Позачергові парламентські вибори,що відбулися 26 жовтня,засвідчили закономірну зміну політичної конфігурації на київському олімпі. Водночас одна з найнижчих явок виборців (52,42%) за всю історію кампаній до ВРУ дала достатньо підстав для не зовсім оптимістичного твердження і про стан справ у державі,й про апатичну налаштованість частини суспільства. І ще один момент. Вибори-2014 також звели нанівець прогнозованість результатів виборів як з боку аналітичних структур,так і за підсумками екзитполів.

Так чи інакше,у ВРУ не буде надто явних слуг Кремля,комуністичної промосковської гвардії. Відповідальність за долю країни спробують взяти на себе структури,що входять у сферу впливу двох лідерів – Президента (хоч його блок очікував на кардинально результативніші показники) та Прем’єр- міністра. З приводу того,кого вони візьмуть у число соратників,немає сумніву. Інше питання,чи захоче себе «спалювати» такою ситуативною співпрацею «Самопоміч» – третя за «партійним рейтингом» сила,лідер якої Андрій Садовий прозоро натякнув на вірогідність у не такій уже й далекій перспективі нових дочасних виборів: «Якщо нові політики не зрозуміють,що потрібні зміни,народ змете цей парламент». Цікаво,що серед структур,які тепер можуть захотіти «відновлення справедливості»,навіть такі антиподи,як тягнибоківська «Свобода» і тігіпківська «Сильна Україна». Та й четвертий результат послідовників колишньої партії влади (Опозиційний блок) навряд чи їх влаштує. Як і «Батьківщину»,яка,схоже,виявиться за остаточними підсумками останньою у списку переможців. Тому можна стверджувати,що фініш одних виборів уже стає стартом для інших.

Схоже,наразі не настільки актуальна вірогідність протистояння між силами,які в значній мірі контролюють Фірташ-Льовочкін,з одного боку,та Коломойський з іншого. Наяву той факт,що Главі держави,очевидно,не вдалося отримати «контрольний пакет» у раніше задекларованій парламентській коаліції. А зважаючи на специфіку настроїв переможців у мажоритарних округах,навряд чи варто сподіватися на стабільну парламентську більшість. Тим паче,коли ситуація у значній мірі екстремальна та фактично триває масштабна російська агресія,що вже «увінчалася» окупацією Криму та створення українського «сектора Газа» ( у багатократно більшому вияві,ніж на Близькому Сході) на Донбасі.

Тому навряд чи можна серйозно заперечити,що у ВРУ восьмого скликання – не такий вже довгий вік. Цілком вірогідно,вже після ймовірних дочасних місцевих виборів навесні 2015-го,знову на порядок денний «випливе» питання нової парламентської кампанії. Чи буде воно під знаком реваншу? Чи підтвердиться визначення,що нинішній парламент не буде «дрейфувати» від своєї «проєвропейськості,проукраїнськості» до інших орієнтирів? Адже,цілком зрозуміло,що компанію «колишніх» репрезентуватиме у ВР 8 скликання не лише так званий Опозиційний блок,що «троянських коней» виявиться не так і мало. Та й на «млин» ностальгії за ілюзорною стабільністю можуть «лити воду» й подальше послідовне втілення в життя українофобської російськоімперської стратегії.

Утім,спробуємо перегорнути кілька сторінок тижня,що вже став історією,аби не сумніватися: головні випробування – попереду. Ціну яких втрат доведеться заплатити за перспективу майбутньої справжньої звитяги,наразі не відомо найобізнанішому політичному «оракулу». Хоча,поза сумнівом,ця наша спільна всеукраїнська перемога,попри все,неминуча.

