Альона Гетьманчук нагадує,що «Барак Обама стане першим президентом США з 1991 року,який жодного разу не відвідав Україну». На її думку,«це – помилка його адміністрації,оскільки візит американського президента став би важливим сигналом політичної підтримки України. Симптоматично,що у Порошенка за останній рік не відбулося жодних повноцінних переговорів з Обамою – лише спілкування на полях міжнародних заходів». Відтак,нагадавши,що українська тематика вперше фігурує у передвиборному дискурсі в США,експерт резюмує,що «підхід української сторони до президентських виборів у США можна сформулювати наступним чином: Трамп – не дуже бажаний,але Клінтон – теж не панацея».
 
Гетьманчук констатує: «Не секрет,що спочатку в США досить скептично ставилися до звільнення Арсенія Яценюка з посади прем’єра і призначення лояльного до президента Володимира Гройсмана. Але ще більш скептично тут поставилися до перспективи ще одних парламентських виборів. Вибираючи «між двох зол»,Вашингтон обрав перше». Однак,підкреслює вона,«Гройсману поки що не вдалося подолати на Заході стереотип про те,що за уряду Яценюка відбувалися зміни,а за його уряду настав застій».
 
Нагадуючи,що в Україні дуже цінують позицію США щодо координації та запровадження і збереження санкцій до Росії,директор Інституту світової політики наголошує: «Між тим,неоднозначну реакцію Києва викликає так званий діалог Нуланд-Сурков… Українську сторону насторожує не тільки сам формат переговорів (про Україну без України),але і те,що Сурков вміло користується каналом комунікації з Нуланд,щоб просувати свої ідеї і,можливо,навіть маніпулювати. Стверджують,що Нуланд навіть почала використовувати деякі лексичні звороти,властиві раніше Суркову».
 
Загалом же,зазначає Гетьманчук,«в українській столиці визнають,що час грає проти Києва,але впевнені,що просування Мінських угод сьогодні можливе лише на умовах Путіна. Тому,мабуть,найкраще,що може зробити нинішня адміністрація США до кінця свого терміну – нічого не робити. Адже вирішення конфлікту навколо Донбасу на умовах Путіна навряд чи посилить зовнішньополітичну спадщину (legacy) президента Обами,але може підірвати її». Вона також нагадує,що «окремі представники американської адміністрації після зустрічі Обами і Путіна в Китаї висловлювали побоювання,що якщо домовленості щодо Сирії запрацюють,в знак подяки американці зможуть посилити тиск на Україну у частині Мінських угод».
 
Нагадавши,що на це літо випала традиційна ротація американського посла: Джеффрі Пайєтта змінила Марі Йованович,Альона Гетьманчук зазначає: «Навряд чи у Вашингтоні збережеться ситуація,коли український кейс курирує особисто віце-президент США,тому роль посла в діалозі з Вашингтоном буде зростати». Але,на її думку,«не виключено,що з приходом нової адміністрації у Білий дім про відносини України і США за останні два роки в Києві будуть згадувати з величезною ностальгією».