук продовжує скуповувати центральні українські телеканали і, як він сам зазначає, готується до «Последнего и решительного боя». Він переконує Путіна, що стане наступним Президентом України, для переконливості привозив в Кремль навіть якогось шамана, який, ніби-то, може цьому «підшаманити».

Втім, щось підказує, що будуть «шаманити» шамани, чи продажні українські телеканали, – не стати Медведчуку гарантом української Конституції ніяк. Чому? Та тому, що це просто не вкладається в голові після Революції Гідності і шести років війни з Росією і ніяк не співвідноситься з тією реальністю, у якій живе Україна впродовж цих років. З’їсти Україну адептам Кремля точно не вийде, а от понадкушувати…  Українське суспільство сколихнула подія 19 жовтня – Віктор Медведчук виграв суд про заборону публікації книжки Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса». Нагадаємо, «адвокат» Віктор Медведчук свого часу так «захистив» українського поета і дисидента Василя Стуса, що той надовго потрапив до таборів, з яких вийти живим йому вже не судилося. Кажуть, книга Вахтанга Кіпіані викликала у «адвоката»-КДБ-шника справжню істерику. Суд став на його захист і присудив вилучити книжку з продажу і видалити з неї все, що стосується Медведчука. Однак це викликало зворотній ефект, книга набула неймовірної популярності, тому всупереч рішенню суду була надрукована вдруге, та ще й з текстом рішення цього ж суду.

За кілька днів після скандалу зі «Справою Василя Стуса», 28 жовтня, Конституційний Суд України ніби зробив «контрольний постріл» в голову українцям – визнав неконституційним положення про електронне декларування, а це – одне із найбільших досягнень Революції Гідності на шляху до побудови відкритої і прозорої владної вертикалі, формуванню правової держави та сталої демократії. Скандальне рішення КСУ стало причиною конституційної кризи в Україні. На жаль, судді КСУ, деякі з яких самі ж стали об’єктами антикорупційних розслідувань, виявилися опорою для олігархів, проросійських та інших небажаних елементів українського суспільства, і зробили серйозний «відкат» назад у процесі українських демократичних перетворень, розчарувавши наших європейських партнерів.

В свою чергу наші «європейські партнери» теж нам піднесли неприємний сюрприз. 17 листопада Збірна України з футболу повинна була грати останній матч у турнірі Ліга Націй проти Швейцарії. Матч був вирішальним, від його результатів залежало, залишиться Україна у найвищому дивізіоні у наступному сезоні, чи опуститься нижче. Нас влаштовував би будь-який результат: перемога з будь-яким рахунком, нічия чи навіть поразка з відривом не більш як у два м’ячі. Однак, у двох футболістів Збірної – Сергія Кривцова та Жуніора Мораєса швейцарські медики нібито діагностували коронавірус. Їх не допустили до змагань, відтак, у нашої команди лишилося менше гравців, аніж встановлений правилами мінімум. Федерація футболу України наполягала на перенесені матчу, однак, швейцарська сторона вимагала зарахувати Збірній Україні технічну поразку з рахунком 3:0.  На жаль, 25 листопада збірній Україні присудили технічну поразку, що дозволило Швейцарії не зовсім чесним шляхом, зі спортивної точки зору, залишити прописку в елітному дивізіоні.  Між іншим, коронавірус у наших гравців пізніше не підтвердився. Це точно стало найбільшим спортивним розчаруванням року.

Разом з тим, не все так погано, адже мав 2020 і свої невеличкі перемоги. До прикладу, 12 червня Україна стала членом програми розширених можливостей НАТО, що вкотре засвідчує безповоротний курс нашої країни на інтеграцію із Альянсом і поступове віддалення від Росії. Влітку втілилося ще дві важливі реформи – 14 липня легалізували гральний бізнес. Значна частина суспільства виступає категорично проти гральних закладів, вважаючи їх розсадниками злочинності. Доля правди в цьому є, однак, заборона грального бізнесу ще не означає те, що він викорінений з реальності, це означає лиш те, що він працює нелегально і його власники платять «відкати» кримінальним структурам замість податків до державного бюджету. Натомість  в Уряді розраховують, що легалізація грального бізнесу дозволить наповнити бюджет на 4 мільярди гривень, а за ці гроші можна лікувати хворих, будувати нові дороги, лікарні, школи, зміцнювати армію, здійснювати соціальні виплати тощо.

Також  17 липня завершилося об’єднання районів у рамках реформи децентралізації. Значну кількість районних адміністрацій ліквідують, а більшість їхніх функцій передадуть радам ОТГ, що посприяє значній економії бюджетних коштів за рахунок скорочення штатів працівників апаратів.

Ще одна маленька перемога сталася 3 листопада – Міланський суд виправдав українського нацгвардійця Віталія Марківа, якого підозрювали у вбивстві італійських журналістів у зоні АТО. Військовому загрожував великий тюремний строк, однак, українські правозахисники в міланському суді зуміли довести, що Віталій Марків був далеко від місця подій в той час, як італійські журналісти потрапили під мінометний обстріл.

Не дивлячись на те, що сліз горя у минулому році у нас було значно більше, аніж сліз радості, поразок більше, ніж перемог, розчарувань більше, ніж сподівань, нам вдалося головне – вижити і зберегти державу. Бувають в історії важкі роки, і 2020 був одним із них, але історія нас вчить, що після кожного падіння обов’язково настає злет. Тож варто вірити, що 2021 стане роком можливостей для кожного з нас, трампліном, який пом’якшить  падіння до низу і перетворить його на злет угору: злет настрою, злет мотивації, злет успіхів і феєричних результатів кожного з нас і України вцілому.

Роман Колюхов hairy girl