«Парламентські вибори вперше важливі… у світовому контексті»

Аналітик Ірина Грабовська,роздумуючи про новий вітчизняний парламент,нагадує,що «Україна ніколи не стикалася з подібними нинішнім викликами – 23 роки незалежності в світі і відносної стабільності тепер здаються одним днем… Ці півроку – ціла епоха,і історики будуть описувати сьогоднішні події як боротьбу гідного народу за свою незалежність» (companion.ua). Епохальність нинішніх подій,швидше за все,зауважує аналітик,буде видно у майбутньому. «Але вже зараз ясно,що процеси в Україні – починаючи від Революції Гідності і закінчуючи неоголошеною війною з Росією – впливають і кардинально міняють весь світ. Відчуття,ніби точка на карті «десь поруч з Росією»,невизначена територія в очах іноземців поступово перетворюється на центр світової геополітики. Кожна зміна в Україні подібна «ефекту метелика» для всього світу. І це значить,що парламентські вибори вперше важливі не тільки для України,а й у світовому контексті»,- резюмує Грабовська. Відтак вона,пропонуючи «хіт-парад» соціологічних досліджень,присвячених електоральним симпатіям українців,наголошує,що «багато з цих опитувань,між тим,спрямовані на те,щоб маніпулювати громадською свідомістю». А наостанок апелює на відповідальності кожного з нас за вибір 26 жовтня.

«Спрага за миром…»

Аналітик Валентин Торба в есеї «Передвиборчий вертеп» (див. «День») запитує,хто згадає тепер на сході про авторство дестабілізації. Він також попереджає про вірогідність наближення до реалій страшного реваншу «колишніх». Роздумуючи про голосування на контрольованих окупантами та їхніми поплічниками теренах,Валентин Торба констатує: «Колишні регіонали,а тепер опозиціонери розподілилися на дві частини. Одні з них відреклися від виборів у Раду,відмежувалися від українських політичних партій і покірно пішли балотуватися в місцеві Ради «ДНР» і «ЛНР». Серед них – і соратники Єфремова,й навіть ті,хто примудрився прислужитись у свій час і «Нашій Україні»,і КПУ,і регіоналам,разом узятим. Об’єднує їх одне — всі вони місцеві магнати. Вони просто фізично не можуть забрати основні свої активи (серед яких не останнє місце займають торговельні центри і «копанки»),тому вимушені домовлятися з бандами».

На його думку,«велика сім’я колишніх регіонало-комуністів розподілили яйця по кошиках. Тепер вони «при делах» як в Україні,так і на окупованій території. Хоча на останній їм,м’яко кажучи,живеться не солодко. Вже й Мозговий погрожує вбити колись незмінного патрона Луганщини Олександра Єфремова. А це — заява на рівні святотатства,хоча вона цілком в руслі «богоборчєскіх» заяв Гіркіна,який погрожує віддати Путіна під трибунал».Торба зауважує: «Якщо українці гадають,що на звільнених територіях сходу ніхто не підтримає так званих опозиціонерів після всього,що сталося,то вони таки помиляються. Знайдуться унікуми,які скажуть — все ж таки вони «наші»,а не ці «бандерівці». Інша справа,що регіон,безумовно,змінився. І головне — він стомився. Стомився від очікування наступу бандитів і,відповідно,початку бойових дій. Стомився від луни вибухів,які десь поруч,зовсім близько». На його думку,«спрага за миром — зараз головна потреба… Президент це зрозумів одразу,тому й позиціонує себе як миротворець. Це розуміють і «опозиціонери»,тому й намагаються використати цього ж «конька» без докорів сумлінь».

«…це основна зброя в руках Путіна»

Після оголошеної економічної і політичної ізоляції,лідери Євросоюзу постелили перед Володимиром Путіним червоний килим і сіли з ним за один стіл. Але президент Росії так і не пішов на суттєві поступки. Так оцінюють перемовини в Мілані за участі президента України Петра Порошенка,Володимира Путіна і лідерів ЄС західні ЗМІ (посилаємося на dt.ua). «Після цілої низки зустрічей,три з яких були з Президентом України Порошенком,Путін не зробив жодної серйозної поступки для зупинки війни в Україні,яку влаштували підтримувані Москвою бойовики. Хоча перед тим президент Росії намагався вдавати миротворця і навіть оголосив про відведення військ від українського кордону»,- пише французька газета «Le Monde». Видання,додаючи,що з березня Путіна було оголошено мало не особою нон-ґрата в країнах ЄС. Але на момент перебування Путіна в Мілані,в НАТО заявили,що суттєвого руху військ Росії від кордону немає. Оглядач італійської газети «La Stampa» Анна Зафесова,аналізуючи підсумки зустрічі Порошенка і Путіна в Мілані,звертає увагу на натяки обох лідерів щодо ціни на газ для України.

