Сільське коріння і любов до тварин зробили своє: завдання проінспектувати Луцький зоопарк сприймаю з радістю. Дорогою дізнаюся, що колеги нещодавно готували матеріал про звіринець, але це не збиває мене з маршруту. Я впевнений, що вийде побачити і розповісти щось цікавеньке для читачів «Волинської правди».

«Мороз і сонце – день чудовий» – писав російський класик з бакенбардами. Подумки погодився з Пушкіним і трішки розстебнувши комір куртки вирушив до пункту призначення. Чудова погода, свіже повітря і скрипучий сніг під ногами навіяли на роздуми. Задумався про те, що з часів ротації влади у місті помінялося чимало керівників комунальних установ. Очільниця луцького зоопарку Людмила Денисенко – одна з небагатьох, «Останніх із Могікан», які залишилися працювати при новій владі. Чому? Через якусь годинку-дві я це зрозумію.

За власними роздумами непомітно добрів до зоопарку. При вході у звіринець  відразу ж зустрів його директорку. Перед екскурсією розпочинаємо п’ятихвилинну бесіду, під час якої дізнаюся чимало цікавого.

Розпочинаю із запитання про графік роботи і відразу дізнаюся цілком несподівану деталь: зоопарк працює без вихідних та обідньої перерви. Навіть у Різдвяні свята.  «Чи це перше січня, чи Різдво – ми працюємо, бо ж тварини мають свій раціон», – зізнається Денисенко.

Нашу прогулянку по території розпочинаємо із ведмежого барлогу. Основна кількість його мешканців – сплять, однак двійко Михасів у сплячку не впали. Причина тому – неприємне ехо минулого: ведмеді подорожували з горе-власниками і вибилися із звичного циклу сну.

Дізнаюся, що схожі біологічні особливості є й в інших тварин.  Для прикладу, в зимову сплячку впадають і єнотовидні собаки. Їхні родичі – єноти-полоскуни теж міцно куняють у своїх домівках і лише ввечері встають підкріпитися. Більшість же тварин – у вільному доступі для відвідувачів.

Жителі цієї шпаківні з нами спілкуватися не хотіли….

Вирушаємо далі. З нами вітаються всі, кожен по-своєму: хтось мекає, хтось цвіркоче – інші просто лащаться і йдуть на зустріч. Людмила Денисенко знає всі імена тварин, а вони, здається, впізнають її за кроками. Ми розглядаємо тварин, а вони нас. Такий-от взаємний зоопарк.

Напевно, я втрапив якраз на трапезну пору: більшість місцевих жителів якраз обідали. Забирати корм у мавп та  бути висміяним – не наважуюся. Людмила Денисенко розповідає, що харчування тварин залежить від температурного режиму.

Єноту не сподобався фотоапарат. А може і його власник…

«Якщо великий мінус – тваринам дають сухий корм. Морква, яблука, кормовий буряк у таку погоду будуть мерзнути, а мерзлі харчі тваринам не можна. Тому переводимо тварин на сіно, солому, зернові», – зауважила вона.

Якщо ж погода сприятлива – аборигенів зоопарку кормлять соковитими харчами. Загалом же, раціон тварин коригується щодня. Цікаво, що є серед тварин і гурмани. Для прикладу, лемури і мавпи люблять дегустувати трав’яні чаї з лимоном, а деяких тварин кормлять спеціальними кашами.

а цей житель зоопарку влаштував собі обідню перерву

Поки ми розглядаємо тварин – навколо кипить робота. Працівники чистять вольєри і доріжки, привозять корм. Дивлюся на копітку працю і згадую інформацію про невисокі зарплати тутешніх працівників. Так працювати можуть лише фанати своєї справи.  «Хворих людей до тварин не підпускають, аби не заразити тварин. Та й взагалі – відправляємо на лікарняне», – перебиває мої роздуми Людмила Денисенко.  Мій запас егоїзму завершується. Я вирішую продовжувати прогулянку самостійно, адже в очільниці закладу ще багато справ.

Оленям капусти не можна. Навіть квашеної…

Територія зоопарку прикрашена ялинками та вогниками. Фантазую. Уявляю, що у звірів теж був свій новорічний карнавал. Біля входу до вольєру з левами помічаю папугу. Намагаюся заговорити, а у відповідь – мовчання. Напевно мене ігнорують або хтось поки що не навчився балакати. Там же мешкає їжак. Не справжній – декоративний. І чомусь не в тумані.

Дістаюсь до вольєру з левами. Там мене чекає фіаско: лев лева (за гороскопом) не впізнає і загрозливо ричить.

Мій нікудишній настрій покращує овечка, яку я нарікаю Марусею. Записую гумористичне відео в інстаграм, де тваринка лащиться і «стріляє» оченятами.

Найбільше вашого покірного слугу зачарувала картина, побачена на озері. Тут разом їли та плавали голуби і лебеді. У невеличкому Луцьку птахи-символи поєднали те, чого так не вистачає нашій Україні – любов та мир.

Зважаючи на полудень робочого дня, відвідувачів у зоопарку було небагато. Однак ближче до вечора їх буде більше, а як тільки заспокояться морози та розтануть сніги – ще більше. Як доказ моїх слів фраза хлопчика, який біля воріт зоопарку засмучено запитав:  «Мамусю, ми ще сюди повернемось? Нам ще ж кроликів треба побачити!».

Я, як і цей маленький хлопчина, обов’язково сюди повернуся. Я теж ще не все побачив. Та й Маруся чекатиме…

Фото та текст – Андрій Мошкун