Як Путін випив цілющого молочка суки Конні

В Алтайському федеральному бункері Володимира Путіна було накурено Лавровим і лікувальними пахощами, які розпалювала команда президентських онкологів, що спеціалізувалися на запізнілій діагностиці раку щитовидної залози у літніх імбецилів. Особистий хірург Путіна товариш Селіванов поїв пацієнта цілющим молочком суки Конні.

Сука Конні, названа так на честь знаменитої попередниці, була алабаєм розміром з теляти, і молочка давала багато. Путін пив його прямо з неї, безтурботно плескаючись у пантовій ванні, у якій плавали закривавлені роги маралів, що допомагають від усіх хвороб. Суку тримали над Путіним четверо дюжих санітарів з ФСО, і ще двоє стежили за тим, щоб Лавров не кидав у ванну бички.

Шойгу, важко дихаючи після інфаркту, притягнув на президентську аудієнцію героя спецоперації в Україні єфрейтора Ваню. У Вані “стугною” відірвало руки і ноги, тому його доводилося тягнути мотузочкою. Мотузочок постійно зісковзував, і Ваня просувався повільно.

– Ширше крок, товаришу єфрейтор, – підбадьорливо сказав Путін. – Лівою, правою, раз-два.

– Є, вашбродь! – браво гаркнув Ваня, намагаючись зробити брови буквою Z.

– Молодець! – схвально посмоктавши маралів ріг, кивнув Путін. – Бажаю скоріше встати на ноги!

– Є, вашбродь, – трохи менш впевнено гаркнув Ваня і машинально запитав: – Дозвольте йти?

– Ну, піди, піди, – засміявся Путін, і Шойгу засміявся, і Лавров, і лікарі, а Ваня чомусь ні. Путіну на мить стало шкода витязя.

– Не вішай носа, Ваня, – сказав він, потім зауважив, що Ванін ніс згорів у танку під Ірпенем, і швидко додав: – Дай-но я краще потисну твою мужню руку. Хоча стривайте…

Шойгу підійшов до Вані і по-батьківськи пошарпав його по пухкій рум’яній щоці. Через щоки на підлогу посипалися золоті сережки, хрестики, обручки й ланцюжки, здобуті в кровопролитних боях за Батьківщину. Ваня поспішно кинувся збирати їх губами, цмокаючи немов корова.

Прийшов Кадиров, приніс килим.

– Ось, Владім Владімич, приніс вам торшер, дон, – хитро посміхаючись, сказав він. – Енергозберегаючий, справжнє імпортозамещеніє, дон! Я кличу його Сєрьожа.

Дбайливо розгорнувши килим, Кадиров дістав з нього одноногого солдата, який світиться, і поставив його посеред бункера.

– Із якогось Рудого лісу пришол, – радісно повідомив Рамзан. – У нас із пацанами таких багато, дарю ат всей души. Кагда не нада свет, я надеваю на цей торшер мешок. Кагда нада свет, я знімаю з цей торшер мешок. Дуже екологічно чистий лампочка, дон!

– Що ще за Рудий ліс? – зацікавився Путін. Знайшовши момент, хірург Селіванов вирізав у нього невелику пухлину. Путін підозріло покосився на нього, але нічого не сказав.

– А, не знаю, дон, Чорнобиль якийсь, – відмахнувся Кадиров. – Я там підшукав собі адин красивий авця, дуже яскравий! Кагда я вазлєжу з цей авця, то надегаю сонячний окуляри, уявляєте, дон?! Дійшло вже до того, що у меня після цей авця почав светиться мій магучий член, а через некотороє время засвітилася попа у мій близький друг Магомет, але ж він цей авця навіть не бачив! Увалшебство, дон! Дивіться, як я загорів.

– Так, я пішов, – нервово сказав хірург Селіванов. – Допивайте молочко, Владім Владімич. Це кращий нетрадиційний засіб для омолодження шкіри щік, але важливе суворе дозування, та й Конні потрібен відпочинок.

Путін важливо кивнув, допив молочко, солодко потягнувся і став вилазити з ванни. Санітари обережно винесли виснажену суку Конні на середину бункера і поставили її біля чорнобильського торшера.

Торшер раптово ожив і відкрив очі.

– Алабай! – прохрипів він. – Свіжий алабай!

– Де алабай?! – жадібно запитав єфрейтор Ваня, пускаючи слину крізь обручку, що стирчить із рота.

Замість відповіді торшер Сєрьожа кинувся на суку Конні і став жерти її з утробним плямканням, настільки характерним для російських визволителів.

– Мені дай, мені! – кричав Ваня, безуспішно намагаючись підповзти ближче на бровах. – Залиш товаришеві шматочок!

– Пішов нах#й! – засміявся Сєрьожа. – Немає ніжок – немає і шматочка.

За кілька хвилин все було скінчено. Сєрьожа сито ригав на килим, Ваня плакав від безсилої люті, Путін дивився на обох із батьківською посмішкою.

– Соколики, – з ніжністю сказав він. – Ви навіщо алабая-то з’їли?

– А сухпай набрид вже, – пояснив Сєрьожа.

– Що ж, це законна причина, – подумавши, кивнув Путін.

Вся справа була в тому, що він сам завжди керувався у своїх діях тільки законними причинами.

Василь Рибніков