«Після 45-хвилинної розмови Путіна і Порошенка Президент України заявив,що угоди про постачання і транзит газу з Москвою ще немає,в цей же час російський лідер через кілька хвилин після того заявив,що домовленість є»,- йдеться в статті. При цьому Путін додав,що ЄС варто було б підставити плече Україні в погашенні боргів за газ перед Росією. А Москва,у свою чергу,спише 1 мільярд доларів боргу за рахунок транзиту. Оглядач також зауважує,що єдиним успіхом переговорів у Мілані стало те,що Путін не наполягав на незалежності так званих «ЛНР» і «ДНР»,визнавши їх частиною України. Про це,зокрема сказав президент Європейської ради Герман Ван Ромпей.

У той же час видання «La Republicca» пише,що Путін в цілому розчарував лідерів Європи у Мілані. «Він віддав перевагу дивитися на парад ржавих танків,ніж говорити з нами»,- злилася за вечерею в п`ятницю канцлер Німеччини Ангела Меркель через спізнення Путіна на саміт в Мілані. Однак наступного ранку почалися активні переговори в нормандському форматі. Видання вважає,що найбільшим проривом у зустрічі Порошенка і Путіна в Мілані,на відміну від розмови в Нормандії,якраз на полі газової війни. Розмова принаймні почалася. «Але принципові технічні моменти щодо угоди про поставки газу залишилися крихкими. Про це свідчить те,що після розмови Путіна і Порошенка наодинці,лідери так і не змогли оголосити про якісь конкретні домовленості»,- йдеться в статті. Однак президент Франції Франсуа Олланд поспішив оголосили про успіх зустрічі і про анонсувати новий діалог між Путіним і Порошенком у вівторок в Брюсселі. «У Європі дивляться з оптимізмом на цю зустріч,сподіваючись,що Україна і Росія домовляться між собою щодо газу,і зима буде спокійною. Однак зрозуміло,що шантаж газом – це основна зброя в руках Путіна. І він не відмовиться нею скористатися для досягнення своєї мети в українській кризі»,- йдеться в статті.

«Головним викликом для України впродовж років незалежності були її уряди»

Джеффрі Р. Пайєтт,кар’єрний дипломат США,Надзвичайний і Повноважний Посол США в Україні від 30 липня 2013 року,переконаний ,що «найбільшими викликами для країни залишаються внутрішні,а не зовнішні» (посилаємося на «Тиждень»). У той же час,він підкреслює: «У найближчому майбутньому найсерйознішим викликом для України є,звісно,безпековий,спричинений російською агресією. Ми переконані,що оптимальна відповідь на нього – цілковите виконання мирного плану,запропонованого Петром Порошенком,і всіх 12 пунктів Мінського протоколу. Криза у відносинах із Росією не має воєнного врегулювання». Посол обіцяє допомагати Україні посилювати спроможність захищати свою суверенну територію. Правда,відтак він наголошує: «Я переконаний,що серйозний виклик для Києва у стратегічній перспективі – це реформи,боротьба з корупцією і модернізація державної системи».

На думку Пайєтта,«Україна на цих теренах в унікальному становищі. По-перше,після Росії вона найбільша за площею… У вас підписана Угода про асоціацію з Євросоюзом. Є кордон із чотирма його країнами-членами,а також вихід до міжнародної морської торгівлі через Чорне море. Є потужний людський і надзвичайні природні ресурси,чи не найкращі у світі землі для сільського господарства,сланцевий газ,корисні копалини». Відтак він підкреслює,що «головним викликом для України впродовж років незалежності були її уряди. А сама собою країна має величезний потенціал». Посол США констатує: «Всі ми як члени НАТО і трансатлантичної спільноти стоїмо на боці її права обирати європейське майбутнє. Для США захист територіальної цілісності України – це фундаментальний принцип. І за відстоювання його ми заплатили чималу ціну,зокрема внаслідок санкцій,накладених на Росію через таке жахливе втручання на українській території».

