Зустрічали його (ось такий промисел Божий) не просто у день,коли Православна церква поминає праведну Анну,котра подарувала світові Богородицю. Зустрічали у древньому ржищівському храмі,спорудженому предками ще у 1779 році на честь Зачаття праведної Анни. Довгою була ця дорога до дому мобілізованого 50-річного солдата. Він пройшов пекло оточення під Дебальцевим,був зранений,мало не замерз,врешті потрапив у полон,- інформує Волинська Єпархія.

Додому Анатолія привіз голова інформаційно-просвітницького відділу протоієрей Валентин Марчук. Ця дорога також була нелегкою,ламалися машини,і треба ж було десь їх брати. Загалом добиралися чотирма автомобілями! Отець Валентин є своєю людиною для Ржищева,у 2006 році був призначений сюди на парафію. За дуже короткий час у древньому храмі зробили капітальний ремонт,але ржищівці досі пам’ятають проповіді свого духовного пастиря. Село це – на самій межі Волині та Львівщини,і люди тут завжди берегли прадідівську православну віру. Коли сталася біда з чоловіком,дружина Анатолія звернулася і до свого батюшки,отця Валентина. Тільки тепер отець Валентин міг розказати про поїздку у Луганськ,ще напередодні Святої Трійці,разом з протоієреєм Георгієм Зарафутдіновим,настоятелем храму УПЦ у селі Борочиче Горохівського райогу. Отець Георгій вже привозив додому визволеного з полону свого парафіянина,не один раз возив українським військовим,серед яких були і волиняни,пожертви від вірних УПЦ Мар’янівського благочиння. Перемовини про визволення з полону простого волинського чоловіка раба Божого Анатолія священики вели за підтримки багатьох людей: священиків з Луганщини,волонтерів,за посередництва волинської Спілки ветеранів Афганістану.

Проте ця дорога у Луганськ була важкою не тільки морально. Вона була важкою в усіх значеннях. Треба було пройти більше,ніж через двадцять блокпостів,з одного й іншого боку. На деяких у вартових виникало питання,а чому це священики зібралися визволяти когось з полону… “Тоді я відповідав: а якби ти туди потрапив,і визволити тебе,спробувати це зробити міг би тільки священик?.. Такий аргумент доходив,як кажуть,зразу,і нас пропускали далі”,– розказує отець Валентин. У Станиці Луганській,куди вони добралися вже геть увечері,потрапили під обстріл. “Прилягли з отцем Георгієм відпочити,бо ж потомилися,і сумно жартували,де вранці доведеться нам зустрітися: тут же,в машині,чи вже у вічності?” – пригадує отець Валентин. Він та отець Георгій Зарафутдінов дякують за розуміння і підтримку керуючому Луганською єпархією УПЦ митрополиту Митрофану,архімандриту Тихону,протоієрею Руслану Простопчуку,вихованцю Волинської духовної семінарії і волинянину за походженням,якому Господь призначив місце служіння у Луганську,де він перебуває і нині. У Троїцьку батьківську суботу волинські священики помолилися у храмі в Луганську. Перемовини з різними,як кажуть,людьми посприяли тому,що згодом Анатолія Семенюка першим призначили для обміну…

Проте ще були тижні його реабілітації у Харкові,де у військовій частині він зміг зібрати чимало документів для оформлення статусу учасника бойових дій. Тим часом родина у Ржищеві збирала кошти,аби привезти його на Волинь,і в цьому допомагало все село,все благочиння. Дружина ж чекала свого чоловіка біля ліжка хворого сина… 22-річний Андрій потрапив в аварію,і перебуває у комі. Лежить він вже удома.

– Ще коли ми були у лікарні,в нейрохірургічному відділенні,нас провідав отець Валентин з матушкою. Батюшка повідомив,що їде на схід разом з отцем Георгієм шукати мого чоловіка. Я просила його не їхати,бо знаю,що в нього багато діток,і матушка так само ж буде переживати за нього,як за свого. А тепер дякую матушці Олені,що змирилася,відпустила свого батюшку за моїм чоловіком,– каже Руслана Семенюк.

Спочатку був Луганськ,тепер ось – Харків. Привезти звідти чоловіка Руслана також попросила священика. Отець Валентин вирушив серед ночі власною машиною,яка по дорозі зламалася… Виручив керуючий Житомирською єпархією УПЦ Архієпископ Никодим (який служив колись і на Волині). Завдяки секретарю Волинської єпархії УПЦ протоієреєю Миколаю Бондаруку знайшли транспорт і в Києві,і так Господь вів від одних добрих людей до інших.

Звістки,що чоловіка вже везуть додому,Руслана Семенюк дочекалася на 115 день перебування у комі сина Андрія. Каже,що дуже вдячна Богу за це чудо повернення,і вірить у силу материнської молитви,що Господь подарує зцілення і її дитині. Була вже темна ніч,коли Анатолія привезли у Ржищів. Та Аннозачатівський храм був переповнений. Анатолій зайшов у храм з великим для себе подарунком: іконою Києво-Печерських святих,яку у Лаврі йому подарував керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Антоній. Він прийняв отця Валентина Марчука і його підопічного,благословив і відзначив велику роботу Волинської єпархії УПЦ по визволенню полонених бійців української армії. Привіз додому Анатолій і гостинець родині від владики Антонія: цукерки.

У храмі в Ржищеві протоієрей Валентин Марчук з благословення митрополита Волинського і Луцького Ніфонта відслужив подячний молебень. Плакали всі присутні,розуміючи,що пережив їхній земляк і яку милість явив Господь через своїх духовних пастирів,через інших по-християнськи милосердних людей,аби зранений,пройшовши пекло оточення і полону раб Божий Анатолій зміг повернутися у рідний дім… Не зважаючи на пізню пору,в Ржищів з’їхалися і священики (було 10 батюшок) з Мар’янівського та Горохівського благочинь. Не зміг через хворобу прибути отець Георгій Зарафутдінов. Під час молебню співали і хор священиків,і хор місцевого храму.

– Те,що роблять по визволенню полонених наших парафіян священики,то не є подвигом,– вважає протоієрей Валентин Марчук. – Ми робимо те,на що нас благословив Христос,Який сказав: “Я був в темниці і ви відвідали Мене,Я був голодний і ви накормили Мене” Анатолій був у темниці,в полоні,а тепер ми вдома,а ми просто виконали заповідь Божу.

Опісля вдома у Семенюків священики ще відслужили молебень за здоров’я раба Божого Андрія. Руслана Семенюк розказує,що до неї телефонує багато жінок,чиї чоловіки або пропали під Дебальцевим,або в інших “точках” цієї неоголошеної війни. Вона радить їм звертатися за підтримкою до священиків,бо родині їхній співчували багато хто,люди надсилають кошти на реабілітацію сина. Дехто обіцявся і чоловіка привезти з Харкова,а довелося терміново телефонувати їй до отця Валентина…