Під час війни усе сприймається особливо гостро. Навіть слова про улюблені пісні і тих, хто їх виконує. А ще гостріше сприймається реакція на ці слова, на заяви у відповідь. Процес цей є природнім і нічого дивного тут немає. Людина мисляча тим і відрізняється, що здатна мати і висловлювати свої судження з того чи іншого приводу.

Наприкінці січня, наступного дня після 80-річчя Володимира Висоцького голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович у себе на Facebook, приватно, висловив застереження з приводу добре відомої властивості країни-агресора: використовувати російськомовні культурні надбання для подальшої повзучої експансії й утримання України у своїх лабетах. Нічого нового він не сказав. Речі ці загальновідомі, і якби він не виступив з подібною думкою, не виключено, що замість нього точно такі ж слова написав чи сказав би хтось інший.

Мало хто зможе назвати принаймні одного-двох українських бардів. І мова тут не про прізвище чи про етнічне походження, а про мову творчості, тематику репертуару, країну, яка їм болить і яку вони вважають своєю Батьківщиною та національну пісенну та музичну школу.

Журналісти підготували підбірку з 10 найбільш відомих виконавців авторської співаної поезії.