Нестор Володимирович Бурчак народився 27 липня 1931 року в селі Струтин Золочівського району Львівської області в родині робітників. У 1939 році пішов у перший клас до Струтинської української початкової школи, навчання в якій перервала війна. Після визволення від німецьких загарбників у 1944 році міста Золочева Нестор Бурчак продовжив своє навчання у Золочівській СШ №1. В 1949 році він успішно закінчив школу й вступив на навчання до Львівського торговельно-економічного інституту, який закінчив у
1953 році. У цьому ж році як здібний випускник був затверджений слухачем курсів з підготовки викладачів суспільних наук при Київському національному університеті ім. Т.Г.Шевченка.

В 1954 році за направленням міністерства освіти Нестор Бурчак прибув на роботу в Луцький педагогічний інститут, якому й віддав усе своє життя.

З 1980 року по 1989 рік Нестор Володимирович Бурчак був ректором Луцького державного педагогічного інституту.

Нестор Володимирович працював багато й напружено, нагадуючи своєрідний perpetuum mobile у вічній круговерті клопітких буднів, які були суцільним процесом творення. Коли йому запропонували посаду ректора, він знав, на що йшов. Знав, який важкий хрест йому належить нести. Знав і надіявся на успіх, бо надія завше була його земним компасом, а праця – крилами тої надії. Якщо хліб проходить через працю фізичну, то наука – через працю душі. Саме крізь душу ректора, крізь його серце проходила кожна із
сотень великих і малих проблем.

Нестор Володимирович став тим ректором, що, образно кажучи, нагадував мобільний генератор оптимістичних ідей задумів, оптимальних алгоритмів розв’язання складних завдань наукового, навчально-виховного процесу.

Нерідко реалії життя спонукали Нестора Володимировича виступати не тільки в головній ролі керманича великого наукового колективу, першого сподвижника в педагогіці, навчанні, вихованні, фізичному загартуванні студентства, але й у ролі звичайного адміністратора, навіть завгоспа, постачальника… Траплялося таке, що ректорові було не до інтегралів, гіперболоїдів, парадигм чи дефініцій. Клопіткі будні інколи збагачували його лексику іншою термінологією: за що купити обладнання для музею Лесі
Українки, де взяти цегли на спорудження аудиторного й навчально-лабораторного корпусів, гуртожитків, як полагодити дах старої будівлі?.. Адже педінститут розширювався. Відкривалися нові факультети, кафедри,
лабораторії, навчальні кабінети. Власне, уже тоді закладався надійний фундамент під майбутній університет. Тож треба було сточувати кінці з кінцями, віднаходити потрібні дотичні точки, словом, приводити в дію такі
важелі, аби складний інститутський механізм не буксував, а працював чітко, злагоджено, з максимальною віддачею і перспективою.

Ясна річ, вирішальну роль у реалізації всіх добрих починань і намірів відіграв людський фактор. Феномен Нестора Бурчака полягає в тому, що він ніколи не проявляв зверхності та зарозумілості; він умів слухати. Він однаково поважав думку чи то доктора наук, чи голови профкому, чи звичайної прибиральниці. Відтак ректор сформував дружний, згуртований, комунікабельний колектив, якому вірив, довіряв, на який завжди спирався.

Один із важливих напрямів діяльності освітніх закладів України в 70-90- х роках XX ст. – їх реорганізація в центри освіти, науки та культури регіону. Таким поступово став Луцький державний педінститут ім. Лесі Українки. Не випадково багато починань у педагогічній освіті в Україні торкалися Луцького педінституту, де працювали лабораторії з удосконалення навчально-виховного процесу та однією із перших було створено кафедру педагогічної майстерності, діяла програма “Учитель”, а студенти впродовж усього навчання проходили активну і пасивну практики в школах області, постійно працював факультет громадських професій, на якому можна було здобути знання з професій, дотичних до вчительської і часто необхідних учителеві в майбутньому.

Важливою ідеєю, яку Нестор Бурчак постійно плекав, була ідея створення спочатку лабораторії Лесезнавства і згодом Лесезнавчого центру спільно з Інститутом української літератури імені Т. Шевченка АН УРСР. Тому він завжди дбав про поповнення Музею Лесі Українки, який був творчою лабораторією із самого початку його існування, важливим навчальним і науковим осередком для студентів-філологів. Ректор радів кожному новому ексклюзиву музею, брав участь у пошуку і придбанні літератури та експонатів.

Не менше уваги приділялося музейній справі на природничо-географічному факультеті, де й сьогодні існує цікавий музей мінералів. На історичному факультеті, за його підтримки, засновано музей археології Волині,
який став важливою навчальною базою для студентів. Музеї навчального закладу проводили велику навчальну, наукову і громадську роботу.

Ректор надавав належну підтримку в написанні “Історії Волині з найдавніших часів”, яка вийшла у 1988 p., Волинського тому “Зводу пам’яток історії та культури України. Волинська область”, у проведенні краєзнавчих конференцій та створенні в приміщенні інституту на III Волинській регіональній конференції у 1989 р. Волинського обласного товариства краєзнавців, одним із засновників якого став педінститут.