Аналізуючи стан екзистенційної конфронтації з Росією,Пайєт звертає увагу на РФ – не СРСР,що «усі ми – заручники світових ринків…Зростання російської економіки практично на нулі. Подивіться,що робиться з цінами на нафту. Хоч би як комусь кортіло повернутися до риторики холодної війни,ми переконані: Росія та її пов’язана зі світом економіка мають виграти від політично стабільної України,що демонструє економічне зростання й інтегрується з європейськими інституціями».

«Буде поставлений на кін і пост глави Уряду»

Експерти,роздумуючи в УНІАН про те,яким буде новий Кабмін і хто може його очолити,спробували усвідомити,що це означатиме для економіки України. Зокрема Олексій Гарань,професор кафедри політології Києво-Могилянської академії,зазначає: «Інтрига нинішніх виборів полягає в тому,чи вдасться президенту України Петру Порошенко сформувати на основі тільки свого Блоку більшість в парламенті (у тому числі,за участю мажоритарників),або ж більшість буде коаліційною. Якщо перший варіант,то Прем`єром,найімовірніше,стане нинішній віце-прем`єр Володимир Гройсман».

Якщо ж реалізується другий варіант,то,на його думку,сценаріїв більше,оскільки «коаліція може «впертися в глухий кут» з приводу кандидатури прем`єра. «Народний фронт»,як варіант учасника коаліції,висуватиме на посаду голови уряду тільки Арсенія Яценюка,передвиборча кампанія «Народного фронту» на цьому і сконцентрована. Якщо домовитися не вдасться,то тоді Президент шукатиме інших партнерів. Теоретично,я не виключаю можливості формування коаліції з якою-небудь політичною силою з постмайданівських. Не думаю,що може бути взаємодія з «Сильною Україною» або Опозиційним блоком,цей сценарій після Майдану я відкидаю. Союз з «Радикальної партією» Ляшко та «Свободою» Тягнибока теж малоймовірний». Експерт зауважує,що,очевидно,в новому парламенті об`єктивно «буде результативне більшість,що включає в себе і Блок Порошенко,і «Народний фронт»,і «Громадянську позицію»,і «Батьківщину»… А виклики перед Україною залишаться колишніми – фактична війна на сході,Росія продовжить дестабілізувати ситуацію».

Як зауважує ж політтехнолог Тарас Березовець,директор компанії Berta Communications,«якщо партія Порошенка бере в свої руки відносну більшість – від 180 до 200 мандатів,тоді,за допомогою мажоритарників,БПП формує більшість у Раді,спікером при такому варіанті стане Юрій Луценко,а прем`єр-міністром – Володимир Гройсман». Але якщо структура Петра Порошенка не набере більшості (і їх частка в парламенті складе 140-150 мандатів),то «БПП буде створювати коаліцію з «Народним фронтом»,можуть в неї підтягнутися й інші партії. Тоді доведеться ділитися постами в Кабміні,буде поставлений на кін і пост глави уряду. При цьому,на сьогоднішній день,Яценюк – єдина кандидатура,під яку Захід готовий давати кредити. Про це було прямо сказано під час візиту до Києва заступника держсекретаря США Вікторії Нуланд». Анатолій Баронін,керуючий партнер аналітичної групи Da Vinci, висловив побоювання,що «чотири політичні сили,здатні увійти в парламент,мають зв`язки з Російською Федерацією,можуть заблокувати або ускладнити процес створення більшості і формування Кабміну». Він переконаний,що «спроби реваншу з боку проросійських сил в майбутньому парламенті будуть неодноразовими,і саме вони будуть підривати і саботувати політику Президента».

