Констатуючи,що «2 травня 2016 року Ярослав Качинський закликав поляків більше не соромитися за минуле,бо сором і докори сумління стають лише на заваді згуртованості нації»,Юрій Винничук нагадує: «Та не тільки Качинський вирішив закликати поляків перетворитися на пухнастих янголів. Очистити сумління співгромадян вирішив і теперішній президент Анджей Дуда. На дебатах під час президентської кампанії він не знайшов залізобетоннішого аргументу,аніж дорікнути тодішньому президентові Броніславу Коморовському тим,що той брав участь в урочистостях у Єдвабному,вшановуючи євреїв,убитих поляками при погромі 1941 року».
 
Відтак він зазначає,що «до всієї вакханалії у Польщі з нагоди річниці Волинської трагедії додалося ще й обурення тим,що Московський проспект у Києві назвали іменем Степана Бандери… Правда,дивно,що поляки не обурюються пам`ятником Богданові Хмельницькому,на совісті якого куди більше польських жертв. А причетність Бандери до чисельних смертей поляків досі не доведена. Пам`ятник королю Данилу,вулиці князя Романа і князя Лева теж мали б викликати неприйняття з тих самих причин. Але що ж робити – героїв не вибирають. Вони падають,як сніг на голову,і все,що нам залишається,– приймати їх або ні».
 
Аналітик зауважує: українці не висловлювали жодних обурень з приводу того,що «ледь не в кожному польському місті є вулиця Армії крайової,яка брала участь у вбивствах українців. Є вулиці міст,названі і на честь відомого україноненависника й антисеміта Романа Дмовського. Є пам`ятник йому у Варшаві. Автор книжки «Українське питання» ще в 1930 році накреслив шляхи нищення українців через примусову асиміляцію та примусове розселення на Захід від Сяну». Згадуваний українофоб і герой Польщі водночас у цій праці «розгортає карколомний план на випадок війни Росії з Китаєм. У такій війні Росія мала б зазнати поразки,а тоді настає черга для Польщі й Румунії захопити Україну».
 
Винничук резюмує,що «українська державність для Дмовського небажана. Зрештою,як і єврейська. Але поляки не цікавилися ані в українців,ані в євреїв,чи можна їм возвеличувати Дмовського. Та й не знати,чи сучасні поляки читали його антисемітські твори. Наприклад,«Жидівський сепаратизм і його джерела»,де теж ставиться питання про асиміляцію євреїв».
 
А наостанок він наголошує: «Не думаю,що теперішні антиукраїнські кроки і заяви з польського боку обходяться без впливу російського ФСБ. Розсварити два народи,які останнім часом так стрімко рухалися до поєднання і дружнього сусідського співжиття,– першорядне питання в російській геополітиці. Польща,як адвокат України в Європі,завжди нервувала Росію».