Після закінчення школи Зорян підписав контракт на три роки і проходив службу у Володимирі-Волинському,- пише СВ. Хоч строк дії угоди й сплив,уже 9 травня наш земляк у складі 51-ї механізованої бригади брав участь в АТО. Впродовж місяця воював під Мар’їнкою,а далі майже два місяці брав участь у кожному штурмі Савур-Могили. Бувало,по чотири-п’ять разів на добу.
Зорян – старший механік-водій танка Т-64-БВ. Як тільки починався наступ,щоразу телефонував мамі,що все добре,а з братом Ростиславом прощався,повідомляючи,що йде на завдання,з якого не повертаються… Сьогодні каже,що його охороняв Бог,мамина молитва і кохання його обраниці Аліни.
На запитання,чи не боявся смерті,відповів:
– Смерті боялися всі. Але ми бачили безжального ворога,його звірства,і кожен переймався,щоб він не прийшов у наш край,до наших рідних. Тому готові були заради них іти на смерть. А вже потім зрозуміли,що й за Україну.
У боях за Савур-Могилу командування помітило мужність,безстрашність,патріотизм та відвагу Зоряна і запропонувало йому вступити до Національного технічного університету на гвардійський факультет військової підготовки. Це була його мрія,і вона збулася.
– Ще тоді я дав собі слово,що як вивчусь,то ніколи не буду робити необдуманих кроків,– каже Зорян,який ось уже півтора року навчається,– не даватиму,якщо доведеться,безглуздих наказів,бо знаю: за всім цим – люди і наша держава.