«Ми повторюємо ті ж помилки знову і знову»

Наразі у політиці країн Заходу спостерігається тенденція до охолодження риторики відносно дій РФ,а також спроби допомогти агресору зберегти своє обличчя. Так вважає міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс (посилаємося на «Європейську правду»). «Схоже,що у нас немає лідерів,здатних своєчасно відреагувати адекватно реальності. На жаль,ті,хто повинен твердо стояти за цінності і міжнародні зобов`язання,в основному роблять це формально»,- зазначає Лінкявічюс. За словами глави литовського МЗС,такі тендеції наводять на думку про Стокгольмський синдром (симпатія між жертвою та агресором. – Ред.). «Ми повторюємо ті ж помилки знову і знову,в цьому столітті і в минулому,і не вивчили один з найважливіших уроків: це не наші рішучі дії,а,швидше,наша бездіяльність,напівготовність і часткові заходи провокують Росію діяти»,- додав Лінкявічюс.На його думку,є тільки один шлях – розширити санкції проти РФ,орієнтуючись на тих,хто приймає рішення в Росії і хто повинен нести відповідальність за ситуацію в регіоні.

Можливості секторальних санкцій проти РФ ще далеко не вичерпані,наглошує Лінкявічюс. «Україна стоїть перед обличчям зовнішньої агресії (а не якоїсь внутрішньої кризи) і боротьби за європейський вибір,який вона вже зробила. Отже,це не лише її справа. Ірраціональна саморуйнівна політика Росії закінчиться тільки якщо ми будемо разом»,- підкреслив він. «Вибір,який ми всі повинні зробити: чи ми разом з тероризмом,чи разом з цивілізованим світом? Відповідь з боку ЄС на даний момент неясна»,- зазначив Лінкявічюс.

«Один на один Україні не виграти»

Співпрезидент Парламентської асамблеї «Східного партнерства»,екс-міністр закордонних справ України Борис Тарасюк зазначаючи,що «перемога українських патріотів на Євромайдані далася нам ціною 106-х життів українських героїв»,підкреслює (цитуємо «Лівий берег»): «Усі ми сподівалися,що після того,як подолаємо диктатуру,відразу розпочнемо будувати нову,демократичну Україну. Всі були впевнені в тому,що не змарнуємо другий шанс,який вибороли після першої перемоги демократів – під час «Помаранчевої революції». Після перемоги Революції гідності настала нова доба і відкрилися нові можливості перед українським народом». Відтак він констатує,що,на жаль,«надії та сподівання новонародженої нації не були реалізовані через агресію Росії. Не просто так Російська Федерація обрала саме цей період,коли після чотирьох років руйнівного панування режиму Януковича,після чотирьох років руйнування Збройних сил і всього безпекового сектору України нова українська влада постала перед серйозними проблемами і викликами».

Тарасюк нагадує,що агресія Росії в Європі ХХІ століття отримала нове визначення – так звана «гібридна війна». Він

вважає за серйозну помилку тодішнього керівництва України здачу Криму без жодного пострілу з нашого боку. «Нас закликали в жодному разі «не провокувати Росію»,не застосовувати сили оборони,в тому числі,щодо «зелених чоловічків»,що,власне,призвело до окупації»,- наголошує екс-міністр. Він зауважує: «Якщо надати юридичну кваліфікацію діям Росії,то вони повністю підпадають під визначення агресії,яке дала Генеральна асамблея ООН 14 грудня 1974 року в резолюції 3314. Москва здійснила воєнну окупацію частини нашої території і продовжує чинити агресію проти України в окремих районах Донецької та Луганської областей…У цинічний спосіб кремлівське керівництво намагається поширювати по всьому світу брехливу інформацію про те,нібито Росія не має жодного відношення до цього міждержавного конфлікту. За його фарисейськими твердженнями,це донбаські «ополченці» виступають проти Києва і хочуть задовольнити свої права».

