Український політикум поринає у виборчу кампанію  ще до її офіційного старту. Так  вважає інтелектуал, політолог  і журналіст Дмитро Крапивенко. Про це він пише у статті «Гра на чужому полі», яку опублікував «Український тиждень».

Дмитро Крапивенко наголошує, що «попереду тривала електоральна дистанція: між президентськими й парламентськими виборами дуже малий проміжок часу, тож треба і яйця по кошиках порозкладати, і пошукати союзників, і встигнути пересваритися з ними». На його думку, політикум намагається переманити на свою сторону «понад 30% невизначених, які бозна за кого врешті-решт голосуватимуть».

Аналітик резюмує:  «Тож робляться спроби грати на чужому полі. Наразі виходить доволі кумедно. Юлія Тимошенко, яка досі будувала свій політичний імідж на критиці «тарифного геноциду та зубожіння населення», спробувала себе в новому амплуа…Амбітний «новий курс» – спроба зіграти роль лідера-інтелектуала, що переймається не так пенсіями та субсидіями, як четвертою промисловою революцією й тотальною модернізацією країни».

У цьому контексті, підкреслює він, «Спроба, треба визнати, не надто вдала. Технократична риторика не така звична для Юлії Тимошенко, як соціально-популістична, тож кандидатка в президенти припустилася кількох помітних помилок: назвала 3d-принтери it-принтерами, систему «Лінукс» «Ліноксом» і закликала долати корупцію блокчейнами й штучним інтелектом. На сталий тимошенківський електорат такий спіч, можливо, і справить враження «розумна, аж страшно», а от для середнього класу, різних там гіків і хіпстерів, це лише привід пореготати в соцмережах».

На думку експерта,  «обов’язковим атрибутом, сучасного українського політика є шанування сінгапурського лідера Лі Куан Ю. Він став чимось на кшталт Лєніна за радянських часів: жоден виступ державного діяча не обходився без цитування «вождя». Те саме тепер відбувається й із батьком «сінгапурського економічного дива», який виростив із відсталої постколоніальної аграрної країни «азійського тигра». Словами Лі Куан Ю Петро Порошенко повчає підлеглих. Орієнтиром свого «нового курсу» Тимо­шенко називає Сінгапур». Також, констатує  Крапивенко, широко цитують  сінгапурського лідера Анатолій Гриценко, Андрій Білецький… На його думку, «канонізація» сінгапурського прем’єра, що відбувається, має два очевидних пояснення: по-перше, є історія успіху, по-друге, це історія «сильної руки», запит на яку об’єктивно існує в українському суспільстві. Третє пояснення читаємо між рядків: кожен український політик хотів би, як Лі Куан Ю, правити своєю країною 30 років без перерви. Заради цього вони ладні увірувати в будь-який культ».

Водночас, нагадує він, «намагаються розширити своє електоральне поле й учорашні регіонали», які тимчасово не акцентують увагу на інтеграцію з Росією.

Зважаючи на тенденції, підкреслює політолог,  «команда Порошенка не ризикує повторювати свої помилки. Тут чітко засвоїли урок, що грати на чужому полі собі дорожче. Загравати з мовним питанням, підкуповувати проросійський електорат немає сенсу, бо це обернеться втратами серед своїх традиційних виборців. На Банковій наразі працюють за старими сценаріями партії влади: поїздки регіонами, вихваляння досягненнями з білбордів, підвищення пенсій, новий закон про соцзахист військовослужбовців, законопроект, що має легалізувати «євробляхи». Для зовнішніх партнерів теж є «цукерка» – Антикорупційний суд».

Загалом же, на думку Крапивенка,  «якби можна було, як у спорті, вести рахунок між основними політичними гравцями, то нинішній стан охарактеризували б як «нічию». Ніхто не хоче ловити ґав і поступатися противникам у темпах агітації, однак нинішні спроби зворушити «невизначений» електорат великого успіху не забезпечили. А це дає простір як для нових гравців, так і для вдосконалення сил і засобів тим, хто вже викупив місця на біл-бордах».

.