Також слід назвати мистецькі самодіяльні та народні колективи, якими пишалася вся область. Шість мистецьких колективів в інституті мали звання Народного, серед них виділялася хорова капела під керівництвом С. Ярмуся, ансамбль пісню і танцю “Розмай” (керівник Л. Кужелюк), танцювальний колектив “Кладочка” (керівник Л. Косаківська), тріо бандуристів (керівник М. Сточанська) та ін.

Заслугою Нестора Володимировича було започаткування студентського фольклорно-етнографічного фестивалю “Лесина пісня”, на який приїздили знані в Україні та СРСР студентські колективи з Рівного, Кам’янця-Подільського, Полтави, Львова, Дрогобича, Ульяновська, Бреста та інших міст. Тоді відбувалося гучне весняне свято для міста й області, про яке завжди довго говорили, згадуючи виступи різних колективів на площах міста Луцька та в населених пунктах, зокрема в Колодяжному, де розміщена Музей-садиба Лесі
Українки.

Нестор Володимирович був неймовірно талановитим. Талановитим в усьому: у педагогічній діяльності, державних справах, в умінні керувати інститутом, у стосунках із друзями й колегами, студентами й підлеглими.

Тридцять п’ять років працював Нестор Бурчак у навчальному закладі, дев’ять років керував ним, уклав у нього все своє життя і душу. На роки його роботи ректором інститут і сам керівник стали легендою, зріс невпізнанно Луцький педагогічний інститут, великим став авторитет закладу. Піднесення і розквіт його в ці роки ввійде в історію вищої педагогічної освіти України.

Керівник широко пропагував і творив концепцію співробітництва, ту сучасну педагогічну ідеологію, яка об’єднує прогресивних освітян країни. Демократизація й гуманізація освіти, боротьба з авторитарною школою, піклування про завтрашній день України, якій так потрібні яскраві особистості, перетворення нашого інституту у храм мудрих, шляхетних і совісних, у центр освіти, науки й культури Волині – такі життєві принципи Нестора Володимировича.

Секрет дивовижного успіху його як керівника полягав у тому, що найважливіша ідея, яка пронизувала все життя, – це абсолютний пріоритет особистості студента. Розуміти, поважати, формувати й розвивати йото всіма можливими засобами й особливо працею – основні чинники діяльності Нестора Володимировича Бурчака.

Як писав про Бурчака Петро Мах:
… А як людей він слухати умів!
Ніколи тих моментів не забуду,
Коли розпізнавав гидку облуду,
Що гнулася од улесливості слів…

Нестор Володимирович створив в інституті такий моральний фундамент, такий мікроклімат, коли легко дихається й радісно твориться всім, хто любить чесну та самовіддану працю. Нестор Володимирович послідовно й наполегливо формував та плекав монолітний колектив, якому під силу найскладніші
завдання і випробування.

Нестор Володимирович був незвичайним колекціонером. Він “колекціонував” у пам’яті прекрасні куточки української землі. Пішки, велосипедом, машиною він обійшов і об’їздив рідну Волинь, вважав, що немає кращого відпочинку, ніж спілкування з природою, яка дає людині нове дихання “Учитель, який уміє спілкуватись із природою, знайде ключ до дитячого серця, бо вона робить людину добрішою”, – наголошував він не раз.

Друзі вдячні йому за відкриті дивовижні місця на Волині, за пам’ятки природи, про які, можливо, ми б не дізналися без нього ніколи.

За роки ректорства Нестора Бурчака зроблено чимало:
1981 рік – відкрито факультет підвищення кваліфікації керівників шкіл;
1983 рік – збудовано аудиторний корпус на вул. Потапова 9;
1984 рік – збудовано гуртожитки №4 і №5; відкрито нові спеціальності («музика», «образотворче мистецтво», «хореографія»);
1985 рік – створено музей Лесі Українки;
1987 рік – відкрито відділення початкової військової підготовки;
1989 рік – розпочато будівництво гуртожитку №6 та бібліотеки.
У 1984 році колектив Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки було визнано найкращим у колишньому СРСР і нагороджено перехідним червоним прапором ( таких було лише чотири виші).

15 лютого 1989 року невблаганна смерть забрала від нас Нестора Володимировича Бурчака і він став тією далекою зіркою, світло якої й сьогодні допомагає не заблудитися на складних дорогах життя… Мабуть, роки будуть кристалізувати в пам’яті нові епізоди й риси цієї дивовижної людини.

Досягаючи зрілого віку, людина мимоволі починає підсумовувати, що вдалося зробити в житті, чим збагатитися. Серед наших і його друзів-колег ніхто не став багатим у прямому розумінні цього слова. Багатство, досягнуте нами, – це спілкування з людьми, які залишили слід у житті. І коли кожен із нас
починає струшувати свою скарбничку, то чуємо, як у ній дзвенить дорогоцінна монета із золота найвищої проби – зустріч у своїй долі з Нестором Володимировичем Бурчаком.

Євгенія Дурманенко