Роздумуючи про цілі Кремля,Тарасюк попереджає: «програма-мінімум» полягала в підриві територіальної цілісності України внаслідок розповсюдження тероризму,зброї,наркотиків на усій нашій території та встановлення контролю над південно-східною частиною України,що частково було досягнуто за допомогою російських спецпідрозділів,маріонеток і найманців. «Програма-максимум»,звичайно,полягала в тому,щоб захопити весь Південь нашої держави,створити мілітаризований коридор,відрізавши Подніпров’я від Чорного моря,з`єднатись із сепаратистським Придністров’ям. А далі – вже дестабілізувати Молдову і підійти впритул до кордонів НАТО в Центрально-Східній Європі».

За нинішніх реалій та подальших тенденцій,відповідаючи на традиційне «Що робити?»,Борис Тарасюк висловлює переконання,що передовсім потрібно «зміцнювати обороноздатність нашої держави; перевести економіку на воєнні рейки,організувати виробництво сучасних зразків озброєнь; домовитися про поставки сучасних озброєнь з-за кордону,найсучасніших воєнних технологій,супернадійної амуніції і навчально-консультативної допомоги досвідчених військових радників; мобілізувати всі сили суспільства для протистояння і відпору агресії; скасувати позаблоковий статус України,законодавчо закріплений 1 липня 2010 року режимом Януковича,що є перешкодою на шляху цілеспрямованого руху до членства в НАТО».

«Можна не сумніватися»

Через недостатню реакцію на агресію в Криму і на Донбасі президент Росії Володимир Путін зараз вибирає нову мішень для свого удару. Про це в інтерв`ю «Радіо Свобода» заявив екс-чемпіон світу з шахів,один з лідерів російської опозиції Гарі Каспаров. «Можливо,хтось на Заході готовий був би погодитися з анексією Криму. Але я не думаю,що в найближчому майбутньому ми побачимо західні держави,які будуть готові це визнати. Безумовно,чимало політиків на Заході в силу своїх особистих інтересів і політичної боягузтва,готові на це піти. Це вже проходили в 1938 році (аншлюс Австрії та Чехії. – Ред.). Підсумком такої політики буде не падіння путінського режиму,а подальша агресія»,- упевнений він.«Тому робити вигляд сьогодні,що можна шукати якийсь компроміс за межами права,- це просто заохочувати агресора. Якби в Криму було дано гідну відсіч,не було б Донбасу. Відповідно,якби Захід був готовий йти на реальні санкції,то скоріше ми могли б побачити більш стрімкий розвиток подій в Росії. А зараз,на мій погляд,досить очевидно,що Путін просто дивиться по сторонах і вибирає напрямок наступного удару.

Політика такого умиротворення або пошуку компромісу за правовими рамками неминуче буде розпалювати його апетит. Його влада багато в чому базується на образі збирача земель»,- пояснив Каспаров. «Можна не сумніватися,що,маючи такий багатий вибір для наступного удару – Прибалтика,Україна,Азербайджан,Грузія і Казахстан,- Путін знайде собі нову мету,тому що це стає,точніше,вже стало,новим хребтом путінської пропаганди»,- попередив він.

«…неодмінно дістане продовження»

Хоч середньостатистичний українець утомився від війни,потрясінь і хоче хоч якогось миру,на думку аналітика Богдана Буткевича («Тиждень») «реальність буде зовсім іншою – війна обов’язково триватиме,бо так підказують і невблаганна логіка історичних подій,і інтереси майже всіх сторін конфлікту». Відтак він підкреслює,що «нинішня лінія фронту не влаштовує жодної зі сторін. Українській було б дуже бажано відбити Донецьку агломерацію (як із суто ідеологічного,так і з економічно-політичного погляду),а також Новоазовськ. Тоді як для російських бойовиків ситуація взагалі критична,адже підконтрольна їм територія є безперспективною в господарському сенсі,до того ж вони не контролюють абсолютної більшості найважливіших промислових потужностей Донбасу,таких,як Сєверодонецька агломерація,Краматорськ,Артемівськ,Авдіївка,Маріуполь та ін. Тому годувати населення взимку їм просто нічим,що загрожує бунтами «за ковбасу»,які цей регіон прекрасно вміє влаштовувати за будь-якої влади». Правда,експерт,роздумуючи про перспективи розвитку ситуації,висловлює несподіване переконання,начебто «єдиний,хто зацікавлений у закінченні бойових дій,– це Європа,котра дуже бажає все повернути в русло спокійного «договорняку». Однак інструментів у неї дуже мало,не вважати ж такими імпотентні організації на кшталт ОБСЄ,тим більше що запровадити санкції супроти нафтогазового сектору РФ Євросоюз усе ще не наважується через брак єдності в цьому питанні та могутній вплив російської п’ятої колони всередині самої Європи». Тому,висловлює пренензійне судженя Буткевич,«війна вигідна всім основним учасникам конфлікту,а значить неодмінно дістане продовження. Питання тільки в тому,коли. А мета й результат для України мають бути незмінні: визволення Донбасу неминуче,як свого часу зруйнування Карфагена для Риму».

Звичайно,розв’язання найболісніших українських проблем (частина з яких нав’язана та створена «старшим братом») не відбудеться впродовж найближчих місяців чи й років. Тож і далі триватиме політична драма (нерідко,напевне,й трагедія). При цьому на українських теренах новопостала українська політична нація відстоюватиме не лише власну сутність,а й долю Європи.

Тому,як би не оцінювали результати дострокових виборів до Верховної Ради,зрозуміло – це лише епізод українського історичного шляху. Та й викликів не меншає,а щомиті більшає. На цьому в міру своїх можливостей та компетенції,намагалися акцентувати увагу й ЗМІ: «Політики та держави ЄС вітають «проєвропейські підсумки» виборів в Україні» («ЄП»), «Солдати,які ходять під смертю,не сприймуть тиску чи погроз — політолог» («Газета по-українськи»),«У Донецьк увійшла регулярна армія Росії» («Обозреватель»),«Україна з 2018 року може обійтися без російського газу для населення і бюджетників» (УНІАН),«Бойовики отримали нову партію озброєння з РФ та стягують сили до Дебальцевого – Тимчук» (УНІАН) Путін біситься навіть під час переговорів і насилу опановує себе,– Портников» (zik),«Україна не віддасть Донецький аеропорт – Полторак» («Кометарі»),«Росія так і не відвела свої війська від кордону України – РНБО» («Главред»),«Опозиції імперії в Росії нема» («Газета по-українськи»),«Сорос попереджає: Обама може «злити» Україну,домовившись з Путіним» (NEWSru.ua),«Важлива єдність Європи» («День»),«Майбутній державний переворот. Мирний варіант» (nvua.net),«Невідворотна війна» («Тиждень»)…

Безумовно,розуміючи,що гіркої чаші не уникнути нікому,незважаючи на статус і статки,навряд чи варто бути «невиліковними» фаталістами. Адже «наступання на ті самі історичні граблі» ще можна спільними зусиллями не допустити,аби не опинитися не стільки у пеклі окупації,скільки братовбивчої україно-української війни.

Про значимість викликів,які постають перед Україною,говорять і ті,хто добре знає нинішнього господаря Кремля. Зокрема Андрій Ілларіонов,колишній радник президента Росії Володимира Путіна,який попереджає,що «наступні два роки,а особливо зима і до кінця наступного року будуть найбільш небезпечними. Тому що в цей час будуть мобілізовані всі можливі і неможливі ресурси для того,щоб закінчити цю програму – програму розвалу незалежної суверенної України» ( «Голос Америки»).

При цьому,зважаючи на дієвість економічних санкцій,збереження тенденцій падіння цін на нафту,до свого краху набгається сама путіно-гундяєвська «русскомировская» імперія.

Звичайно,перефразовуючи аналітика Сергія Рахманіна («Дзеркало тижня»),після виборів нам так хочеться побачити у чергових сусаніних якщо не очікуватих мойсеїв,то принаймні тих,хто не вестиме до чергового глухого кута. При цьому маємо не забувати і про те,що квота на чергові персональні помилки вже зводиться до мінімуму. А з іншого боку,народ і держава спроможні пройти крізь горнило найсуворіших випробувань,якщо втілюватимуть у життя принцип «Боже,нам єдність подай».

Будьмо!